Методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ-ВУЛИЦІ……………….….5

1. Причини виникнення дітей-вулиці в Україні……………………………….5
2. Соціально-правові основи захисту дітей…………………………………...11

РОЗДІЛ ІІ

ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ-ВУЛИЦІ………………………………………………………………………….18

2.1 Основні напрямки соціальної роботи з дітьми-вулиці………………...….18

2.2 Методи та технології  соціальної роботи з дітьми-вулиці………………...21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…28

 

ВСТУП

Проблема дітей-вулиці стала однією з найгостріших соціальних проблем, з якими зіткнулося людство. За підрахунками науковців в Україні на 2012 рік налічувалося 230 тис. дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування лише 7 % - біологічних сиріт, які стали сиротами при живих батьках і частина з них ідуть жити на вулицю, і вулиця стає для них домівкою. Зараз в Україні налічується 200 тис. безпритульних з них більше 20% жертви сексуального насильства, 60% наркомани і 10-20% Віл Інфіковані.

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема дітей-вулиці з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по різному. Іноді важко навіть пояснити, що спонукає дітей залишати родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Феномен вуличних дітей є симптомом соціального й економічного неблагополуччя у країні, а потім в сім’ї.

Кожна дитина-вулиці - це індивідуальність, яка обирає свій спосіб життя. Вулиця - це те місце, де дитина працює, спілкується, грає, навчається “виживати” в екстремальних умовах.

Діти-вулиці, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозуміти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що замінює сім’ю, близьких, затишок домівки? Зрозуміти їх - це значить спробувати задіяти механізми, які б сприяли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів.

Діти-вулиці - це найбільш фізично видимі діти, які живуть або працюють на вулицях та в громадських місцях, міст усього світу. Однак, і це парадоксально, вони також належать до найнепомітніших дітей, а тому найважче досяжних для життєво необхідних послуг з освіти та охорони здоров’я, і саме цих дітей найскладніше захистити.

Об’єкт дослідження - діти-вулиці.

Предмет дослідження - особливості соціальної роботи з дітьми-вулиці.    

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати необхідність соціальної роботи з дітьми -вулиці.

Завдання дослідження:

1.Виявити причини виникнення  дітей-вулиці в Україні.

2.Визначити соціально-правові  основи захисту дітей.

3.Розглянути основні напрямки соціальної роботи з дітьми.

4. Проаналізувати методи  та технології соціальної роботи  з дітьми-вулиці.

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ-ВУЛИЦІ

 

1. Причини виникнення дітей-вулиці в Україні.

Діти, які живуть або працюють на вулицях, не нове явище в Україні. Явище дітей та молоді, які живуть або працюють на вулицях, поширилося в Україні після розпаду радянської системи. Реформи, що проводилися в той час, головним чином зосереджувалися наринковій трансформації економіки, приватизації та створенні відповідного політичного й правового поля. Перехідні процеси залишили систему соціального забезпечення, а також сектор суспільної охорони здоров’я без достатнього фінансування. Заходи з реструктуризації систем соціального захисту запроваджувалися надто повільно і без достатнього фінансування. Відсутня була стратегія, а негативні наслідки фундаментальних змін, які сталися у відносинах між українською державою та її громадянами з початку 1990-х, належним чином не долалися, українські громадяни почали отримувати менше державної підтримки і більше відповідати за власний добробут. Ситуація і призвела дітей до виходу на вулицю і у середині 90-х років у нашій країні виникла серйозна проблема: на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналізаційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так в Україні досить широко почало звучати поняття «діти вулиці».

За визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці - це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, містить і незайняте житло, і незаселені землі і т. ін.) стала постійним місцем перебування». В Україні до сьогодні не існує однозначного визначення цієї категорії дітей, тому «діти вулиці» розглядаються як неструктурований об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, серед цих категорій дітей наявна різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення змісту поняття «діти-вулиці»:

1. Головною ознакою, за якою дитину можна віднести до «дітей вулиці», є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2. Діти вулиці - діти, які офіційно не визнані такими, що позбавлені батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані  соціальними сиротами, оскільки  батьки, з певних причин, належним чином не опікуються їхнім вихованням. Поняття «діти-вулиці» об'єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.

До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії та причини їх виходу на вулицю:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сімї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - це діти, які мають визначене  місце проживання, але вимушені  перебувати на вулиці більшу  частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечити їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-утікачі з  навчально-виховних закладів - діти, яких невлаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

- діти-втікачі із  зовні благополучних сімей - діти  з високим рівнем конфліктності, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

- діти, які за  своїми психологічними ознаками  схильні до постійного перебування  на вулиці; позбавленні систематичної  батьківської турботи, діти з  яскраво вираженими ознаками  важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу [11, с.246].

Починаючи з 1997 року в Україні проводиться ряд досліджень із характеристики “дітей вулиці” з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити, що більшість дітей вулиці це діти підліткового віку, з них хлопчиків більше на вулиці, ніж дівчаток і це пояснюється тим, що:

- більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

- часто проживають без батьків або тільки з матір’ю чи батьком;

- серед батьків  таких дітей часто зустрічаються  освідчені, які мають постійну роботу;

- значна частина  дітей має проблеми з батьками;

- “діти вулиці” - це також ті, які мають низьке  матеріальне становище;

- діти вулиці  часто зазнають насилля з боку  ровесників;

- значна частина  таких дітей часто заробляє  сама собі на життя, займаючись злодійством, жебракуванням;

- діти часто голодують;

- діти вулиці  вживають алкоголь, палять, нюхають клей і вживають наркотики [11, с.246].

Багаторічний досвід роботи свідчить, що більшість дітей вулиці з раннього дитинства відчуває жорстоке ставлення до себе. Це неможе не позначитися на фізичному і психічному стані дитини.

Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило бездоглядність і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки:

- пригнічений стан характеризується - пасивністю, апатією;

- соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями;

- гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра;

- добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини. Обстеження дітей, які виховуються поза сім’єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.Діти-вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки [3,с.58].

Якщо заглянути в інші країни, то можна сказати, що дитяча безпритульність включає в себе не тільки дітей, які не мають де жити, а й дітей які мають житло, а вулиця є для них другою домівкою. У Великобританії дітей вулиці називають до 18 років - це юні втікачі, а після 18 років - бездомні [7, с.85].

Таким чином можна сказати про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дитячої життєдіяльності, яка обумовлена умовами вулиці. Отже у всіх країнах ця проблема є серйозною і потребує вирішення.

Аналіз ситуації було здійснено фахівцями Українського інституту соціальних досліджень наприкінці 90-х років і результатом експертної поведінки оцінки безпритульності дали змогу детально окреслити причини виходу дитини на вулицю це: бездоглядність дітей; сімейне неблагополуччя (алкоголізм, наркоманія); недієві державні механізми захисту дітей та сімей; особливості підліткового віку; психофізичні вади дітей (дромоманія);  матеріальна неспроможність батьків.

Досить помітно спостерігається також певна тенденція при висвітленні у ЗМІ проблеми “життя дітей-вулиці”, створюються гостро сюжетні фільми з кінцівкою схожою мильні серіали. Проте поява дітей на вулиці має соціально економічні корені.

Також є такі страшні і фатальні причини, коли батьки заставляють дитину жебракувати. Як свідчить статистика, з’явилося багато таких сімей, в яких батьки заставляють дитину іти в жебри і навіть продають дітей злочинним формуванням для участі в кримінальній діяльності(жебракування, кримінал, проституція). Злочинні дії батьків, внаслідок яких вони потрапляють у місця позбавлення волі, позбавляють дітей батьківського догляду і в результаті вони потрапляють у державні заклади а звідти втікають і мешкають на вулиці.

Діти також дуже часто потрапляють на вулицю через конфлікти з друзями ті іншими людьми, через проблеми, які в них виникли і щоб втекти від них діти ідуть на вулицю [18, с.236].

Можна ще зауважити, що вільний час у дитини це добре але потрібно вміти правильно ним розпоряджатися, щоб він не призвів дитину до бездіяльності негативних явищ. Всім нам однаково одміряно кожного дня 24 години. З цих днів складається місяць, рік, життя. І від того, як людина буде використовувати кожен такий день, залежатиме, мабуть, це життя і доля взагалі.

За ці 24 години людина встигає зробити немало різних справ; одна - більше, інша - менше: все залежить від характеру і можливостей. Як же трапляється, що, маючи один і той же часовий ресурс, ми отримуємо абсолютно різні результати в навчанні, праці, у справах?

Відповідь криється у раціональному і розумному використанні вільного часу. Одна людина за годину-дві між важливими справами знайде кілька цікавих відомостей в книжках, може зайнятись спортом, врешті-решт посадити квіти або дерево. Інша ж за цей самий час ледве встигає дати ладу своєму зовнішньому вигляду або насититися спогляданням з вікна подій на вулиці.Та це - в кращому випадку. Наскільки гірше, аби згаяти вільний час, людина вдається до непристойних і згубних вчинків: авантюр, правопорушень. Або знаходить таких же, що байдикують, “друзів”, і тоді ця “співдружність” може заподіяти лиха і собі, і оточуючим людям [22, с.144].

Добре коли дитина має дуже багато друзів, але бувають друзі у наш час які негативно впливають на дитину можуть привчити курити, вживати алкоголь, займатися грабіжництвом і навіть бродяжництвом, адже головною особливістю підліткового віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання зайняти прийнятне, задовольняюче підлітка, місце серед ровесників, заслужити їх повагу та схвалення багато в чому визначають їх поведінку. Спілкування з однолітками уявляється понадцінним саме в підлітковому віці, оскільки в цей період така форма взаємних стосунків є свого роду учбовою моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з однолітками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюють себе з іншими дітьми, отримують один від одного інформацію, яку вони не змогли отримати від дорослих [21, с.78].