Социальная работа с детьми сиротами

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Роль сім’ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.

Діти повинні зростати в сім’ях рідних батьків, але коли це неможливо альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім’я.

Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у прийомні сім’ї можна розглядати як делегування державою батькам прав на їх виховання та утримання. Такий підхід передбачає здійснення контролю з боку держави за тим як прийомні батьки виконують зобов’язання, взяті на себе стосовно вихованців. Такий контроль як форма дієвої допомоги здійснюється у ході соціального супроводу таких сімей.

Зараз соціальний супровід прийомної сім`ї є обов’язковим атрибутом функціонування таких сімей, закріпленим на законодавчому рівні, проте до цього часу не існує чітких вимог щодо його практичної реалізації. Подальший розвиток інститутів сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує чіткої регламентації технології здійснення соціального супроводу.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. Бевз, С. Волинець, А. Капська, В. Кузьмінський, Н. Комарова, С. Мещерякова, І. Пєша, Н. Салабай, І. Трубавіна, О. Яременко та інші [18,12].

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні значення прийомної сім’ї в системі опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також в аналізі сучасних форм соціальної роботи з прийомними сім'ями та прийомними дітьми.

Об`єкт дослідження: прийомна сім`я.

Предмет дослідження: специфіка соціальної роботи з сім’ями, що виховують прийомних дітей.

Для досягнення мети дослідження необхідно виконати такі завдання:

- розглянути  історію дослідження специфіки соціальної роботи з сім’ями, які виховують прийомних дітей;

- уточнити головні поняття дослідження: «соціальна робота»,  «прийомна сім`я», «прийомна дитина»;

- визначити принципи та методи дослідження специфіки соціальної роботи з сім’ями, які виховують прийомних дітей;

- розглянути підтримку прийомної сім'ї;

- дослідити моніторинг опіки дітей у прийомних сім'ях;

- з’ясувати форми соціальної роботи з прийомними сім'ями та прийомними дітьми

- вивчити специфіку діяльності соціального працівника з прийомними сім’ями;

- проведення тесту для  визначення внутрішньо сімейних  відносин.

 

РОЗДІЛ 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦИФІКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

 

1.1. Історія дослідження специфіки соціальної роботи з сім’ями, які виховують прийомних дітей

Проблема соціально-психологічного супроводу прийомних сімей виникла з моменту прийняття першої дитини, що залишилася без піклування батьків, в сім`ю. У результаті еволюції системи закладів і форм соціального піклування про дітей-сиріт дослідники дійшли висновку про необхідність більш детального вивчення особливостей як самої прийомної сім'ї, так і самих дітей - сиріт з метою розвитку та гармонізації відносин у прийомній сім'ї на різних етапах її існування.

У сучасних психологічних роботах А.Я.Варга, В.Г. Ромек, В.В. Столина, Я.Т. Соколова, І.А. Фурманова, Н.В. Фурманової та ін. ця проблема розглядається на рівні виявлення психологічних особливостей прийомних дітей (низького ступеня засвоєння ними моральних норм і моральних цінностей, порушень в поведінці), розглядаються психологічні проблеми прийомних батьків (перебільшення своєї відповідальності за те, що відбувається з дитиною, не завжди адекватне використання методів покарання і заохочення, переважання негативної оцінки вигляду, поведінки, діяльності прийомної дитини, відсутність емпатійно - емоційного контакту). Такі психологічні особливості дітей, які виховуються поза родиною, як підвищена емоційність і реактивність, невпевненість у собі в поєднанні з невротичної тривожністю виявили, дослідники Р.А. Зачепицький, М.А. Калініна, М.Є. Проселкова, Є.К. Яковлєва та ін. [17,22]

Питання, пов'язані з розвитком дітей, підготовкою та навчанням потенційних прийомних батьків, активно вивчала група самарських фахівців (О.М. Вознюк, Г.І. Гусарова, В.Б. Тасі). Ними, зокрема, розроблено нормативно - правові аспекти проблеми. Медико-соціальні аспекти створення та функціонування прийомних сімей розглядаються в роботах Г.П. Котельникова, І.М. Маковецкой, ИІ.Мельченко, О.М.Міхасекаідр[24,31].

Вивченню особистісних особливостей прийомних батьків, психологічної та педагогічної культури біологічних та прийомних батьків присвячено цілий ряд робіт психологів, педагогів, співробітників центрів усиновлення дітей (Г.І. Гусарова, Г.П. Котельников, Л.А.Чернишова та ін.), які здійснюють підготовку майбутніх прийомних сімей [16,37].

Аналіз загальних підходів до соціалізації дітей-сиріт міститься в роботах І.Ф. Дементьєвої, І.Б. Назарової, Є.Є. Чепурних; проблеми соціалізації та адаптації дітей-сиріт досліджені в роботах Л.Н. Філіппової, Т.І. Шульга [15,37].

Широко розглянута в науковій літературі проблема психічного розвитку дітей, які перебувають в умовах дефіциту спілкування з близьким дорослим. Дана проблема представлена в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених: Л.С. Виготського, Л.М. Шіпіцін, Д. Боулбі, Е. Фромма [13, 47].

Проблеми емоційного розвитку дитини-сироти в притулку досліджувалися швейцарськими психологами М. Майерхофер і В. Келлером. На їх думку, соціальна та біологічна неповноцінність батьків є основним чинником розвитку психічних порушень у дітей, позбавлених батьківського піклування [18].

Значний інтерес представляють роботи Л.Я. Олиференко і Т.І. Шульга про процеси соціальної адаптації особистості. Значення соціальних чинників у розвитку дитячої психіки представлені в роботах Е. Фромма, І.С. Кона, A.M. Прихожан, H.H. Толстих [27, 83].

Роль сім'ї та сімейних традицій у формуванні особистості дитини, розглядалася в роботах філософів В.В. Розанова, B.C. Соловьева. У сучасному суспільстві спостерігається процес ослаблення сім'ї як соціального інституту, зміна її соціальних функцій, ці закономірності як наслідок кризи особистості розглядав у своїх роботах Н. Бердяев [14, 59].

1.2. Уточнення головних понять дослідження: «соціальна робота», «прийомна сім`я», «прийомна дитина»

Поняття «соціальна робота» увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX ст. у відповідь на соціальну потребу суспільства у змістовому відображенні практичної діяльності людей, які допомагали бідним.

Серед провідних теоретиків соціальної роботи можна привести визначення соціальної роботи О.І. Холостової - як «особливий вид діяльності, метою якої є задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів різних груп населення, створення умов, що сприяють відновленню чи покращенню здатності людей до соціального  функціонування» [25,47].

Схоже розуміння визначення соціальної роботи належить А.Й. Капській – «це вплив професіоналів, громадськості та соціальних інститутів на суспільство шляхом формування і реалізацій соціальної політики, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної людини і сім’ї». Можна відмітити, що ці дві авторки важливе значення надають організаційним формам держави [3,66].

З іншого боку, багато вчених акцентують увагу на наданні допомоги особистості та вважають, що це – «професійна діяльність, пов’язана з використанням соціологічних, психологічних, педагогічних методів і прийомів для розв’язання індивідуальних та соціальних проблем».

О.В. Безпалько також відмічає, що в українських словниках поняття соціальної роботи трактується як «цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені органи, спрямована на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей». Як бачимо, тут поряд з державним піклуванням також вказується на допомогу [5,31].

В. Полтавцем приводиться така дефініція: «Соціальна робота - це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом насадження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії соціального виключення». Тут більший акцент ставиться на соціальній політиці.

Слід звернути також увагу на визначення соціальної роботи Національної асоціації соціальних працівників США як «професійну діяльність з надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відновлення їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих соціальних умов для досягнення цих цілей». У цьому визначенні можна звернути увагу на відсутність звернень до державних органів та надання допомоги для здатності для соціального функціонування.

Уточнення таких напрямків соціального функціонування прослідковуються у деяких авторів та пов’язуються з процесами самовиявлення та соціалізації.

Так, наприклад, Л.Г. Коваль та І.Д. Звєрєва вказують на те, що у процесі «професійної або волонтерської діяльності є вплив на особистість із метою надання допомоги їй у самовиявленні», та І.І. Мигович відмічає, що соціальна робота це – «професійна діяльність соціальних інститутів, державних і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язана з наданням допомоги особам чи групам людей щодо соціалізації, якщо у них за відсутності належних умов у суспільстві або через наявність особистих вад процес соціалізації ускладнюється, призупиняється або відбувається у зворотному напрямі» [8].

Сама О.В. Безпалько вказує на те, що є три підходи до трактування соціальної роботи на сучасному етапі:

1) інструмент реалізації  державної соціальної політики;

2) допомога населенню  у кризових та  важких ситуаціях;

3) зводиться до надання  соціальних послуг.

З цими групуваннями визначень можна було б погодитись, але між другою та третьою групою немає значної різниці, тому що допомогу населенню можна розглядати як послугу. З іншого боку, слід звернути увагу на те, що деякі автори пов’язують функції соціальної роботи з процесами самовиявлення, соціалізації, соціального функціонування та самодопомогу, котру М.В. Фірсов включає до загальної допомоги.

Разом з тим, визнаний спеціаліст у соціальній роботі України А.Й. Капська пише: «Вітчизняні вчені (В. Андрущенко, М. Лукашевич та ін.) під поняттям соціальна робота … зв’язують надання допомоги у здійсненні соціалізації» [3,79].

Останнє визначення є дещо спірним, оскільки у соціальній роботі на перше місце виступає не допомога у соціалізації, а допомога людині у визначенні самоцінності соціально значущої поведінки, прояву соціальної активності, можливість «знайти» себе і своє місце.

Це дозволяє висловити думку про можливість функціонування ще одного визначення поняття «соціальна робота», котру ми розуміємо, як соціально-філософський, психолого-педагогічний феномен, який вбирає у себе багатогранність будь-якої особистості і професійної діяльності фахівця у соціальній сфері: це - інтегрована управлінська діяльність, спрямована на зміну сукупності умов функціонування і розвитку процесів з метою досягнення оптимальної їх відповідності інтересам і потребам особистості, груп суспільства».

 Прийомна сім’я - це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб.

Прийомна сім’я є формою державної опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування, коли частину функцій – матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомних батькам, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім’ї – тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім’ї, з притулку або медичної установи. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу [16,15].

 

1.3. Принципи та методи дослідження специфіки соціальної роботи з сім’ями, які виховують прийомних дітей

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь - яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається.

У своїй роботі ми використали такі принципи дослідження, як:

• історичний;
• термінологічний;
• системний.