Поняття золотовалютних резервів, особливості їх формування та структурної побудови

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД 
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА »

 

Факультет кредитно-економічний

Кафедра Менеджменту банківської діяльності.

 

Спеціалізація - Банківська справа

 

 

 

Дисципліна «Валютне регулювання та контроль»

Індивідуальне модульне завдання

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ — 2014

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття золотовалютних резервів, особливості їх формування та структурної побудови

 

Формування золотовалютних резервів країни – необхідна умова існування і функціонування будь-якої держави, оскільки вони забезпечують виконання ним ряду найважливіших функцій: дозволяють проводити незалежну від зовнішніх чинників грошово-кредитну політику шляхом стабілізації і регулювання курсу національної валюти. Крім того, золотовалютні резерви при необхідності можуть бути направлені на погашення державою  зовнішнього боргу , підтримуючи упевненість іноземних партнерів у здатності держави виконувати свої зобов’язання і створюючи умови для розвитку зовнішньої торгівлі.

У роботі розглянуто деякі визначення та тлумачення поняття «золотовалютні резерви».

Золотовалютні резерви – частина національного багатства країни, що перебуває під контролем органів грошово-кредитного управління (центральних банків), складається з міжнародних резервних активів і призначена для прямого та непрямого регулювання платіжного дисбалансу шляхом проведення валютних інтервенцій та (або) інших цілей [53].

Золотовалютні резерви – це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення [61].

У своєму підручнику «Центральний банк та грошово-кредитна політика» професор А.М. Мороз дає наступне визначення: «золотовалютні резерви – запаси резервних активів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов’язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими структурами інших держав та міжнародних фінансових організацій» .

Згідно з Законом України «Про Національний банк України» золотовалютний резерв – резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків .

О.В. Дзюблюк у підручнику «Валютна політика» визначає офіційні золотовалютні резерви як «державні валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів» .

Поняття офіційних золотовалютних резервів часто ототожнюється з поняттям міжнародної валютної ліквідності, тобто здатністю країни забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами.

Основною характерною ознакою офіційних золотовалютних резервів є те, що їх власником виступає держава (звідси і назва – офіційні). На практиці ці резерви перебувають у розпорядженні визначених законодавством органів державної влади, до яких належать центральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управління, стабілізаційні валютні фонди.

При цьому в більшості країн можливі два основні варіанти управління золотовалютними резервами з боку державних регулятивних органів:

• по-перше, розпорядником золотовалютних резервів є центральний банк країни, який має достатній рівень самостійності у прийнятті рішень щодо визначення структури і напрямів використання коштів;
• по-друге, розпорядником золотовалютних резервів є міністерство фінансів, а центральний банк виконує лише технічні функції за дорученням міністерства щодо використання резервів.

В Україні діє саме перший підхід щодо формування і розпорядження золотовалютними резервами. Так, згідно зі ст. 7 Закону «Про Національний банк України» саме на центральний банк нашої держави покладено повноваження щодо накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами .

Те ж саме визначається і статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно з якою Національний банк України «нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики» .

Необхідність формування офіційних золотовалютних резервів визначається такими основними потребами:

• забезпечення міжнародних торгово-економічних і кредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів;
• покриття дефіциту платіжного балансу;
• проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.

Зазначені чинники відображають по суті й функції, які виконують офіційні золотовалютні резерви у процесі організації міжнародних валютних відносин:

• засіб утворення ліквідних коштів (для зовнішніх розрахунків);
• засіб міжнародних платежів (для фінансування негативного сальдо платіжного балансу);
• засіб валютної інтервенції (для купівлі-продажу іноземних валют на ринку в обмін на національну).

Виконуючи ці функції, офіційні золотовалютні резерви по суті виступають гарантом стабільності національної грошової системи країни.

Згідно з вимогами Міжнародного валютного фонду, затвердженими   20 вересня 2001 р., офіційні валютні резерви використовуються для вирішення наступних завдань:

• забезпечення довіри до політики щодо управління грошовими агрегатами й обмінним курсом, у тому числі до можливостей проведення інтервенцій з метою підтримання курсу національної валюти;
• обмеження впливу факторів зовнішньої вразливості за допомогою збереження ліквідних коштів в іноземній валюті для нейтралізації шоків під час кризових явищ;
• підтримання в учасників ринку впевненості у здатності держави виконувати свої зовнішні зобов’язання;
• демонстрація того, що національна валюта забезпечена зовнішніми активами;
• допомога уряду в задоволенні його потреб в іноземній валюті при виконанні зобов’язань за зовнішнім боргом;
• збереження резерву на випадок національних катастроф чи надзвичайних подій.

Важливим аспектом управління золотовалютними резервами є визначення їх оптимального рівня. Ця задача є досить нетривіальною, оскільки при визначенні необхідного обсягу золотовалютних резервів центральні банки або інші уповноважені особи враховують цілу низку мотивів та факторів, основні з яких і будуть розглянуті нижче.

На початку розгляду цієї проблеми варто зазначити, що ще у 1936 р. Дж. М. Кейнс сформулював три основні мотиви, які впливають на формування попиту на гроші:

• трансакційний мотив (transaction motive) або мотив ліквідності;
• мотив обережності (precaution motive);
• портфельний мотив (portfolio motive) або мотив диверсифікації заощаджень чи багатства .

Ці загальні мотиви можуть бути застосовані центральними банками для визначення необхідності утримання певного рівня офіційних золотовалютних резервів.

Трансакційний мотив пов’язують із попитом на певний вид активу для здійснення платежів, проведення розрахунків та інших поточних цілей. Зокрема, попит суб’єктів господарювання, державних органів та установ на іноземну валюту для обслуговування імпортних операцій, здійснення платежів капітального характеру, проведення різних видів трансфертних платежів, обслуговування зовнішнього боргу формує так званий «трансакційний попит» на іноземну валюту.

В економічно розвинених країнах трансакційний попит задовольняється на відкритому валютному ринку. З іншого боку, країни, що розвиваються, звичайно характеризуються деякими особливостями:

• нерозвинений валютний ринок;
• наявність певних обмежень на проведення валютних операцій;
• специфічний режим курсоутворення;
• обмежений доступ до позичкових ресурсів в іноземній валюті тощо.

Такі особливості не тільки призводять до досить відчутних дисбалансів попиту (пропозиції) іноземної валюти протягом фінансового року, але й перешкоджають автоматичному згладжуванню таких дисбалансів, покладаючи дану функцію практично виключно на золотовалютні резерви. В такій ситуації трансакційний попит може значно перевищувати пропозицію іноземної валюти, особливо в умовах дії фіксованого режиму валютного курсу. Наявність жорсткого валютного контролю у деяких країнах призводить також до підвищення важливості офіційних золотовалютних резервів для збалансування попиту та пропозиції іноземної валюти.

Мотив обережності передбачає створення резервів певного виду активу для запобігання виникненню невизначеностей у майбутньому. В нашому випадку є декілька основних ризиків, якими управляє центральний банк в процесі своєї діяльності:

• ризик дефолту країни;
• курсовий ризик.

Ризик дефолту полягає у можливості несвоєчасного проведення міжнародних платежів, найчастіше з обслуговування зовнішнього державного боргу, внаслідок нестачі іноземної валюти. При цьому цей ризик тісно пов’язаний із трансакційним мотивом, особливо коли обслуговування головного державного фіскального агента покладено на комерційні банки.

Основним інструментом управління курсовим ризиком для центрального банку є валютні інтервенції. Індустріально розвинені країни та країни з фіксованим режимом валютного курсу розглядають золотовалютні резерви саме як джерело проведення валютних інтервенцій.

Сутність портфельного мотиву полягає в оптимізації співвідношення дохід/ризик для різних фінансових та нефінансових активів. На наш погляд, цей мотив звичайно не має великого впливу на рівень офіційних золотовалютних резервів центрального банку. Скоріше за все, портфельний мотив, головним чином, вливає на склад резервів.

Крім того, мотив диверсифікації заощаджень при деяких обставинах може відігравати суттєву роль у визначенні оптимального рівня золотовалютних резервів. Найчастіше такі обставини пов’язані з певними особливостями валютного контролю, зобов’язаннями центрального банку регулювати рівень валютного ризику для країни в цілому тощо. При збільшенні зовнішнього боргу центральний банк може, відповідно, збільшити валові золотовалютні резерви, особливо у випадках, коли він стурбований підтриманням або укріпленням кредитоспроможності країни.

Основні фактори, які впливають на визначення оптимального або необхідного розміру золотовалютних резервів, проілюстровано на рис. 1.1.

Крім того, центральний банк при виборі оптимального рівня резервів не може не враховувати політичні, макроекономічні та інші фактори.

Рис. 1.1. Мотиви та фактори визначення оптимального рівня золотовалютних резервів

Як правило фактичний рівень золотовалютних резервів досить суттєво відрізняється від рівня, який офіційно визнано необхідним. Тому поняття «оптимальний рівень золотовалютних резервів» необхідно сприймати не як чітко заплановану величину, а, скоріше, як середньо- чи довгострокову ціль, навколо якої фактичний рівень резервів може коливатись у певних межах.

Зазвичай у більшості країн світу центральні банки намагаються втримувати такий обсяг офіційних золотовалютних резервів, який би давав можливість тримати під контролем динаміку обмінного курсу національної валюти у разі негативного розвитку подій на валютному ринку. Адже різка девальвація національної грошової одиниці внаслідок недостатності валютних коштів може зумовити кризу міжнародної валютної ліквідності країни, тобто її неспроможність виконувати свої зовнішні платіжні зобов’язання. Тому для уникнення таких негативних явищ потрібно у процесі реалізації валютної політики враховувати всі можливі фактори, які можуть істотно впливати на стан золотовалютних резервів країни.

Основні чинники, що визначають динаміку офіційних валютних резервів:

1. Стан розвитку національного господарства і масштаби зовнішньоекономічної діяльності – фактор, що визначає інтенсивність потоків валютних коштів з урахуванням експортного потенціалу країни та її участі у міжнародному поділі праці. Чим більшою є ця участь, чим динамічніше розвиваються експортоорієнтовані галузі виробництва, тим більшими можуть бути валютні резерви з огляду на приплив валютної виручки в країну.
2. Величина зовнішнього боргу – це фактор, що визначає необхідний обсяг резервів для підтримання високого рівня міжнародної валютної ліквідності для щорічного обслуговування зовнішньої заборгованості шляхом виплати сум основного боргу і процентів за ним.
3. Темпи інфляції в країні, що визначають рівень внутрішнього знецінення національної грошової одиниці та ймовірність поступового вичерпання офіційних золотовалютних резервів. За умови здешевлення національної валюти дорожчає імпорт, що зумовлює збільшення попиту на іноземну валюту на внутрішньому ринку, а відтак ще більше витрачання валютних резервів центральним банком для уникнення кризи.
4. Чинний режим валютного курсу національної валюти визначає динаміку золотовалютних резервів залежно від використання фіксованого або плаваючого режиму. За інших рівних обставин у країнах, де діє фіксований обмінний курс, центральний банк потребує більших обсягів валютних резервів для забезпечення згладжування курсових коливань шляхом проведення девізної політики. Плаваючий режим валютного курсу передбачає менші обсяги валютних резервів з огляду на менші масштаби втручання центрального банку у функціонування валютного ринку.
5. Стан платіжного балансу, тобто наявність активного сальдо або дефіциту, є фактором, який свідчить про можливості додаткового нагромадження або витрачання золотовалютних резервів як засобу остаточного врегулювання сальдо.
6. Міжнародний рух капіталів, який впливає на переміщення валютних коштів з країни в країну, що зумовлює зміни кон’юнктури на внутрішньому валютному ринку, а відтак і дії центрального банку з нагромадження або витрачання валютних резервів. Зростання валютних резервів може бути пов’язане з припливом іноземних капіталів у країну. Однак цей процес має і свої негативні наслідки. Зокрема, у країнах Південно-Східної Азії (Індонезія, Таїланд, Південна Корея) восени 1997 р. значний відплив іноземного капіталу призвів до валютної кризи і змусив уряд цих країн витрачати значні обсяги нагромаджених валютних резервів. Те саме спостерігалося в Україні в 1998 р.
7. Валютні обмеження, що діють у країні, визначають можливості доступу економічних агентів країни до міжнародних фінансових ринків. Чим ширшими є ці можливості, тобто чим ліберальніші умови валютного регулювання і валютного контролю, тим меншими у разі необхідності можуть бути потреби звертатися на внутрішній валютний ринок, а відтак меншими є витрати офіційних золотовалютних резервів, спрямованих на задоволення внутрішнього попиту і згладжування коливань кон’юнктури ринку. І навпаки, чим обмеженішим є доступ на зовнішні ринки запозичень, тим більшими мають бути обсяги золотовалютних резервів для уникнення різких коливань попиту і пропозиції на валютному ринку.