План
1.Національна економіка: сутність, структура,
механізми функціонування та цілі розвитку.
2. Типи та моделі національних економік.
3. Суб'єкти економічної діяльності.
4. Особливості трансформації та розвитку
національної економіки в Україні.
5. Економічна безпека держави. Показники
оцінки и рівня.
1. Національна
економіка: сутність, структура, механізми
функціонування та цілі розвитку.
Національна економіка є історично
сформованою системою суспільного відтворення
країни, яка ґрунтується на використанні
наявних національних ресурсів, забезпечує
реалізацію національних економічних
інтересів країни та функціонує за об'єктивними
економічними законами. Поняття національної
економіки в наукових дослідженнях останніх
років1 визначається
як у вузькому, так і в широкому розумінні.
У вузькому розумінні національна
економіка є сукупністю економічних
суб'єктів і зв'язків між ними, яка має
просторово визначену і специфічно складену
національну організаційну структуру,
характеризується господарською цілісністю
і спрямована на задоволення потреб суспільства
у матеріальних і соціальних благах. У
широкому розумінні національна економіка
- це структурована в галузевому і територіальному
просторі економічна діяльність у масштабах
країни, що регулюється інституціональною
системою, яка відповідає економічному,
політичному та ідеологічному устрою
(порядку), сформованому в цій країні.
Наукові визначення поняття
"національна економіка" базуються
на двох підходах: технологічному та соціально-економічному.
За технологічним підходом, національна
економіка є сукупністю галузей, видів
виробництв та характеризується обсягом
виробленої продукції, виконаних робіт
і наданих послуг, їх якістю, рівнем використання
ресурсів тощо. Соціально-економічний
підхід розглядає національну економіку
як сукупність виробничих відносин, яким
властиві певний рівень розвитку продуктивних
сил, тип економічної системи, характер
суспільного відтворення, специфічний
господарський механізм, рівень життя
населення, зовнішньоекономічні зв'язки.
Національній економіці як
цілісній системі властиві такі загальні
ознаки: економічний суверенітет держави;
територіальна та господарська цілісність;
спільність економічного середовища,
що формується єдиним законодавством,
єдиною грошовою одиницею, спільною кредитною
і фінансовою системою; наявність тісних
економічних зв'язків між суб'єктами господарювання
на основі поділу праці, праві власності;
наявність єдиного економічного центру
управління, який виконує регулюючу та
координуючу функцію з використанням
інструментів економічної політики (таким
центром є уряд країни); єдина система
економічного захисту та гарантії економічної
безпеки.
Національна економіка характеризується
взаємозв'язком умов виробництва та його
результатів і формується як єдиний господарський
механізм із взаємозумовленими внутрішніми
процесами та явищами. Значний вплив на
особливості національної економіки справляють
історичні та культурні традиції, географічне
розташування країни, її роль у міжнародному
поділі праці.
Базисними компонентами національної
економіки, які її визначають, є: досягнутий
рівень розвитку продуктивних сил; стан
техніки та технологій, тенденції їх удосконалення;
збалансованість і рівновага ринку; відносини
власності; організація виробництва і
система управління; принципи розподілу,
перерозподілу та споживання благ; ресурсний
потенціал. Основу національної економіки
утворюють суб'єкти економічної діяльності,
які виконують чітко визначені функції
і об'єднані в єдину систему економічних
взаємовідносин.
Як система національна економіка
включає організаційну, структурну, функціонально-цільову,
ресурсну та інституціональну підсистеми,
характеризується економічними зв'язками
і відносинами та функціонує в певному
середовищі.
Організаційна
підсистема об'єднує суб'єктів господарювання
(організації, підприємства, галузі виробництва,
сектори економіки, виробничі та територіальні
комплекси) в єдиний господарський механізм
та формує ієрархічні рівні функціонування
та управління національною економікою.
Зокрема, у цій системі органічно взаємодіють
галузі, які виробляють товари (матеріальне
виробництво - промисловість, сільське
господарство, будівництво), і галузі,
що надають послуги (сфера обслуговування
- транспорт, зв'язок, торгівля, освіта,
охорона здоров'я, культура). Природно,
що співвідношення зазначених секторів
діяльності, рівень їхнього розвитку,
ефективність функціонування мають значні
відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший
науково-технічний потенціал країни, тим
досконалішою є система господарювання,
тим краще використовуються переваги
міжнародного поділу праці, тим вищі економічна
та соціальна ефективність виробництва
і рівень життя населення.
В організаційному аспекті
всі суб'єкти господарювання перебувають
у тісній взаємодії і пов'язані багатьма
інтеграційними зв'язками, об'єднані загальним
потоком матеріальних ресурсів, які беруть
участь у виробничому процесі, оборотом
грошової маси, рухом цінних паперів, формами
і правами власності, законодавством та
системою міжнародних угод і договорів.
Разом з тим їм властиві специфічні матеріальні
умови виробництва, технологічні процеси,
структура і розмір підприємств, інженерно-технічний
та управлінський персонал тощо. Саме
це визначає їхнє місце і призначення
в економічній системі, а також особливості
міжгалузевих організаційних зв'язків.
Національна економіка є багаторівневою
системою і включає такі ієрархічні рівні
взаємовідносин: міждержавний рівень,
тобто рівень взаємовідносин національної
економіки окремої країни з іншими економіками,
зі світовою економічною системою, міждержавними
та регіональними об'єднаннями, світовими
економічними інститутами; національний
(макроекономічний) рівень, який характеризує
масштаб внутрішньогосподарських взаємовідносин
у національній економіці конкретної
країни; регіональний рівень, до якого
відносять такі утворення" як економіка
регіону, спеціальних економічних зон,
територій пріоритетного розвитку, міжгалузевих
виробничих комплексів та взаємозв'язки
між ними; мікрорівень, який включає рівень
окремих структурних одиниць різних організаційно-правових
форм господарювання, домогосподарства,
а також відповідних ринків, на яких вони
функціонують. Окремі дослідники цих проблем
пропонують розширити рівневу характеристику
функціонування національної економіки,
виокремивши в ній нанорівень (рівень
економік фізичних осіб), муніципальний
рівень (рівень відносин місцевих економік)
та внутрішньовиробничий рівень (рівень
взаємозв'язків у конкретній організації,
підприємстві, установі)1.
Національна економіка має
складну структуру. В структурному
аспекті національна економіка характеризується
певними співвідношеннями, які складаються
між галузями і видами діяльності, секторами
економіки, економічними процесами, регіонами.
Розрізняють такі види структур національної
економіки: відтворювальну, галузеву,
територіальну, інституційну, зовнішньоекономічну
та технологічну (табл. 1.1).
Західна економічна наука пропонує
виокремлювати технічну структуру, за
якою поділ економіки здійснюється за
ознакою участі суб'єктів у стадіях переробки
і споживання матеріальних благ і послуг,
а саме: первинне, вторинне, третинне виробництво. Первинне
виробництво охоплює галузі первинного
формування продукту виробництва, а саме:
добувні підприємства, сільське господарство.
Подальша переробка продукту зумовлює
наявність вторинного виробництва - переробної
промисловості, яка включає харчову, металургійну,
легку та інші галузі. Процес доведення
продукту та послуг до споживача визначає третинне
виробництво, до якого належить сфера
послуг, зокрема гуртової і роздрібної
торгівлі, транспорту, побутового обслуговування
населення, кредитних установ, інформаційно-консультаційних
центрів, страхових агенцій.
Таблиця 1.1. Характеристика структур
національної економіки
Види структури |
Зміст та характеристика |
Відтворювальна |
Характеризує співвідношення:
між стадіями суспільного відтворення
(виробництвом, обміном, розподілом та
споживанням); між проміжним і кінцевим
виробництвом; між фондом нагромадження
та фондом споживання; між виробництвом
засобів виробництва та предметів споживання |
Галузева |
Характеризує поділ економіки
на окремі галузі та сектори економіки
і відображає складені пропорції за видами
економічної діяльності |
Територіальна |
Відображає частку у виробництві
валового внутрішнього продукту (валового
випуску) кожної адміністративної території,
регіону, виробничо-територіальних комплексів |
Інституційна |
Характеризує співвідношення
у виробництві валового внутрішнього
продукту за формами власності, інституційними
секторами, ринковими і неринко-вими інститутами |
Зовнішньоекономічна |
Характеризує співвідношення
між експортом та імпортом товарів, послуг
і капіталів; між національними економіками
різних країн |
Технологічна |
Характеризує співвідношення
технологічних укладів економічної системи |
Національна економіка функціонує
в певному середовищі, елементами якого
є природно-екологічне, економічне, науково-технічне
та інформаційне, політичне, соціальне,
зовнішньоекономічне, духовне (рис. 1.1).
Національна економіка кожної
країни як система, що розвивається, має
свої цілі. Вони можуть бути довгостроковими,
пов'язаними з реалізацією загальної концепції
моделі національної економіки країни
і стратегії її розвитку, та короткостроковими,
які конкретизують завдання у визначених
проміжних періодах розвитку.
Національна економіка прямує
до стабільності, ефективності та справедливості
через досягнення таких довгострокових
цілей: стабільне економічне зростання
національного продукту; високий і стабільний
рівень зайнятості; стабільний рівень
цін; підтримання рівноважного зовнішньоторговельного
балансу; гарантування економічної безпеки;
підвищення якості та рівня життя населення.
Загалом цільова функція національної
економіки є складною системою завдань,
що класифікується за різними критеріями
та ознаками - просторовими, суб'єктними,
часовими і спрямована на максимізацію
валового доходу і доходу кожного суб'єкта,
максимізацію рівня добробуту громадян,
мінімізацію суспільних витрат, отримання
соціального ефекту.
Загальним і кінцевим результатом
функціонування національної економіки
є приріст національного багатства, обсягів
необхідних суспільству товарів і послуг,
найбільш ефективне використання обмежених
ресурсів, політична та соціальна стабільність.
Особливі цілі висуває спрямування
на сталий розвиток національних економік.
Сталий розвиток - це тип національного
гос-
подарювання, який задовольняє
соціальні, економічні та екологічні потреби
нинішнього і майбутнього поколінь. Суть
його полягає в такій обов'язковій узгодженості
економічного, екологічного та людського
розвитку, щоб від покоління до покоління
не знижувався рівень якості та безпеки
життя людей, не погіршувався стан довкілля
і відбувався соціальний прогрес, який
визнає потреби кожної людини.
У міжнародних документах1 визначено
такі стратегічні цілі сталого розвитку
суспільства: підтримання високого і стійкого
рівня економічного зростання; охорона
навколишнього природного середовища;
ощадливе використання природних ресурсів;
досягнення соціального прогресу, який
би відповідав потребам кожного громадянина.
2. Типи та моделі національних
економік.
Сьогодні,
за даними ООН, на земній кулі налічується
193 суверенні держави і понад 240 країн.
Своєрідність економічної діяльності
в рамках кожної країни обумовлена багатьма
факторами: наявністю природних ресурсів
і певних кліматичних умов, величиною
національного багатства та економічним
потенціалом, структурою економіки, специфічними
рисами національного менталітету, особливостями
політичного, державного і суспільного
устрою. Різноманітність країн за національним
складом, соціально-культурними особливостями
збагачує суспільний устрій як суспільну
систему. Проте окремі країни та їхні економіки
можна згрупувати за деякими важливими
спільними характеристиками. Наприклад,
за розмірами території (великі,
малі,
держави-карлики), за чисельністю населення,
за соціально-політичним устроєм (монархії,
республіки), за рівнем економічного розвитку,
за географічним положенням.
Найсуттєвішими специфічними ознаками
національних економік є ресурсне забезпечення
процесів виробництва (наявність факторів
виробництва) та економічний потенціал
країни. Країн, що повною мірою забезпечені
факторами виробництва, небагато. Але
виокремлюються країни, в яких один з факторів
є провідним, що дає можливість їхнім економікам
орієнтуватися на ефективне використання
цього ресурсу. Так, природні ресурси відіграють
значну роль в економіці Росії, Канади,
Австралії, Казахстану, нафтовидобувних
країн. Трудові ресурси є визначальними
для багатьох країн, що розвиваються, особливо
регіону Південної та Південно-Східної
Азії; в цих країнах дешева і значна за
чисельністю робоча сила сприяла досягненню
конкурентоспроможності товарів на світових
ринках. Фактор технології і фактор капіталу
зумовлюють спрямованість економічного
розвитку розвинутих країн, насамперед
країн Західної Європи і Японії, США. Стосовно
України, то сьогодні провідним фактором,
за свідченнями науковців1, є трудовий. Фактор природних ресурсів
визначається наявністю родючої землі
й потужними покладами руд чорних металів;
країна зазнає гострий дефіцит енергоносіїв,
руд кольорових металів, деревини. Проте
на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись
саме на фактор природних ресурсів: у її
експорті переважну частку становить
сировина (руди, метали, хімічні матеріали,
продукція сільського господарства).
В економічній літературі наводяться
різні класифікаційні ознаки сучасних
національних економік (національних
економічних систем). Критеріями таких
класифікацій є: панівна форма власності
та способи координації економічної діяльності;
характер розвитку економічних процесів;
технологічний спосіб виробництв; рівень
економічної свободи; конкурентоспроможність
економіки; форма політичного правління
тощо.