Основні риси монополії

План

Вступ.......................................................................................................  3

1. Основні риси монополії...................................................................  6
2. Характеристика діяльності монополії. Монопольне ціноутворення..................................................................................  19
3. Державне регулювання монопольного ринку..............................  24
4. Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією...........  27
1. Монопсонія на ринку праці..........................................................  29
2. Двостороння монополія на ринку праці......................................  30

Висновки................................................................................................  31

Література..............................................................................................  33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Наприкінці XIX сторіччя ринок  чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами.  Виникнула  реальна погроза для  функціонування  конкуренції  (цього  необхідного  атрибута ринку).  На  шляху  конкуренції  виникнули  істотні  перешкоди  у  виді монополістичних утворень в економіці.

Історія  монополії  досягає  глибокої  старожитності.  Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на  всіх етапах розвитки ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня  новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо  під час економічної кризи 1873 р. Взаємозв'язок явищ  криз  і  монополій указує на одну з причин  монополізації,  як-от:  спробу  багатьох  фірм знайти порятунок кризових  потрясінь  у  монополістичній  практиці.  Не випадково монополії в тодішній економічній  літературі  одержали  назву “дітей кризи”.

Що являють собою  монополістичні утворення?  Якщо  звернути  увагу  на промислове виробництво, то це окремі  значні  підприємства,  об'єднання підприємств,  господарські  товариства,  що  роблять  значну  кількість продукції визначеного виду, завдяки чому займають  домінуюче  положення на  ринку;  одержують  можливості  впливати  на  процес  ціноутворення, домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибули.

Отже, головною ознакою  монопольного утворення (монополії)  є  заняття монопольного положення. Останнє  визначається  як  домінуюче  положення підприємця, що дає  йому  можливість  самостійно  або  разом  з  іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольне  положення  є  бажаним   для   кожного   підприємця   або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на  ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську  владу,  вони  мають можливість  із  позицій  сили  впливати  на  інших   учасників   ринку, нав'язувати їм свої умови.  Можна  вважати,  що  вони  нав'язують  свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні риси монополії

Монополія і конкуренція

Розглянемо спочатку загальні особливості  монополії як ринкової структури. До характерних рис монополії відносять  наступні:

• Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.
• Виробництво специфічного однорідного продукту, який не мас близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв'язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби – постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.
• Ринкова влада ситуація "price maker ") – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі – йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.
• Заблокований вступ у галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар'єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин – економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар'єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм [9, 209].

Бар'єри входження  на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар'єрів.

Бар'єри, створені економією від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв'язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

У деяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.

Бар'єри для вступу в галузь створює також держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково-дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.

Обмеження до вступу в  галузь виникають і внаслідок  надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного та радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту. У багатьох країнах. існує державна монополія на продаж алкогольних та тютюнових виробів.

Власність на важливі  види сировини також може слугувати бар'єром входження. Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне положення.

Блокування нових конкурентів  може також здійснюватись методами, які одержали назву "нечесна конкуренція". Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства. Багато з них вважаються незаконними, але часто досить важко встановити межі законності чи незаконності того чи іншого прийому в конкурентній боротьбі.

Бар'єри входження  не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді. Так, патентні переваги можуть бути зняті  іншими розробками, які дають нову продукцію, здатну замінити патентований товар. Можуть бути знайдені нові джерела сировини. Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.

Навіть за характерними ознаками звичайно досить важко розрізнити, до якої ринкової структури відноситься той чи інший ринок. Однією з важливих емпіричних характеристик, що визначає тип ринку, вважається концентрація продавців, тобто ступінь панування фірми на ринку. Чим вищим є рівень концентрації, тим більше ринок наближається до монопольного. Монополія характеризується максимально можливим рівнем концентрації продавців, а досконала конкуренція – мінімальним.

Коефіцієнт концентрації показує процент продажу продукції  фірми або декількох фірм від  загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм. Показник концентрації має обмеження: він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм. Наприклад, якщо частка однієї фірми в обсязі продажу галузі становить 77 %, а решту (23 %) поділяють між собою фірми з 1%-ною часткою, то коефіцієнт концентрації чотирьох фірм буде таким же, як і в галузі, де 5 фірм контролюють по 20% продажу кожна (80 %). Проте тип ринку буде різний.

Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана – Герфіндаля. Він обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм які продають на ньому свою продукцію. Для галузі з n конкурентних фірм формула має вигляд [9, 210]:

H = p₁² + p₂² + p₃² +...+ p_n²

З підвищенням концентрації ринку індекс збільшується. Максимальної величини він досягає для монополії  – 10 000. Якщо на ринку лише один продавець, то його частка в обсязі продаж дорівнює 100%, звідси 100² = 10 000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

Індекс Гіршмана –  Герфіндаля визначає різницю в рівнях концентрації галузей. Наприклад, якщо в галузі є 8 приблизно однакових  фірм з часткою кожної 12,5% в обсязі продажу, то Н = 12,5² × 8 = 1250; а якщо в галузі одна фірма має частку 30 %, інші ж мають по 10 %, то Н = 30² + 10² × 7 = 1600. Коефіцієнт концентрації восьми фірм в обох випадках дав би однаковий результат – 100%.

У реальному житті  монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80% продукції галузі, а решту забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників. Такий ринок називається чистою монополією.

Становище фірми –  монополіста докорінно відрізняється  від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, – її вказує крива попиту.

Якщо порівняємо монополію з  конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 2.1, а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 2.1, б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії – попитом споживачів.

Рис. 2.1. Криві попиту на продукцію конкурентної фірми і монополії [9, 211]

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

Економічний прибуток монополіста, так  само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами [9, 212]:

EP = TR –TC.

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати  конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому  періоді зазнає впливу закону спадної  віддачі, а в довгостроковому – впливу ефекту масштабу. Що стосується сукупного виторгу монополіста, то його динаміка значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q) × Q. Принципово іншим є характер залежності виторгу від обсягу пропонування. У конкурентної фірми функція виторгу лінійна, у монополії – нелінійна.