Суть поняття зовнішньоекономічної політики

ЗМІСТ

                                                                                                                                   стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………………3

1. Суть поняття зовнішньоекономічної політики…………………………………...5
2. Інструменти зовнішньоекономічної політики……………………………………8
3. Державний протекціонізм та лібералізація як основні форми ЗЕП…………...13
4. Особливості сучасного державного регулювання

зовнішньоекономічної діяльності………………………………………………..15

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………….18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Зовнішньоекономічна політика регулює усі види зовнішньоекономічної діяльності: міжнародну торгівлю товарами послугами, а також міжнародне переміщення матеріальних, грошових, трудових і інтелектуальних ресурсів. За допомогою інструментів зовнішньоекономічної політики держава може робити активний вплив на формування структури і напрямків розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків, а в окремих випадках і зовнішньоекономічних зв'язків інших країн.

Міжнародна торгівля є  засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  в такий спосіб збільшувати загальний  обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони  країни, можуть виграти за рахунок  спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Сучасне державне регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється країнами за допомогою широкого кола різноманітних заходів, число котрих постійно зростає. Це пояснюється тим, що розширення зовнішньоекономічних зв'язків  країн потребує усе нових інструментів для регулювання їхньої участі в  міжнародній спеціалізації, огородження  національної економіки від коливань валютних курсів, циклічних спадів, несумлінної конкуренції, для сприяння зміцненню національних виробників на світовому ринку.

З перших днів існування  України як незалежної держави виникнула  потреба в створенні ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця система повинна була охоплювати фінансове, валютне, митно-тарифне, нетарифне регулювання і повинна  була захистити економічний суверенітет  країни, забезпечити її безпеку, стимулювати  розвиток і реформування національної економіки, забезпечити її інтеграцію у світове господарство.

Формування сучасної зовнішньоекономічної політики України потребує таких  методів державного впливу, які б  виконували стимулюючі і регулюючі  функції, і сприяли впровадженню ефективних механізмів зовнішньоекономічної діяльності.

Особливо зростає роль держави як регулятора зовнішньої торгівлі в перехідних економіках. Як відомо, лібералізація зовнішньої торгівлі України в перехідний період не стала  фактором структурної перебудови і  економічного зростання. Конкретні  результати лібералізації залежать від послідовності та строків  проведення реформ, від застосовуваних інструментів зовнішньоторговельної політики, від цілей, визначених державою, пріоритетними в даний момент. Оптимальна зовнішньоторговельна політика держави повинна виважено поєднувати відкритість економіки і протекціонізм. Ці особливості означають використання протекціонізму не як системної політики, а як виняток, тимчасове стримування зовнішньої лібералізації насамперед відносно галузей і виробництв, які є структурними пріоритетами країни.

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний  і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть поняття зовнішньоекономічної політики

 

Зовнішньоекономічна політика (ЗЕП) – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою.

Зовнішньоекономічна політика держави базується на таких принципах:

1) перехід суб'єктів господарювання  від разових зовнішньоекономічних  угод до постійних економічних  зв'язків;

2) орієнтація зовнішньоекономічної  діяльності на довгострокову  перспективу;

3) захист ринку і стимулювання  економіки;

4) поділ функцій зовнішньоекономічної  політики між державою в цілому  й окремими суб'єктами господарювання;

5) розгляд зовнішньоекономічної  політики як важливої складової  частини всієї зовнішньої політики.

У цих умовах головним завданням  зовнішньої політики є створення  сприятливих умов на світовому ринку  для експортерів та активізації  ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.

Зовнішньоекономічна політика має часовий і просторовий аспекти. Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по формуванню і використанню зовнішньоекономічних зв'язків на сучасний момент і на тривалий період. Тому зовнішньоекономічна політика включає поточну і довгострокову політику. Поточна зовнішньоекономічна політика полягає в оперативному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Довгострокова зовнішньоекономічна політика спрямована насамперед на вирішення великомасштабних зовнішньоекономічних завдань, що потребують великих витрат часу і капіталу.

Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову  і вітчизняну економіку. За цією ознакою до складу зовнішньоекономічної політики держави входять зовнішньоторговельна, зовнішньоінвестиційна, валютна і митна політики.

Зовнішньоторговельна політика встановлює і регулює відносини  з іноземними державами в галузі зовнішньоторговельної діяльності, що охоплюють міжнародний обмін  товарами (роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності). Ці відносини будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів  і норм міжнародного права й зобов'язань, що витікають із міжнародних договорів.

Зовнішньоторговельна політика поділяється на експортну та імпортну політики. Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію конкурентоспроможних товарів на світовому ринку і стимулювання їх виробництва. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовуються державні закони, бюджетне фінансування, кредити, фінансування НДДКР тощо.

Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання  ввезення іноземних товарів (робіт, послуг). Інструментом такого регулювання  є пряме обмеження імпорту  з метою захисту вітчизняної  економіки. Для цього використовуються ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові й компенсаційні  мита, система мінімальних імпортних  цін. Адміністративні формальності прямо не направлені на обмеження  імпорту, проте їх дія обмежує  зовнішню торгівлю. До них належать митні формальності, санітарні і  ветеринарні норми, технічні стандарти  і норми.

Імпортна зовнішньоторговельна політика враховує роль імпорту у  вітчизняній економіці. Ця роль визначається двома моментами:

1) імпорт як традиційне  джерело митних прибутків держави;

2) імпорт як антимонопольний  важіль і елемент виробництва,  що утворює конкурентоспроможність  вітчизняного товару.

Зовнішньоінвестиційна політика являє собою комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави і регулювання вивозу інвестицій за кордон. Вона містить у собі як політику імпорту іноземних інвестицій, так і політику експорту вітчизняних інвестицій.

Політика імпорту іноземних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:

• збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів і послуг на рівні міжнародних стандартів;

• залучення передової  технології, досвіду, ноу-хау тощо;

• збільшення зайнятості населення  і скорочення рівня безробіття;

• збільшення сукупного суспільного і національного доходу.

Політика експорту вітчизняних  інвестицій спрямована на вирішення таких завдань: 

• просування експортних товарів (послуг) на закордонні ринки;

• розвиток закордонного виробництва  для отримання прибутків або  для забезпечення гарантованого  постачання на ринок імпортних товарів;

• зміцнення банківської  сфери і підвищення ефективності валютних операцій;

• зміцнення страхової  системи і збільшення активності страхового бізнесу.

Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних, організаційних форм і методів у сфері валютних відносин, що здійснюються державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Вона передбачає вироблення основних напрямків формування і використання валютних коштів, а також розроблення заходів, спрямованих на використання цих коштів.

Валютна політика включає в себе поточну  валютну політику і довгострокову  валютну політику.

Митна політика регулюється митним законодавством України. Її основними завданнями є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній територій України та участь в реалізації торговельно-економічних завдань по захисту українського ринку і стимулюванню розвитку української економіки.

 

 

 

 

2. Інструменти зовнішньоекономічної політики

 

Інструментами зовнішньоекономічної політики є методи тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі.

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - система засобів впливу на суспільні відносини, які виникають  у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення правопорядку в  цій сфері.

Тарифні (економічні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою комплекс заходів державного регулювання за допомогою митних тарифів. Тарифне регулювання виконує дві функції: протекціоністську — захист вітчизняних товарів і послуг від іноземної конкуренції; фіскальну - поповнення державного бюджету.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який держава бере з товарів, власності та інших цінностей  при перетині кордону України.

Протекціоністська функція мита проявляється в тому, що мито розглядають як різновид податку, який призводить до подорожчання імпортних товарів, збільшення вартості імпортної продукції, як наслідок, що створює сприятливі умови для  виготовлення та реалізації аналогічної  продукції національними товаровиробниками. Протекціоністська функція митних тарифів спрямована на збереження високих  ставок мита на імпорт товарів текстильної, шкіряної, взуттєвої промисловості, електротехнічного машинобудування  тощо. Як наслідок — сировина імпортується за низькими ставками мита, напівфабрикати - за вищими, готові вироби - за найвищими. Обкладення митом імпортної продукції  забезпечує надходження коштів до державного бюджету, таким чином мито виконує  фіскальну функцію.

Тарифне регулювання базується  на застосуванні Митного тарифу Україні. Митний тариф - систематизований згідно з Українською класифікацією  товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, які  справляються з товарів, що ввозяться  на митну територію України. Порядок  формування і застосування Митного  тарифу України визначається Законом  України "Про Митний тариф України" (2001 р.). Митний тариф є єдиним для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності чи їх територіального розташування. Основним елементом Митного тарифу є мито. Встановлення та зміна діючих ставок ввізного мита здійснюється Верховною Радою України один раз в рік. У зв'язку із запровадженням ЄС (1999 р.) європейської грошової одиниці всі специфічні ставки в Митному тарифі України подаються в євро. Мито сплачується у національній валюті України. Мито, що підлягає оплаті, нараховується митними органами згідно із ставками Митного тарифу, що діють на момент подання вантажно-митної декларації, і сплачується митним органам на момент прийняття вантажно-митної декларації до митного оформлення.

Розрізняють ввізне, вивізне, транзитне  мито. Основним видом мита є ввізне (імпортне) мито, тобто мито на товари та інші предмети при їх імпорті  на митну територію. За його допомогою  підвищують ціну імпортованого товару, знижуючи його конкурентоспроможність на ринку України. Воно регулює та обмежує надходження іноземних  товарів в державу. Вивізне та транзитне мито практично не застосовується.

Митні тарифи можуть бути:

• простими (одноколонними), тобто  мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від  країни походження;