Шляхи розвитку іноземного інвестування в Україні

 

                                       Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….2

Розділ 1: Теоретичні засади дослідження міжнародного руху капіталу

1.1 Суть і форми міжнародного  руху капіталу…………………………………….4

1.2 Теоретичні дослідження  міжнародного руху капіталу………………………13

Розділ 2: Аналіз міжнародного руху капіталу

2.1 Географія і масштаби  міжнародного руху капіталу………………………….22

2.2 Транснаціональні корпорації…………………………………………………..26

2.3 Вільні економічні зони…………………………………………………………33

Розділ 3: Шляхи розвитку іноземного інвестування в Україні

3.1 Необхідність та можливість зарубіжного капіталовкладення………………39

3.2 Роль іноземних інвестицій  в економіці України……………………………..43

3.3 Шляхи вдосконалення  заходів по залученню прямих  іноземних інвестицій в економіку  України………………………………………………………….………51

Висновки…………………………………………………………………………….60

Література…………………………………………………………………………...63

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Вступ

   Тісне переплетення окремих складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

   Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Минуле десятиріччя внесло істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародного руху капіталу (МРК). Відсутність в історії аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від їх оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.

   Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів МРК, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до процесів МРК є дуже актуальними для сучасної України.

   Метою дослідження є аналіз зародження, розвитку та сучасного стану міжнародного руху капіталів в світі та перспектив інтеграції України в потоки МРК з урахуванням вже здійснених досліджень, вимог сучасних глобалізаційних процесів та реалій України.

   Дослідження поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

• проаналізувати сучасні тенденції та динаміку розвитку світового ринку капіталу з виокремленням наявних передумов для залучення України до нього;
• оцінити особливості сучасного стану розвитку ринку капіталу України з метою посилення інтеграційної взаємодії в умовах фінансової глобалізації;
• розкрити особливості стану відкритості національної економіки на засадах оцінки впливу глобалізації на розвиток процесів участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;
• розробити механізм інтеграції України до світового ринку капіталу з урахуванням вимог до формування інституціональних важелів щодо регулювання цього процесу;
• побудувати стратегію розвитку ринку капіталу України у відповідності до напрямів формування державної макроекономічної політики в умовах фінансової глобалізації світової економіки.

   Об'єктом дослідження обрано міжнародний рух капіталів як системну категорію світової економіки.

   Предметом дослідження є сучасні тенденції міжнародного руху капіталів в світі, економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах МРК.

   Методологічну основу роботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, економіко-математичний метод, метод узагальнення даних, системний підхід). Дослідження побудоване на методологічних засадах економічної теорії, теорії світової економіки тощо.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1: Теоретичні засади дослідження міжнародного руху капіталу.

1.1 Сутність і  форми міжнародного руху капіталу

   Виходячи з того, що капітал за своєю глибинною економічною сутністю є антагоністичною суперечністю (а отже й антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів, з одного боку, та власниками найманої робочої сили - з іншого, вивезення капіталу з погляду суспільної форми слід розглядати як процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а отже, й відповідного капіталістичного виробничого відношення.

   Якщо взяти до уваги, що капітал за своїм економічним змістом є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин.

   Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу насамперед в підприємницькій і грошовій формі.

   Якщо капітал вивозять з більш розвинутої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.

   Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації - загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах .

   Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу - привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

   Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми речового змісту - процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

   На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI - XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій - у XXІ ст. - вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

   Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування.

   Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним протіканням капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

   Капітал (за «Економікс» Макконнелла і Брю) – це:

• створені ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг;
• товари, які безпосередньо не споживаються людьми;
• інвестиційні товари, засоби виробництва.

   У закритій економічній системі джерелом капіталу є виключно внутрішні заощадження. За умови підключення національної економіки до системи світогосподарських зв’язків іноземні капітали, одночасно з внутрішніми, виступають легітимною складовою національного інвестиційного середовища. Специфіка міжнародного руху капіталу полягає в тому, що передача права власності на інвестиційний товар чи надання економічних послуг відбувається між резидентами різних країн.

   Міжнародний рух капіталу для сучасного світового господарства є найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб’єкти світового господарства сьогодні тісно пов’язані між собою не тільки опосередковано – через обмін товарами, але й прямо – через капітал.

   Темпи зростання експорту капіталу випереджають темпи зростання ВВП та товарного експорту. За чверть століття (з середини 60-х років) закордонні капіталовкладення зросли в 4 рази, на початку 80-х років їх сума оцінювалась на рівні 450 млрд. дол. США. А на сьогоднішній день – близько 3 трлн. дол. США.

   Міжнародний рух капіталу означає переміщення його за кордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал.

   На відміну від міжнародної торгівлі, коли за кордон переноситься акт реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується, міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення прибутку.

   Міжнародний рух капіталів як з принципово-структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв’язків.

Залежно від об’єктів здійснення іноземні капітали структуруються на:

• державні;
• приватні;
• мішані;
• кошти міжнародних організацій.

   Державне капіталовкладення (його ще називають офіційне) об’єднує угоди щодо виконання певного проекту на державному рівні, офіційну допомогу у розвитку, а також гарантовані експортні кредити.

   Серед міжнародних організацій, які займаються питаннями співробітництва у валютно-фінансовій галузі, найбільш авторитетними є :

• Міжнародний валютний фонд (МВФ);
• Світовий банк;
• Міжнародна фінансова корпорація (МФК);
• Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

   За мотивами та завданнями зарубіжні капітали поділяються на:

• позичкові;
• підприємницькі.

   Позики в грошовій та товарній формі надаються кредиторами однієї країни позичальнику з іншої на умовах обумовленості терміну повернення ресурсів, а також сплати процентів.

   Іноземні позики класифікуються наступним чином:

1) за призначенням:

• комерційні – пов’язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами;
• фінансові – призначені для закупівлі цінних паперів;
• проміжні – надані для обслуговування мішаних форм;

2) за видами :

• товарні – надані експортерами покупцям:
• валютні – кредити, які видаються банками в грошовій формі;

3) за валютою позики:

• у валюті позичальника;
• у валюті кредитора;
• у валюті третьої країни;
• у міжнародних розрахункових валютних одиницях;

4) за терміном надання  :

• надкороткострокові (до 3-ох місяців);
• короткострокові (до 1 року);
• середньострокові (до 5 років);
• довгострокові (більше 5 років);

5) за забезпеченістю:

1. а) забезпечені – кредити під наявні товарно-супроводжувальні документи, нерухомість: