Шпаргалка з етики та естетики

1. Завдання науки етики

Етична теорія виконує в культурі людства специфічні завдання, зумовлені її предметом,. Разом з тим, вона виконує і загальні завдання, виходячи з феномена всепроникності моралі. Тому, скажімо, І. Кант, ставлячи питання про "кінцеве призначення людського роду", розв´язує його саме на ґрунті етичної теорії та феномена моральності.

Завдання етики, по-перше, полягає в дослідженні закономірностей становлення моральної свідомості в онтогенезі та філогенезі, тобто окремої особи та роду людського. Завдяки цьому відкривається розуміння сутнісної єдності людського роду та окремого індивіда, що важливо, зокрема, для практики морального виховання.

По-друге, вивчення етичної теорії дозволяє пізнати "механізм" формування моралі у стосунках, у діяльності творення суспільності життя, тобто його людяності. Опора на належне у поведінці (деонтична етика) ефективна за умови, коли враховано інтерес людини. Вимоги, що їх висуває "нормативна етика" ~ деонтологія, спрямовані на допомогу людині. Вони дають їй змогу утвердитися не лише як суб´єкту фізичної життєвості, але й якдуховній істоті. Тобто утвердитися цілісно, в повноті двох її природ. Причому, етична теорія відкриває, що домінування духовного начала визначає увесь процес здійснення життєвості саме як розумної, творчої. А носій енергії розумного добра утверджує себе як прекрасна людина.

По-третє, етична теорія, обґрунтовуючи діалектичний зв´язок між намірами, засобами та наслідками людських дій, формує свідомого суб´єкта моральності. Вона допомагає усувати відчуття фатальної безпорадності перед життям та страх існування, що є результатом невиважених намірів, легковажних дій та їх небажаних наслідків. Отже, етична теорія бере безпосередню участь у становленні особистості як суб´єкта свободи.

Нарешті, по-четверте, етика безпосередньо причетна до розв´язання питання про кінцеву мету людського існування. І. Кант пояснює: "Кінцеве призначення людського роду полягає у найвищій моральній досконалості, яка досягається за допомогою свободи людини, завдяки чому людина здобуває здатність до вищого щастя... Іманентний принцип світу — свобода. Призначення людини полягає, отже, в тому, щоб досягти вищої досконалості завдяки своїй свободі" [2, с 221]. Щодо щастя як кінцевої мети людства, то його Кант бачить не певним готовим наслідком ("дарунок" Бога), апроцесом, оскільки важливо не лише те, щоб ми були щасливі, "але і щоб самі зробили себе щасливими — в цьому полягає істинна моральність". Мета, отже, полягає в моральній досконалості. Кант пише: "Вища моральна досконалість — це всезагальна мета людства. Якби всі чинили так, щоб їх поведінка збігалася з загальною метою людства, то цим уже була б досягнута вища досконалість. Кожна людина повинна прагнути зробити свою поведінку адекватною цій меті, завдяки чому вона вносить сюди свій доробок, і якщо кожний буде так чинити, то досконалість буде досягнута" [2, с 221]. Кожнулюдську особистість Кант бачить суб´єктом моральної творчості, від кожної залежить моральна досконалість людства. У такий спосіб поставлена проблема морального поступу людства має важливе значення для становлення свідомого суб´єкта морального добра. Особа виходить за межі "часткового" та "випадкового" існування, сповнюючись почуттям самоповаги, причетності до долі світу та відповідальності за нього. Діяльність, узгоджена із всезагальними потребами, переводить особу в статус свідомого творця моральної досконалості стосунків, а отже і самовдосконалення.

Як бачимо, етика висувається в аванґард наук про людський ДУХ, оскільки на її засадах реальною стає гуманізація життя.

 

 

 

3. Мораль  і право

Мораль и право тесно переплетены. С одной стороны, формализованная мораль может становиться правом. Десять заповедей — это одновременно моральный и правовой закон многих культур. Нравственная оправданность норм права для создания правового государства настолько же важна как и их единство[9].

В праве отражено понятие «морального вреда», однако мораль остается сферой высших идей, делом совести, которая служит критерием для исторических правовых реформ. Кроме того, практика тоталитарных режимов показала, что иногда мораль может вступать в противоречие с правом.

И моральные, и правовые нормы являются социальными. Общим для них является то, что оба вида служат для регулирования и оценки поступков индивида. К различному можно отнести:

право вырабатывается государством, мораль — обществом;

право закреплено в государственных актах, мораль — нет;

за нарушение нормы права предполагаются санкции государства, за нарушение нормы морали — общественное осуждение и критика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Мораль і звичай Суттєвим, на наш погляд, для розуміння специфіки моралі як суспільного явища, є звернення до ще однієї форми регуляції - звичаїв. Звичаї складаються стихійно, безпосередньо в практичному житті, подібно до моралі в досить давній історії людства і виконують з самого початку поряд з традицією регулюючу і впорядковуючи суспільне життя функцію. Ці соціокультурні регулятори впливають на поведінку із зовні, без безпосередньої участі внутрішнього світу, без переживань і рефлексії, без вільного вибору. Проте саме звичаї глибоко укорінені в давній історії людства. Людина отримує від предків звичаї і традиції і чинить за принципом: "так робили, діяли наші предки". Будь яке порушення узвичаєної поведінки засуджується. І сьогодні звичаї "є найбільш глибокого і масовою формою регуляції нашого життя - в переважній більшості випадків, спілкуючись з людьми, реалізуючи свої цілі тощо, ми діємо, спеціально не розмірковуючи над цим, просто так, як це заведено, як це звично для нас і для тих, хто нас оточує" (В. Малахов, Етика. Курс лекцій, стор. 46). І поки ми перебуваємо "всередині звичаю", ми не критикуємо і не спростовуємо його. Так і в давні часи людина, що діяла за звичаєм, часто і не усвідомлювала, що можна діяти по-іншому. Для неї моральне начало у спілкуванні на рівні звичаю, складалося безпосередньо. Люди трималися уставлених звичаїв, не замислюючись над мотивами своєї поведінки, не даючи їй моральної оцінки. Виправданням або обґрунтуванням, якщо вже виникала така необхідність, зводилося до того, що так узвичаєно, так роблять всі. Мораль, на відміну від звичаю - це в першу чергу моральністне само відношення, що тісно пов'язане з відношенням до інших. Для моралі не має значення, чи був прецедент, він не є для неї виправданням, або обґрунтуванням "правоти" дії, або вчинку. Будь-яка повторювана часто, узвичаєна дія чи поведінка зовсім не означає, що вона моральна. Мораль піддає оцінці звичай, якщо він суперечить моральним цінностям, і підтримує його, підсилює його роль, якщо сприймає його, виходячи з моральних критеріїв, як позитивний.

5. Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступати як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життєдіяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вона ставить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами максимальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спільнот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігійні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює саморегулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов'язана із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціальних суб'єктів.

Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралі визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, суспільства на зміст та характер моральних відносин.

Оцінювальна функція моралі реалізується через моральну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переконання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: добро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо.

Пізнавальна функція. Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов'язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномір-ності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями.

Функція моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) передбачає, перш за все, олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спрямовану.

 

 

6. Місце моральноі свідомості в структурі моралі

 Моральна свідомість — складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях — емоційно-почуттєвому та раціонально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

За походженням і змістом моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою виховання і самовиховання. Культура моральних почуттів є вираженням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживання) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, переживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми. Реакції виявляються у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довіри, недовір'я; обов'язку, відповідальності; національної гордості, космополітизму; гідності, вимогливості; егоїзму, альтруїзму тощо.

Раціонально-теоретичний рівень моральної свідомості виражається у системі моральних знань, перш за все, етичних, про норми, принципи, ідеали, оціночні судження, поняття, у яких теоретично обґрунтовується моральність та її елементи. Своїм змістом цей рівень моральної свідомості дає уявлення про те, якою має бути дійсність відповідно до потреб суб'єкта. Це ідеальна проекція того, що бажається, вимагається, необхідно бути, тобто загально-історичні абсолютні потреби суспільного розвитку, що складають одночасно і мету, і засіб такого розвитку.

Залежно від носія моральна свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну. Головними компонентами індивідуальної моральної свідомості є моральні почуття обов'язку, совісті, гідності, справедливості тощо — що у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-теоретичний пов'язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їх зміст, взаємозв'язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної моральної свідомості є основою моральних переконань. Важливою її складовою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб'єкта і переводить переконання, бажання, цілі у конкретні дії, вчинки. Індивідуальна моральна свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю у повсякденній моральній творчості.

Суспільна моральна свідомість, носієм якої є суспільство, акумулює не тільки і не стільки моральну практику сучасників, а значною мірою використовує досвід минулих поколінь та історичних епох, їх пошуки і досягнення. Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об'єктом свого судження і оцінки з позицій абстрактних принципів дійсної людяності.

Суспільна моральна свідомість — цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття моральної свідомості відіграють важливу роль у духовно-практичному освоєнні світу

Найбільш чітко, всебічно поняття моральної свідомості опрацьовуються моральною філософією (етикою, що оприлюднює вищий професійний рівень теоретичної моральної свідомості), а найбільш складні, суттєві з них, що відбивають вузлові сфери морального життя, отримують категоріальний статус (добро і зло, сенс життя і щастя, обов'язок і совість, моральний вибір і відповідальність, любов тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Структура моральної свідомості.

Свідомість людини - це ідеальне відображення і впорядкування реальності, і за своєю природою вона є цілісною. Але коли йдеться про людські вчинки, про моральні відносини, які являють собою специфічну реальність , хоч вона і не існує поза реальністю, як такою. То варто мабуть говорити і про специфічну ділянку людської свідомості, яка є ідеальним відображенням і впорядкуванням цієї специфічної реальності, власне моральної.

Оскільки моральна свідомість є вищим рівнем внутрішньої обумовленості відношення до реального життя, до цінностей, до мотивів діяльності, можна сказати, що моральна свідомість являє собою ідеальну, суб'єктивну сторону моралі. Моральна свідомість формує поняття (найбільш загальні з них називаються категоріями), які відіграють важливу роль у духовному освоєнні різних сторін навколишнього світу, виконуючи, з одного боку, роль інструмента пізнання, а з іншого являє собою певний рівень, ступінь пізнання. Специфікою поняття моральної свідомості є те, що вони по-своєму відображають моральне життя особи і суспільства. Ці ж поняття використовуються і для оцінки найрізноманітніших вчинків, що мають моральний характер. Це такі поняття як добро і зло, обов'язок, совість, честь, гідність і інші.

Структура моральної свідомості досить складна. Найперше, про що треба говорити при теоретичному розгляді моральної свідомості - це норми, вимоги, що регулюють відносини, поведінку людей.

Моральна норма (латин. norma - правило, взірець) - це найпростіша форма моральної вимоги, яка має обов'язковий характер і слугує приписом або забороною поведінки певного типу ("не убий", "не кради", "говори правду" тощо). Можна сказати, що норми це певні еталонні зразки загально прийнятої дії і світовідношення. Поряд із моральними нормами важливе місце у моральній свідомості посідають моральні принципи - найбільш загальне обґрунтування існуючих норм і критерій вибору правил поведінки. У принципах досить чітко виражені універсальні формули поведінки - справедливість, працелюбність, гуманізм, патріотизм тощо. У реальному житті моральні принципи досить часто поєднуються з певною ідеологією, а тому можуть перетворитися на знаряддя тиску на інших людей з позиції інтересів конкретних соціальних груп. Та й у житті ми можемо зустрітися з ситуацією, коли людина, яка сама жорстко виконує моральні принципи, спонукає чи примушує інших дотримуватись цих же принципів .