Виды и характеристика хозяйственного права

Свідоцтво надає право його власнику забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торгівельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торгівельної марки без його дозволу.

Суб’єкти права на торгівельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торгівельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні.

Суб’єкти права на торгівельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торгівельну марку з торгівельною маркою виробника, а також замість його торгівельної марки.

Право інтелектуальної власності на торгівельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб’єкта господарювання.

У разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торгівельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта.

Суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.

Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. 

Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має приоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Правовій охороні підлягає, як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.

У разі, якщо комерційне найменування суб’єкта господарювання є елементом його торгівельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торгівельної марки.

Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника, зобов’язана припинити таке використання і відшкодувати завданні збитки.

Право на використання географічного зазначення мають лише суб’єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо  яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування у рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торгівельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше, як на підставі договору.

Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.

Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках, їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту повинні містити інформацію про країну їх походження.

Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місті виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам.

Забороняється використання суб’єктами господарювання напису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження.

Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону.

Суб’єкт господарювання, що є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист їх незаконного використання цієї інформації третіми особами,  за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона не відома третім особам і до неї не має вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Строк правової охорони  комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині 1 цієї статті умов.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому таким діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

До відносин, пов’язаних з комерційною таємницею не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

Варіант №22.

1.       Порядок та форми підтвердження відповідності. Сертифікація.

2.       Поняття господарського зобов’язання.

1.       Порядок та форми підтвердження відповідності. Сертифікація.

Государственные органы осуществляют надзор за качеством изготовленной продукции, безопасностью производства и работы, противопожарной и экологическою безопасностью.

Контрольные функции имеют налоговые службы и прочие органы соответственно законодательству Украины (ст. 32 Закона Украины «О предприятиях в Украине»).

Государственный надзор за соблюдение стандартов, норм, правил, состоянием средств измерений, а также выполнением других требований, связанных с качеством продукции, осуществляет Государственный комитет Украины по стандартизации, метрологии и сертификации (Госстандарт Украины) и его территориальные органы – центры стандартизации, метрологии и сертификации, а также другие, специально уполномоченные на то государственные органы.

По действующему законодательству Председатель Госстандарта Украины по должности является еще и главным государственным инспектором Украины, а его заместители – заместителями главного государственного инспектора Украины по гос. надзору за качеством продукции, соблюдением стандартов, норм и правил.

Директора центров стандартизации, метрологии и сертификации и их заместители соответственно являются главными инспекторами АРК, области, города, а их заместители – заместителями инспекторов.

Объектами гос. надзора являются:

- товары народного потребления, продукция животноводства и растениеводства, продукты питания, в том числе продукция, которая прошла сертификацию, - на соответствие действующим в Украине стандартам, нормам и правилам относительно безопасности для жизни, здоровья и имущества людей и окружающей среды;

- продукция экспортная – на соответствие стандартам, нормам, правилам или конкретны м требованиям, обусловленным договором;

- аттестованные производства – на соответствие установленным требованиям относительно сертификации продукции.

Законодательством определено, что государственная регламентация стандартизации и сертификации распространяется на предприятия, учреждения и организации независимо от форм собственности, которые действуют на территории Украины, а также на граждан – субъектов предпринимательской деятельности, и выходит из принципов: 

- учет уровня развития науки и техники, экологических требований, экономической целесообразности и эффективности производства для производителя, пользы и безопасности для потребителей и государства в целом;

- гармонизации с международными, а в случае необходимости – с национальными стандартами других стран;

- обеспечения соответствия требований нормативных документов всех уровней, открытости информации о действующих стандартах и программах работ по стандартизации с учетом требований действующего законодательства.

Нормативные документы по стандартизации делятся на:

- государственные стандарты Украины;

- отраслевые стандарты;

- стандарты научно-технических и инженерных союзов;

- стандарты предприятий;

- технические условия.

Ответственность за нарушение стандартов, норм и правил предполагается в законодательстве в виде штрафных санкций и возмещения убытков потребителям продукции, возникших вследствие таких нарушений.

Гос. органы, контролирующие отдельные стороны деятельности объектов хозяйствования должны осуществлять полномочия в границах своей компетенции. Предприятия имеют право не выполнять требований этих органов, если они выходят за пределы их полномочий.

Продукция, которая поставляется, может отвечать по качеству стандартам, техническим условиям, образцам, утвержденным в установленном порядке. Таким образом, на каждый товар должен быть документ, который удостоверяет его качество – сертификат качества.

Сертификация – это один из эффективных методов, которые широко применяется в мировой практике и дают возможность на основании испытания продукции в специальных лабораториях обеспечить защиту прав потребителей путем получения им достоверной и объективной информации о качестве продукции, ее характеристику и соответствие стандартам. Декрет КМУ от 10 мая 1993 года «О стандартизации и сертификации» четко определяет цель сертификации:

- предотвращение реализации продукции, опасной для жизни, здоровья, имущества граждан и окружающей естественной среды;

- содействие потребителю в компетентном выборе продукции;

- создание условий для участия субъектов хозяйствования в международном экономическом, научно-техническом сотрудничестве, международной торговле.

Названный Декрет предусматривает два вида сертификации: обязательную и добровольную.

Продукция, которая импортируется и подлежит обязательной сертификации на территории Украины, должна сопровождаться сертификатом, который подтверждает ее соответствие обязательным требованиям нормативных документов, действующих в Украине. Указанный сертификат может быть выдан или признан уполномоченным на то органом из сертификации Украины.

В соответствии со ст. 23 Закона Украины «О защите прав потребителей» субъекты предпринимательской деятельности несу ответственность за реализацию товаров, предоставлению услуг, которые подлежат, но не прошли обязательную сертификацию, в размере 25% стоимости реализованных товаров, исполненных работ, предоставленных услуг. Органы сертификации и организации, действующие по их поручению,  обязаны обеспечить конфиденциальность информации, которая является коммерческой или профессиональной тайной, и несут ответственность за ее разглашение согласно действующему законодательству. 

Одной из важных условий договора поставки есть также порядок приема товаров по количеству и качеству.

2. Поняття господарського зобов’язання.

              Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі – боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (уповноважена сторона, в тому числі – кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

              Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські та організаційно-господарські зобов’язання.

              Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов’язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Варіант №23.

1.       Правове регулювання ціноутворення в Україні.

2.       Основні види господарських зобов’язань.

1.       Правове регулювання ціноутворення в Україні.

Основными законодательными актами, регулирующим цены и ценообразование, являются Конституция Украины, Хозяйственный кодекс Украины и Закон Украины «О ценах и ценообразовании» от 03.12.1990 г. (со всеми изменениями и дополнениями вплоть до 22.09.2006 г.). Важность ценовой политики государства подчеркнута в решении Конституционного Суда Украины в деле о коммунальных услугах от 02.03.1999 г., в котором отмечено, что ценовая политика, т.е. стратегия государства относительно установления и изменения цен, является одной из составных частей внутренней экономической и социальной политики государства. Полномочия органов государственной власти и органов местного самоуправления  по установлению и регулированию цен определены в целом в Законе «О ценах и ценообразовании», а также в других законодательных актах.

Согласно ст. 189 (Цена в хозяйственных обязательствах) ХК:

1. Цена (тариф) в настоящем Кодексе является формой денежного определения стоимости продукции (работ, услуг), регулируемой субъектами хозяйствования.

2. Цена является существенным условием хозяйственного договора. Цена указывается в договоре в гривнах. Цены во внешнеэкономических договорах (контрактах) могут определяться в иностранной валюте по согласию сторон.