Міліція як суб’єкт системи правоохоронних органів держави

 ІІІ. Сприяння в поширенні  інформації правового характеру  з метою підвищення рівня правової  свідомості населення, позитивного  ставлення до чинного законодавства,  роз'яснення заходів органів внутрішніх  справ щодо зміцнення правопорядку  та громадської безпеки.

IV. Вивчення громадської думки  щодо діяльності органів внутрішніх  справ, інформування керівництва  МВС, УМВС про його результати, внесення пропозицій щодо шляхів  формування сприятливої думки  населення про міліцію [5].

Основними організаційними формами  сприяння в забезпеченні правопорядку силами громадян можуть бути:

 а) безпосередня реалізація  своїх прав на захист від  протиправних посягань у порядку  реалізації норм цивільного, адміністративного  і кримінального законодавства;

 б) сприяння правоохоронним  органам у поширенні вивчення  правових норм, проведенні роботи  з попередження злочинів та  інших правопорушень, у тому  числі шляхом позаштатного співробітництва;

 в) членство або участь  у громадських об'єднаннях правозахисної  спрямованості, статутні цілі  яких передбачають сприяння правоохоронним  органам ;

 г) участь в загонах сприяння  міліції, самозахисту;

 д) участь у роботі громадських  пунктів охорони порядку;

 е) участь у роботі добровільних  народних дружин;

 є) участь у роботі козацьких  загонів;

 ж) надання іншої допомоги  правоохоронним органам у формах, не заборонених законодавством  України.

 Вищезазначені форми взаємодії  з громадськістю забезпечать  налагодження партнерських стосунків  між міліцією та населенням. Але  слід звернути увагу на те, що під час бесід із громадянами  заборонено поширювати інформацію, яка є державною чи службовою  таємницею, інформацію про особисте  та сімейне життя громадян, яка  була отримана працівниками міліції під час виконання ними службових обов'язків. У процесі спілкування з громадянами недоречно поширювати інформацію, що може певним чином дестабiлiзувати ситуацію у громаді.

 Питання про функціонування  громадських формувань з охорони  громадського порядку не є  новим для України. У колишньому  Радянському Союзі добровільні  народні дружини (далі ДНД)  відігравали помітну роль у  сфері правопорядку. Але протягом  кінця перебудови і перших  років незалежності ДНД втратили  свої позиції, здебільшого через  відсутність державної підтримки  цих громадських організацій.

 Основними спільними функціями  взаємодії міліції з різними  об'єднаннями громадян правоохоронної  спрямованості є:

- вивчення стану громадського  порядку на закріпленій території,  використовуючи різні форми роботи, у тому числі проведення соціологічних  опитувань, бесід із населенням, спільних з дільничними інспекторами  міліції прийомів громадян, робота  з різними документами, відомостями  та ін.;

-  розроблення і внесення  на розгляд відповідних державних  органів і органів місцевого  самоврядування, органів самоорганізації  населення, інших зацікавлених  осіб пропозицій з питань посилення  охорони громадського порядку  і профілактики правопорушень  на відповідній території;

- сприяння встановленню постійної  взаємодії та обміну досвідом  роботи з охорони громадського  порядку і профілактики правопорушень  з іншими зацікавленими особами;

- сприяння іншим правоохоронним  органам та організаціям у  забезпеченні охорони громадського  порядку, залучення до цього  місцевих мешканців;

- діяльність з пропаганди правових  знань серед населення. У цих  цілях сприяти організації виступів  на правові теми працівникам  органів внутрішніх справ і  прокуратури, використовувати інші  форми підвищення правової культури  населення;

 

- виявлення осіб, що порушують  громадський порядок, забезпечення  проведення з цими особами  профілактичної роботи, організація  обговорення поведінки таких  осіб на зборах мешканців району  та інших засіданнях;

- координація діяльності органів  самоорганізації населення, громадських  формувань і трудових колективів  по проведенню індивідуальної  виховної роботи з правопорушниками;

- проведення окремих заходів  щодо здійснення адміністративного  нагляду за особами, звільненими  з місць позбавлення волі;

- надання допомоги органам місцевого  самоврядування, органам самоорганізації  населення, громадським формуванням  у проведенні зборів мешканців  району для обговорення питань  про зміцнення громадського порядку;

- вести спільний прийом громадян  з питань охорони громадського  порядку;

- заслуховування повідомлень та  звітів членів таких об’єднань  про виконання обов'язків і  виконання запланованих заходів  щодо зміцнення громадського  порядку і профілактики правопорушень;

- подавати клопотання до відповідних  адміністрацій, державних органів,  підприємств, установ і організацій  про заохочення громадян, що активно  беруть участь у роботі з  охорони громадського порядку  та боротьби з правопорушеннями;

-  інші функції відповідно  до покладених на них завдань.

Отже, виконання міліцією найважливішої  соціальної функції держави - охорони  громадського порядку, у першу чергу  передбачає її співпрацю з різними  державними і недержавними органами і організаціями, зокрема органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ  МІЛІЦІЇ  В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ  ДЕРЖАВИ

 

3.1 Сутність та сучасний стан нормативно-правової бази діяльності системи МВС України, шляхи її удосконалення

 

За сучасних умов розвитку України  в адміністративно-правовій науці  та практиці діяльності системи правоохоронних органів держави велике значення набуває чітке правове регулювання  суспільних відносин, що виникають  у сфері управління внутрішніх справ.

Правова регламентація організації  та діяльності правоохоронних органів  в правовій державі має нове значення, оскільки вдосконалюються процеси  демократизації суспільства, громадська думка звільняється від контролю з боку держави, більш широкої  гласності набувають прорахунки, що мають місце в діяльності правоохоронних органів. Для їх подолання треба  провести низку заходів щодо вдосконалення  організаційної структури та правової основи діяльності усієї системи правоохоронних органів держави.

Сучасні тенденції удосконалення  системи МВС України орієнтують керівників усіх рівнів ОВС на максимально  повне використання можливостей  правових засобів для підвищення ефективності діяльності міліції щодо захисту прав і свобод людини і  громадянина, забезпечення законності й правопорядку в суспільстві; на зміцнення принципів законності в діяльності самої міліції. Досягнення цих цілей пов'язується, в першу  чергу, з подальшим поліпшенням  правової бази діяльності міліції [28, с.27–28].

Інструкція про вимоги щодо оформлення документів у системі МВС України, затверджена Наказом МВС України  від 20 січня 2004 р. № 55, закріплює визначений перелік видів (найменувань) нормативно-правових актів МВС, їх визначення і критерії обмеження, а також встановлює для  кожного їх виду загальний порядок підготовки, оформлення, опублікування, сфери дії.

Нормативно-правовий акт МВС України  – це прийнятий і оформлений з  дотриманням встановленої чинним законодавством процедури Міністром внутрішніх справ України або особою, яка  виконує його обов’язки, в односторонньому  порядку офіційний письмовий  документ на основі та на виконання  положень законів, яким встановлюються, змінюються або скасовуються правила  загальнообов’язкової поведінки об’єктів управління, окремого напрямку діяльності служб і підрозділів МВС України, дія якого не обмежується одноразовим  застосування.

Відповідно до Положення про  МВС України удосконалення нормативної  правової бази діяльності міліції є  одним з основних завдань Міністерства.

Добре відпрацьовані відомчі акти мають важливе значення у справі регулювання суспільних відносин, у  них конкретніше, ніж у законі, визначено зміст суспільних відносин, враховано особливості тієї чи іншої  ситуації, усунено нечіткості, що виникають  на практиці, – писав С.С. Алексєєв

Аналіз нормотворчих повноважень  МВС України дозволяє зробити  висновки:

   1. МВС України, здійснюючи управління у сфері правопорядку, повинно мати у своєму розпорядженні законодавчо закріплені повноваження нормативного регулювання не тільки функціонування своєї системи, але й суспільних відносин у сфері внутрішніх справ.

2. Однією з найбільш актуальних  проблем відомчої нормотворчості є забезпечення пріоритету закону в правовому регулюванні діяльності міліції.

 Ю.П. Соловей писав: “В  умовах бюрократичної системи  відомчі акти набули значення  первинних нормативних документів. Практика свідчить, що працівник  міліції більше сприймає відомчі  інструкції. Він хоче спиратися  на прямі вказівки керівництва  замість того, щоб шукати юридичне  обґрунтування своїм діям у численних правових джерелах. Навіть якщо він і прочитає опублікований закон, йому цього буде недостатньо для того, щоб почати його реалізовувати; він не займається юридичним аналізом, а чекає додаткових відомчих вказівок”.

3. Останнім часом досить інтенсивно  розвивається договірна форма  реалізації державної влади. Мова  йде не тільки про удосконалення  і розширення дії договорів  як юридичної форми господарсько-економічних  відносин, але й про те, що договір  може, а можливо і повинен бути  покладений в основу правового  регулювання і політичних, і навіть управлінських відносин [20, с.340]. В основі сучасної системи правоохоронних органів держави лежить взаємна згода (договір) громадян, консенсус, що виражається в конституюванні, визнанні та підтримці державної влади. Проблема договірних відносин у державному управлінні пов'язана з їх децентралізацією.

4. Для забезпечення пріоритету  і верховенства закону в правовому  регулюванні діяльності міліції  потрібна, насамперед, пряма дія  закону, а також наявність механізму  його реалізації. Сьогодні зберігається  практика, коли для посадових  осіб міліції законом, фактично, є наказ або інструкція МВС  України.

Дія нормативно-правових актів МВС  України поширюється на всю територію  України. У той же час, на практиці, територіальні межі дії акта МВС  України багато в чому обумовлені характером завдання, що вирішується, і тим, кому такий акт адресується.

У системі ОВС розроблення проекту  нормативного акта покладається на структурний  підрозділ МВС, до компетенції якого  входить організація і здійснення певного виду службової діяльності, методичне керівництво цією діяльністю.

Для підготовки проектів нормативних  актів МВС із найбільш важливих питань службової діяльності органів та підрозділів міліції, а також  актів, що видаються спільно декількома міністерствами чи іншими центральними органами виконавчої влади, розпорядженням керівництва МВС створюється робоча група у складі досвідчених кваліфікованих працівників.

Працівникам міліції в процесі  нормотворчої та правозастосовної діяльності потрібно враховувати різні нормативно-правові  акти, офіційні й неофіційні роз'яснення  порядку реалізації юридичних норм, що містяться в них.

Розробленню проекту нормативного акта передує вивчення відомостей, які містяться у: міжнародних  договорах України; законодавчих та інших нормативно-правових актах  України; рішеннях про розмежування повноважень між міністерствами або іншими центральними органами виконавчої влади; ухвалених судових рішеннях; приписах та поданнях прокуратур; раніше виданих нормативних актах МВС; рішеннях колегії МВС чи оперативних  нарад при міністрові, перших заступниках, заступниках міністра; доповідях і виступах керівництва Міністерства, керівників структурних підрозділів МВС; ініціативних пропозиціях начальників головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, на транспорті, ректорів вищих навчальних закладів МВС, керівників підприємств та установ забезпечення, управлінь територіального командування внутрішніх військ МВС; актах інспекторських і контрольних перевірок територіальних органів та підрозділів внутрішніх справ; довідках про результати виїздів працівників і військовослужбовців у службові відрядження; висновках службових розслідувань; матеріалах щодо узагальнення практики застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів України, міжвідомчих і відомчих нормативних актів у практичній діяльності структурних підрозділів МВС; науковій літературі та матеріалах періодичних друкованих видань; даних соціологічних досліджень; офіційних статистичних даних; інших документах та матеріалах, що характеризують стан організації й діяльності структурних підрозділів МВС.