Міліція як суб’єкт системи правоохоронних органів держави

Професійна підготовка працівників  міліції полягає в початковій, спеціальній, бойовій і фізичній підготовці, враховуючи перевірку на придатність до дій в умовах, пов'язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних  засобів і вогнепальної зброї, підготовку фахівців в освітніх установах професійного спрямування, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Організація і зміст професійної  підготовки працівників міліції  визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Високий рівень професійної підготовки, що охоплює спеціальну тактичну, фізичну, вогневу і спеціальну психологічну підготовку, слід розцінювати як найважливіший  елемент забезпечення особистої  безпеки і соціально-правових гарантій працівників міліції.

Кожен п’ятий працівник міліції  після десяти років служби має  професійні захворювання, а після  двадцяти років – кожен третій [8, с.520]. Було б добре на базі санаторіїв МВС України створити центри медико-психологічної реабілітації для працівників, що знаходяться у стресових ситуаціях.

Не дивлячись на те, що держава  несе значні витрати на підготовку фахівців для системи МВС України  використати їх за призначенням не може через плинність персоналу. Серед персоналу органів внутрішніх справ за останні роки скоротилася  питома вага спеціалістів з вищою  освітою. Таке становище різко загострило проблеми, пов’язані з передачею  професійних знань, навичок, досвіду, законослухняності. Погіршення професіоналізму, падіння дисципліни й порушення законності серед окремих працівників міліції потягли за собою ріст числа загиблих, травмованих і померлих працівників від професійних захворювань і самогубств.

Значна частина працівників  міліції не задоволена своїм соціальним статусом та низьким рівнем соціального  забезпечення. Не стимулюють до виконання  оперативно-службових завдань такі види соціального забезпечення, як пільги, пенсійне забезпечення [8, с.520].

Актуальною проблемою залишається  забезпечення працівників міліції  житловою площею. В цьому напрямку необхідно прийняти постанову Кабінету Міністрів України, якою буде введена  в дію державна програма щодо будівництва  житла для особового складу органів  внутрішніх справ.

Постійні труднощі виникають і  в придбанні працівниками міліції  квитків на всі види транспорту. У зв'язку з цим, варто було б  підписати спільний Наказ Міністерства транспорту України і Міністерства внутрішніх справ України, яким зобов'язати  посадових осіб установ транспорту і касирів квиткових кас виконувати вимоги законів про позачергове  забезпечення працівників міліції  проїзними документами.

Надзвичайно актуальним є питання  щодо гарантій, пов'язаних із захистом життя, здоров'я, прав і законних інтересів. Згідно зі ст. 21 Закону України "Про  міліцію" життя, здоров'я, честь, гідність, житло, майно працівника міліції  перебувають під захистом держави. Не зовсім зрозуміло, чому працівник  міліції, захищаючи своє життя і  здоров'я, а також життя і здоров'я  інших громадян від злочинних  посягань, зобов'язаний утримуватися від  застосування сили чи зброї, невиправдано ризикуючи, чекати, коли ці заходи виявляться єдиними і крайніми.

Законом України "Про міліцію" необхідно закріпити, що "спеціальні засоби і вогнепальо а зброя застосовуються, відповідно до характеру обставин, визначених на розсуд працівника міліції, у випадках, передбачених даним законом". Така норма буде важливою гарантією правової захищеності працівника міліції[2].

На основі вищевикладеного, можна  зробити висновок, що на даний час  фактично не існує юридичної відповідальності органів державної влади, місцевого  самоврядування, посадових осіб за невиконання обов'язків, пов'язаних із соціально-правовим захистом працівників  ОВС.

З огляду на сьогоднішні реалії було б правильно передбачити дисциплінарну, адміністративну та матеріальну  відповідальність за невиконання норм, що гарантують правовий і соціальний захист працівників міліції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Здійснений аналіз теоретичних  засад, специфіки правового регулювання  і практичної діяльності міліції  дозволяє сформулювати низку положень та висновків, які в сукупності утворюють  єдину концепцію правоохоронної діяльності міліції. У курсовій роботі  акцентовано увагу на тому, що держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати різноманітні органи і організації, які у своїй сукупності утворюють відповідну систему, різновидом якої є система правоохоронних органів України, утворення та функціонування яких безпосередньо пов’язане з реалізацією державою правоохоронної функції.

Суб’єктами системи правоохоронних органів є: державні органи, органи місцевого самоврядування, окремі посадові особи та громадські організації, що здійснюють свою діяльність у сфері правопорядку, наділені правом застосування юридичних та громадських заходів впливу щодо забезпечення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Підкреслено, що основним суб’єктом правоохоронної системи держави є державний  правоохоронний орган, якому відповідно до функціональної спрямованості притаманні такі специфічні ознаки: вони уповноважуються  законом для здійснення правоохоронної функції, у зв’язку з чим наділені відповідною правоохоронною компетенцією; здійснюють свою діяльність із додержанням  встановлених законом правил і процедур; мають право застосовувати заходи державного примусу до осіб, які  вчинили правопорушення; законні  та обґрунтовані рішення, прийняті державними правоохоронними органами, обов’язкові  для виконання посадовими особами  та громадянами, а їх невиконання  призводить до відповідальності; їх діяльність супроводжується одночасним вирішенням наступних питань: порядок утворення органу; характер і зміст його компетенції; територіальний масштаб компетенції; місце органу в організаційній структурі державного управління, механізм взаємодії його з іншими органами.

Аналіз правоохоронної діяльності міліції дозволив зробити  висновок, що її особливість полягає  в соціальній ролі та призначенні  у системі правоохоронних органів  держави як провідного суб’єкта забезпечення внутрішньої безпеки держави, що обумовлює її організаційну структуру, завдання, функції та повноваження її структурних підрозділів, а також  використання ними відповідних форм і методів правоохоронної діяльності.

Міліція – це державний озброєний орган виконавчої влади, покликаний охороняти та захищати життя і здоров’я людини, її права, свободи і законні інтереси, природне середовище, інтереси суспільства і  держави від протиправних посягань, який для забезпечення наданих йому повноважень наділений правом застосування заходів примусу, у межах та в  порядку, передбачених законодавчими  та підзаконними актами України.

Характеристика  законодавчих та підзаконних актів  з питань взаємодії міліції з  іншими органами правоохоронної системи  України, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, засобами масової інформації, дозволила зробити висновок, що їх основним призначенням є упорядкування адміністративно-правових відносин у цій сфері шляхом визначення суб’єктів такої взаємодії та їх повноважень, її напрямків та форм.

Зроблено висновок, що основна проблема неналежної співпраці  міліції з населенням полягає  у зневірі громадян у здатності  працівників органів внутрішніх справ захистити їх від протиправних дій у випадках, коли вони мають  постати в якості свідків або  просто повідомлять про вчинений злочин. Інший бік даної проблеми полягає у тому, що громадяни не вірять у здатність міліції забезпечити  відшкодування їм матеріальних збитків, заподіяних протиправними діями.

Визначено та систематизовано  основні напрямки взаємодії міліції  з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, серед  яких: вивчення стану громадського порядку на закріпленій території; розроблення і внесення до відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, іншим зацікавленим особам пропозицій з питань посилення охорони громадського порядку і профілактики правопорушень на відповідній території; сприяння встановленню постійної взаємодії та обміну досвідом роботи з охорони громадського порядку і профілактики правопорушень з іншими зацікавленими особами; сприяння іншим правоохоронним органам та організаціям у забезпеченні охорони громадського порядку, залучення до цієї справи місцевих мешканців; діяльність з пропаганди правових знань серед населення; виявлення осіб, що порушують громадський порядок, забезпечення проведення з цими особами профілактичної роботи, організація обговорення поведінки таких осіб на зборах мешканців району та інших засіданнях; нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити  та прийняти Концепцію удосконалення  правового забезпечення організації  й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б  розкрила сучасний стан правового забезпечення організації й діяльності системи  МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення  правового забезпечення організації  та діяльності системи МВС України; шляхи удосконалення організації  правової роботи в системі МВС  України; етапи реалізації самої  Концепції.

Запропоновано напрямки удосконалення  кадрового забезпечення діяльності міліції, серед яких: створення нової  системи науково-аналітичного та інформаційного забезпечення координації кадрових процесів; прийняття та удосконалення  нормативно-правової бази роботи з  персоналом; розвиток нової системи  підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу; реформа духовно-моральних  основ в органах внутрішніх справ; виховання серед особового складу патріотизму та високих морально-етичних  якостей.

Держава також зобов’язана гарантувати  і забезпечувати соціальний і  правовий захист працівників міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства  України з цих проблем. Адже створення  державою сприятливих і безпечних  умов для службової діяльності працівників  міліції є однією з передумов  ефективності функціонування системи  правоохоронних органів держави  в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України від 28. 06.1996 року; Х. «Ранок» 2003р.
2. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №4. — Ст.20.
3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»  від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — С. 170.
4. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»  від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 40. — С. 338.
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ» від 24.04.1996 № 456 / Офіційний сайт Верховної Ради України : http://www.rada.gov.ua.
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ»  від 24.04.1996 № 456 / Офіційний сайт Верховної Ради України : http://www.rada.gov.ua.
7. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. — Х.: Консум, 2004. — 358 с.
8. Бандурка О. М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України : монографія / О. М. Бандурка. — Х. : Вид. Ун-ту внутр. справ, 2004. — 779 с.
9. Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М. та ін.; За ред.  
   Ю.П. Битяка. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. — Х.: Право, 2000. — 520 с.
10. Волинка К.Г. Теорія держави і права : навч. посібник / К.Г. Волинка.- К., 2003.- 240с.
11. Гель А. П., Семаков Г.С. «Судові та правоохоронні органи України» Київ – 2004р.
12. Гончарова А. Н. Проблема согласования общественных и личных интересов в процессе построения гражданского общества : монография / А. Н. Гончарова. — Красноярськ : Краснояр. гос. ун-т., 2001. — 151 с.
13. Гончарук С.Т. Суб'єкти адміністративного права України : навч. посібник / С.Т. Гончарук.-К., 1998.- 112с .
14. Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій і свобод людини та громадянина : монографія / М. М. Гуренко. — К. : НАВСУ, 2001. — 218 с.
15. Додіна Є. Є. Реалізація права громадян на об'єднання - гарантія побудови демократичного суспільства. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклаии ХХІ століття) / за ред. Ю. І. Римаренка, Я. Ю. Кондратьєва. — К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. — 291 с.
16. Дубенко С.Д. «Державна служба в Україні»: навч. Посібник. -  К. -  2000р.
17. Кампо В. М. Становлення нового адміністративного права України : науково-популярний нарис / В.М. Кампо, Н.Р. Нижник, Б.П. Шльоер ; за заг. ред. В.М. Кампо.- К., 2000.- 60с.
18. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла.- Одеса : Юридична література, 2002.- 312с.
19. Клейнер І. Демократія і держава / І. Клейнер. — К. : Наук. думка, 2001. — 146 с.
20. Лазарев В. В. Теория государства и права : хрестоматія : в 2-х т. / В. В. Лазарев, В. В. Липень — М. : Юристъ, 2001. —