Облік витрат та обчислення собівартості соняшника

Л.Сук  пише, що "вибір методу обліку витрат обумовлюється характером, обсягом  і організацією виробництва на даному підприємстві. У виробництвах з одним  видом продукції та незначним  обсягом незавершеного виробництва  застосовують так званий простий  метод обліку витрат. Аналітичний  облік ведуть шляхом відкриття рахунків по видах виробництв, а всі витрати  є прямими. На більш складному  виробництві використовують різні  методи обліку витрат, які залежать від технології виробництва та побудови внутрішньогосподарських економічних  відносин."

Розвиток  ринкової економіки в Україні, розширення зовнішньо-економічних зв'язків  обумовили необхідність реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів. В сільському господарстві змінилися організаційно-правові  форми господарювання, замість колишніх колгоспів і радгоспів функціонують нові формування на засадах приватної  власності. Це диктує необхідність відповідного ведення обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції.

Дану  проблему висвітлювали у працях вітчизняні і зарубіжні вчені П.Т. Саблук, М.Я. Дем'яненко, К. Друрі, Дж.Г. Хелкамп  та інші. Проте до цього часу немає  комплексних розробок щодо вирішення  практичних завдань обліку витрат і  калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських  підприємств.

Підприємство  самостійно визначає свою облікову політику, обирає форму бухгалтерського обліку, розробляє систему і форми  внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Вибрані підходи до ведення обліку витрат згідно цих методичних рекомендацій підприємство включає у свою облікову політику.

Методичні рекомендації допоможуть працівникам  підприємств краще організувати облік витрат, одержувати облікову інформацію, яка відповідає якісним  характеристикам фінансової звітності - дохідливість, достовірність, зіставність, доречність.

Існує ще безліч пропозицій, тверджень, теорій по обліку витрат та калькулюванні  собівартості, і кожна з них  є по–своєму унікальна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ОБЛІК ВИТРАТ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ЗЕРНОВИХ.

 

3.1. Зміст і завдання  обліку витрат на виробництво

 

 

В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми  витрат над виготовлення конкретного продукту називають  собівартістю.

     Основними завданнями обліку в рослинництві є:

● правильне відображення випуску продукції за кількістю, якістю та асортиментом;

● точне і своєчасне відображення в обліку витрат виробництва;

● визначення собівартості продукції, її рентабельності і результатів діяльності підприємства.

Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва. Витрати визнаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. До витрат, що  виникають у зв’язку зі зменшенням активів, відносяться:

• списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на адміністративні цілі;
• нарахування зносу (амортизації);
• списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і  не використовуються;
• втрати від знецінення запасів;
• недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо); 
• нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути погашена;
• визнані економічні санкції (штрафи, пені сплачені);
• заробітної плати, податків, зборів, обов'язкових платежів;
• відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;  транспортних витрат;
• послуг сторонніх організацій (аудиторських, консультаційних, юридичних, медичних тощо) та інші нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань .

Витрати, які неможливо прямо пов'язати  з доходом певного періоду, відображуються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені . 

Однак пункт 6 П(С)БО 16 «Витрати» визначає: витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобов’язань (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обов’язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов’язань, є їх достовірна оцінка.

Але вже  згідно з пунктом 7 П(С)БО 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному в національних П(С)БО принципу відповідності витрат доходам. З цього випливає, що витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходами певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо  актив забезпечує отримання економічних  вигід протягом декількох звітних  періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами, що регулюється пунктом 8 П(С)БО 16 «Витрати». Це стосується передусім амортизації .

Необхідно зазначити, що не визнаються витратами  і не включаються до звіту про  фінансові результати згідно з пунктом 9 П(С)БО 16 «Витрати»:

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).
• витрати, які відображуються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку .

Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»  і 16 «Витрати», але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів  витрат наведено тільки у П(С)БО 16. 

Згідно  з П(С)БО 16 «Витрати» поділяються на такі:

• витрати, що включаються до собівартості реалізовуваних продукції, робіт, послуг або реалізовуваних товарів; 
• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші операційні витрати;
• фінансові витрати;
• податки на прибуток;
• надзвичайні витрати .

У сільськогосподарських  підприємствах витрати операційної  діяльності (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економічними елементами: 

а) матеріальні  затрати;

б) витрати  на оплату праці;

в) відрахування на соціальні заходи;

г) амортизація;

д) інші операційні витрати .

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) формуються за центрами відповідальності та об'єктами обліку, планування та калькулювання  собівартості продукції (робіт, послуг).

Залежно від конкретних умов виробництва, структури  управління, системи оплати праці, визначення та розподілу госпрозрахункового доходу, бухгалтерія підприємства облік  витрат може вести в  цілому по конкретних виробничих підрозділах без деталізації  за окремими  об'єктами (видами і  групами худоби та птиці, видами виробництв). Фактичні витрати підрозділу розподіляють між окремими культурами, видами і групами худоби та птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності — до нормативних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами .

Залежно від характеру участі в процесі  виробництва  витрати сільськогосподарського підприємства поділяються на основні  та накладні.

Основні витрати пов'язані з безпосереднім  виконанням технологічних операцій по виробництву продукції (робіт, послуг), а накладні — з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрігосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства в цілому. Витрати на виробництво  продукції (робіт, послуг) в плануванні та обліку групуються за статтями, які  господарство визначає самостійно, виділяючи  в окремі статті змінні і постійні витрати. Змінні витрати діляться на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин; до постійних відносяться  витрати, величина яких не залежить ні від кількості продукції, ні від  поголів'я чи обсягу виконаних робіт .

Таким чином, дати однозначне визначення категорії  «витрати» важко, оскільки вона стосується багатьох процесів (виробництво, споживання, нагромадження, обіг, обмін) і є об'єктом  обліку, контролю, планування, аналізу  та управління. В економічній літературі більш поширеним є  поняття  «витрат виробництва», під яким учені  розуміють втрати живої та уречевленої  праці або вартість залучених  чинників виробництва (економічних  ресурсів) для здійснення підприємницької  діяльності (виробництва  продукції). Економісти-теоретики оперують поняттям «економічні витрати», які, на їх думку, включають в себе не тільки грошові  затрати, а й альтернативні витрати, що виникають внаслідок наявності  багатьох різних способів використання ресурсів. Так як, одним із основних понять теорії управлінського обліку є собівартість, то важливе місце  займає обґрунтована  класифікація витрат.

Класифікація  витрат має велике значення для планування, контролювання, регулювання витрат, тобто для ефективного управління витратами та управління діяльністю підприємства відіграє важливу роль, оскільки дає можливість визначати особливості формування та розподілу витрат за певними об’єктами управління. Основним же завданням класифікації витрат є забезпеченні одержання інформації для контролю й економічного аналізу використання ресурсів. 

Основними завданнями обліку в рослинництві є:

● правильне  відображення випуску продукції  за кількістю, якістю та асортиментом;

● точне  і своєчасне відображення в обліку витрат виробництва;

● визначення собівартості продукції, її рентабельності і результатів діяльності підприємства.

 

 

3.2. Об’єкти обліку.

 

Витрати на виробництво продукції рослинництва  у сільському господарстві формують за об’єктами обліку, планування й  визначення собівартості продукції (калькулювання), а також за центрами відповідальності (підрозділами підприємства тощо). За цими об’єктами витрат відкривають рахунки  аналітичного обліку сільськогосподарського виробництва.

Першою групою об’єктів обліку витрат є культури (або групи культур): зернові культури, технічні культури, картопля та овоче-баштанні культури, кормові культури, плодово-ягідні культури та виноградники, квітництво (за видами), розсадники плодово-ягідних  культур, плантації хмелю.

Другу групу  об’єктів обліку витрат становлять витрати  на роботи під урожай майбутнього  року: посіви озимих зернових культур, оранка на зяб, лущення стерні, внесення добрив тощо. Наприкінці року витрати  цієї групи підсумовують і залишають  нерозподіленими (незавершене виробництво). Наступного року суми незавершеного  виробництва, що були на початок року, закривають методом розподілу витрат між культурами (групами культур.

До третьої  групи об’єктів належать витрати, що підлягають розподілу між кількома культурами чи видами робіт: на зрошення та осушення земель, догляд за полезахисними  лісовими смугами тощо. Наприкінці року ці витрати розподіляють між  певними культурами пропорційно  до зайнятих ними площ. Якщо облік витрат здійснюють загалом по підприємству, тоді фактичні витрати розподіляють між окремими культурами пропорційно  до кошторисних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами.

Четверту  групу об’єктів обліку витрат становлять центри відповідальності — структурні підрозділи сільськогосподарського підприємства. Якщо витрати облікують загалом  по конкретному господарському формуванню (виробничі кооперативи, орендні  колективи тощо), фактичні витрати  підрозділу розподіляють між окремими культурами пропорційно до кошторисних  витрат згідно з технологічними картами  чи укрупненими нормативами, суми яких за потреби мають бути скориговані  на індекс інфляції.

У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об’єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані впродовж поточного  року під урожай майбутнього року.

 

 

3.3. Суть, значення і види калькуляції

 

 

Об’єктами калькулювання собівартості виробництва  продукції є витрати виробництва, що виникають і які згруповані за відповідними ознаками для формування показників собівартості.