Облік витрат та обчислення собівартості соняшника

Калькуляція є елементом бухгалтерського  обліку. Вона тісно пов’язана з  рахунками, оскільки за їх допомогою  забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких  рахунках дані відображають відповідно до встановлених вимог стосовно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньою класифікацією називають калькуляційними.

Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій  за різними ознаками:

 За призначенням і часом складання – попередні (проектні, планові, кошторисні) і виконавчі (звітні, нормативні)

   За охопленням витрат або місцем здійснення – галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, технологічних

   За характером виробництва – масові (періодичні), індивідуальні, проміжні

   За властивостями калькуляційного об’єкту – загальні, параметричні

   За характером вихідних даних – технічні, планові, нормативні, фактичні

 За методом калькулювання – позамовні, попередільні, попроцесні, нормативні.

Різні види калькуляцій складаються та використовуються залежно від системи, що прийнята на підприємстві, наявності відомостей і потреб керівництва.

Другою  складовою процесу калькулювання  є калькуляційний облік – система  аналітичного обліку витрат на виробництво  в інтересах достовірного і точного  калькулювання, основною задачею якого  є повне відокремлення прямих витрат за об’єктами калькулювання  й облік непрямих витрат.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при  застосуванні того чи іншого методу калькулювання. Метод калькулювання – це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об’єктів.

Методи  калькулювання відрізняються методикою  калькуляційного обліку та способами  калькуляції. У вітчизняній літературі найчастіше зустрічаються:

• простий
• позамовний
• по передільний
• нормативний метод

Простий метод використовується моно виробництвах (виробництво електроенергії, видобування  нафти, вугілля та ін.) де всі витрати  безпосередньо відносяться на виготовлений продукт.

Собівартість  одиниці продукції калькулюється  шляхом розподілу витрат на кількість  виготовленої продукції.

Попередільний (попроцесний) метод використовується у послідовних виробництвах (коли один технологічний процес настає за іншим) де він розділяється на окремі частини – переділи (процеси) і  за кожним із них окремо обчисляються витрати. При цьому витрати обліковуються  за кожним переділом (цехом), передаються  із переділу в переділ (із цеху в  цех), і на останньому калькулюють  собівартість виготовленої продукції.

Позамовний  метод використовується у складних паралельних виробництвах, коли в  ряді основних цехів паралельно виготовляють окремі частини, вузли, а потім збирають у загальному цеху. Собівартість одиниці  виробу визначаються шляхом розподілу  всіх витрат на кількість виготовлених на замовлення виробів.

Нормативний метод полягає в визначенні фактичної  собівартості виробленого продукту як алгебраїчна сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також  змін норм.

З другого  боку, калькуляція в бухгалтерському  обліку розглядається як варіант  оцінки відповідних засобів і  процесів. Вартісне вимірювання в  бухгалтерському обліку значною  мірою базується на калькуляції. Саме калькуляційні розрахунки і  важливою базою для порівняння зроблених  витрат і одержаних результатів. Проте їх виконання можливе лише за умов застосування вартісної оцінки витрачених для виконання господарської, виробничої діяльності ресурсів.

Таким чином, калькуляція є необхідною умовою обґрунтованої грошової оцінки, а  грошова оцінка – невідємною складовою  калькуляції, яка, власне, і забезпечує виконання калькуляційних розрахунків. Тільки грошова оцінка уможливлює облік  та узагальнення всіх різноманітних  витрат ресурсів і послуг. Способи  оцінки і калькулювання досить тісно  пов’язані між собою, а тому їх гармонічне поєднання, узгодженість дають  змогу відобразити наявність  та рух господарських засобів  і процесів ц грошовому вимірнику.

Прискорення переходу до ринкової економіки і  створення сприятливих умов для  продуктивного функціонування всіх організаційних форм господарювання потребує докорінної перебудови господарського механізму на засаді гнучкого поєднання  різних форм власності, розширення сфери  товарно-грошових відносин, посилення  контролю за цінами, прибутком. собівартістю виробництва та випуск продукції. Відтак, з одного боку, мають бути обліковані всі витрати на виготовлення продукції  та виконання робіт, а з другого  – повністю оприбутковано продукцію  й обраховано вартість робіт, з виконанням яких пов’язані названі витрати. Це є загальним правилом калькулювання  собівартості, робіт і послуг у  будь-якій галузі народного господарства.

Для підвищення практичної значущості калькуляції, обґрунтованого спрощення техніки калькуляційних розрахунків важливе значення має  правильне визначення об’єктів калькуляції  та калькуляційних одиниць. Під об’єктом калькуляції слід розуміти окремий  вид чи групу однорідної продукції, певну роботу або вид послуг. за яким розраховується собівартість їх виробництва.

З об’єктами  калькуляції нерозривно зв’язані й  відповідні калькуляційні одиниці. які є вимірниками даного об’єкта. У практиці калькуляційної роботи використовують натуральні одиниці (метри, штуки, кілограми  та ін.), умовно-натуральні та умовні.

Калькулювання собівартості продукції складається  з цілого комплексу робіт, виконання  яких і становить основний зміст  калькуляції.

По-перше, це визначення кола витрат, що включається  в собівартість продукції, і чітке  розмежування їх між виробничою і  повною собівартістю; по-друге, економічне обґрунтування класифікації витрат та їх групування для цілей визначення собівартості продукції; по-третє, розробка й обґрунтування методів вартісної  оцінки кожного елемента витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і  незавершеним виробництвом. методика розподілу непрямих витрат, визначення обсягу продукції, що калькулюється, її об’єктів і калькуляційних одиниць, установлення періодичності (строків) калькулювання; і, нарешті, визначення собівартості всієї одержаної продукції  та її одиниці, включаючи складання калькуляційних листів (калькуляцій), розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.

Зниження  собівартості продукції – важлива  умова підвищення ефективності виробництва. Тому належне нормування виробничих витрат, застосування прогресивних норм і нормативів, контролю за дотриманням  чинних норм, удосконалення методів  калькуляції є важливими чинниками  управління собівартістю.

Значення  калькуляції як вимірника витрат на виробництво конкретних видів  продукції. розрахунку їхньої рентабельності визначається й актуальність методології  калькулювання.

Калькуляція передбачає періодичне (щомісячне) узагальнення на рахунках бухгалтерського обліку облікових даних про витрати.

 

 

3.4.Оцінка продукції рослинництва.

 

 

При первісному визначенні сільгосппродукція оцінюється за справедливою вартістю, зменшеною  на очікувані витрат на місці продажу (п. 12 П(С)БО 30 «Біологічні активи»).

Оцінка  справедливої вартості сільгосппродукції  ґрунтується на цінах активного  ринка, а за наявності декількох  активних ринків – на цінах того ринку, на якому підприємство передбачає продавати свою продукцію (п. 13 П(С)БО 30).

Оцінка  сільгосппродукції за договірними  цінами допускається тільки за укладеними сільгосппідприємством на момент первісного визнання сільгосппродукції обтяжливими  контрактами, предметом яких є ця продукція (обтяжливий контракт – це контракт, неминучі витрати на виконання  якого перевищують економічні вигоди від цього контракту (п. 14 П(С)БО 11 «Зобов’язання»)).

Якщо  активний ринок сільгосппродукції  відсутній, то згідно з п. 14 П(С)БО 30 справедлива  вартість сільгосппродукції визначається:

1. за останньою ринковою ціною операції з такою ж продукцією (за умови відсутності істотних негативних змін у технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, у якому діє підприємство);
2. ринковими цінами на подібну продукцію, скоригованими з урахуванням індивідуальних характеристик та особливостей оцінюваної сільгосппродукції;
3. додатковими показниками, що характеризують рівень цін на сільськогосподарську продукцію.

Оформлення  результатів визначення справедливої вартості

Справедливу вартість сільгосппродукції повинна  визначати спеціально створена комісія  із числа фахівців підприємства (галузевих  фахівців, керівників виробничих підрозділів, матеріально відповідальних осіб і  бухгалтерів).

На членів комісії покладається обов’язок  із збору інформації для обґрунтування  справедливої вартості сільгосппродукції.

Для збору  інформації та визначення цін на активному  ринку можна використовувати:

• інформацію організованих оптових ринків;
• праси, рекламні проспекти виробників аналогічної сільгосппродукції;
• дані інформаційних бюлетенів, сайтів, періодичних видань.

Крім  того, можна використовувати інформацію державних органів, а саме:

• середньозважені біржові ціни на сільгосппродукцію, які склалися на акредитованих товарних біржах та аграрній біржі;
• дані цінового моніторингу Міністерства аграрної політики. Інформація, розміщена на сайті цього відомства, дозволяє одержати дані щодо цін на окремі види сільгосппродукції за окремими регіонами;
• інформацію управлінь агропромислового розвитку райдержадміністрації.

Для систематизації інформації з оцінки активів за справедливою вартістю на підприємстві рекомендується вести бухгалтерську справу, куди підшиваються:

• протоколи засідань комісії;
• акти визначення справедливої вартості за видами сільгосппродукції;
• документи, які підтверджують ринкові ціни, прийняті для розрахунку справедливої вартості;
• висновки і розрахунки комісії, виконані при прийнятті цін (наприклад, визначення останньої ринкової ціни операцій з ідентичної сільгосппродукції);
• звіти про оцінку справедливої вартості, підготовлені незалежними оцінювачами (якщо такі оцінювачі залучалися до визначення справедливої вартості).

Установлена комісією вартість оформляється Актом  визначення справедливої вартості біологічних  активів і сільськогосподарської  продукції довільної форми. В  акті комісія повинна вказати  вид культури, визначену для неї  ціну і період, протягом якого діє  ця ціна.

Акт підписується всіма членами і головою комісії, головним бухгалтером і затверджується керівником підприємства.

Побічна сільськогосподарська продукція (солома, бадилля, стебла кукурудзи і соняшнику, капустяне листя і т.п.) за умови  відсутності для неї активного  ринку може бути оцінена за нормативними витратами на збирання, транспортування, переміщення, скиртування та іншими витратами, пов’язаними із заготівлею цієї продукції.

 

 

3.5.Синтетичний і аналітичний облік витрат та виходу продукції рослин

 

 

У рослинництві здійснюють облік за такими об’єктами (групами):

1. Сільськогосподарські культури.
2. Сільськогосподарські роботи.
3. Витрати, що підлягають розподілу.
4. Інші об’єкти.

Якщо  витрати можна віднести безпосередньо  на вирощування конкретної культури під урожай поточного року, то їх обліковують на аналітичних рахунках об’єктів першої групи.

У другій групі обліковують витрати на сільськогосподарські роботи під урожай майбутнього року.

Витрати, які відносяться до декількох  об’єктів і підлягають розподілу, обліковують  у третій групі (ремонт та амортизація  основних засобів, зрошування й осушення та ін.).

У четвертій  групі обліковують витрати на кормо виробництво та інші витрати  за об’єктами відповідальності. За вказаними чотирма групами прийнято конкретну номенклатуру об’єктів обліку витрат.

До першої групи відносяться зернові та зернобобові культури: пшениця озима, жито озиме, ячмінь озимий, пшениця ярова тверда, пшениця ярова м’яка, сильна та інші види, кукурудза на зерно, ячмінь яровий, овес, жито ярове, просо, рис, гречка, сорго, чумиза, горох, квасоля, сочевиця, вика, викова суміш, люпин кормовий.

Технічні  культури: соняшник на зерно, льон-довгунець, конопля, буряки цукрові (фабричні), буряки цукрові (маточні), висадки на насінники  буряка, тютюну рослини трав’яні однорічні, лікарські культури трав’янисті  багаторічні, ефіроолійні культури трав’янисті однорічні, ефіроолійні  культури трав’янисті багаторічні, ефіроолійні культури кущові, квіти, ефіроолійні культури деревовидні.