Державний бюджет як фінансова основа регулювання ринкової економіки

      Залежно від економічної  характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури, трансферти населенню, поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін.

      Капітальні видатки  пов’язані із інвестуванням бюджетних  коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної і комунальної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

      В основі галузевої  класифікації видатків бюджету  лежить поділ економіки на  галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.

      Відомча ознака  класифікації дає можливість  у кожній групі бюджетних видатків  виділити безпосередніх розпорядників  бюджетних коштів — відповідне  міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.

Плануючи бюджетні витрати, держава керує усім бюджетним процесом. Тут слід підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації, тобто відбувається групування видатків і доходів по галузях та видах витрат. Така класифікація є науково обгрунтованою, що є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні, від державного до сільського, однак планування  доходів і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати бюджети усіх рівнів. Збалансування здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів [6, с.8].

Заслуговує на увагу й думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала раніше, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки й вихід із кризи.

Видатки бюджету визначаються у порядку, визначеному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на утримання бюджетної сфери – органів державної влади і управління, соціально-культурної сфери, оборони та інше, а також виконання загальнодержавних програм, на утримання армії, наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги) [6, с. 9].

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

• рівновага доходів і видатків;
• бюджетний надлишок (профіцит) — перевищення доходів над видатками;
• бюджетний дефіцит — перевищення видатків над доходами [8, с.280].

• 1.3. Бюджетний механізм регулювання економіки

В умовах трансформації суспільства бюджет, за допомогою якого держава здійснює регулювання суспільно-економічних відносин, є основним елементом складного механізму економічної політики держави. Сучасний ринковий механізм господарювання в основному спрямований на розвиток саме економічного аспекту суспільних відносин і суттєво не зачіпає соціального аспекту.

Бюджет займає одне з провідних місць у системі державного регулювання розвитку економіки кожної країни. Ринкова економіка грунтується на поєднанні як власної саморегулюючої дії, що закладена в саму її основу, так і системи державного регулювання ринкових відносин.

Система бюджетного регулювання економіки формується в певному інституційному середовищі та є сукупністю фінансово-бюджетних і економічних складових, таких як дохідна частина бюджету, видаткова частина бюджету, дефіцит (профіцит) бюджету, державний борг, податкове регулювання, міжбюджетні відносини, економічні процеси країни, зовнішнє економічне середовище та взаємозв’язки між ними. Перетворення системи бюджетного регулювання значною мірою пов’язане зі зміною інституційного середовища суспільства, складові бюджетної політики вдосконалюються виходячи зі стану соціально-економічного розвитку, економічної стратегії та характеризують адаптаційні можливості бюджетної системи [15, с.4].

Бюджетний механізм характеризується шістьма складовими (див рис 1.6). Таким чином, Держбюджет займає одне з провідних місць в системі регулювання економіки, оскільки є основним фінансовим планом держави, документом, де зазначаються напрямки діяльності держави і джерела їх фінансування, а також регулює розподільчі відносини в країні між державою й суспільством.

Враховуючи те, що бюджет є одним із основних інструментів державного регулювання економіки, становлення ефективної бюджетної системи є необхідною умовою для досягнення економічного розвитку будь-якої країни. Механізм формування обсягу та структури доходів і видатків бюджету є важливою складовою бюджетного регулювання задля забезпечення всебічного розвитку суспільства [15, с.8].

Інститут бюджетного регулювання є одним із найважливіших соціально-економічних інститутів та має визначати правила й механізми формування і реалізації основних засад бюджетної політики; з позиції інституціоналізму інститут бюджету визначає економічні правила й обмеження та формує умови взаємодії учасників бюджетних відносин [15, с.10].

В свою чергу першочерговим завданням бюджетного регулювання є не тільки збалансування дохідної і видаткової частини держбюджету країни, але й згладжування різниці у рівнях соціально-економічного розвитку територій для забезпечення їх громадян державними гарантіями на визначеному законодавством мінімальному рівні, а також стимулювання діяльності місцевих органів влади, спрямованого на підвищення мобілізації доходів до відповідного бюджету.

У бюджетній практиці України застосовуються кілька методів бюджетного регулювання: 1) метод відсоткових відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рівня у своєму акті про бюджет на наступний рік (законі чи рішенні про бюджет); 2) метод міжбюджетних трансфертів [9, с.87].

Саме тому важливим завданням підвищення ефективності системи бюджетного регулювання є створення оптимальної моделі організації міжбюджетних відносин в країні [13, с.248].

Міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого. Тому за визначенням міжбюджетні трансферти —  це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання, субвенцій, а також коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, що відображено в додатках до закону про Державний бюджет України на відповідний рік 4, с.556].

Розділ 2. Регулююча роль Державного бюджету

2.1 Виконання дохідної  частини  державного бюджету в механізмі  бюджетного регулювання економіки

Склад доходів державного бюджету визначається бюджетним Кодексом України й Законом України про державний бюджет на майбутній рік. Доходи державного бюджету— це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій.

За Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» загальна сума загального і спеціального фонду за планом становила за планом—255 325 млн. грн., а за фактом—209 700 млн. грн., виконання плану—82,1%. Дані за 2010 рік, закріплені за ЗУ «Про Державний бюджет України на 2010 рік», показують, що планові показники становили 249 251 млн. грн., а фактичні—240 615 млн. грн., виконано—96,5%. ЗУ «Про Державний бюджет України за 2011 рік» доходи в загальній сумі спеціального і загального фонів за планом—313 431 млн. грн.,  за фактом—314 616 млн. грн., виконано план держбюджету на 100,4%. Дані за 2012 рік, закріплені за ЗУ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», показують, що планові показники становили 377 225 млн грн, а за фактом  - 346,154 млн грн., виконано план на 91,8% (див. таб. 2.1. у додатку до розділу 2).

Варто зазначити, що за 2009—2012 роки, спостерігається загальна тенденція збільшення дохідної частини бюджету. У 2010 році темп приросту до попереднього року вийшов на позитивний результат і становив—14,74% (30 915 млн. грн.). Такий процес став результатом ефективної фіскальної програми уряду. На 2011 рік припав значний приріст до 2010 року, він становив—30,75% (74 001 млн. грн.). У 2012 році темп приросту відносно 2011 року склав 10,02% (31 538 млн грн.). Дане явище варто відзначити прийняттям нового «Податкового кодексу», так як податки являються основним джерелом дохідної частини Державного бюджету України.      

Аналізуючи динаміку виконання державного бюджету за доходами по статтям, за 2009—2012 роки варто сказати, що обсяги надходжень до бюджету зростають з кожним роком.  Уже з 2010 року податкові надходження мали тенденцію на зріст і становили у 2010 році на 17 957 млн. грн. (або 12,06%) більше, у 2011 році на 93 732 млн. грн. (або 56,77%) більше, а у 2012 році на 32 590 млн грн. (або на 12,45%). В структурі держбюджету податкові надходження відіграють найвагомішу роль, а саме: податки на доходи, податки на прибуток, внутрішні податки на товари і послуги. Високу питому вагу у структурі державного бюджету мають доходи за статтею внутрішні податки на товари та послуги. У 2009 році їх частка у загальній сумі доходів бюджету становила 50,7%. На 2010 рік припала така частка—47,5%. У 2011 році даний показник становив 51,9%. А у 2012 році він досяг 59,3%.Частка зборів за спеціальне використання природних ресурсів коливається на рівні 0,3-0,7%, податків на міжнародну торгівлю – 1-3%. Основними джерелами податкових надходжень є податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та акцизний збір. На даний час уряд намагається знизити податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, а акцизний збір навпаки зростає в основному за рахунок підвищення акцизів на тютюнові та алкогольні вироби.

За статтею неподаткових надходжень спостерігається у 2010 році значне зростання в порівняні з попереднім, а саме на 14 391 млн. грн. (або 28,4 %). Протягом 2011 року відбувається спад неподаткових надходжень відносно 2010 року. Цей показник становив на 15 980 млн. грн. (або 24,56%) менше. У 2012 році даний показник зріс на 2 870 млн грн. (або на 5,85%). Неподаткові надходження мають меншу питому вагу у структурі доходів державного бюджету України. У 2009 році дана стаття доходів становила—24,16%. В наступному році неподаткові надходження суттєво зросли і були 27,04% у структурі доходів. Проте, уже в 2011 році спостерігається значне зменшення—15,60%. У 2012 році даний показник майже не змінився і складав 15,00%.

Більша частка – це саме податкові надходження, які становлять 77% доходів, 23% відведено неподатковим надходженням. Краще зв’язок видно з рис. 2.2 і 2.3 в додатках до розділу 2.

      Динаміка цільових фондів нерівномірна. У 2010 році порівняно з 2009 зросли  на 524 млн. грн. (або 82,78%). У 2011 році порівняно  з 2010 зменшились на 951 млн. грн. (або 82,20%), а у 2012 році зменшились 89 млн грн. (тобто на 56,79%).  

      Щодо офіційних трансфертів, то  починаючи з 2010 вони зменшуються. Так у 2010 році порівняно з 2009 офіційні  трансферти зменшились на 1 145 млн. грн. (або 14,74 %), у 2011 році порівняно з 2010 зменшились на 3 906 млн. грн. (або 58,97%), а у 2012 зменшились на 1 362 млн грн. (на 49,89%).

      Проаналізувавши  структуру податкових надходжень  можна зробити висновок, що значний  податковий тягар лягає насамперед  на населення. Передбачені Податковим кодексом та відповідними змінами Бюджетного кодексу перегляд та оптимізація переліку джерел наповнення державного бюджету, відміна низки малоефективних податків і зборів позначились на структурі доходів Державного бюджету України у 2012 році. З неподаткових до податкових надходжень були перенесені рентні платежі, збори на паливно-енергетичні ресурси; 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на території міста Києва, віднесено до загального фонду державного бюджету. В результаті цих змін частка податкових надходжень зросла, неподаткових – знизилась. (див. рис 2.4)

2.2 Виконання видаткової частини державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

На основі законів України «Про державний бюджет» розглянемо динаміку видатків протягом 2009—2012 років.

Попри негативні тенденції розвитку світової економіки, Уряд забезпечив фінансування на належному рівні як підвищених протягом 2012 року соціальних видатків, у тому числі соціальних ініціатив Президента України, так і видатків інвестиційного характеру, в тому числі забезпечивши якісну підготовку і успішне проведення чемпіонату Європи з футболу Євро-2012. При цьому проводилася виважена політика видатків, спрямована на проведення непріоритетних видатків в межах наявного бюджетного ресурсу та забезпечення економії бюджетних коштів.