Державний бюджет як фінансова основа регулювання ринкової економіки

Досліджуючи тенденції розвитку і спаду бюджетного дефіциту, можна визначити умови його формування в Україні, що полягають у:

- загальному спаді виробництва, зниженні ефективності його роботи;

- несвоєчасному проведенні структурних  змін в економіці;

- жорсткій податковій політиці, яка не стимулює виробництво;

- розвитку інфляційних процесів, кредитній та ціновій політиці;

- незбалансованості доходів і  видатків бюджету, зростанні видатків  при зниженні доходів;

- відсутності інвестиційної привабливості.

Оцінюючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету.

Удосконалення методів погашення дефіциту бюджету повинно здійснюватися виходячи з необхідності розвитку виробництва, скорочення дефіциту бюджету, зростання інвестицій та доходів, а кінцевою метою їх впровадження повинна бути стабілізація і розвиток економіки України.

Основними проблемами бюджетної діяльності є неефективне формування доходів бюджету, непрозорий розподіл і неефективне використання бюджетних коштів, значна залежність місцевих бюджетів від державного. Існуючій бюджетній системі властива занадто централізована та неефективна модель розподілу коштів між бюджетами. Окрім того, відсутня чітка система публічного фінансового контролю за використанням коштів місцевих бюджетів, а також коштів державного бюджету на місцях, що часто призводить до нецільового та неефективного використання бюджетних коштів [14, с.56].

Тому можна сказати, що ще не докінця вирішеною залишаються проблеми міжбюджетних відносин у бюджетному регулюванні, основними недоліками у цій сфері  є: невідповідність між зобов'язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування; нерівномірне співвідношення «дотація – субвенція» у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист; нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби; диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів; неефективна децентралізація бюджетної системи.

Найголовнішими постають проблеми: забезпечення прозорості міжбюджетних відносин та зацікавленості місцевих органів влади в наповненні своїх бюджетів. При цьому ці проблеми не втратили актуальності ні після прийняття Бюджетного кодексу, ні зараз. Система міжбюджетних трансфертів залишається недостатньо прозорою і у місцевих органів влади відсутні стимули для ефективної роботи з наповнення власних бюджетів. Органи місцевого самоврядування позбавлені можливості самостійно вирішувати власні проблеми, як через залежність від дотацій так і через вилучення з бюджету зайвих коштів пошуку джерел.

Тобто місцеві бюджети, у системі бюджетного менеджменту, переваги надають моделі пошуку додаткових «донорних» джерел фінансування, аніж моделі фінансового інвестування інших бюджетів за рахунок профіцитів власних бюджетів.

При цьому залишаються невирішеними завдання реформування системи фінансового наповнення місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, що призводить до неефективного розподілу коштів та їх витрачання. В свою чергу, неефективний розподіл коштів призводить до викривленої мотивації місцевих органів влади щодо використання власного ресурсного потенціалу.

3.2. Шляхи вирішення  проблем збалансування доходів  і видатків державного бюджету

Спадок державного бюджету минулого років та недовіра міжнародних фінансових організацій змусили державну владу впродовж 2010-2014 роки орієнтуватися на стратегію «економіки терпіння», яка застосовувалась, зокрема, урядом Японії, яка неодноразово спрямована на реалізацію стратегії переходу від «економіки терпіння» до впевненого економічного розвитку та зростання.

Проведена бюджетна реформа дозволить на якісно новому рівні реалізовувати проектно-орієнтоване управління, забезпечити можливість загальнодержавного та регіонального розвитку.

Така стратегія дозволить якісно підвищити ефективність державних видатків і створить можливість для економічного росту та розвитку регіонів у наступному році.(див. рис. 3.1 у додатку до розділу 3).

Проте не можна не відмітити, що головними проблемами України на даний час є  тінізація економіки, поєднання корупції з популізмом, масштабна бюрократія влади та не розмежованість влади з бізнесом. Це в першу чергу спричиняє невідповідність доходів та витрат країни, внаслідок чого уряд проводить активну політику зовнішніх запозичень. Наслідком чого є збільшення державного боргу та життя країни «в борг».

Вирішенням цієї проблеми, яка відпрацьовується в Європі, є режим найсуворішої економії, скорочення витрат, підвищення податків і урізання соціальних виплат. Цей метод дає моментальний ефект, але він вкрай радикальний, бо громадяни біднішають. І чим нижчі їх доходи, тим болючіша для них така політика держави.

Оскільки дуже актуальним на сьогодні є економічне становище Греції, то візьмемо саме цю країну для порівняння. У Греції за межею бідності є 20% населення, а от в Україні, за оцінками ООН, цей показник становить 78%. Тому якщо в економічно розвинутих країнах антикризові заходи призводять до відчутного зниження доходів, то в Україні така політика призведе до злиднів буквально всього населення держави.

Прикладом вирішення цієї проблеми можна вважати Пенсійну реформу, запропоновану урядом України. А саме збільшення пенсійного віку населення, внаслідок чого велика кількість людей просто не буде взмозі отримати пенсії, оскільки середня тривалість життя громадянина  з кожним роком зменшується, проте саме це допоможе зекономити видатки держбюджету. Ці дії торкнуться насамперед простих людей – їх благополуччя в старості, впевненості в завтришньому дні.

Україна, на відміну від інших країн Європи, може задіяти альтернативні ресурси для збільшення надходжень до бюджету, а саме кошти від детінізації економіки. Сьогодні близько 60% економіки України перебуває «в тіні», а легалізація цього сектора дозволить повернути близько 720 мільярдів гривень до держбюджету. При вмілому управлінні цими коштами  влада зможе збільшити стандарти життя населення, довівши їх до рівня країн Східної Європи з їх мінімальною зарплатою на рівні 450-500 доларів. Таким чином, Україна зможе використати головну слабкість держави – високу тінізацію економіки – як перевагу. Цей шлях є недоступним країнам Європи, бо у них не існує такої масштабної тіньової економіки, яку можна використати у власних цілях держави.

Україна – це не Греція, не Іспанія і не Португалія, тому не можна просто копіювати їх антикризові заходи в економічній та соціальній сферах, бо треба враховувати актуальні проблеми держави. Перш за все, потрібно створити ефективну економіку 21 століття, яка дозволить здійснити необхідні заходи щодо підвищення довіри суспільства до влади, адже ніякі реформи без довіри не будуть прийняті.

Зокрема, виведення з тіні зарплат дозволить істотно збільшити надходження до Пенсійного фонду. Для цього необхідно зменшити ставку оподаткування на зарплату мінімум удвічі – до 20-25%. Тоді у людей на 30-40% зросте зарплата і автоматично збільшаться надходження до Пенсійного фонду. Внаслідок цього Пенсійний фонд зможе додатково отримати близько 40 мільярдів гривень на рік.

Другим кроком до побудови здорової економіки стане подальше спрощення системи оподаткування, що відмінить можливості для великого бізнесу використовувати платників єдиного податку для схем ухилення від оподаткування, дозволить мільйонам людей легально працювати і відчувати себе незалежними від подачок держави, стимулюватиме розвиток підприємництва та формування середнього класу.

Сьогодні бюджет перерозподіляється на користь влади замість того, щоб рівномірно ділити його на пенсії і зарплати вчителів, лікарів та інших працівників бюджетної сфери.

Незбалансованість держбюджету викликає бюджетний дефіцит, який негативно впливає на економіку, зокрема стимулює інфляційні процеси. Він стримує економічне зростання держави, а також має негативні соціальні наслідки.

Бюджетний дефіцит вимагає постійного пошуку шляхів його подолання, тобто збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) вдосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб’єктів  господарювання та їх керівників, зокрема особисту майнову і  кримінальну відповідальність, за  дотриманням вимог законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) залучити до інвестиційної  сфери особисті заощадження населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим  економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування  до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик  суб’єктам господарювання;

7. запровадити науково обгрунтовану систему прогнозування значень показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Ще одним завданням бюджетного регулювання є згладжування різниці у рівнях соціально-економічного розвитку територій для забезпечення їх громадян державними гарантіями на визначеному законодавством мінімальному рівні, а також стимулювання діяльності місцевих органів влади, спрямованого на підвищення мобілізації доходів до відповідного бюджету.

Саме тому важливим завданням підвищення ефективності системи бюджетного регулювання є створення оптимальної моделі організації міжбюджетних відносин в країні.

Як відомо, у світі існує дві основні моделі організації міжбюджетних відносин: бюджетний федералізм та бюджетний унітаризм.

Бюджетний федералізм – це модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневій бюджетній системі, у якій законодавчо визначаються бюджетні права та обов’язки федерації та суб’єктів федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу [5, с.63].

Тобто загальна ідея фіскального федералізму полягає у фінансуванні витрат адміністративно-територіальних одиниць за рахунок власних ресурсів. В цьому випадку необхідно надати можливість на регіональному рівні формувати перелік та розмір місцевих податків, які забезпечать бажаний рівень соціально-економічного розвитку відповідного регіону. Безперечно, неефективна діяльність регіональної влади може привести до збільшення розбіжностей у соціально-економічному розвитку регіонів. Але позитивний досвід регіонів, які зможуть використати надані можливості для забезпечення суттєвих зрушень у якості життя населення, призведе до активізації діяльності влади, бізнесу, громадськості усіх регіонів заради поліпшення умов свого життя. Слід відзначити, що в США саме у період бюджетного дефіциту та економічного спаду акцентували увагу на забезпеченні фінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків, які тепер складають майже 88,6% доходів місцевих бюджетів [11, с. 40].

При цьому модель бюджетного унітаризму є практично протилежною до моделі федерального типу. Бюджетний унітаризм передбачає, що основні принципи організації міжбюджетних відносин визначаються центральною владою, яка здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг на всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси. В даній моделі місцевій та регіональній владі, як правило, відводиться досить пасивна роль [5, с. 64].

Реформування міжбюджетних відносин в Україні слід здійснювати з урахуванням принципів теорії бюджетного федералізму. Адже основними перевагами даної моделі є те, що вона надає можливість вирішити питання, які функції держави ефективніше виконувати централізовано, а виконання яких функцій можна передати місцевим органам влади.

Але при всіх її перевагах в Україні важливо знайти оптимальний варіант побудови децентралізованої моделі міжбюджетних відносин з використанням певних принципів унітаризму, використовуючи позитивні сторони роботи місцевого самоврядування та розширюючи бюджетну самостійність, що гарантується законом.

І важливу роль у даній моделі відіграватиме дієва система бюджетного регулювання міжбюджетних відносин. При цьому для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади, щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному і відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні, а також щоб існувала система підзвітності на кожному рівні.