Перспективи і проблеми зовнішньої політики Італії

З початком ІІ Світової Війни Італія з головою осунулася у воєнні дії. В червні 1940 року вона оголосила війну Англії та Франції, воюючи пліч опліч з Німеччиною. В жовтні цього ж року Італія нападає на Грецію, але потерпає поразку від Грецької армії, але заручившись допомогою німців в квітні 1941 року було взято Афіни. В цьому ж розпочато воєнні дії на території Югославії та СРСР. Але непідготовлена до затяжної та досить важкої війни Італія швидко почала втрачати темпи  24 червня 1943 року по закінченню бомбардування Риму Муссоліні було знято із займаної посади, а король узяв на себе усі зобов’язання по упорядкуванню справ в країні. Результатом цього був арешт Муссоліні, розпуск фашистської партії. У вересні після вторгнення антифашистських союзників на територію Італії уряд Бадольо укладає з ними перемир’я, а в жовтні іде війною проти недавнього союзника Німеччини так як досить великі території Італії і досі знаходились під Німеччиною. До закінчення війни Італія повністю була окупована союзницькими військами. Як сказано у мирному договорі, який було підписано 10 лютого 1947 року, Італія втратила усі свої колонії, острови Додеканес повернені Греції, півострів Істрія до Сходу від Трієста передали Югославії, а чотири невеликі участки біля північно – західної частини передали Франції. Трієст проголосили вільною зоною і передали під егіду ООН, але у 1954 році його таки повернули Італії [8;c.63].

Наприкінці 1947 року Італія підписала мирову угоду з Сполученими штатами, Радянським Союзом, Францією та Британією, цим договором було прописано межі країни по суходолу, та розміри збитків котрі Італія повинні була компенсувати СРСР, Югославії, Греції, Албанії, на території яких було вторгнення.  Італія Відмовилась від своїх колоній в Африці, визнала суверенітет Албанії та Ефіопії, повернула Греції Додеканеські острови. В Італії було суворо заборонено будь –які фашистські організації.

У соціально – економічному плані, Італія знаходилася у дуже важкому становищі, так як її внутрішнє господарство було майже повністю зруйновано війною. Італія мала не лише відбудовувати все з початку, але й переводити у мирне русло, необхідно було провести масштабну демобілізацію та працевлаштувати усіх тих хто повернувся з війни. США зголосилася надати Італії фінансову допомогу для вирішення цих питань. В червні 1948 року було підписано американо – італійський договір про надання Італії допомоги згідно плану Маршала строком на 2 роки. Цей договір був укладений на суму 1,5 мільярда доларів. Прихованим аспектом цього договору був натиск американців на уряд Італії з вимогою відсторонення з уряду представників лівих партій.

У 50- х на початку 60-х років відчутно збільшився ріст економіки Італії, такі темпи привели до збільшення національного доходу майже вдвоє. Було вибудовано міцний державний сектор, що охопив інфраструктура та базові стратегічно важливі гілки господарства країни [1;c.64]. 

Стійкий державний сектор та досить об’ємний приватний сектор, що взаємодіяв з середнім та малим бізнесом здійснювали перебудову економіки країни за умов фактичної відсутності корисних копалин. Маючи можливість експортувати в інші країни «зайві руки», країна натомість отримувала зустрічний потік закордонних інвестицій що сприяв швидкому нарощуванню економіки країни. Разом з тим великі національні підприємці за рахунок виконавців та кооперації включили до системи монополістичного виробництва дрібний бізнес [2;c.95].

25 березня 1957 року в Римі було  підписано два нових договори, що мали необмежений строк  дії «Про Європейську економічну  спільноту та Європейське товариство  атомної енергії (Євратом). Ця зустріч відбулася між країнами шістки до якої входили Франція, ФРГ, Італія, та країни Бенілюксу). Після підписання цих договорів Європа мала три досить серйозні товариства [3;c.107]

1. Товариство з вугілля та  сталі;

2. Товариство з питань ядерної енергії

3. Товариство з питань торгівлі.

Договір про створення Європейського економічного товариства чітко змальовував співробітництво його підпис антів у сфері економіки, науки та техніки. Метою цього договору було створення загального ринку країн учасниць, та прописувались форми зближення, уніфікації економічної політики. За умовами договору на протязі дванадцяти років між країнами підпис антами  повинно було відбутися зниження митних бар’єрів, ця процедура мала виконуватися у три етапи, та прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торгівельної політики щодо третіх країн.

  В світлі зменшення зовнішньополітичної напруги у другій половині 50-х років серед частини правлячих кіл Італії було висвітлено намагання до зміни зовнішньо політичного курсу країни. Ліві партії висунули на розгляд концепцію щодо «неоатлантизму». В даній програмі йшлося про надання НАТО розширених функцій, та надати цій організації не лише статусу воєнної, а й політичної та економічної. Прибічниками цієї ідеї пропонувалося, щоб Італія взяла на себе місію посередника в перемовинах між двома конфронтуючими блоками. Але реальними намаганнями було примусити Італію почати приймати рішення самостійно та брати більш жваву участь у вибудові політики та стратегії  НАТО. В цей період також були зроблені кроки до налагодження стосунків з СРСР та іншими соціалістичними країнами. В період з 1958 по 1961 роки досить успішно виконувався радянсько – італійський договір, що було укладено між СРСР та Італійським національним товариством рідкого палива. За рахунок надання Союзу рідкого палива Італія отримувала синтетичні товари та сталеві вироби для нафтопроводів [4;c164].

В лютому 1960 року президент Італії Дж. Гронкі прибув до Москви з офіційним візитом. Предметом зустрічі було обговорення повного роззброєння, про подальшу тісну співпрацю між країнами. Було підписано договір про обмін культурними та науковими досягненнями.

На початку 60-х років Італія залишалася повним прибічником НАТО. Після приходу до влади лівоцентриської коаліції зобов’язання країни щодо Північноатлантичного союзу перейшли у формат «обмеженості» та «оборони». Під час Карибської кризи у 1962 році Італійська комуністична партія наполегливо виступала на підтримку Куби. Ця підтримка була вираженням настроїв в середині країни, а саме робітників, які відповіли на Американську загрозу Кубинцям тривалими страйками та мітингами на підтримку острова «Свободи». Досить великих обертів набрав рух проти воєнних дій у В’єтнамі. Весною 1965 року по всій території країни відбулися масові маніфестації проти агресії Америки. До кінця року на підтримку В’єтнаму Італійські робітники зібрали 140 мільйонів лір. Ці кошти було витрачено на обладнання для Госпіталів [5;c.203].

У листопаді 1967 року на чолі з Данило Дольчі відбувся багатотисячний мітинг на підтримку миру у В’єтнамі учасники вимагали надіслати листа уряду Сполучених Штатів з вимогою припинити воєнні дії. Такий перебіг подій дав свої результати з боку керівництва країни. Не відмежовуючись від сполучених штатів уряд Італії у 1965 році зробив заяву, що так як В’єтнамські території не входять у сферу діяльності НАТО то Італія не має в даному регіоні ніяких зобов’язань[6;c.85]. 

Досить успішно налагоджувались стосунки Італії з соціалістичними країнами, в цьому направлені досить успішним було співробітництво з Радянським Союзом. В лютому 1961 року країни підписали протокол про товарооборот між обома країнами на поточний рік а вже в липні підписано договір про товарооборот на 1962 – 1965 роки. Цим договором було узгоджено збільшення об’ємів торгівлі між країнами на 80% відносно з 1958 – 1961 роками. Виграшним для обох держав став Радянсько – італійський міжурядовий договір про співробітництво у сфері економіки та науково – технічного прогресу. З допомогою концерну Фіат в місті Тольятті було побудовано Волжський автомобільний завод.

Починаючи з 70-х років Італія постійно коливалась від зростання до зниження, а іноді навіть і до практично повного падіння своєї як внутрішньої так і зовнішньої економічної діяльності. Постійні негаразди в середині країни, боротьба за владу, високі темпи росту корупції, постійні переділи сфер впливу між криміналітетом, який розквітав у даний період. Шляхом спроб і помилок йшла Італія аж до середини 80-х років віддаючи правління державою в руки то правим то лівим[12;c.59].

У 80-х роках керівництво країною приймає піти партійний уряд на чолі з Б. Краскі його політична діяльність зводилася до виводу країни з циклічної кризи використовуючи нові методи ринкових відносин.

В економічному відношенні по закінченню 80-х початку 90-х років Італія стає розвинутою індустріальною державою, що займає п’яте місце в капіталістичному світі з виробництва ВВП. Найбільш розвиненими залишаються машино та автомобіле будування. Маючи в арсеналі своєї економіки більше 1200 фірм Італія починає сама інвестувати кошти в закордонні проекти. Основоположними пунктами експорту є сільськогосподарська техніка та ядохімікати, транспортні засоби та побутові меблі, будівельні матеріали, електротехніка, взуття та медична апаратура, а також фрукти та вино. Швидкий розвиток туризм приносить не аби які прибутки країні а також стимулює розвиток харчової та будівельної промисловості.  Уряд країни продовжує тісну співпрацю з Радянським союзом у сфері ринкових відносин [7;c.276]..

З великою впевненістю можна сказати, що Італія зробила два досить важливих кроки, це приєднання її до ЄС та сил НАТО ці рішення звільнили політичний клас від необхідності піклуватися про зовнішню економіку. На думку Е.Шонфілду стиль політики Італії полягав у небажанні брати на себе відповідальність за прийняття рішень.

РОЗДІЛ ІІ. Зовнішні відносини Італії з країнами світу та Україною

2.1. Двосторонні відносини між  Україною та Італією

В умові світової фінансової кризи початку ХХІ століття, перед країнами стоїть питання про ведення відповідної як внутрішньої так і зовнішньої політики. У зовнішній політиці України головним завданням є ведення відкритої та прозорої зовнішньо політичної роботи для привернення уваги до своєї персони головних міжнародних партнерів таких як Європейський Союз та держав які є членами цього Союзу. Однією з головних країн, що співпрацюють з Україною у міжнародному просторі є Італія. Ця країна має доволі сприятливі умови для розвинення торгівельно – економічних відносин. Однак відчувши на собі у 2009 році тиск світової фінансової кризи Італія мала дещо змінити як внутрішньополітичні так і економічні чинники, що не могло не позначитись на відносинах з Україною[13;c.89].

Зовнішньоекономічні відносини між країнами мали не аби які досягнення і не могли не привернути увагу науковців, дослідників та політологів. Серед таких авторів наукових робіт слід відзначити Л.Ф.Істратій та Л.Чекаленко [3;c 86]. За допомогою праць цих і не тільки авторів ми намагатимемось дослідити міжнародні відносини між цими двома країнами як з боку країни члена Європейського Союзу так і з боку як країни Середземноморського басейну.

Початок відносин між Україною та Італією розпочався після здобуття Україною незалежності у 1991 році. Станом на вересень 2013 року договірно – правова база між країнами становить 32 офіційних документа [5;c.134]. Співпраці обох країн ведеться в основному на рівні Міністерств закордонних справ та їх головуючих. Було створено спільну міжурядову комісію під назвою Україно – Італійська рада з економічного, промислового і фінансового співробітництва. Рада 19 червня 2009 року провела у Римі своє сьоме засідання. У 2007 році було створено спільну Українсько – Італійську комісію з військово – технічного співробітництва. В травні 2011 року ця група провела перше засідання.

В березні 2013 року між обома країнами було проведено зустріч на рівні заступника Міністра закордонних справ України Руслана Демченко та Посла Італії в Україні Фабріціо Романо, в ході зустрічі обговорювались питання щодо двосторонніх відносин між державами Україною та Італією за результатами формування Італійської урядової коаліції [12;c.143]. Для зовнішньої діяльності України, Італія є досить важливим партнером як у дипломатичних так і у торгово – економічних відносинах. За підсумком дев’яти місяців 2012 року Італія зайняла сьоме місце з десяти, у зовнішньоторговому обороті України з іншими державами. А у економічних відносинах України з країнами Європи Італія посідає трете місце за рівнем товарообороту[6;c.325]. З боку інвестування виходячи з економічних даних за 2009 – 2012 роки Італія по відношенню до інших країн партнерів посідає третє місце у рейтингу інвестування, як в економіку України так і в інші сфери діяльності нашої держави. За даними 2009 року суми інвестування склали 914 мільйонів доларів, а станом на 1 жовтня 2012 року сума інвестицій складала 975 мільйонів доларів.

Щодо товарообігу між державами, то за останній час він дещо зменшився. Виходячи з економічних даних за 2011 рік  по відношенню до 2010 року товарооборот збільшився на 32 %, збільшення експорту становило 24%, а імпорту на 45%. За даними 9 місяців 2012 року товарооборот між Україною та Італією зменшився на 11,4% з боку експорту товарів зменшення відбулося на 28,8%,а імпортування товарів збільшилося на 18%[7;c.197].

Структура імпортування у 2012 році складалася з: механічного обладнання, автомобілів, електричного обладнання, меблів, продукції легкої промисловості, енергетичних матеріалів, металевих конструкцій, полімерних матеріалів, пластмаси. Рослинної продукції та насіння. Мінеральні та хімічні добрива, продукти нафтової промисловості. Експорт до Італії складається з рослинних культур – це в основному зернові культури, рослинні та тваринні жири та продукти їх розчеплення, готові харчові жири, віск як рослинний так і тваринний[9;c.467]. За певних економічних умов було зменшено експорт металургійної промисловості із України до Італії[6;c.212].