Зловживання монополією

Зловживання монополією

 

ЗМІСТ

Вступ

 

Розділ І. Зловживання монопольним становищем за законодавством України

1.1. Поняття «зловживання монопольним становищем» у законодавстві України

 

Розділ ІІ. Адміністративно-правова кваліфікація зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.1. Об’єкт зловживання  монопольним (домінуючим) становищем  на ринку 

2.2. Об’єктивна сторона зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.3. Суб’єкт зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

2.4. Суб’єктивна сторона зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

 

Розділ ІІІ. Відповідальність за зловживання монопольним

(домінуючим) становищем  на ринку

3.1. Сучасний стан та  перспективи правового регулювання  юридичної відповідальністі за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

3.2. Адміністративна відповідальність  за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Вкрай низькими і нестабільними є показники практики застосування норм, які закріплюють адміністративну відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Ефективна протидія негативним проявам монополізму – необхідна запорука стабільного розвитку й функціонування вітчизняних товарних ринків. Серед причин невтішної статистики - відсутність належних соціально-економічних передумов для встановлення адміністративної відповідальності за монопольні зловживання. Проте ґрунтовне дослідження цього питання не дозволяє погодитись з подібним висновком. Очевидно, що сьогодні в Україні існують усі об’єктивні умови для адміністративної деліктизації зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Зокрема, саме відсутність дієвого механізму притягнення до персональної відповідальності керівників підприємств-монополістів обумовлює високий відсоток неодноразових  монопольних зловживань.

Аналіз матеріалів адміністративної практики, вивчення думки працівників  АМКУ та суддів свідчать, що реальною причиною низьких кількісних і якісних показників правозастосовчої діяльності є недосконалість правових і методичних засад кваліфікації зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Численні недоліки правової регламентації адміністративної відповідальності за монопольні зловживання, недостатній професійний рівень уповноважених суб’єктів адміністративної юрисдикції, відсутність методичних рекомендацій щодо розгляду відповідних справ – це чинники, які суттєво перешкоджають своєчасній і безпомилковій кваліфікації проступків, передбачених ст. 166-1 КУпАП.

Згідно з результатами опитування три чверті працівників  АМКУ вважають зловживання монопольним (домінуючим) становищем найбільш складним (з точки зору адміністративно-правової кваліфікації) порушенням конкурентного  законодавства України. Понад 85 % респондентів висловились за необхідність комплексного вирішення проблем кваліфікації монопольних зловживань на доктринальному, нормативному та організаційному рівнях.

 

 Важливу роль під  час виконання дослідження відіграли  наукові праці вітчизняних вчених, зокрема В.Б. Авер’янова, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, В.Л. Грохольського, Є.В. Додіна, В.К. Колпакова, В.В. Копейчикова, М.Й. Коржанського, Є.В. Курінного, В.І. Курила, В.О. Навроцького, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенка,  В.В. Сташиса, В.Я. Тація та інших.

Водночас, питання адміністративно-правової кваліфікації монопольних зловживань у вітчизняній науці комплексно не вивчалось. Переважна більшість  дослідників проблематики охорони  конкурентних відносин (Л.Р. Біла, О.Т. Зима, С.Б. Мельник, І.А. Шуміло) висвітлюють дане питання фрагментарно. Монографічна література на цю тему практично відсутня, що з одного боку свідчить про складність останньої, а з іншого – про недостатню увагу до неї з боку вчених-адміністративістів.

Викладене зумовлює важливість теми цієї курсової роботи як для розвитку загально-теоретичного уявлення про адміністративно-правову кваліфікацію, так і для вирішення практичних проблем кваліфікації адміністративних проступків, пов’язаних із зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає у дослідженні теоретичних, законодавчих і методичних засад притягнення посадових осіб підприємств – суб’єктів монопольного (домінуючого) становища на ринку до адміністративної відповідальності за вчинення проступків, передбачених ст. 166-1 КУпАП, а також у розробці пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного антимонопольного законодавства та практики його застосування.

Зазначена мета обумовила постановку та пошук оптимальних шляхів вирішення таких завдань:

- дослідити поняття «зловживання монопольним становищем» за законодавством України;

- проаналізувати адміністративно - правову кваліфікацію зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом визначення обєкту, об’єктивної сторони, суб’єкту та суб’єктивної сторони;

- дослідити теоретичні засади та норми законодавства України, які передбачають відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- встановити сучасний стан та перспективи правового регулювання юридичної відповідальністі за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- проаналізувати підстави адміністративної відповідальністі за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Об’єктом дослідження виступають адміністративно-деліктні відносини, що виникають при зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Предметом дослідження є норми, які передбачають адміністративну відповідальність керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств) та підприємців за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Методи дослідження. Відповідно до мети, у курсовій роботі використано раціональна сукупність методів і прийомів теорії пізнання. Базовим методом даного дослідження є діалектичний метод – загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у їх протиріччях, розвитку та змінах, який дозволяє дослідити проблеми у єдності соціального змісту і юридичної форми. Крім того, у представленій роботі використано такі методи і прийоми пізнання:

- формально-логічний  – при побудові визначення  поняття кваліфікації адміністративного  проступку;

- логіко-юридичний –  з метою обґрунтування пропозицій  щодо внесення до чинного антимонопольного законодавства змін, спрямованих на подолання колізій окремих юридичних норм;

- логіко-семантичний  – при виробленні пропозицій  щодо вдосконалення законодавчої  техніки викладу змісту положень  КУпАП, ГКУ, Закону України  “Про захист економічної конкуренції” та ряду інших нормативно-правових актів;

- історико-правовий –  при дослідженні генези поняття  «зловживання монопольним становищем  на ринку» у вітчизняному конкурентному  законодавстві;

- порівняльно-правовий  – у ході порівняльного аналізу  норм вітчизняного та зарубіжного антимонопольного законодавства, зокрема Російської Федерації, Італії, Чехії, Республіки Польща та ін.

У роботі обґрунтовується  ряд положень, які характеризуються науковою новизною, мають теоретичне та прикладне значення.   

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання:

у науково-дослідній сфері  – результати роботи можуть бути основою для подальших досліджень актуальних проблем правового регулювання конкурентних відносин;

у правотворчій сфері  – висновки та пропозиції, викладені в курсовій роботі, можуть бути використані при вдосконаленні законодавства про економічну конкуренцію (КУпАП, ГКУ, законів України, наказів АМКУ та ін.);

у навчальному процесі  положення, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть бути використані під час викладання курсів “Адміністративне право”, “Конкурентне право”, “Міжнародне економічне право”. Є можливим їх використання при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.

Структура курсової роботи обумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, що складаються з 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Зловживання монопольним становищем за законодавством України

1.1. Поняття  «зловживання монопольним становищем» 

у законодавстві  України

 

На даному етапі розвитку суспільства та економічних відносин у світі неможливо не помітити, що процеси модернізації та трансформації  у економічній та правовій сферах займають найважливіші позиції. Так, європейські науковці дійшли згоди стосовно питання необхідності більш дієвого захисту добросовісної конкуренції від надмірної монополізації ринку товарів та послуг. Бо саме у добросовісній конкуренції та рівності усіх суб’єктів господарювання вбачається перспективна та прогресивна економіка світу. У цьому аспекті особлива увага приділяється зловживанню монопольним становищем як одному з найбільш розповсюджених правопорушень сьогодення, що має значний вплив на економічний та правовий потенціал будь-якої держави світу. Наша країна прийняла рішення про активне впровадження ринкової економіки та її відповідність європейським стандартам. І тому питання зловживання монопольним становищем є одним з проблемних та потребуючих дієвого механізму вирішення, що становить актуальність та проблематику обраної теми.

Зловживання монопольним  становищем є одним із небезпечних  для конкуренції суб’єктів господарювання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а отже антимонопольно-конкурентна політика входить до числа основних напрямків економічної політики держави (абз. 7 ч.1 чт.10 ГК)¹.

Правила конкуренції  та норми антимонопольного регулювання  визначаються Конституцією України, Господарським  Кодексом, законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії», «Про Антимонопольний комітет України» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів.

Слід підкреслити визначну роль Конституції України у законодавчому забезпеченні антимонопольно-конкурентного регулювання. У ст. 42 Конституції України закріплено гарантії державного захисту конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Базуючись на вищезгаданих нормативний актах, Антимонопольний  комітет визначив одним з основний напрямків роботи на 2011 рік захист конкуренції на товарних ринках України  від антиконкурентних дій суб’єктів  господарювання, державних органів, недобросовісної конкуренції та посилення впливу заходів Комітету на стан конкуренції та обмеження негативних проявів монополізму на соціально важливих загальнодержавних та регіональних ринках.

Відповідно до законодавства  України само по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

Так, Закон України  «Про захист економічної конкуренції» надає легальне визначення поняття  «зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку», яким є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели, або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно із п. 2 ст. 50 зазначеного  Закону зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем визнано одним  із видів порушень законодавства  про захист економічної конкуренції ².

Окрім самого поняття  вищезгаданий Закон містить перелік  складів правопорушень, визнаних зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що в не є вичерпним.

Відповідно до п.2 ст.13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких  цін чи інших умов придбання  або реалізації товару, які неможливо  було б встановити за умов  існування значної конкуренції  на ринку;

2) застосування різних  цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлювання укладання  угод прийняттям суб'єктом господарювання  додаткових зобов'язань, які за  своєю природою або згідно  з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва,  ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати  шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження  конкурентоспроможності інших суб'єктів  господарювання на ринку без  об'єктивно виправданих на те  причин;