Интелектуальная собственность. Авторские права

 

Становлення міжнародної  системи охорони авторського права

Міжнародний механізм охорони  авторських прав виник з підписанням у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської конвенції, укладання нових угод і договорів вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права.

 

Захист авторського  права 

Докладніше: Захист авторського  права

Захист авторського права  — одна з важливих категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їхнього визнання, припинення їхнього порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

 

Відомі судові справи або юридичні суперечки у  галузі авторського права 

Суперечка щодо прав на українське видання «Маленького принца»

На початку вересня 2005 року українське видавництво «Кальварія» видало книгу Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» українською мовою. Виключні права на українське видання цієї книжки «Кальварія» отримала від французького видавництва «Ґаллімар». «Кальварія» стала першим українським видавництвом, що отримало дозвіл на публікацію перекладу «Маленького принца» від власника прав на цей твір. Одразу після цього видавництво розпочало активну кампанію із переслідування тих видавництв, які публікували «Маленького принца» українською мовою. Попри низку невизначених юридичних питань (законодавство України у галузі авторського права допускає існування декількох версій перекладів за умови, що кожен видавник отримає дозвіл на видання перекладу від власника прав на оригінальний твір), кампанію, проведену «Кальварією», можна визначити як один із перших та найпомітніших прикладів організованого захисту авторських прав та прав видавців.

 

Нестандартні  випадки надання авторського права

Біблія, видана у Великобританії за часів правління короля Якова  Стюарта, є суспільним надбанням  в усьому світі. Однак для видання цієї книги у Великобританії необхідне отримання дозволу правлячого монарха. Подібний особливий статус у Великобританії та її колишніх домініонах має назву «авторське право корони» (англ. crown copyright).

 

Порушення

Порушення немайнових прав автора називається плагіатом.

Порушення майнових прав автора називається контрафакцією або  піратством.

Порушення авторських та суміжних прав, а саме незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм  і баз даних, а так само незаконне  відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм  мовлення, їхнє незаконне тиражування  та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі передбачає кримінальну відповідальність.

 

Радіо

 Радіо в Україні як окрема галузь культурних індустрій складається з двох секторів – державного (загальнонаціональні та регіональні радіомовні організації) та приватного (сотні FM-станцій у всіх регіонах країни, переважно комерційного характеру й музично-розважального змісту).

 

 Сьогодні в Україні  працюють три державних радіоканали  (Перший, “Промінь” та Радіо “Культура”), об’єднані в Національну радіокомпанію,  у свою чергу підпорядковану Держтелерадіо України.

 

 Державна політика  у сфері радіомовлення здійснюється  Національною радою України з  питань телебачення і радіомовлення,  яка, згідно зі статтею 7 Закону  України “Про телебачення і  радіомовлення” є єдиним позавідомчим  органом державного регулювання  діяльності у сфері телебачення  і радіо-мовлення. Національна рада (у складі восьми осіб, призначених  наполовину Верховною Радою, наполовину  – Президентом) на конкурсних  засадах видає ліцензії на  право мовлення телерадіоорганізаціям  всіх форм власності, здійснює контроль за дотриманням мовниками чинного законодавства та ліцензійних умов, вживає щодо порушників штрафних санкцій. В разі продовження порушень Національна рада має право в судовому порядку анулювати ліцензію на мовлення.

 

 Державні та регіональні  радіоканали використовують створену  в часи СРСР дротову радіотрансляційну  мережу з “радіоточками” в  помешканнях та службових приміщеннях,  ведучи також і ефірне мовлення  на середніх і довгих хвилях. За останні 15-20 років кількість  працюючих радіоточок скоротилася  з 15 до 6 млн. одиниць, але ними  все ще забезпечені до 50 % українських  родин. 

 

 Перевага дротового  мовлення в тоталітарному суспільстві  полягала в тому, що такий приймач  (“радіоточка” або ж “кухонний  брехунець”) здатен транслювати  лише одну-дві станції, тому  слухач не може обрати собі  якоїсь іншої станції. Сьогодні  ж перевага “радіоточки” –  в її дешевизні й простоті  користування: адже вона вже тут,  на вашій кухні, співає українські  пісні або сповіщає прогноз погоди.

 

 Перший державний радіоканал (працює з 5.30 до 24.00) є переважно,  інформаційним (розмовним) каналом.  Крім випусків новин та прогнозів  погоди, він транслює, наприклад,  пленарні засідання Верховної  Ради України, передає радіозвернення  Президента, заяви політичних партій, релігійні програми (“Радіо Воскресіння”, “Кредо” тощо), консультації лікарів і юристів, має кілька спеціалізованих передач для дітей, школярів, літніх людей, військовослужбовців. Культурний складник першого каналу представлений програмами української популярної музики, класичної музики, фольклору. Транслюються також радіо-вистави та радіо-серіали.

 

 Програми Першого каналу (УР-1), зокрема – культурні й  музичні, багато хто вважає  консервативними, старомодними, ба  навіть нудними. Проте, в цілому по Україні, завдяки дротовим радіоточкам у кожній кухні, він усе ще має найбільшу аудиторію радіослухачів – до половини їх загальної кількості. На цьому каналі переважає вітчизняний радіопродукт.

 

 Перший канал ділить  час мовлення в дротовій радіотрансляційній  мережі з недержавною радіокомпанією  “Ера”, що також працює в  інформаційно-розмовному форматі  (і не лише “у дротах”, а  й на середніх хвилях та  в діапазоні FM – у більшості  великих міст України).

 

 Радіоканал “Промінь” був створений в 1965 р., як розважальний канал за взірцем всесоюзного радіоканалу “Маяк”, на противагу західному розважальному радіомовленню, яке того часу стало доступнішим радянському радіослухачу через появу транзисторних приймачів. Тому “Промінь” завжди був менш офіціозний, ніж УР-1, і більше часу приділяв культурним ат розважальним програмам. У музичних передачах “Променя” переважає легка музика, здебільшого вітчизняна.

 

 На культурно-просвітницькому  радіоканалі – Радіо “Культура”, що веде мовлення на середніх  хвилях та УКХ, й іменує себе  “каналом духовного відродження”, можна почути записи драматичних  та оперних спектаклів, концертів  музики різних жанрів – від академічної до фольклору.

 

 Чимало місця займають  літературні передачі – “Вершини  світового письменства”, “Сторінки літературної класики”, “Поетична сторінка”, “Новітня українська література” тощо. Щодня дві години ефіру присвячуються російській культурі. На жаль, недостатнє держбюджетне фінансування радіоканалу та незначне залучення позабюджетних коштів обумовило його технічне відставання та слабке кадрове забезпечення.

 

 З 1962 р. діє Всесвітня служба Українського радіо (іномовлення), яка веде передачі для зарубіжних слухачів українською та іноземними мовами загальним обсягом понад 30 годин на добу. Ці програми традиційно розраховані переважно на українську діаспору, тому актуальною для Всесвітньої служби проблемою є розширення аудиторії за рахунок слухачів-неукраїнців.

 

 В FM-діапазоні в самому лише Києві працює 26 приватних радіостанцій, які транслюють в основному музику, новини і рекламу. Стільки музичних FM-станцій – це, як на європейські стандарти, забагато для ледве тримільйонного східноєвропейського міста. Такий надмір FM-станцій можна пояснити тим, що далеко не всі вони діють як самостійні комерційні підприємства, тобто з прибутку від реклами, а радше використовуються власниками як інструмент просування “свого” музичного продукту або ідеологічного впливу. Тому навіть якщо радіостанція приносить збитки, вони цілком компенсуються доходами від “основного” музичного бізнесу або політичними дивідендами.

 

 Втім, рекламні доходи українських радіостанцій останнім часом помітно зросли – загальний їх обсяг оцінювався фахівцями Української рекламної коаліції в $8 млн. у 2002 році, й у майже $20 млн. у 2005 році. При цьому частка радіо в рекламному ринку України незначна – лише 4%. Втім, і сьогодні рекламні надходження не стали домінуючим джерелом доходів радіостанцій. Деякі з них активно використовують можливості Інтернету, створюючи власні портали (наприклад, портал “Гала-радіо” gala.net.ua, надзвичайно популярний серед молодих киян завдяки своєму чат-форуму та музичним новинам).

 

 По кілька музичних FM-станцій діють практично у  всіх великих містах України. За форматом мовлення, втім, вони не відрізняються різноманіттям: це популярна музика, реклама та двохвилинні випуски новин щогодини. Деякі з приватних радіокомпаній уже перетворилися на мережі: їхні програми ретранслюються в низці обласних міст із додаванням місцевих рекламних блоків та новин. У багатьох містах України ретранслюються також передачі провідних московських комерційних радіостанцій – “Русского радио”, “Європа-плюс”. Не дивно, що такі станції віддають левову частку ефіру російській поп-музиці й дуже неохоче виконують положення закону щодо квот на вітчизняний продукт.

 

 Рівень популярності окремих FM-станцій (за відсотком аудиторії) суттєво різниться залежно від регіону України. Скажімо, в Києві найпопулярнішими є станції „Хорошее радио Шансон” (російська “блатна” та споріднена з нею поп-музика), „Гала Радіо” та Kiss FM, (переважно західна молодіжна поп-музика), «Русское радио» (російська поп-музика різних форматів) та «Люкс FM», частки аудиторії яких склали в кінці 2005 року відповідно – 24,8; 22,6; 19,4; 18,1 та 17,4 %. Водночас, перша п`ятірка найпопулярніших станцій по Україні на початку 2006 р. виглядала так: „Русское радио” (21,2%), „Люкс FM” (17,4%), „Хорошее радио Шансон” (13,9%), Хіт FM (12,8%) та „Наше радіо” (12,2 %). В ряді міст лідерами за популярністю є місцеві радіостанції. У Львові, наприклад, це – “Львівська хвиля” (понад 30% аудиторії).

 

 Єдиною значною приватною  FM-радіостанцією в форматі „новини  й ток-шоу” є „Радіо Ера”, що веде мовлення майже в  30 великих містах України, але  його аудиторія складає лише  близько 4%. У джазовому форматі (власне, „софт джаз”) працює лише київське „Радіо Ренесанс”. Ще дві популярні київські FM-станції – „Радіо Ностальгія” та „Радіо Мелодія” – транслюють легку музику формату, відомого як adult contemporary. Натомість формат більшості музичних FM-станцій є доволі розпливчастим і зазвичай характеризується чи то безрозмірним терміном „молодіжна популярна музика”, чи то пейоративним слівцем „попса”.

 

 Вважається що ці  “універсальні” FM-станції розраховані  на “найширшу” аудиторію. Насправді,  це часто означає, що їхня аудиторія слабко окреслена, що багато станцій не мають стабільної аудиторії, що, у свою чергу, створює невизначеність для рекламодавців.

 

 Чимало українських  музичних FM-станцій досі вдаються  до контроверсійної практики, що  свого часу в Америці отримала  назву payola і вважалася незаконною  – беруть гроші за те, що  транслюють чиїсь пісні в ефірі (чиїсь – означає переважно молодих українських виконавців). Окрім цього, власники FM-станцій часто “забувають” платити роялті за використовувані ними музичні записи. Неписаним законом на багатьох FM-станціях, особливо тих, що частково чи повністю контролюються російським музичним бізнесом, є та, що вони платять належні роялті російським виконавцям, не платять західним, а з українських виконавців (окрім найпопулярніших) натомість самі вимагають плати за трансляцію їхніх пісень, пояснюючи це буцімто їх малою популярністю. Це могло бути слушно для Східної України кілька років тому, але нині, судячи за даними про продаж аудіо продукції (див. розділ 5.3), твердження про непопулярність української легкої музики перестали відповідати дійсності.

 

 Згідно з Законом  України “Про телебачення і  радіомовлення” не менше 50 відсотків  часу радіо- або телемовлення кожного мовника має складати вітчизняний продукт. У новій редакції зазначеного Закону (від 12 січня 2006 р.) вимога щодо вітчизняного продукту сформульована жорсткіше, ніж у попередній: якщо раніше квоту на вітчизняний продукт можна було виконувати за рахунок нічного мовлення, то тепер згідно з пунктом 4 статті 28 чинного Закону всі, хто отримує ліцензію на мовлення у проміжках часу між 07.00 та 23.00 повинні дотримуватись таких пропорцій між українськими та іноземними програмами:

 

- програми європейського  виробництва повинні становити  не менше 80 відсотків, у тому числі не менше 50 відсотків – програми українського виробництва;

- у радіопрограмах музичні  твори українських авторів і  виконавців повинні становити  не менше 50 відсотків загального  обсягу мовлення.

 

 А пункт 4 статті 10 Закону  вказує, що “для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення”.

 

 Проте ці положення  Закону порушується більшістю  музичних FM-станцій: вітчизняний  продукт на недержавних FM-станціях  здебільшого не перевищує 15-20%. Національна рада рідко вдається до штрафних санкцій. Здебільшого практикуються “профілактичні” співбесіди членів Нацради з представниками мовників, на даються чергові обіцянки дотримуватись чинного законодавства та умов ліцензій.

 

 Якщо нині штрафні  санкції до порушників застосовуються  вкрай рідко, а про позбавлення їх ліцензій взагалі не йдеться, то за “старої” влади часом примушували “замовкнути” надто незалежну й критичну FM-станцію, використовуючи якийсь формальний, далекий від політики привід. Так сталося, напр., з радіо “Континент”, яке спершу позбавили ліцензії, а потім і прсто закрили, конфіскувавши обладнання, незадовго до президентських виборів -фактично через критику влади в трансльованих цієї станцією програмах “Радіо “Свобода” та “Громадського радіо”. Минулого року ліцензія радіо “Континент” відновлена, але воно не розпочало мовлення.