Мисцеве самоврядув

Зміст

 

Вступ....................................................................................................................3

1.Поняття місцевого самоврядування  в системі органів публічної 

влади, поняття та класифікація органів  держави............................................6

2.Повноваження органів місцевого  самоврядування в 

контексті децентралізації державної  влади в Україні………………………13

3.Співвідношення органів державної  і місцевої влади: стан і 

перспективи в Україні.......................................................................................22

4.Гарантії місцевого  самоврядування……………………………………      26

Висновки і пропозиції.......................................................................................28

Список використаних джерел та  літератури.................................................30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Актуальність даної теми визначає сутність місцевого самоврядування в контексті децентралізації державної влади в Україні.

Об’єктом дослідження є система виникнення та розвитку децентралізації державної влади шляхом створення місцевого самоврядування, їх правового закріплення та проблеми реалізації цих принципів у процесі функціонування його суб’єктів.

Предметом роботи є дослідження правових відносин, що мають місце в процесі виникнення та функціонування місцевого самоврядування в контексті децентралізації державної влади в Україні, їх практичної реалізації в діяльності суб’єктів місцевого самоврядування.

Метою роботи є дослідження правового забезпечення місцевого самоврядування в Україні в контексті децентралізації державної влади. Поставлена в роботі мета конкретизується через вирішення таких завдань: визначити поняття, аналіз та ознаки принципів функціонування місцевого самоврядування в Україні; практична реалізація територіальними громадами конституційних принципів місцевого самоврядування та функціонування його суб’єктів; гарантії місцевого самоврядування.

Теоретичну  базу дослідження складають роботи вчених з адміністративного права, які були використані як основа для висновків та пропозицій, зокрема праці таких вчених:  В. Б. Авер’янова, Ю. П. Битяка,                  С. Г. Брателя, З. С.Гладуна, О. В. Горбач, І. П. Голосніченка, Г. В. Грянки,     Є. В. Додіна,  В. В. Доненка, С. І. Іванова, Ю. В.Іщенка, Р. А. Калюжного,     С. В Ківалова,  А. М Колодія, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка,  О. В. Кузьменко, В.І. Олефіра, І. Д. Пастуха, С.П. Телешуна,      В. П. Чабана та інших.

Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

З Дня Незалежності (24 серпня 1991року) Україна взяла курс на побудову суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, на становлення громадянського суспільства (ст.1 КУ). Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі питання політичних, соціальних, правових, ідеологічних, економічних сфер суспільного життя і його системне реформування . Одним з важливих елементів життєдіяльності і розвитку держави й суспільства є місцеве самоврядування, а реалізація на практиці конституційних принципів децентралізацї державної влади - важливий крок до становлення і розбудови правової держави і громадянського суспільства.

У Конституції України  вперше за новітніх часів було проголошено, що в країні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Основний Закон, виходячи з міжнародних стандартів, закріпив три аспекти місцевого самоврядування: 1) елемент конституційного ладу; 2) засіб забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 3) права територіальної громади на місцеву автономію. [12 с.416] загальні засади конституційного ладу в Україні стосовно місцевого самоврядування проголошені в розділі ХІ Основного Закону.

Розвиток сучасного суспільства  вимагає нового розуміння та значення місцевого самоврядування як базової демократичної інституції. Ще більшої актуальності набуло це питання після визначеного в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір» стратегічного курсу України на вступ до Європейського Союзу.

Актуальність дослідження  владних повноважень місцевого  самоврядування в Україні зумовлена  також тим, що недостатньо тільки їх проголосити, необхідно створити реальні механізми їх реалізації відповідно до міжнародних стандартів. Сучасне місцеве самоврядування в Україні ґрунтується на принципах, закріплених та сформульованих, крім у Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», ще і в Європейській хартії місцевого самоврядування, в якій проголошено фундаментальні принципи організації і функціонування місцевого самоврядування, і яка ратифікована у повному обсязі Верховною Радою України, що також зобов’язує Україну приєднатися до міжнародних стандартів муніципальної демократії.

 

Анотація

1. В першому розділі поняття місцевого самоврядування в системі органів державної влади було розкрито такі поняття :

орган держави - складова механізму держави, що має власну структуру, чітко визначені повноваження з управління та взаємодії з іншими частинами державного механізму; він визначається як «частина державного апарату — група осіб чи одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію»;

місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Класифікація органів  держави.

Що є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, тобто, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування закріплені в Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

2. Другий розділ наукової  роботи розкриває повноваження органів місцевого самоврядування в контексті децентралізації державної влади в Україні. Конституція України остаточно закріпила принцип, за яким в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, а також повноваження голів місцевого самоврядування.

Державна регіональна  політика у 2002-2011 рр. має забезпечити: – децентралізацію влади, розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування ».

Стаття 26, Закону України «Про місцеве самоврядування» визначає повноваження сільських, селищних, міських рад і їхню загальну компетенцію.

3. Співвідношення органів державної і місцевої влади: стан і перспективи в Україні третій розділ визначає інститут громадянського суспільства, місцеве самоврядування:

— має децентралізований  управлінський характер, оскільки не передбачає наявності ієрархічної структури;

— здійснює публічну владу  на певній територіальній одиниці з  метою прийняття та реалізації рішень місцевого характеру;

— є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого  значення самим суб'єктом самоврядування;

— здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території, які обираються;

— є самостійним Інститутом, що організаційно відокремлений  від державних структур і має  недержавний характер;

—  несе відповідальність за свою діяльність перед населенням і державою у разі невиконання чи порушення повноважень.

Чим характеризується самоврядуваня? - по-перше, наявністю особливих суб'єктів, які є передусім суб'єктами не державної влади, а громадянського суспільства. По-друге, воно має особливості щодо обсягу,та правової природи об'єктів впливу.

Конституція України  визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства, також в даній науковій роботі були визначені спільні та відмінні риси органів держави та місцевого самоврядування.

4. Четвертий розділ гарантії місцевого самоврядування які поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні  гарантії – це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

Спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби забезпечення функціонування системи місцевого самоврядування, закріплені в законодавстві, а також статутах громади і актах органів місцевого самоврядування. До них відносяться:

1. Гарантії, які забезпечують організаційно-правову самостійність місцевого самоврядування.

2. Гарантії, які забезпечують фінансово-економічну самостійність місцевого самоврядування:

3. Гарантії щодо захисту прав місцевого самоврядування: ст.145 Конституції закріплює право місцевого самоврядування на судовий захист.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття місцевого самоврядування в системі органів державної влади

Важливим і невід'ємним  елементом державного апарату є орган держави - складова механізму держави, що має власну структуру, чітко визначені повноваження з управління та взаємодії з іншими частинами державного механізму; державний орган визначається як «частина державного апарату — група осіб чи одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію» [9, c. 482]. Одні автори вважають, що орган держави — це «структурно відокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави», інші характеризують його як «структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засадами для здійснення завдань» [11, c. 14].

Важливим є розуміння того, що саме державні органи формують структуру державного апарату. Саме від рівня їх розвитку, взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефективність державного апарату.

Особливе призначення  органу держави зумовлює наявність  ряду ознак, які відрізняють орган держави від державних підприємств, установ і організацій, з одного боку, та від недержавних структур — з іншого. Основними серед цих ознак є наступні.

Органи держави: 1)це відносно самостійні, структурно відокремлені елементи апарату держави; 2)формуються народом чи державою для здійснення повноважень від її імені; 3)наділені нормативно закріпленими повноваженнями; 4)мають визначену структуру та межі діяльності у територіальних і предметних межах; 5)характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними структурами; 6)мають повноваження владного характеру; 7)використовують символи держави у офіційному порядку; 8)відповідно до компетенції приймають юридично обов'язкові нормативні та індивідуальні акти; 9)спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави; 10)забезпечують діяльність шляхом застосування засобів виховання, роз'яснення, переконання, заохочення та примусу; 11)характеризуються особливим порядком утворення, видами діяльності, характером та обсягом повноважень, формами і методами виконання функцій [12, c. 688].

З наведених ознак, ми можемо визначити орган держави як колективну чи індивідуальну структурну ланку апарату держави, що має нормативне закріплені владні повноваження, приймає загальнообов'язкові рішення, забезпечуючи їх виконання, у тому числі і примусовими засобами.

Кожен орган держави  створюється і характеризується наявністю особливих повноважень. Це дає можливість визначити наявність різноманітних структур, що можуть бути класифіковані за різними критеріями. Класифікація органів держави є їх розподілом на відносно відокремлені групи за суттєвими критеріями, що відображають особливості утворення, функціонування та предметну належність певної державної структури. Основними критеріями класифікації органів держави є наступні.

I. За соціальною природою розрізняють:

а) первинні органи, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер (парламент, президент, що обираються);

б)  вторинні, які мають похідний характер, формуються первинними і підзвітні їм (уряд).

II. За способом утворення державні органи поділяють на:

а) виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами (уряд);

в) успадковані, які передаються у спадок (монарх).

 

ІІІ. За способом прийняття рішень органи держави класифікують на:

а) колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (парламент, уряд);

б) одноособові, у яких рішення приймає керівник і несе за нього відповідальність (президент).