Насилля як соціальна проблема

Психолог здійснює психологічну допомогу (консультування, діагностика). Організовує  та проводить психокорекцій ні та реабілітаційні заняття з жертвами насилля.

Головна ціль втручання спеціалістів в подібну ситуацію полягає в тому аби надати всю необхідну інформацію та підтримку, щоб жертва могла прийняти власне рішення, намітити можливі шляхи виходів із ситуації, навчити протистояти агресорам, відкрити свій власний потенціал.

Спеціалісти центрів у своїй роботі з жертвами насилля використовують найрізноманітніші форми та методи роботи. Серед них: бесіди, консультації, «телефон довіри», соціальний патронаж, тренінги, «групи взаємодопомоги та самодопомоги», психодрама та інші.[12;215]

В процесі консультації вивчається суть існуючої проблеми, пропонуються різноманітні варіанти, що можуть бути використані для її вирішення. В  її ході спеціалісти застосовують наступні методи роботи: спостереження, тестування,переконання, інформування, метод художніх аналогій. Отримані дані фіксуються в документації.

Специфічним видом консультативної  діяльності є екстрена психосоціальна допомога - «телефон довіри».

Особливе значення при роботі з  особами, що пережили насильницькі дії  відводиться «групам взаємодопомоги». Комплектування таких груп здійснюється на основі даних соціального патронажу та власного бажання постраждалих. Робота в «групі взаємодопомоги» дає можливість людині, відчувши  співпереживання та взаємну підтримку, позбутись відчуття ізоляції, самотності та нерозуміння оточуючих, а також дозволяє отримати інформацію про шляхи вирішення проблеми.

Ефективним груповим методом роботи з такою категорією є психодрама. В психодрамі людина програє події, що дійсно відбувались з ними в  минулому, вводячи в сюжет реальних осіб або видуманих персонажів.  В ході програвання ситуації виникає емоційний зв`язок між учасниками, звільнення від накопичених негативних переживань, що сприяє формуванню нового бачення своєї життєвої ситуації. Ця техніка дозволяє особі,що постраждала від насилля, позбавитись комплексу жертви.

Суть соціальної роботи, методи та форми, які будуть застосовуватись  в процесі співпраці фахівця  та клієнта прямо залежать від  ряду обставин: вид скоєних насильницьких  дій, форма завданої шкоди, її масштаб, стать і вік жертви та інші чинники.

Звісно, кожен випадок, як і сама особа є особливим та індивідуальним, однак існує певна кількість  загальних шляхів подолання наслідків  насильницьких дій, а саме:

- ефект сублімації (трансформація  потягу до насильства в бік витіснення);

- ефект катарсису (зміна ставлення  до насильства на основі психологічної  розрядки, що настає внаслідок  дій, які заміщують реальний  прояв насильства);

- ефект розвитку психологічних  процесів (оволодіння клієнтом засобами  розв'язання конфліктних ситуацій, автоагресії, емпатії, ідентифікації тощо). [3;83]

Сама ефективність співпраці, ймовірність  успішного втілення запланованих дій  та досягнення бажаного результату у  великій степені залежить від  професійних здібностей фахівця. З  цієї точки зору важливою є діяльність держави та її інститутів у напрямку підготовки кваліфікованих спеціалістів, служб та закладів.

 

 

 

3. Сутність соціальної реабілітації та причини, що зумовлюють її 

необхідність

Соціокультурна  трансформація сучасного українського суспільства тісно пов’язана з розширенням сфери соціальної політики, одним із пріоритетів якої є забезпечення повноцінного функціонування суспільства, яке неможливе без створення умов для самореалізації кожної окремої людини. Об’єктами такої політики на сьогодні дедалі більше стають різноманітні групи населення, що потребують специфічних підходів та методів роботи.

Особи, що визнані  суспільством як девіанти або мають  обмежені фізичні можливості, чи люди, що перебувають у складних життєвих ситуаціях, постраждалі внаслідок незаконних, протиправних дій часто неспроможні до повноцінної життєдіяльності внаслідок втрати частини соціально важливих функцій. Наприклад, часто вони не можуть адаптуватися до суспільних змін, інтегруватися у соціум, зайняти бажану економічну чи соціальну позицію тощо. Відповідно, існує потреба в соціальній реабілітації та відновленні означених функцій таких осіб. [5;97]

Поняття соціальної реабілітації неодноразово торкалися у своїх  працях такі відомі дослідники та науковці як Г. Беккер, П. Бергер, І. Гофман, Н. Васильєва, Е. Дюркгейм, Т. Лукман, Т. Парсонс, В. Сайфулін, П. Сорокін, Т. Черняєва, А. Шевцов, П. Штомпка та інші. Відповідно, у сучасній науці існує кілька підходів до розуміння вищезгаданого поняття.

Соціальну реабілітацію можна розглядати у контексті таких основних напрямків: соціалізація, соціальна адаптація, соціальна нормативність та соціальний контроль, економічний підхід до вирішення соціальних проблем, соціальна мобільність.[5;112]

Щодо першого  напрямку, соціалізаційного, то соціальна реабілітація пов’язується з інтеграцією у суспільство та процесами соціалізації. Вагомий внесок у розробку цього напрямку зробили П. Бергер та Т. Лукман . Хоча безпосередньо соціальну реабілітацію автори не досліджували, але її зв’язок з соціалізацією можна теоретично вивести на основі розроблених ними теоретичних концепцій, де важливими є поняття первинної та вторинної соціалізації, а також інтерналізації.

Соціальну реабілітацію також пов’язують із поняттями соціальної адаптації в процесі соціалізації. Так, Т. Парсонс розглядав адаптацію як найважливішу умову соціалізації, що формує диференційований рольовий репертуар індивіда. [7;45]

Окремо можна розглядати соціальну реабілітацію у зв’язку  з економічним підходом до вирішення соціальних проблем Г. Беккера, дієвість якого дослідник продемонстрував на прикладі таких процесів та інститутів як дискримінація, освіта, злочинність, шлюб, планування сім’ї, а також використав для пояснення ірраціональної та альтруїстичної поведінки.[7;58]

   Соціальну реабілітацію розглядають і в контексті теорії соціальної мобільності П.Сорокіна, коли досліджується “перехід індивіда чи об’єкта, цінності, здійснений або модифікований завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої” . Важливим моментом в розумінні соціальної реабілітації за такого підходу є суб’єкт соціальної реабілітації. Якщо в попередніх теоріях в ролі суб’єкта виступало суспільство як таке, то у даному випадку йдеться про те, що особистість сама здатна до реабілітації (самореабілітації).[7;96] Таким чином, соціальну реабілітацію в розрізі соціальної мобільності можна трактувати як висхідну мобільність особи, коли індивід долає перешкоди між групами та досягає повної соціальної адаптації . При цьому, важливими поняттями є зміна соціальної позиції та адаптація.

Таким чином, соціальну  реабілітацію в науці можна розглядати в контексті різних соціальних процесів: соціалізації, соціальної нормативності, соціальної мобільності, створення  соціального капіталу.

          Варто зазначити, що окрім теоретичних підходів до визначення сутності соціальної реабілітації, поняття про неї формувалося і в ході практичної реалізації цього процесу. Виникнення такого процесу на практиці пов’язано із розвитком надання соціальних послуг у США, де основна мета реабілітації розумілася як інтеграція людей у суспільство.[15;46]

Щодо формального  визначення поняття, то воно сформувалося значно пізніше і зазнало суттєвих змін у часі. Організація заходів  в царині реабілітації у міжнародному масштабі розпочалася 1958 році, коли відбулося перше засідання експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з медичної реабілітації. У визначенні ВООЗ передбачалося, що сутність соціальної реабілітація полягає в тому, щоб «не лише повернути людину до її попереднього стану, але й розвивати її фізичні та психологічні функції до оптимального рівня». [21;37]

На зміну  виключно медичному підходу поступово  прийшло соціальне розуміння  реабілітації, за якого наголошувалося на необхідності відновлення всіх соціальних можливостей людини. За визначенням Комітету експертів ВООЗ, за такого підходу соціальна реабілітація повинна включати ліквідацію або зменшення наслідків впливу негативних ситуацій, інтеграцію в суспільство, адаптацію людини та її безпосередній вплив на саме суспільство. Підтверджуючи вищесказане, слід зауважити, що на 12-ій Міжнародній конференції з реабілітації соціальну реабілітацію було визначено як процес, метою якого є отримання можливості до повноцінного функціонування. Мається на увазі здатність окремої людини діяти в різноманітних соціальних ситуаціях для успішного задоволення своїх потреб та право досягати максимальної вигоди від свого включення в суспільство. Таке розуміння соціальної реабілітації виникло порівняно недавно і об’єднало три основні аспекти: 1) вдосконалення змісту соціальної активності; 2) соціальний аспект будь-якого виду соціальної реабілітації та 3) власне соціальна реабілітація. [18;65]

Схоже розуміння  соціальної реабілітації дається також  у словнику із соціальної роботи , який трактує її як процес і результат прийняття нових або зміни старих поглядів на певні соціальні явища і групи. Тобто, передбачається відновлення поваги до способу життя, діяльності, меж компетентності людини; визнання незаконного ставлення (морального чи правового) до певних явищ, груп чи окремих людей. Передумовою соціальної реабілітації у такому розумінні є усвідомлення провини суспільства за незаконне переслідування окремої особи чи груп людей.

Наступним проблемним питанням є визначення складових  соціальної реабілітації. У словнику із соціальної роботи говориться про те, що соціальна реабілітація включає в себе медичну, професійну і технічну реабілітацію. При цьому, під медичною розуміється відновлення здоров’я, професійна передбачає підготовку до трудової діяльності, технічна включає використання технічних засобів для відновлення повноцінного функціонування організму людини. Але, такі складові є характерними для реабілітації людей з особливими потребами. Якщо ж говорити про соціальну реабілітацію осіб, які постраждали від насильницьких дій, то вона включає заходи із психологічної, медичної та професійної реабілітації, працевлаштування, надання правової допомоги та житла. [12;76]

Реабілітація, по суті, це відновлення здібностей. А відновлення - це повернення до попереднього стану. Для особи, психічний, емоційний або ж фізичний стан якої зазнав негативних трансформацій в силу застосування до неї насильницьких дій, не залежно від їх форми та виду, повернення до нормального стану є передумовою подальшого успішного життя.

Особистість - це людина як носій певних індивідуальних властивостей, внутрішніх якостей та здібностей. На життєвому шляху будь-якої особи, не залежно від її статусу, статі, раси, віросповідання або віку, може трапитись ситуація в якій вона змушена буде виступати жертвою чиїхось незаконних насильницьких дій.  В такому разі об`єктом посягання може виступати воля, свобода, бажання, життя особи. Піддаючись насильству найбільші людські цінності, носіями яких вона є, зазнають значної, а іноді непоправної шкоди. Саме в такий момент наступає час для здійснення реабілітаційної роботи, що направлена на відновлення загальнолюдських, необхідних для нормального життя та функціонування особи властивостей, внутрішніх якостей та здібностей.

Головними чинниками, що зумовлюють необхідність здійснення реабілітаційної роботи є потреба в повторній соціалізації особи та її реінтеграція в здорове суспільство, де вона матиме змогу успішно жити та виконувати покладені на неї суспільні функції.

 

 

4. Правовий аспект захисту від насилля

Злочини, спрямовані проти особи – проти її життя та здоров’я, проти її волі, честі та гідності становлять особливу суспільну небезпеку. Тому боротьба з ними є одним із пріоритетних напрямків діяльності органів внутрішніх справ. Серед таких злочинів особливе місце посідають злочини, пов’язані із насильством, оскільки вони є однією з головних причин виникнення та поширення багатьох соціально-негативних явищ, наприклад: безпритульність, нарко- та алкозалежність, безробіття, тощо.[18;42]

Боротьба з  таким небезпечним явищем, як насилля, на державному рівні виражається у створенні програм по боротьбі із ним; розробці нормативно-правової бази, що регламентує меж дозволеної поведінки та покарання за їх порушення; запозиченні успішного закордонного досвіду з вирішення цього питання; ратифікації актів міжнародного законодавства в даній галузі; розробці інноваційних методів боротьби з насиллям та запобігання йому.

В нашій країні права людини захищають не тільки закони України, а і міжнародні закони. В сучасному світі існує три рівні захисту прав людини, зокрема, захисту людини від насильства.[3;92]

1.Національний рівень

    Це українська юридична  система та спеціальні комісії,  які покликані займатися проблемами  прав людини:

а) місцеве законодавство можна  використати для розгляду конкретних справ у судах та спеціальних установах, які розглядають індивідуальні чи групові скарги;

б) міжнародне законодавство можна  використовувати у місцевих судах  — в Україні, як і в інших  країнах, міжнародне законодавство  втілюється через національні закони;

в) міжнародні документи можуть допомогти  у тлумаченні національного законодавства.

До законодавчої бази України в  сфері захисту прав людини належать:

1. Конституція України, згідно положень якої :

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

 Ніхто не може бути свавільно  позбавлений життя. Обов'язок  держави - захищати життя людини.

 Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

 Ніхто не може бути підданий  катуванню, жорстокому, нелюдському  або такому, що принижує його  гідність, поводженню чи покаранню.

 Жодна людина без її вільної  згоди не може бути піддана  медичним, науковим чи іншим дослідам.