Насилля як соціальна проблема

Стаття 29. Кожна людина має право  на свободу та особисту недоторканність.

 Ніхто не може бути заарештований  або триматися під вартою інакше  як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 34. Кожному гарантується право  на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

2) Закон України «Про попередження  насильства в сім`ї»;

3) Кримінальний Кодекс України;

4) Сімейний Кодекс України.

    Постраждала особа або  її представник може поставити  запитання, щодо захисту власної  особи від насилля, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Адреса: 252019 м. Київ, вул. Грушевського, 5, Тел. 293-34-37

2.Регіональний рівень (європейський). Це європейська юридична система, європейські правозахисні органи.

    Для виходу на регіональний  чи міжнародний рівні потрібно  показати, що вжиті достатні заходи  для вирішення проблеми на  національному рівні.

    Для використання регіонального  рівня країна повинна бути  часткою цієї регіональної системи.  Україна прийнята до Ради Європи  й за умовами членства узгодила  відповідні європейські документи  з прав людини. Тому громадяни  України можуть скаржитись на порушення власних прав, свобод та гідності до європейських установ та судів.   В області регіональних систем захисту прав людини можна запропонувати Раду Європи.[3;84]

До європейської законодавчої бази з питань захисту прав людини належать:

1) Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, що зазначає:

Стаття2. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Стаття3. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття4. Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.

Стаття5. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

2) Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року;

3) Підсумковий документ Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НВСЄ;

4) Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року;

5) Паризька Хартія для нової Європи 1990 року.

3.Міжнародний рівень. Організації 00Н, приєднані структури, та міжнародні суди та комісії.

    Українські громадяни  мають доступ до багатьох міжнародних  структур та судів, оскільки  Україна ратифікувала майже всі  міжнародні конвенції та приєдналася  до положень, які дають право  міжнародним судам приймати скарги  окремих громадян.

    Скарги — інформації  приватних осіб та громадських  організацій можуть подаватися  Спеціальному досліднику, призначеному 00Н для досліджень та повідомлень  широкій громадськості про насильство проти людий у світі. Спеціального дослідника можна запросити до своєї країни, чи до свого офісу, чи помешкання.[4;65]

    Міжнародна ліга прав  людини займається захистом прав  людини у всьому світі з  часів її заснування в 1941 році. Ліга тісно співпрацює з різними  міжнародними організаціями для  розробки новаторських підходів до зміцнення прав людини і тісно співпрацює з Організацією Об'єднаних Націй та міжнародними регіональними структурами.

До міжнародних правових актів  щодо захисту прав людини належать:

1) Загальна декларація прав людини 1948 року;

2) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (підписаний Україною 20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);

3) Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (відповідно 20.03.1968 p.; 19.10.1973 p.; 23.03.1976 p.);

 4) Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року (вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася 25.12.1990 р.);

 5) Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.; вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);

 6) Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.; вступила в дію для України 7.04.1969 p.);

7) Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року (підписана Україною 20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.; вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);

 8) Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року (підписана Україною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 р.; вступила в дію для України 3.09.1981 p.);

 9) Конвенція про права дитини 1989 року (підписана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Україною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України 27.09.1991 р.).

Для людини, що є обізнаною у вищезазначеному законодавстві та вміє ним послуговуватись, ризик стати жертвою насилля значно знижується.[18;75]

 

 

  

Висновки до першого  розділу

Таким чином, після опрацювання  матеріалу першого розділу можна  зробити наступні висновки.

Теоретичний аналіз дав змогу з`ясувати, що поняття «насильство» розглядається вченими різних галузей знань по-різному: від вузького поняття – нанесення фізичної шкоди іншій особі, - до всеосяжної категорії – утиск прав людини.

Насильство може виявлятися в самих  різних формах: від нав'язування прізвиська і образливого погляду до вбивства. Одиниці вимірювання насильства немає, проте масштаби його зростають. Воно має універсальний характер. Об'єктом його може стати будь-яка людина і будь-яка сім'я, незалежно від їх соціального положення, рівня життя, місця проживання.

Насильством наповнені всі сфери  людського буття: політична, економічна, духовна та сімейно-побутова. Воно виражається у війнах, убивствах, знеціненні життя, пануванні таких явищ, як: антигуманність, агресія та жорстокість.

          Інтерес учених з різних галузей знань до вивчення проблеми насильства значно зріс, що зумовило необхідність більш ретельного дослідження причин, форм, динаміки, видів насильства; пошук більш ефективних заходів соціального контролю: профілактичних, корегувальних, реабілітаційних та інших.

Різні галузі знань трактують значення «насилля» з різних точок зору. Юриспруденція акцентує увагу на порушенні правових норм. Соціологія виявляє причини і поширеність насильства, як соціальної девіації і визначає його як явище дискримінації особи, утиск або обмеження її прав і свобод. З економічної точки зору насильство можна розглядати як незаконну дію, яка приносить значно більший прибуток, ніж узаконені види діяльності в тій або іншій сфері. У філософії насильство визначається як застосування сили або загроза її застосування, як зведення сили в закон людських відносин. За словами Л.М. Толстого, «насилувати – значить робити те, чого не хоче той, над ким скоюється насильство». Всесвітня організація охорони здоров'я визначає насильство як: навмисне застосування фізичної сили або влади, дійсне або у вигляді загрози, направлене проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якої є тілесні пошкодження чи високий ступінь їх вірогідності, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збитки.

Необхідність проведення соціально-реабілітаційної  роботи з жертвами насилля обумовлюється  тим, що постраждала особа не в  силах сама подолати завдану шкоду, її наслідки та збитки. Постраждалий має  необхідність повернутися до нормального, звичного для нього життя, з метою чого і здійснюється комплекс реабілітаційних заходів, які направлені на соціалізацію та реінтеграцію у здорове суспільство.

Створення та розробка спеціальних  методів та форм роботи є першочерговим  завданням державної політики у напрямку подолання наслідків насилля різних видів, оскільки успішне повернення особи до виконання його соціальної ролі є запорукою  гармонійного розвитку суспільства.

З метою захисту громадян від  різноманітних проявів насильницької  поведінки в Україні успішно функціонують три рівні захисту прав людини: національний, регіональний та міжнародний. Кожен з рівнів включає в себе систему правових та законодавчих актів, направлених на запобігання насиллю та подолання його наслідків. При взаємодії всіх рівнів досягається створення ефективної мережі захисту населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ВИЯВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРИЧИН І ЧИННИКІВ, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ  НАСИЛЛЯ ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА

2.1. Мікросоціологія насилля, причини його виникнення

Останніми роками соціологи значно розширили свою базу емпіричного знання про ситуації насильства. Поширення відеокамер у 90-х роках шокувало чутливу публіку сценами жорстокості. Набагато більше інформації тепер доступно завдяки системі відеоспостереження  за насильством різних типів. Мобільні телефони тепер записують відео з вуличними бійками. Фотографи стали більш безстрашними та всюдисущими.

Втім, ніякі  факти не говорять самі за себе. Потрібна теоретична оптика, аби побачити, що ж насправді перед нами. Тож  коли ми застосовуємо мікросоціологічну теорію до ситуацій насилля, отримуємо можливість не тільки краще інтерпретувати деталі візуальних свідчень, але й використовувати етнографічні спостереження та інтерв’ю, зосереджуючись на ключових процесах. Власне, етнографи також стали більш відважними, а ми завдяки цьому можемо роздивитися справжній перебіг насильства зблизька. До цього ми десятиліттями блукали, покладаючись то на офіційну статистику, то на анкетування жертв (яке переважно давало уявлення лише про кількісні показники), на інтерв’ю в’язнів, на польові інтерв’ю, а також на власний досвід сцен насильства.[7;98]

 Пояснення  на макрорівні в термінах класу,  етнічності, віку, гендеру, сім’ї,  культури майже нічого не можуть  нам сказати про причини виникнення  насильства. Натомість ми можемо зараз зосередитися на динаміці взаємодій у конкретних ситуаціях. Ми стаємо ближчими до розгадки саме завдяки тому, що отримали доступ до інформації про ці ситуації, а не мусимо пояснювати все через макрокатегорії.[7;105]

Ми маємо  пояснити, чому насильство в багатьох випадках — насправді, навіть у більшості випадків — не втілюється в життя навіть тоді, коли існує реальна його загроза. Ми також маємо визначити, що вирізняє динаміку тих ситуацій, що зумовлюють дедалі глибше занурення в тунель насильства.

Ключовим мікросоціологічним інструментом для аналізу насильницьких ситуацій є ознаки емоцій. Психологи показали, що існують універсальні вираження  для всіх основних емоцій. Емоції виражаються  переважно на обличчі, але можуть виражатися і в поставі тіла.[10;65]

Культурні штампи та панівний дискурс  стверджують, що злість — це емоція насильства. Втім,  дослідження сотень людей, які брали участь у військових зіткненнях, поліцейських арештах, повстаннях та пограбуваннях, показують, що злість насправді рідко можна побачити на обличчях причетних до насильства. Найпоширенішою емоцією в такій ситуації є страх чи, у м’якшій версії, напруга. Переважання саме цих емоцій також підтверджують дослідження феноменології суб’єкта насильства та відповідні дослідження фізіології.[10;201]

Щоб відбулося насильство, люди мусять знайти спосіб обійти бар’єр емоцій страху та напруги.

 Можна стверджувати, що злочин  не так легко передбачити з  життєвих обставин — бідності, расової приналежності чи сімейного виховання. Набагато більше людей підходять під характеристики, які вказують на схильності до злочинності, ніж тих, хто справді скоює злочини. Від початкових мотивацій чи нагод до злочину та насильства ще дуже далеко до інтеракційної здатності вдатися до них.

Світ злочинності, як і світ щоденного насильства, сам по собі конкурентний; переможцям у цьому змаганні вдалося вивчити прийоми емоційного домінування не лише над жертвами, а й, меншою мірою, над конкурентами — потенційними злочинцями та насильниками. Незначна меншість навчаються переборювати напругу та страх чи принаймні приборкувати їх достатньо, щоб успішно вчиняти насильство. Їм це вдається, перш за все, шляхом уважних спостережень за напругою та страхом інших людей, які вони використовують на свою користь. Не буде великим перебільшенням сказати, що жорстокі люди — це спеціалісти з управління страхом і напругою.[9;57]

Для успішної боротьби із проявами насилля  в усій різноманітності його форм та видів необхідне теоретичне дослідження  та обґрунтування його причин.

Причини виникнення психологічного, фізичного і сексуального насилля приховані в особливостях характеру, мислення і стилю протистояння відносин «жертви» насилля з оточуючими людьми, деякі з яких провокують «жертву» на  вибір варіанта насилля і змушений виступ в ролі «насильника».[7;57]

Так, від нерозуміння істинних причин виникнення насилля в різній формі, за оцінку обставин, поки ще прийнято вибирати наслідок причини або проявлений чи видимий результат, і не аналізується справжня, прихована причина.

Практика скоєння насильницьких дій може тимчасово створювати ілюзію влади і могутності агресивного «насильника» над агресивністю «жертви». Насправді ж всі насильницькі акти свідчать про слабкість обох, «насильника» та його «жертви». [7;62]

Словесне і психологічне насилля  в більшості відношень подібне насиллю фізичному: причини в обох випадках, по суті, однакові, різняться лише проявлені наслідки.

Травмуюче ставлення до фізичного  тіла, поведінка запального, грубого, агресивного характеру може наносити фізичну шкоду особі, тілесні травми різного ступеня важкості. Насильницькі дії психічного та морального характеру спричиняють глибокі душевні ушкодження та пригнічують загальний психічний стан особи.

Насилля це завжди вибух, вихід агресивної енергії, що накопичувалась протягом тривалого проміжку часу, яка виникла внаслідок негативних подій в минулому особи, зазнаних емоційних травм, не рідко причиною сплеску негативної енергії можуть слугувати психічні розлади особи, життєві негаразди та інше. Існує вірогідність того, що прояв агресивної, насильницької поведінки може трапитись раптово,  через неправильну оцінку дійсності, невірне сприйняття слів або ставлення інших членів суспільства.