Насилля як соціальна проблема

Насилля, яке одна людина коїть  над іншою, відображає власні внутрішні  страждання обох  «насильника» і його «жертви».[9;45]

Коли внутрішні переживання  в стані високої степені агресивності у обох переповнюють чаші терпіння «жертва» починає шукати в своєму оточенні та притягувати до себе «насильника» з точно такими  переживаннями  і рівнем агресивності у мисленні, почуттях та емоціях – відбувається контакт і вибух.

Чим більші внутрішні душевні травми, тим сильніше і провокує «насильника» сама «жертва» - відбувається розрядка. При всій неправомірності їх поведінки  такі люди насправді, в більшості  випадків, не злі, а неврівноважені та несуть у собі сильний страх та страждання.[7;61]

Під час з`ясування причин насилля  важливим є науково обгрунтоване  визначення поняття «жертва» та означення  кола осіб, що можуть нею стати. Як це не дивно, але єдиного погодженого визначення й досі не існує. Пояснення, які містять словники, зачіпають ту сторону поняття, що відображає його різноманітні аспекти.

Існує ряд визначень цього поняття  в юриспруденції, виділяють жертв  катастроф, помсти, злочинів, інвентуальну жертву, латентну, потенційну та інші. Також є визначення жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, жертви обману, шантажу та багато інших.[9;60]

Дослідник насильницької поведінки  П.Р. Христенко дає таке визначення даному поняттю: жертва - це людина(сторона  взаємодії), яка втратила значимі для неї цінності в результаті впливу на неї іншої людини (сторона взаємодії), групи людей, певної події чи обставин.

В теперішній час існує декілька розроблених вітчизняними науковцями класифікацій жертв насилля, однак  до сьогодні не виведено єдиної. Проте всі вони поєднуються за такими аспектами: вік, статева приналежність, рольовий статус, морально-психологічні ознаки, тяжкість злочину який перенесла особа, ступінь провини жертви та інші характеристики.

Оскільки причиною більшості насильницьких актів є підходяща для цього поведінка самої жертви, актуальною є класифікація жертв в залежності від характеру їхньої поведінки:

1. Активні жертви. В цю групу входять особи, поведінка яких не пов`язана з нападом або поштовхом у формі конфліктного контакту, але спричинена їм шкода відбулась при їх активному сприянні.
2. Ініціативні жертви. В цю групу входять особи, поведінка яких призводить до нанесення їм шкоди.
3. Пасивні жертви. В цю групу входять жертви, що не виявляють опору, протидії насильнику з різних на те причин.
4. Некритичні жертви. До цієї групи входять особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації.
5. Агресивні жертви. Цю групу складають особи, поведінка яких заключається в нападі на інших членів суспільства.[2;127]

Таким чином стає очевидним, що основні  причини проявів насильства полягають  у сприятливій для цього поведінці  самої жертви та у колись травмованій, будь-якими діями, психіці насильника.

 

 

2.2. Заходи профілактики насилля та способи його уникнення

Розглядаючи соціальну профілактику як усвідомлену та спеціально організовану діяльність, можна виділити послідовний  ряд її основних стадій:

• Стадія попередження, основною задачею якої є здійснення заходів, формуючих у людини соціально допустиму систему цінностей. Це дозволяє їй  уникати таких форм поведінки і діяльності, які можуть ускладнити процес життєдіяльності її самої та найближчого оточення. Так, виховуючи дитину в гуманістичному направленні, батьки закладають основу для формування у неї в майбутньому широкого та повноцінного кола спілкування, можливостей легко сходитись з людьми та вибудовувати ефективну систему взаємодії з ними.
• Стадія запобігання-направлена на прийняття сучасних та ефективних заходів не допуску виникнення ситуації, що може спричинити ускладнення процесу життєдіяльності особи. Так, інформуючи населення про те, які дії є протиправними і якими наслідками вони можуть обернутися, ми попереджаємо акти насилля.
• Стадія присікання-використовуючи соціально допустимі способи , блокування форм діяльності і поведінки особи, які можуть призвести до виникнення негативних наслідків для неї самої, її найближчого оточення та суспільства в цілому. Саме на вирішення цієї задачі направлена існуюча в будь-якому суспільстві система законодавчих, моральних, педагогічних, адміністративних та інших санкцій, що карають за скоєння певних дій або не допускають їх повторення.[16;72]

         За рекомендаціями  ВООЗ розрізняють наступні стадії  профілактики насилля: первинну, вторинну і третинну профілактику.[16;46]

Термін «первинна профілактика»  застосовується до заходів, що направлені на все населення.

Термін «вторинна профілактика»  означає заходи, направлені на тих  то ще не переживав насилля над  собою, але знаходиться в ситуації підвищеного ризику.

Термін «третинна профілактика» охоплює заходи втручання в випадках , коли акт насилля вже відбувся, і втручання направлене на надання допомоги і попередження повторення насилля в майбутньому.

Послідовна реалізація вказаних стадій соціальної профілактики припускає  використання найрізноманітніших прийомів і методів діяльності. На сьогодні можна говорити про існування наступних методів соціальної профілактики:

• Медико-соціальні - спрямовані на створення необхідних умов для збереження прийнятного рівня фізичного і соціального здоров'я людини. До їх числа відносяться медико-соціальна просвіта, пропаганда здорового способу життя, медико-соціальний патронаж і тому подібне.
• Організаційно-адміністративні - створення системи соціального контролю, розробка відповідної правової і законодавчої бази, формування системи органів і установ для здійснення діяльності по соціальній профілактиці. До цієї групи методів відносяться соціальний контроль і соціальний нагляд, соціальне управління і соціальне планування та ряд інших.
• Правові - розробка і створення відповідної системи правових норм та правил поведінки й діяльності людей в усіх сферах соціального життя, створення ефективної і діючої системи контролю за виконанням цих норм і правил. До цієї групи методів відносяться правова просвіта, правовий контроль, правові санкції .
• Педагогічні - формування у різних соціальних суб'єктів соціально прийнятної системи цінностей, норм, стереотипів і ідеалів, підвищення рівня знань і розширення кругозору. До їх числа відносяться давно і добре всім відомі методи освіти, виховання і просвіти.
• Економічні - спрямовані на підтримку прийнятного і гідного рівня життя людини і створення необхідних умов для задоволення його матеріальних потреб. Найчастіше для вирішення таких завдань використовуються економічне стимулювання, економічне заохочення, економічні пільги і економічна підтримка і тому подібне
• Політичні - створення в суспільстві ефективної системи політичних прав, свобод, цінностей і орієнтирів, що дозволяють усім соціальним суб'єктам відстоювати свої інтереси в соціально прийнятних і допустимих рамках.[18;79]

Соціальний ефект використання цих методів соціальної профілактики на практиці буде істотно вищий за умови їх комплексного використання, тобто при розробці і реалізації системи соціально-профілактичних заходів. Залежно від того, які цілі переслідуватимуть ці заходи, можна виділити наступні їх різновиди:

- Нейтралізуючі, спрямовані на припинення яких-небудь тенденцій, можливостей  (наприклад, позбавлення батьків батьківських прав).

- Компенсуючі, метою яких є заповнення понесеної суб'єктом втрати (реабілітація постраждалого від насильства, в спеціальному реабілітаційному центрі) .

- Застережливі, що дозволяють не допустити виникнення обставин, сприяючих соціальним або особовим відхиленням (вилучення дитини з сім'ї, що веде девіантний спосіб життя, штрафи за хуліганство, обмеження волі).

- Усуваючі , спрямовані на усунення подібних обставин .

- Контролюючі, сприяючі подальшому спостереженню за ефективністю соціально-профілактичних заходів.[12;63]

Питання профілактики насилля , попередження його проявів має різноманітні аспекти. Один з них, той яким нам легше за все управляти-це віктимність потенційної жертви насилля.

Віктимність або віктимогенність- це набуті людиною фізичні , психічні або соціальні риси та ознаки, які підвищують вірогідність перетворитися на жертву (акту насилля, злочину, деструктивного культу). Віктимізація –це процес набуття віктимності, або іншими словами-це процес і результат перетворення людини в жертву. Віктимізація таким чином поєднує в собі і динаміку (реалізацію віктимності), і статику(реалізовану віктимність).  Як відхилення від норм безпечної поведінки вона реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв і поведінкові відхилення від норм індивідуальної та соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю) і моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки) проявів.[19;69]

Віктимність можна як розвивати  в собі, так і подолати. З точки  зору профілактики бажаним є її подолання, тобто усунення тих рис, якостей, а іноді і звичок, що підвищують ймовірність опинитьсь на місці жертви.

За для уникнення можливості стати жертвою насилля кожен  громадянин має бути обізнаним з  рядом умов та обставин, при яких цей  ризик значно зростає.

Фактори ризику:

1. Вживання алкоголю, наркотичних та психотропних засобів , все це притупляє інстинкт самозбереження (адекватну оцінку загрозливої ситуації), перешкоджає швидкій та усвідомленій орієнтації і діям.
2. 90% актів насилля скоюються в темний час доби. Не варто в нічний та вечірній час відвідувати малознайомі місця та заклади.
3. Ексцентрична та викликаючи поведінка, надто яскравий одяг та макіяж можуть стати зовнішнім фактором, що викличе насильницькі наміри.
4. Спілкування з малознайомими людьми.
5. Прояви агресії в сторону інших осіб.[12;75]

Таким чином, незважаючи на складність роботи по соціальній профілактиці, життя  постійно переконує, що легше і з  набагато меншими витратами для  суспільства і особи не допустити  можливих відхилень в поведінці  і діяльності соціального суб'єкта, чим потім боротися і долати виниклі негативні і несприятливі наслідки.

 

 

Висновки до другого  розділу

Розвиток сучасного суспільства  дає гарну можливість науковцям  для вивчення природи, причин та наслідків  такого соціально негативного й небезпечного явища як насилля.

Головним інструментом для аналізу  насильницьких актів стають емоції. Дані отримані з різноманітних галузей  науки, таких як фізіологія, психологія, фізіогноміка та інші, дають можливість спростувати поширений стереотип про те, що головними рушійними силами насильницьких дій є злість та гнів. Опираючись на отриману при аналізі інформацію спеціалісти дійшли висновку, що головною емоцією яка керує насильником є страх.  Він може виражатися у виразі обличчя або поставі, тембрі та силі голосу. Однак, справжні насильники вправно маскують свій страх та напругу.

Насправді подібні емоції переживають  обидві сторони акту насилля, «насильник»  та «жертва», однак вся різниця  полягає в тому, що насильник оволодів прийомами домінування. Отже, можна зробити висновок, що особа яка чинить насильство не сильніша за свою жертву, також відчуває страх, але вона вчасно приховала свої емоції та змогла підкорити власній волі людину, яка не володіє прийомами домінування.

Причини насилля майже завжди  заключаються в підсвідомості його суб`єктів. Найпоширенішими з них є отримані в минулому особи психічні та емоційні травми, недоліки або прогалини у сімейному виховинні та освітньому процесі, вплив екстримальної ситуації, в якій знаходиться особа, на її свідомість та інші.

За для уникнення скоєння  нових актів насилля спеціалістами  з даного питання були розроблені профілактичні заходи, що дають змогу  попередити прояви насильницької поведінки, а як наслідок і шкоду завдану  нею.

Розрізняють наступні стадії пофілактики насилля: первинну, вторинну і третинну профілактику.

Загальна соціальна профілактика цього негативного явища здійснюється на таких стадіях: попередження, запобігання, присікання.

На сьогоднішній день можна говорити про існування таких профілактичних заходів: медико-соціальні, організаційно-адміністративні, правові, педагогічні, економічні та політичні.

Не зважаючи на складність проведення соціально-профілактичних заходів, життєвий досвід багатьох поколінь наголошує  на тому,  що легше не допустити можливих проявів насилля, аніж долати його наслідки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Насильство, як випливає вже з етимології слова, є застосування сили, опора на силу, дія за допомогою сили. Проте не всяке застосування сили можна іменувати насильством. Про насильство можна говорити тоді, коли сила переламує силу. Але і тут потрібно уточнення, насильство має місце тільки у взаємовідносинах між людьми, оскільки вони мають вільну волю; воно в цьому сенсі громадське ставлення.

Зазвичай насильницькими вважаються дії одних людей, безпосередньо спрямовані проти життя і власності інших : вбивства, каліцтва, пограбування, напади, завоювання, погрози, розбої і так далі. Таке перерахування, хоча і надає проблемі емпіричну наочність, проте не розкриває її суті. У насильстві як специфічному акті міжлюдської комунікації істотно важливо розрізняти два аспекти. Один торкається цілей, контекстуального сенсу дій, того, заради чого дії робляться, другий - засобів, дій самих по собі.

Насильство розриває громадську комунікацію, руйнує її загальновизнані підстави, що отримали вираження в традиціях, звичаях, праві, інших формах культури. У цьому сенсі воно є завжди порушенням деякого договору, норми, правила, одностороннім виходом за прийняті рамки комунікації. Здійснюване у формі насильства руйнування людської комунікації не є тотальним. В процесі насильства одні індивіди(групи людей, співтовариства) нав'язують себе, свої цілі і норми іншим, прагнуть підпорядкувати їх собі. При цьому передбачається, що перші краще за других, що вони мають право так вчиняти. Насильство - не просто розриви комунікації, а такий розрив, який здійснюється як би за її власними законами; воно виправдовує себе тим, що нібито задає більш високу комунікативну основу. У цьому сенсі насильство є феномен культури і історії. Так, наприклад, воно, як правило виступає під прапором ідей загального блага і справедливості, оскільки саме ці ідеї є цементуючою основою людських відносин у рамках соціальних і політичних союзів.

Сьогодні насилля може проявити себе в будь-якій сфері суспільного життя: релігійній, економічній, політичній та навіть у сімейному колі. Воно може набувати найрізноманітніших форм та видів: фізичне, психологічне, економічне або сексуальне.

В наш час насилля набуває  здатності до трансформації, це пояснює той факт, що його жертвою може стати будь-хто.  Всі члени суспільства, не залежно від їх віку, раси, соціального положення, статі, віросповідання, можуть потрапити до групи ризику.

Причини насильницької поведінки  приховані глибоко у підсвідомості людини. Так само як і жертвою, насильником може стати будь-яка особа, іноді навіть не навмисно.  Головними особливостями, що включають особу до списку ймовірних насильників є: пережите раніше насилля, глибока емоційна або психічна травма, дія певних препаратів на свідомість і психіку людини, важкий психічний розлад, який унеможливлює адекватне сприйняття дійсності або спричиняє не вірні реакції на дії чи поведінку інших членів суспільства.