Антикризова політика НБУ

Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків, коли такі рішення становлять державну, банківську або службову таємницю відповідно до закону. Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну, банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв'язку із здійсненням ними своїх повноважень відповідно до Регламенту [11].

Головний банк країни — НБУ —  є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває у його повному господарському віданні та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. Економічна самостійність банку посилюється також тим, що він не несе відповідальності за зобов'язаннями органів державної влади, які, своєю чергою, теж не відповідають за зобов'язаннями НБУ.

Водночас, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною політиками. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави [1].

Відповідно до Конституції  України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, а також, у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню головної цілі.

Національний банк України у  відповідності із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим  центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить  єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення  грошової одиниці, організує міжбанківські  розрахунки, координує діяльність банківської  системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют  інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди  грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує  золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення  комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських  операцій, встановлює банкам та іншим  фінансово-кредитним установам нормативи  обов'язкового резервування коштів [12].

 

 

 

 

 

 

1.2. Теоретичні засади антикризової політики НБУ

 

 

 

 Світова фінансово-економічна криза, розпочавшись у США, охопила й  інші країни, в тому числі і Україну, ставши серйозною загрозою не тільки для розвитку фінансового, але і  реального сектору її економіки. Головним інститутом, на якого покладалися завдання щодо врегулювання розвитку кризових процесів та нейтралізацію їхніх наслідків для економіки, став Національний банк України.

Як центральний банк країни, Національний банк проводив антикризові заходи, застосовуючи основні інструменти  грошово-кредитної політики, які  через трансмісійний механізм впливали на макро- і мікрорівень розвитку України, зменшуючи негативний вплив  розгортання кризових явищ, що і  зумовлює актуальність цього дослідження.

Антикризову політику Національного  банку України в контексті  проведення ним грошово-кредитної  політики досліджували Б.П. Адамик, Т.С. Бакуліна, О.В. Дзюблюк, Б.С.Івасів, В.В. Коваленко, В.І. Міщенко, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук, А.М. Мороз, О.І. Береславська та багато інших науковців, проте суть антикризових заходів Національного банку України та їхній вплив на процеси в економіці країни потребують більш глибокого вивчення.

В період фінансової кризи, економічної нестабільності Національний банк України за допомогою механізму грошово-кредитної політики здійснює антикризове регулювання. Проте на сьогодні в українській економічній науковій літературі фактично відсутнє трактування таких понять як «антикризові заходи» та «антикризова політика».

Виходячи з того, що основним напрямом діяльності НБУ є проведення монетарної політики, пояснимо сутність антикризової політики НБУ: антикризова політика – це комплекс заходів у сфері  грошового обігу, валютного регулювання  та банківській системі, спрямованих  на мінімізацію та ліквідацію фінансово-економічної нестабільності у країні, а також усунення її негативних наслідків для економіки.

У Законі України про НБУ це поняття  трактується як комплекс заходів  у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України через використання визначених Законом засобів та методів [13].

Широкий спектр інструментів із оздоровлення банківського сектору  можна розділити на три категорії, зокрема: фінансові, операційні та структурні (див. рис. 1.1). Фінансові інструменти призначені для вирішення поточних проблем фінансового забезпечення банківських установ. Операційні інструменти акцентують увагу на управлінні та ефективності банківської діяльності в умовах кризи, а структурні інструменти покликані вирішувати проблеми на рівні банківського сектору шляхом упровадження і застосування принципів конкуренції та забезпечення стійкості банківської системи [14].

Основні напрями антикризового  управління банківською діяльністю повинні бути спрямовані на стратегічні  орієнтири стабільного функціонування банків, досягнення конкурентних переваг  на ринку з урахуванням ризиків з метою настання стабілізації та ліквідації або уникнення кризових явищ [15].

Використання фінансових інструментів характерно для системної  кризи, коли виникають проблеми з  ліквідністю банківської системи. При цьому дії центрального банку  направлені на покращення якості банківських  активів, урегулювання зобов’язань, пряме  покращення капіталу. Тобто визначаються заходи, які спрямовані на покращення балансу банку, відновлення його платоспроможності [16].

Виділимо та обґрунтуємо  основні фінансові інструменти, які застосовує Національний банк України  для антикризового управління банківською  системою:

• попит та пропозиція грошей;
• збільшення та зменшення банківських резервів у центральному банку;
• процентна політика;
• капіталотворча діяльність центрального банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Державні інструменти антикризового управління у банківській сфері

Попит на гроші для здійснення операцій зумовлюється не тільки задоволенням поточних потреб споживчого характеру, а й необхідністю здійснення ділових  операцій, що дає змогу отримати певний дохід. Попит на гроші формується також залежно від цін на акції  й облігації та відповідно до їх зміни.

Пропозиція грошей контролюється  державою через центральний банк за допомогою таких інструментів монетарної політики, як облікова ставка та операції на відкритому ринку. Зокрема, в період криз центральний банк підвищує облікову ставку, а в періоди стабільної економічної ситуації в країні –  поступово знижує облікову ставку.

Попит та пропозиція грошей перебувають певною мірою у прямій залежності від облікової ставки центрального банку. Якщо облікова ставка зменшується, то знижується вартість рефінансування для банківських установ. Визначення облікової ставки НБУ відбуваєтьсяна принципах забезпечення достатнього рівня ставки щодо рівня інфляції, встановлення у межах коридору ринкових ставок за кредитами та депозитами, наближення до рівня міжбанківських процентних ставок, відповідність поточній політиці НБУ з регулювання грошово-кредитного ринку, урахування обмінного курсу, ліквідності банківських установ, попиту на кредит тощо.

За допомогою обов’язкового  резервування НБУ поза емісійним  шляхом збільшує або зменшує обсяг  вільних коштів у розпорядженні банків, відповідно змінюючи їхні можливості кредитувати позичальників, купувати цінні папери, здійснювати валютні операції тощо. Пропозиція грошей перебуває в оберненій залежності від норм обов’язкового резервування. Чим вища норма резервування депозитів, тим банк має менше можливостей використати залучений капітал на кредитування економіки.

Слід зазначити, що використання фінансових інструментів в умовах системної кризи несе в собі додаткові ризики. Досвід багатьох країн свідчить, що штучне подовження існування нестійкості та банків, що недостатньо підлягають регулюванню, посилює потенційні проблеми та збитки в майбутньому.

При наявності системної  кризи зазвичай важко визначитися  з неліквідними і неплатоспроможними банками. Відповідно проведенному МВФ дослідженню, оптимальна політика центрального банку повинна зводитися до надання коштів при погіршенні макроекономічної ситуації, допомога повинна надаватися систематично усім банківським установам без виключення. Накладання штрафів на неповернені кредити може, з одного боку, стимулювати повернення коштів, з іншого боку – змусити банк до ризику.

Недоліки управління практично  завжди виступають однією з головних причин виникнення проблем у банківській  сфері, тому заміна керівництва  - це найбільш важливий захід для відновлення  довіри. У відповідності до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, яке затверджене постановою Правління Національного банку України No 369 від 28.08.2001, Національний банк України у ситуації виникнення кризових явищ у банківській установі може застосовувати призначення тимчасової адміністрації, усунення керівництва від їх прямих обов’язків [64]. Зазначені інструменти мають назву операційних. До них належать: покращення оцінки кредитів, ціноутворення на банківські послуги, управління ризиками, раціоналізація внутрішніх процедур, включаючи внутрішній контроль. Операційна реструктуризація призводить до покращення відносин між керівництвом та власниками банків. Одним із центральних аспектів операційної реструктуризації виступає зосередження уваги банку на основному бізнесі. Це закриття або скорочення неприбуткових філій у державі і за кордоном, відмова від паралельних напрямків бізнесу, інші заходи щодо посилення конкурентних переваг банку.

Твінінг являє собою укладання  угоди з надійним іноземним банком про операційну реструктуризацію. Угода  про твінінг використовується у  країнах з перехідною економікою з метою подальших вкладень капіталу банку-партнера. Іншим способом залучення іноземних банків може бути: пом’якшення обмежень на їх діяльність, включаючи ліміти на участь у капіталі місцевих банків; приплив іноземних банків, які мають більш диверсифіковані портфелі. Кошти в іноземній валюті від материнських компаній можуть підвищити стабільність вітчизняної банківської системи.

З іншого боку, іноземні банки зацікавлені у співпраці з власними компаніями, а місцеві банки можуть видатися неконкурентоспроможними у порівнянні з іноземними [17].

Структурні інструменти (закриття або скорочення неприбуткових  філій, відмова від паралельних  напрямів бізнесу, посилення конкурентних переваг банку, ліквідація, злиття, реорганізація банку) покликані  вирішувати проблеми на рівні банківського сектору шляхом упровадження і застосування принципів конкуренції та забезпечення стійкості банківської системи [16].

Управління поганими активами відіграє значну роль у реструктуризації банку. Проблему банку, пов’язану з  поганими активами, наприклад, кредитами  під нерухомість, можна вирішити за допомогою ізоляції цих активів. Однак у цьому випадку необхідно продовжувати

управління активами для  максимізації надходжень і обмеження  витрат

щодо реструктуризації.

Професійне управління активами необхідне і при ліквідації банківської  установи з метою мінімізації  витрат і підтримки платіжної дисципліни.

Підсумовуючи усе вищевикладене, слід зазначити, що створення системи антикризового управління банківської системи виступає важливим стратегічним завданням, в першу чергу це стосується центрального банку.

Система антикризового управління має такі властивості: гнучкість  і адаптивність, здатність до диверсифікації та своєчасного ситуаційного реагування, а також можливості ефективно  використовувати потенціал банківської  установи та неформальні методи управління. Вони сприяють покращенню управління [17].

 

 

Висновки за розділом 1

 

 

Правовий статус, принципи організації  та діяльності Національного банку  України визначені Конституцією України та Законом України "Про  Національний банк України". 

Національний банк є юридичною  особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної  власності і перебуває у його повному господарському віданні  та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю  і служить для забезпечення зобов'язань  Національного банку України. 

Національний банк України у  відповідності із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим  центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить  єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення  грошової одиниці, організує міжбанківські  розрахунки, координує діяльність банківської  системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют  інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди  грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує  золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення  комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських  операцій, встановлює банкам та іншим  фінансово-кредитним установам нормативи  обов'язкового резервування коштів.