Книгоиздательская библиография

5. Книжкова палата України за родом своєї діяльності збирає, реєструє і зберігає все, що виходить на терені України, вивчає і аналізує процеси, які відбуваються в книговидавництві й книгорозповсюдженні.

6. В процесі становлення та розвитку книготорговельна бібліографія в Україні, незважаючи на ідеологічні перешкоди та цензурні утиски, стала важливим видом серед інших видів бібліографії. Вона стала невід’ємним компонентом книжкової торгівлі, виробила свої методи та форми діяльності. Широко розповсюдилася видавнича та книготорговельна бібліографічна продукція; розвивається книготорговельне бібліографознавство; було створено єдину класифікацію літератури для книжкової торгівлі та видавничої справи; сформовано систему книготорговельних бібліографічних видань різного призначення. Здійснене дослідження дозволяє стверджувати, що книготорговельна бібліографія набула державного значення і офіційного визнання.

           7. Сьогодні, в епоху інформатизації й автоматизації, видавничо - книготорговельна бібліографія існує у двох рівнях, перший з яких умовно можна назвати "загальнонаціональним", а другий - "фірмовим", що визначається у свою чергу принципом охоплення відбиваних документів.

Розвиток  електронної видавничо-книготорговельної  бібліографії спрямовано на більш успішне  виконання завдань, які стоять перед видавництвами й книжковою торгівлею: інформування про видання, намічених до випуску; інформування про книги, що перебувають на складах видавництв або в магазинах; реклама книжкової продукції; сприяння роботі із замовлення друкованої продукції; сприяння комплектуванню фондів бібліотек; координація діяльності видавництв. Наука не стоїть на місці, з виникненням комп'ютерної техніки в багатьох країнах миру створюють бази даних з найменуванням видань, наявності їх у магазині, проданому товарі і т. д.

1.  Історичні  етапи  розвитку   видавничо – книготорговельної   бібліографії

Одним із найактуальніших  питань сьогодні є повернення народові України національної самосвідомості та його духовності. Значну роль в цьому має відіграти книготорговельна бібліографія, що протягом історичного розвитку була в певній мірі свідком документальної пам'яті українського народу.

Дослідженню історії книготорговельної бібліографії приділялося значно менше уваги, ніж історії інших видів бібліографії (державної, рекомендаційної та науково-допоміжної). Таке становище можна пояснити перш за все тим, що багато років теорія бібліографії у нашій країні й за її межами взнавала книготорговельну бібліографію у тій мірі, в якій вона виконувала функції поточної й ретроспективної бібліографічної реєстрації в умовах, коли державна бібліографія або ще не існувала, або робила перші кроки (8; С. 3).

Історію української  книготорговельної бібліографії слід розглядати як складову частину історії української бібліографії. Вивчення цього напряму бібліографічної діяльності сприятиме створенню цілісної концепції історичного шляху української бібліографії в цілому.

Передумови виникнення книготорговельної  бібліографії в Україні були закладені книговидавничою діяльністю друкарень Києво-Печерської Лаври, Почаївського монастиря, Львівського Ставропігійського братства, книгознавців і викладачів Києво-Могилянської академії, Харківського та Київського університетів, а також книгопродавців, що мали власні книгарні та бібліотеки (кабінети) читання при них.

 Книготорговельна бібліографія в Україні виникла на рубежі ХVІІ-ХVІІІ століть. Пріоритет у складанні першого книготорговельного посібника належить Україні і датується 1672 роком.

Еволюцію української  книготорговельної бібліографії зумовили історичні обставини досліджуваного періоду, у межах якого відбувався пошук оптимальних шляхів її становлення, розвитку та перетворень.

  1.1 Зародження і розвиток видавничої бібліографії  та її розвиток в ХVІІ ст.

У розвитку української  книготорговельної бібліографії можна  виділити такі етапи:

Перший – XVIII ст. – має такі характерні риси: 1) зародження видавничої та книготорговельної бібліографії, що пов’язано з виникненням звітно-видавничої бібліографії, за допомогою якої здійснювався цензурний контроль за книгодрукуванням в Україні; 2) створення книготорговельних бібліографічних посібників у вигляді реєстрів, цінників, такс, в яких переважно представлена богослужбова література. Одночасно зароджується бібліографія книг гражданського друку, які потрапляють до книготорговельних бібліографічних покажчиків; 3) поширення на українських етнічних землях реєстрів і розписів російських видавців та книготорговців.

Слід зазначити, що саме процес виникнення української книготорговельної бібліографії та її розвиток у XVIII ст. досліджений мало. За незначними винятками, окремі матеріали вміщено у працях дослідників історії української бібліографії, які у тій чи іншій мірі торкаються й книготорговельної бібліографії.

Певне висвітлення  української книготорговельної  бібліографії цього періоду знаходимо в монографії М.Здобнова, де вона розглядається в контексті загальноросійського історичного процесу [13; С.25].

Це питання  в певній мірі висвітлене у відомому монографічному                                                      дослідженні І.Корнейчика з історії української бібліографії, у, структурі якої виділяються питання розвитку української книготорговельної бібліографії у дореволюційний період (до 1917 р.) [25; С.24- 46].

Враховуючи той факт, що книжкова торгівля та її складова частина  — книготорговельна бібліографія, тісно взаємопов'язані з видавничою справою, то цінним джерелом до вивчення книготорговельної бібліографії є колективна монографія "Книга і друкарство на Україні". Тут знаходимо відомості про роботу українських друкарень, видавництв, книгарів і видавців за період від початку українського книгодрукування до 1964 р. [13; С.25].

Деяку інформацію про книготорговельну діяльність українських бібліографів ХІХ — поч. XX ст. можна знайти в дослідженні М.Гуменюка. Історії розвитку української книготорговельної бібліографії першої половини та кінця XIX ст. присвячено окремі статті нашого сучасника, викладача Українського поліграфічного інституту у Львові М.Бутрина [5; С110 – 119].

Важливим джерелом у  вивченні історії книготорговельної бібліографії в Україні з початку її виникнення й до початку XX ст. є видавничі та книготорговельні каталоги. Вони погано збереглися, однак деякі з них дослідникам вдалося зафіксувати в бібліографічних посібниках. Це українська репертуарна бібліографія І.Левицького та С.Петрова. Деякі матеріали розпорошені у різноманітних бібліографічних і періодичних виданнях того часу.

Становлення та розвиток книготорговельної бібліографії значною мірою залежать від стану книгодрукарської та видавничої справи.

Книгодрукування було винайдено у Західній Європі ще у середині XV ст. Рукописна книга, що тоді існувала, могла задовольнити вимоги ремесла, освіти і культури, що бурхливо розвивалися. З'явилася потреба в нових, більш ефективних способах множення книжок.

Швидко поширювалося книгодрукування в слов'янських країнах, передусім у Чехії (з 1468 р.) і в Польщі (з 1473— 1474 рр.). Краківський друкар Швайпольт у 1491 р. вперше застосував для виготовлення слов'янських книжок кирилівський шрифт. Вже в XVI ст. з'являються видавничо-книготорговельні посібники — спочатку у вигляді плакатів, а пізніше у формі  каталогів.   В   1564  р.   на осінній  франкфуртській ярмарці було представлено зведений каталог книжок, що там продавалися, який поклав початок широкому розповсюдженню таких каталогів у багатьох країнах. В подальшому вони стали важливим підґрунтям у створенні власних та громадських бібліотек.

Протягом  останніх більш ніж вісімдесяти  років існував єдиний постулат щодо виникнення українського книгодрукування: після заснування першої друкарні в Росії в 1564 р. (рік виходу "Апостола" в Москві) перший російський друкар Іван Федоров через десять років, прибувши через Білорусь в Україну до Львова, засновує там друкарню і в 1574 р. видає "Апостола". Ця дата і вважалася початком заснування українського друкарства.

Але історичні  факти засвідчують протилежне: друкарство прийшло в Україну не зі Сходу, а з Заходу, до того ж задовго до виходу в Москві 1564 р. першої датованої друкованої книжки — "Апостола" І.Федорова. Результати пошуків ряду вітчизняних та зарубіжних вчених довели, що ще раніше, до прибуття І.Федорова до Львова та заснування ним у 1572— 1573 рр. друкарні й видання 1574 р. "Апостола", на західноукраїнських землях існувало книгодрукування.

Багаторічне офіційне табу на зазначену тему сміливо  порушив у 1968 р. львівський науковець О.Мацюк. Він уперше оприлюднив віднайдені в Центральному державному Історичному архіві у Львові два документи, що однозначно вказують на існування у цьому місті друкарні ще в 1460 р., тобто за 112 років до прибуття туди Івана Федорова (1572 р.). Ці документи свідчать, що перша друкарня була заснована львівським міщанином українцем Степаном Дропаном у місті Львові,

Така рання  поява книгодруку в Україні, зокрема  у Львові, дещо несподівана. Адже виходить, що друкарня Степана Дропана була другою в Європі після гутенбергівської. Проте, якщо взяти до уваги високий рівень економічного й культурного розвитку Львова того часу, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, то стає зрозуміло, чому книгодрукування з'явилося у Львові раніше, ніж в інших містах Європи. [13; С.25- 29].

Пізніше, у XVII ст. виникають друкарні в Дермані, Острозі, Стрятині, Крилосі та ін. У 1615 р. започатковує свою роботу знаменита друкарня Києво-Печерської лаври. У другій половині XVII та у XVIII ст. засновуються друкарні в Новгороді-Сіверському, Єлісаветграді, Харкові, Чернігові, Кременчузі, Миколаєві, Почаєві та інших містах.

На початку XVII ст. Київ стає найбільшим культурним та освітянським центром Східної Європи. Виняткової популярності набуває Києво-Могилянська колегія (з 1701р. — академія) — вищий навчальний заклад, заснований у 1632 р. Петром Могилою. Києво-Могилянська колегія згодом стала найбільшим і найавторитетнішим освітньо - науковим осередком усієї Східної Європи, де друкарська справа набула справжнього розквіту.

Виникнення  української книготорговельної  бібліографії відноситься до другої половини XVII століття. Вона розвивається на історичному фоні подій, що відбувалися цього часу в Україні та Росії. Даний період характеризується посиленням відчуття української національної свідомості. Кращі письменники та провідники того часу звертаються до народної творчості, до героїчного минулого свого народу. Активізуються культурні починання у провінції. Підвищується авторитет світської літератури.

Внаслідок історичних змін, пов'язаних із національно-визвольною боротьбою українського народу проти шляхетсько-польського і католицького гніту, провідна роль у розвитку української культури переходить до Києва. Після возз'єднання України з Росією Київ перетворюється на один з найбільших центрів освіти не тільки України, але й усієї Російської держави.

У другій половині XVII ст. посилюється книгообмін між Україною  та  Росією.   Українці   цікавляться   московськими виданнями, російські читачі знайомляться з продукцією України. Слід визначити відмінно надруковані та чудово оформлені видання друкарні Києво-Печерської лаври. Вони були досить дешевими і знаходили збут як в Україні, так і в багатьох російських містах.

Розвиток української бібліографії у XVIII ст. відбувався в умовах культурного піднесення в Україні. Петро І здійснив реформи в галузі державного устрою, військової справи, економіки і культури, що ставили за мету піднести Росію до рівня розвинених західноєвропейських держав.

Із запровадженням гражданського шрифту (1708—1710 рр.) світська книга гражданського друку поступово витіснює церковну книгу. Підвищується значення наукових знань, світської школи та освіти. У Петербурзі засновується Академія наук (1725 р.), відкриваються численні професійні навчальні заклади. В Україні були відомі розписи книжкової лавки Академії наук, які з'являються в 1728 р.

Зміни відбулися й  в Україні. В 1701 р. Петро І перетворює Київську колегію на академію, котра з середини XVIII ст. залишалась одним з найбільших вищих навчальних закладів й культурно-освітніх центрів Росії. Пізніше починають функціонувати колегії в Харкові (з 1727 р.), Чернігові та Переяслав [13; 25-29].

У XVIII ст. відбуваються докорінні зміни в розвитку вітчизняної бібліографії — вона пориває з церковно-релігійною залежністю, починає обслуговувати потреби держави, науки, культури, книжкової торгівлі.

У розповсюдженні світської книги в Україні  певну роль відіграла російська бібліографія. Відомо, що у 60-ті роки київські та ніженські книгарі користувались книготоговими реєстрами петербурзької Академії наук. Виходячи з вимог покупців, вони проставляли на реєстрах необхідну кількість примірників кожної книги, що виписувалась з книжкової лавки Академії наук. В Україну також потрапляли списки видань друкарні Московського університету. Його діяльність була пов'язана з видавничою діяльністю відомого російського книгопродавця та просвітителя М.Новікова. Десятирічний період його діяльності пов'язаний саме з університетом.

М.Новіков відмовився від терміну "реєстр", і каталоги університетської книжкової лавки віднині почали називатись розписами, тобто так, як і книжкової лавки Академії наук. Широку популярність в Україні дістали його книготорговельні реєстри. В кожному з бібліографічних описів поряд з московською адресою книжкової лавки переліковувались численні міста, де можна було придбати ці книги. Перелік міст, в яких продавались університетські книжки, з часом поширився. В розписі 1785 р. було представлено 11 міст окрім Москви.