Книгоиздательская библиография

Збільшився  обсяг розписів — останні каталоги М.Новікова нараховували десятки сторінок, а в найбільшому було 104 сторінки. Кілька розписів М.Новіков випустив "додатком". В цих примірниках, які збереглись, "додатки" сброшуровані з основним розписом в одну книгу, причому основний розпис і "додатки", хоч і мають роздільну пагінацію, датуються одним роком.

Поява "додатків" була викликана бажанням повніше  і оперативніше виражати асортимент книжкової лавки. За десятирічний період діяльності М.Новікова в університеті розписи виходили в 1779, 1782—1785, 1787—1788 рр. регулярніше і частіше, ніж" в Академічній книжковій лавці. Збільшення обсягу книготорговельної бібліографічної інформації у лавці університету було наслідком великої видавничої діяльності та енергійної роботи з книгопоширення М.Новікова [13; 25-29].

Оформлення  розписів, однак, мало чим відрізнялось від оформлення попередніх університетських каталогів: той же алфавітний порядок з відокремленням в кінці опису іноземних книг, а також "Книги, находящиеся в тиснений", та відсутність певних норм в описі, хоч, як правило, вказувалось місце та рік видання. В описах не допускалися надто скорочувані заголовки, часто заголовки подавались повністю, а інколи вміщували й анотації.

Відомі також  в Україні розписи братів Глазунових. їхня фірма виникла в 1782 р. та проіснувала до 1917 р. Другого прикладу такої довговічності немає. Фірму заснував Матвій Петрович Глазунов, він відкрив книготорговельні лавки в Москві (1782 р.) та Петербурзі (1783—1784). Історія фірми Глазунових не була предметом серйозного вивчення книгознавців. Однак важливо те, що Глазунови зробили великий внесок в історію книготорговельної бібліографії. Всього у XVIII ст. вони випустили 14 каталогів.

Глазунови зверталися до оновлення своїх каталогів  за допомогою нових титульних листів — титульні видання. Один із розписів 1794 р. відомий з другим титульним листом 1794 р. і ще одним варіантом титульного листа 1795 р., те ж можна сказати й про розпис 1798 р. Деякі розписи мають лише одне титульне видання. В інших книгопродавців такої кількості окремо виданих розписів не було.

Деякі каталоги Глазунових мають обсяг 100—160 сторінок, що говорить про численний асортимент, зібраний "в книжних лавках у купца Йвана Глазунова против Гостинного двора против Зеркальной линии под № 21.

Високим рівнем бібліографічного оформлення відрізнялися каталоги В.Сопікова, якого сучасники звали "отцом русской библиографии". В.Сопіков видав 12 розписів, що були випущені як окремі видання, 25 прикнижкових розписів і приблизно 700 бібліографічних публікацій розмістив у "Санктпетербургских ведомостях"[13; 25 - 29].

Продовжує розвиватись  книготорговельна бібліографія, що зародилась в Україні в останній третині XVIII ст. Вона була представлена книжковими "таксами", "цінниками". В 1760 р. виходить "Такса" книгь в тіпографіи святьія обітелі Почаевскія обретающихся". Друкарня Почаєвського монастиря, заснована в 30-х рр. XVIII ст., у другій половині століття розгорнула велику книговидавничу діяльність. За кількістю виданої літератури вона посідала перше місце серед західноукраїнських друкарень, залишивши позаду навіть львівське братство. Серед почаєвських діячів було немало супротивників унії, які підтримували зв'язки з українцями в Росії, їхня друкарня, видаючи головним чином богослужбову літературу кирилівського шрифту, приділяла також увагу випуску творів світського змісту, що належали перу українців або поляків, в основному польською і латинською мовами, рідше церковно-слов'янською. До почаєвської "Такси книг" увійшли переважно церковно-слов'янські книги, відокремлені від латино-польських. В середині кожної групи застосовувалось форматно-алфавітне розташування матеріалу, наводились дані про оправи та ціни.

1.2. Розвиток  книготорговельної бібліографії  у ХІХ -  ХХ столітті 

Другий етап – перша половина ХІХ століття – характеризується тим, що: 1) з’являються приватні книгарні та бібліотеки (кабінети) читання при них; 2) удосконалюється методика книготорговельного бібліографування: у книготорговельних бібліографічних покажчиках починає застосовуватися систематичне розташування літератури, з’являються анотації, допоміжні покажчики; 3) зароджується галузева книготорговельна бібліографія; набуває розповсюдження світська література; до книготорговельних посібників вперше потрапляють книжки українською мовою.

Питання історії видавничо-торговельної бібліографії на Україні у першій половині XIX ст. в радянському бібліографознавстві мало досліджене.

У цей час на Україні  спостерігається пожвавлення розвитку книжкової справи. Збільшується кількість  нових друкарень у^; Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві та інших містах України, які видають більше книг, що, в свою чергу, сприяє розвиткові книжкової торгівлі і її складової частини — видавничо-книготорговельної бібліографії.

Продовжують виходити книготорговельні каталоги в Росії, які поширюються і на Україні, несучи інформацію  про  нові  книги. Серед них досить відомими були академічні каталоги и реєстри книжкової крамниці Московського університету.

За період з 1801 по 1860 рр. у Росії вийшло понад 750 книготорговельних каталогів, хоч дослідники вважають, що їх були ще багато більше. У їх числі біля 25 каталогів вийшло на Україні.  Характерно,  що  більшість  позастоличних  каталогів  виходить саме на Україні, що свідчить про високий рівень книжкової культури.

Продовжуючи  старі     традиції  XVIII  ст.  у   1810  р.   виходить «Роспись  (табель)  цены книгам, напечатанным в типографии Киево-Печерской  лавры».  У перші  роки XIX ст.    складанням     «реєстрів» і  «ведомостей расхода» старих видань займалася  Чернігівська Троїцько - Іллінська друкарня.

Каталоги   своїх   видань   публікує  друкарня   Ставропольського інституту у Львові. Це  були,  переважно,  каталоги  культової  літератури

Виходили каталоги книгарів, які друкувалися в основному  на Україні, а деякі в Петербурзі і Москві. Не всі вони збереглися і деякі відомі тільки за описами, включеними в різні бібліографічні посібники.

Серед видавців цих видавничо-книготорговельних  посібників першої половини XIX ст. були, згадані вже, друкарні Києво-Печерської лаври, Львівського ставропігійського інституту, Лавка Чорноморського гідрографічного бюро в Миколаєві, а також книгарні Києва, Харкова, Одеси, що належали: Р. Гельм, І. І. Бу-шеву, М. І. Григор'єву, В. І. Картамишеву, М. С. Клочкову, Г₄ І. Літову, К. Тотті, І. І. Ходунову та ін.

До книготорговельних  посібників, які використовувалися  на Україні належать, видані у Москві, два «Реєстри российским книгам, ландкартам, планам, портретам и нотам, продающимся среди многих других книг, в Києве на Печерске и Подоле в книжной лавке Йвана Ивановича Бушева» (М., 1817. 72 с, 413 записів; М., 1819. 88 с, 864 записи). У цих реєстрах описувалися в алфавітному порядку книги, театральні п'єси, ландкарти та інші твори друку. Описи були переважно повні, хоч трапляються іноді і скорочені. Частина книг була анотована, вказувалися ціни.

Реєстри І. І. Бушева, І. І. Ходунова і Г. І. Літова, на відміну  від реєстрів інших російських книгарів, призначалися тільки для конкретних київських квигарень, що торгували книгами, виданими в Росії і на Україні.

У першій половині XIX ст. на Україні вийшов книготорговельний каталог, який мав галузевий характер. Це «Каталог избранным музыкальнмм сочинениям, продающимся в модном музыкальном магазине Розалии Гельм в Харькове» (X., 1842. 43с). Його поява була свідченням зародження галузевої книготорговельної бібліографії на Україні.

Використовуючи досвід російських книгарів,   які    на    початку XIX ст.   продовжують   організовувати   при    книгарнях    приватні «бібліотеки для читання»,  українські книгарні    створюють    такі бібліотеки при своїх книгарнях.

Так одеський книгопродавець-комерсант  М. О. Клочков наприкінці 20-х років XIX ст. відкриває при своєму книжковому магазині «бібліотеку для читання». Це була перша на Україні публічіна бібліотека комерційного характеру. У 1830 р. Клочков видав «Роспись российским книгам, ландкартам, планам, эстам- пам, портретам и нотам, в Одессе, в книжном магазине и библиотеке для чтения Н. А. Клочкова» (Одесса, 1830. 81 с).

Таким чином, розвиток видавничо-книготорговельної бібліографії на Україні першої половини XIX ст. набирає темпів. Спостерігаємо, що не багато книг українською мовою потрапляє до книготорговельних каталогів, але, коли врахувати, що усіх їх за період з 1798 по 1850 рр. вийшло близько сотні, то і така їх популяризація була явищем позитивним.

Окрему групу видавничо-книготорговельних  посібників становлять списки нових книг, які друкувалися у книжках — внутрікнижкові посібники. Вони були різні за якістю, не великі за обсягом, але мали значення у пропаганді і рекламі книги, бо були масовими. Адже книги виходили часом значними тиражами. Ця форма публікації видавничо-книготорговельних посібників була доволі популярна і відіграла свою роль у книгопоширенні. _Це питання мало вивчене у радянському бібліографознавстві і чекає своїх дослідників. 2000 російських книг даного періоду переглянув В. О. Осипов і дійшов висновку, що такі матеріали друкувались переважно на м'яких обкладинках книг, які не зовсім збереглися, що утруднює вивчення цього питання.

 У першій половині XIX ст. поступово зростає обсяг книготорговельної бібліографічної інформації па сторінках періодичних видань, тобто газет і журналів, які виходять па Україні. Така інформація публікується і в російській періодиці, яка мала тут поширення. Зважаючи на значні тиражі періодичних видань, ця інформація про книги була доволі масовою.[5; С. 110 - 119]

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що розвиваючи досвід російської видавничо-книготорговельної бібліографії, українські книгарі зробили вагомий вклад в її становлення і розвиток на Україні у досліджуваний період. Особливо плідно у цій галузі працювали книгарі: Р. Гельм, В. І. Картамишев, М. О. Клочков, Г. І. Літов, І. І. Тотті, П. П. Должиков та іи. Якщо говорити про їхнє місце у розвитку бібліографії взагалі, то воно доволі скромне, що пояснюється тим, що видавничо-книготорговельна. бібліографічна продукція є тільки одним із видів бібліографіної продукції взагалі. Вона задовольняла специфічні потреби видавничої справи і книжкової торгівлі. Видавничо-книготорговельна бібліографічна діяльність книгарів першої половини ХІХ ст. на Україні була основою її подальшого розвитку в нових історичних умовах.

Під час третього етапу  – друга половина ХІХ століття – 1) збільшується випуск універсальних книготорговельних каталогів; зростає кількість “внутрикнижкових” видавничих та книготорговельних списків; 2) утворюються спеціалізовані книготорговельні каталоги: галузеві та каталоги з продажу книжок українською мовою; 3) удосконалюється структура книготорговельних бібліографічних покажчиків; 4) підвищується роль книготорговельної бібліографічної періодики, широко пропагуються українські та українознавчі видання, книжки, періодика, ноти, твори образотворчого мистецтва, зарубіжна україніка[20; С.12 - 16].

На четвертому етапі – ХХ століття – можна виділити окремі періоди: 1901-1917 рр. – продовжує поширюватися книготорговельна бібліографічна інформація на сторінках періодичних видань; політичні партії та інші угрупування використовують видавничу та книготорговельну бібліографію для поширення своїх ідей. Значно скорочується кількість універсальних каталогів та збільшується випуск спеціалізованих.

1917-1921 рр. характеризуються  відродженням державності та  розвитком національної самосвідомості  українського народу в добу визвольних змагань. Процес становлення української держави відбувався у тісному зв’язку із відродженням книжкового руху та розвитком української бібліотечної справи та бібліографії. Здійснюється формування державних основ книговидавничої та бібліотечно-бібліографічної діяльності шляхом створення державних бібліографічних служб, централізації видавництв тощо.

20-ті рр. – час небаченого  розвитку української культури  і, зокрема, української бібліографії. Цей час історики називають “українським ренесансом” в бібліографії. Зароджується теорія бібліографії, яка характеризується широким спектром поставлених та досліджуваних наукових проблем, що були зумовлені всім попереднім розвитком української книжкової культури. Ведуться теоретичні дискусії щодо існування двох паралельних систем: книготорговельної бібліографії та державної, а також ролі та місця книготорговельної бібліографії в загальній системі класифікації видів бібліографії. 30-ті рр. – характеризуються занепадом  теоретичної думки в українській бібліографії. Спостерігається застій у рекламі та інформуванні про нові видання. Посилюються цензурні утиски з боку держави. З 1931 по 1934 рр. книготорговельна бібліографія була майже єдиним джерелом інформації про нову літературу, видану на терені України. В роки війни українська видавнича та книготорговельна бібліографія зазнала серйозних втрат. Протягом наступних років здійснювалася робота з відбудови книговидавничої та бібліографічної діяльності в Україні. Поступово починає формуватися система посібників книготорговельної та видавничої бібліографії [16; С.32 - 39].

60-80-ті рр. – характеризуються  подальшим утвердженням централізації  у видавничій та книготорговельній бібліографічній діяльності. В той же час було визначено фахову терміносистему, що була закріплена низкою державних стандартів, розроблено теоретичні основи системи видавничих та книготорговельних бібліографічних посібників і, як результат, – формування цієї системи, що практично збереглася до початку 90-х рр. ХХ ст. і основні елементі якої домінують і сьогодні.