Книгоиздательская библиография

Рівень інформування споживача  про наявність у магазині книги  того або іншого автора, видавництва  й серії залежить від грамотного складання бібліографічної бази даних - як видавничої, так і книготорговельної, але в кожному разі асортимент видань може бути представлений відповідно до  тимчасових форм як перспективний, наявний і реалізований. Тому видавнича бібліографічна інформація повинна бути організована в наступну систему: бібліографічна інформація про перспективний репертуар, бібліографічна інформація про наявний репертуар, бібліографічна інформація про реалізований репертуар.

Видавничий репертуар є основним джерелом формування книготорговельних асортиментів, що, у свою чергу, існує в трьох хронологічних формах: перспективний (планований), наявний і розпроданий. Очевидно, що книготорговельна бібліографічна інформація відбиває саме ці форми.

Бібліографічний запис повинна  бути строго регламентована відповідно до  діючого ДСТ 7.1-2006 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги й правила складання". На жаль, далеко не всі учасники книжкової справи дотримуються стандартів.

Будь-яка діяльність має на увазі  послідовне виконання завдань, націлених  на кінцевий результат. Можна виділити процеси створення, закріплення  бібліографічної інформації і її доведення до споживача. Процес створення бібліографічної інформації в книжковій торгівлі здійснюється в певній послідовності: згортання документальної інформації й переклад її на бібліографічний рівень, переробка інформації видавничих і книготорговельних бібліографічних посібників. Якщо раніше в книжковій торгівлі процес переробки видавничих бібліографічних матеріалів був основним, тому що головним джерелом замовлення служили анотовані тематичні плани випуску видавництв, то в цей час книгопродавці через відсутність подібних планів створюють бібліографічні описи на основі безпосереднього ознайомлення із вступниками виданнями. Іншими словами, книгопродавці самостійно формують бібліографічну базу даних книгарні , що є вихідним масивом для створення й підготовки різних бібліографічних і рекламних матеріалів (бібліографічних карток, оглядів, рекламних оголошень і т.п.).

Відзначимо необхідність диференційованого  підходу до інформаційного забезпечення книжкового ринку.

Сьогодні безумовно необхідна  підтримка випуску й поширення соціально пріоритетних розділів книжкових асортиментів. Настільки ж важлива - з економічної й організаційної точок зору - інформаційна складова. Не секрет, що видання масової літератури розважального характеру мають куди більшу рекламно-інформаційну підтримку, чим серйозна й по-справжньому корисна книга, що навіть зацікавлений у подібних виданнях читач або покупець часом просто випустить із уваги [31; С.246-252].

Саме оперативне й  різноманітне довідково-інформаційне забезпечення книговидання може й повинне  сприяти підвищенню популярності соціально  значимої книги, а також поліпшенню її видавничо-поліграфічного виконання.

У такому забезпеченні можна  виділити дві взаємозалежні області: нормативну й інформаційно-бібліографічну.

У ринкових умовах розвитку книжкової справи значення стандартизації нітрохи не знизилося в порівнянні з періодом планового регулювання.

Від дотримання вимог  стандартів залежить чіткість й ефективність неадміністративного керування видавничою діяльністю, захист інтересів споживачів, оперативність й якість редакційно-видавничих процесів, своєчасність, точність і повнота інформування про видання, порівнянність характеристик російської видавничої продукції з міжнародними критеріями. Зараз учасники книжкового ринку не можуть зневажати міжнародними стандартами або враховувати їх через 20 років після впровадження в усім цивілізованому світі (так відбулося, наприклад, з ІSBN і штрих-кодами). В умовах інтеграції різних галузей науки й техніки все більшого значення набуває й міжгалузева стандартизація. Саме тому в СРСР в 1978 р. Була створена загальнодержавна Система стандартів за інформацією, бібліотечній і видавничій справі (СИБИД), що у своїй діяльності опирається на розробки ИСО - Міжнародної організації по стандартизації.

Система діє не тільки в Україні та Росії, але й в інших країнах СНД: жодне  з них не заявило про відмову від СИБИД.

Об'єктами державної стандартизації СИБИД є науково-технічні терміни й визначення; подання документальних джерел інформації; інформаційно-бібліотечна технологія; організаційні аспекти діяльності органів науково-технічної інформації й бібліотек; редакційно-видавничі процеси [30; С.12-19].

Необхідно сказати про  взаємозв'язок і взаємодію обох видів бібліографії - видавничій і книготорговельної - і хиткій границі між ними, що відокремлює видавничий репертуар від книготорговельних асортиментів. Хоча асортимент формується у видавничому репертуарі видань, ні хронологічно, ні змістовно ці поняття не збігаються. Також не можна вважати асортименти частиною репертуару, оскільки в асортименти включають видання не тільки поточного року випуску, але й попереднього років. Можна сказати, що репертуар й асортименти відбивають різні масиви книжкових видань - пересічні, але все-таки  перебувають у різних сферах книжкової справи [30, c. 12- 32].

В процесі становлення  та розвитку книготорговельна бібліографія в Україні, незважаючи на ідеологічні перешкоди та цензурні утиски, стала важливим видом серед інших видів бібліографії. Вона стала невід’ємним компонентом книжкової торгівлі, виробила свої методи та форми діяльності. Широко розповсюдилася видавнича та книготорговельна бібліографічна продукція; розвивається книготорговельне бібліографознавство; було створено єдину класифікацію літератури для книжкової торгівлі та видавничої справи; сформовано систему книготорговельних бібліографічних видань різного призначення.

В останній чверті минулого століття в Україні сформувалася система видавничої та книготорговельної бібліографічної інформації, яка по суті функціонує й сьогодні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Концепції розвитку книготорговельної бібліографії

 

Унормоване  визначення поняття "книготорговельна бібліографія" припадає на 70-ті роки XX ст., хоча історичні витоки цього виду бібліографічної діяльності пов'язані з початком книгорозповсюдження на українських етнічних землях. Вперше це поняття знайшло відображення в державному стандарті 7.0—77 "Библиография. Термины и определения", де була закріплена така дефініція: "Видавничо-книготорговельна бібліографія — це бібліографія, призначенням якої є сприяння видавничій та книготорговельній діяльності" [3; С. 11-12]. Як бачимо, в першому стандартизованому визначенні зафіксовано об'єднання книготорговельного та видавничого напрямів діяльності в означеному виді бібліографії. ,

Автори наступного державного стандарту 7.0—84 "Библиографическая деятельность. Основные термины и определения" відмовилися від подання визначень видів бібліографії. Поняття "бібліографія" було вилучено і замінено дефініцією "бібліографічна діяльність". А в розділі "Бібліографічні посібники" охарактеризовано основні результати бібліографування та засоби задоволення інформаційних потреб користувачів книготорговельною бібліографічною продукцією, а саме — книготорговельний та видавничий бібліографічний посібники. Книготороговельний бібліографічний покажчик (список, огляд) тлумачиться як "бібліографічний покажчик, який відображає асортимент однієї або декількох книготорговельних організацій з метою збуту друкованої продукції". Видавничий бібліографічний покажчик (список, огляд) — це "бібліографічний покажчик, який відображає друковану продукцію, випущену або намічену до випуску одним або кількома видавництвами" [2; С. 8]. Як ми можемо спостерігати, відмінні ознаки видавничого та книготорговельного бібліографічного продукту чітко означені.

 

 

Щоб краще зрозуміти  сутність поняття "книготорговельна бібліографія", спробуємо прослідкувати еволюцію цього виду бібліографії. Перші кроки української книготорговельної бібліографії пов'язані з появою списку нерозпроданих книг, який було складено друкарями Києво-Печерської лаври в 1672 році. Однак це був поодинокий факт бібліографування української книжки з книготорговельною метою. Тільки в другій половині XVIII ст. з'являються такі книготорговельні покажчики, як такси і цінники, які випускали друкарні Києво-Печерської лаври та Почаївського монастиря з метою продажу своїх видань. Тоді ж з появою гражданських друкарень в Україні зароджується українська бібліографія книжок, видрукуваних у них, а їх, зазначимо, було дуже мало. В Україні в XVIII ст. стали з'являтися поодинокі книготорговельні покажчики, складені місцевими видавництвами. Однак значно переважали розповсюджувані на українських етнічних землях російські реєстри і розписи. Тогочасні соціально-політичні обставини не сприяли розвиткові книжкової торгівлі в Україні. По суті, тільки Києво-Печерська лавра мала монополію на продаж книжок. Досить точні відомості про книжкову торгівлю в Україні представлено в каталогах київських книготорговців І.Бушева, Г. Літопа, що були видані на початку XIX ст. Цей період характеризується подальшим розвитком всеросійського ринку, що сприяло економічному зближенню українських земель із центральними районами Росії, яке відіграло прогресивну роль в економічному розвитку як Росії, так й України, і в подальшому позитивно вплинуло на розвиток видавничої та книготорговельної справи в Україні [21; С.19-23].

 

 

 

 

 

 

 

1. Функціональне призначення видавничої та  книготорговельної бібліографії

З налагодженням книжкової  торгівлі в Україні з'являються каталоги приватних книжкових крамниць, що видавалися з метою продажу видань. Продаж будь-якого товару спрямовано, передусім, на отримання прибутку. Саме це визначає, на нашу думку, головну мету книготорговельної бібліографії.

Цю точку зору в 1858 році висловив російський книгознавець і бібліограф Р.Мінцлов у першій класифікації видів бібліографії: "Библиография может бать  или  ученая или книгопродавческая, и еще как бы средняя между ними библиография для любителей и охотников... Нервым признаком для зтого послужат разные цели их: денежная прибыль; польза науки и приятное препровождение времени" [28; С. 16 ]. Названий факт свідчить про те, що вже в XIX ст. відчувалася потреба в необхідності виокремлення книготорговельної ("книгопродавецької" за Р.Мінцловим) бібліографії в самостійний вид поряд з іншими видами, а також вказує на головну її мету — отримання прибутку. Таким чином, проявляється основна функція книготорговельної бібліографії — комерційна.

Поряд із означеною  нами основною функцією книготорговельної бібліографії, в процесі її становлення та розвитку сформувалися ще дві досить важливі функції — реєстраційна та оціночна, спрямовані на популяризацію найкращих документів місцевого друку для кращої їхньої реалізації.

Як відомо, реєстраційна функція є домінуючою для державної бібліографії. Однак до 1924 року в Україні (в Росії до 1907-го) не здійснювався державний облік творів друку. Тому функцію реєстрації державних документів певною мірою виконувала книготорговельна бібліографія. Не випадково, вона займала монопольне місце серед інших видів бібліографії майже до початку XX ст. як в Україні, так і в Російській імперії. Особливо реєстраційна функція проявилася в книготорговельних каталогах, що виходили в Україні у XIX — на початку XX ст. Вони тоді так і називалися "реєстрами".

Враховуючи  той факт, що книготорговельна бібліографія має на меті поширення інформації про документи для одержання доходів, то не була забута й оціночна функція, оскільки саме вона сприяла рекламі видань. Оціночна функція бібліографії найповніше виявляється в рекомендаційній та науково-допоміжній бібліографії, однак вона обов'язково присутня і в книготорговельній.

Функція оцінки документів у цьому виді бібліографії виявилася двояко: по-перше — в анотаціях, що наводилися в книготорговельних посібниках і доповнювали бібліографічний опис, по-друге — у вибірковості представлення літератури як у книготорговельних каталогах, так і в "прикнижкових" книготорговельних бібліографічних списках та списках, що друкувалися на сторінках часопис з. Як приклад можна навести каталог П.Должикова "Аптека для души...", який мав риси рекомендаційного видання, тобто подавалася оцінка видань: розкривався їхній зміст, наводилися відгуки критиків, були рекомендації для читачів.

Рекомендаційні  риси були властиві також книготорговельним бібліографічним спискам, що їх друкували на сторінках періодичних видань. Так, в списках, що були вміщені в журналі "Украинский вестник", протягом 1816—1819 років із 80 видань зафіксовано лише 41[5, С. 113]. Це підтверджує вибірковість та рекомендаційний характер названих відомостей.

Як ми спостерігаємо, в процесі історичного розвитку книготорговельна бібліографія в різні часи акумулювала в собі цілий ряд функцій, виконуючи час від часу завдання інших видів бібліографії. Так, наприклад, у XVIII і XIX ст., а також в 30-ті роки XX ст. вона виконувала завдання державної бібліографії, подаючи відомості про українські книжки. Саме тому книготорговельна бібліографія довгий час сприймалася як реєстраційна. Про це свідчить і той факт, що в підручнику для бібліотечних інститутів 1957 року в класифікації видів бібліографії книготорговельну бібліографію відносять до обліково-реєстраційної.

У 20-ті роки минулого століття були спроби пристосувати "Літопис українського друку" до потреб книжкової торгівлі. При цьому практика показала неспроможність державної бібліографії задовольнити потреби названої галузі. Невипадково в 20—30-ті роки в Україні було висунуто дві пропозиції щодо існування державної та книготорговельної бібліографії. Прихильники першої — пропонували створити єдину систему інформування про нову літературу, тобто, по суті, поєднати два види бібліографії в одну, таким чином, одночасно задовольняючи потреби читачів, книготорговельних працівників і покупців. Прибічники другої системи обстоювали необхідність окремого розвитку кожної з двох систем, тобто системи державної бібліографії та системи книготорговельних бібліографічних посібників [33; С. 28]. Першу пропозицію відстоював український дослідник, книгознавець і бібліограф М.Годкевич, колишній директор Книжкової палати України.

Важливо зазначити, що хоча державна і книготорговельна бібліографії тісно пов'язані, їхнє функціональне призначення суттєво відрізняється. Державна бібліографія покликана реєструвати та вести облік всієї книжкової продукції країни, а книготорговельна створює та доводить до користувача інформацію про видання, які є у продажу.

Відмінність книготорговельної бібліографії, в порівнянні з державною ще й в тому, що перша — здійснюється книготорговельною установою і повідомляє про видання, що надійшли у продаж, а державна — державною бібліографічною агенцією, тобто — Книжковою палатою або відділом національної бібліотеки на основі Закону про обов'язковий примірник.

Існують й  інші відмінності книготорговельної  та видавничої бібліографій від державної. По-перше, це — обмеженість першої асортиментом певної книгарні або продукцією певного видавництва По-друге, рекламний характер книготорговельної та видавничої бібліографічної інформації, її спрямованість на рекламу книжкової продукції конкретної книгарні чи видавництва.