Контрольна робота з «Інвестиційний менеджмент»

        - Коригування технічної документації  в процесі освоєння виробництва нової продукції.

       Інноваційний  проект охоплює життєвий цикл нововведення від моменту виникнення ідеї до моменту припинення випуску продукту або використання технологічного процесу. Інноваційний проект по суті є інвестиційним, здійснення якого вимагає довгострокового зв'язування основних матеріальних і фінансових коштів. Однак у порівнянні з «класичним» інвестиційним проектом реалізацію інноваційного відрізняє:

        1. Щодо менша вірогідність попередньої  економічної оцінки у зв'язку  з високим ступенем невизначеності  параметрів проекту (термінів  досягнення намічених цілей, майбутніх  витрат, майбутніх доходів), що викликає необхідність застосування додаткових критеріїв оцінки та відбору.

        2. Участь висококваліфікованих фахівців  і використання унікальних ресурсів, що, у свою чергу, вимагає ретельної  розробки окремих етапів всього проекту.

        3. Можливість припинення інноваційного проекту без «фізичного зв'язування» інвестицій і, отже, значних фінансових втрат.

        4. Імовірність отримання представляють  потенційну комерційну цінність побічних результатів, що, у свою чергу, вимагає гнучкості управління проектом, здатності до швидкого входження в нові галузі бізнесу, ринки і т.д. 
 

       1.2. Яким чином взаємопов’язані цілі інвестиційної стратегії підприємства зі стадією життєвого циклу підприємства і загальними цілями його господарської діяльності?

       В сучасних умовах конкурентного ринкового середовища на будь-яких етапах життєдіяльності українських підприємств часто постає проблема вибору, розробки та формування обґрунтованої стратегії розвитку. Використання концепції життєвого циклу підприємства у сфері стратегічного планування  є сьогодні актуальним і обґрунтованим як в теоретичному плані, так і з точки зору практичного втілення.

       В управлінні підприємством відправною точкою стратегічних дій є мета. Головна мета (місія) підприємства може бути  визначена за умови чіткого уявлення про продукцію чи послугу, яка може знайти збут на конкретному сегменті ринку, про існування суспільної відповідальності фірми, що поряд з ідеєю самовизнання та формування неповторного іміджу є основою філософії існування підприємства в сучасних умовах [3, с.102].

       Після формулювання місії встановлюються стратегічні цілі підприємства, які є способом виконання головної мети та допомагають сформувати стратегії. Цілі підприємства можуть бути різними, окремі з яких наведені нами у табл. 1. Звичайно, що передусім досягнення економічних цілей, тобто отримання прибутку, які забезпечують довгострокову прибутковість, життєздатність та розвиток підприємства, дає можливість реалізації підприємством  й інших зазначених цілей. Бувають випадки створення соціально-орієнтованих підприємств, головною метою яких є, наприклад, нові робочі місця, охорона оточуючого середовища, тощо. Підприємства, які довгий час існують на ринку та добре зміцнили свої позиції окрім економічних цілей ставлять перед собою також цілі соціальні, корпоративні. Слід зауважити також, що не до усіх підприємств у процесі реалізації своїх цілей можна застосувати модель життєвого циклу. Для підприємств, наприклад, зі специфічними цілями (див.табл.1) модель життєвого циклу не є характерна, адже не усі українські підприємства створюються, орієнтуючись на “безмежне” існування. 
 
 
 
 

       Таблиця 1

       Цілі  підприємства

Назва групи цілей	Цілі підприємства
Ринкові	Завоювання  частки ринку Збільшення обсягів  продажу Створення конкурентної переваги Завоювання нових ринків
Економічні	Зростання  прибутку Зростання рентабельності обороту Зростання рентабельності власного капіталу Зростання рентабельності загального капіталу
Фінансові	Забезпечення  ліквідності Посилення торгового  і кредитного рейтингу Забезпечення самофінансування
Специфічні	Створення підприємства з метою отримання пільг як юридичної особи Навмисне банкрутство  з метою реалізації специфічного плану приватизації (комерціалізації) підприємства Створення підприємства та навмисне банкрутство як результат свідомого перерозподілу потоків витрат і доходів між підприємствами
Соціальні	Створення нових  робочих місць Збільшення доходів  і виконання соціальних зобов’язань  працівникам підприємства Сприяння особистому розвитку працівників підприємства Охорона  оточуючого середовища
Корпоративні	Зростання іміджу і престижу Створення політичного  впливу Вплив на громадкість Збереження корпоративних  традицій

 

       Цілі  підприємства залежать від стадії його життєвого циклу , тому стратегії  і, зокрема, маркетингові стратегії обираються залежно від місцезнаходження підприємства на кривій ЖЦП. Є і протилежна залежність: за допомогою формулювання та виконання відповідних стратегій здійснюється управління життєвим циклом підприємства [3, с.127]. У табл. 2 представлені можливі цілі та стратегії залежно від стадії життєвого циклу підприємства.

       Таблиця 2

       Залежність  цілей та стратегій підприємства від стадії його життєвого циклу

Стадії  життєвого циклу	Цілі  та стратегії  підприємства
Створення	Виживання, формування передумов подальшого розвитку підприємства, обрання перспективних напрямів діяльності, забезпечення беззбитковості діяльності та мінімального прибутку
Ріст	Прискорене  зростання обсягів продажу та прибутку, самофінансування, диверсифікація діяльності, формування іміджу
“Стійка”  зрілість	Збалансоване  зростання, диверсифікація діяльності, формування портфелю капіталовкладень
“Пасивна” зрілість	Збереження  позицій, забезпечення середньої норми  доходу; розвиток напрямів діяльності, що переслідують позаекономічні цілі
Занепад	Ліквідація  або пошук додаткових імпульсів  в діяльності підприємства шляхом реорганізації чи переорієнтації

 

       Цілі  встановлюють напрям руху фірми в  ринковому середовищі, а стратегія  визначає метод реалізації цілей. В  економічній літературі сформовано погляд щодо класифікації стратегій підприємства на трьох стратегічних рівнях – загальнофірмовому, рівні стратегічних господарських підрозділів (стратегічних зон господарювання (СЗГ) [2, с.148])  та функціональному [3, с.17;]. Згідно з цими рівнями виділяють три основні різновиди стратегій фірми: корпоративну; ділову; функціональну (щодо маркетингу - загальномаркетингову) стратегії. Оскільки не існує єдиної класифікації стратегій за ієрархічною ознакою, то для диверсифікованого підприємства ми будемо розрізняти три стратегічні рівні та відповідні їм стратегії: загальнокорпоративну, загальну, функціональну стратегії. Для однопродуктного підприємства внаслідок того, що загальнокорпоративна та загальна стратегії збігаються в один рівень,  ми будемо розрізняти два стратегічні рівні підприємства та відповідні їм стратегії: загальнокорпоративну та функціональну стратегії (рис. 1).

         
 
 
 
 
 

       Рис. 1. Ієрархія стратегій підприємства

       Стратегій у підприємства може бути безліч, але  усі вони базуються на основних можливих шляхах розвитку, серед яких ми будемо розрізняти прискорене зростання, зростання, стабілізацію та скорочення. У [1] пропонуються можливі загальні стратегії та відповідний їм набір стратегій залежно від стадії життєвого циклу підприємства та стадії життєвого циклу його товару. Для однопродуктного підприємства обирається єдина загальна стратегія, яка буде визначати напрям кривої його життєвого циклу розвитку. Для підприємств, діяльність яких  диверсифікована, обирається ряд загальних стратегій, а вектор загальнокорпоративної стратегії буде приймати положення переважної сукупності певних напрямів загальних стратегій окремих товарів (напрямів діяльності, стратегічних зон господарювання (СЗГ)). Залежно від того, яку стратегію застосовує підприємство, ним обираються  відповідні засоби маркетингу. Актуальним на перспективу є удосконалення методів визначення життєвого циклу підприємства та пропозиції, залежно від ситуації, найбільш ефективних стратегій та заходів.

3.   На основі яких принципів відбувається формування інвестиційного портфелю?

       Головна мета формування інвестиційного портфелю – забезпечення реалізації її інвестиційної  стратегії шляхом відбору найефективніших  і безпечних інвестиційних проектів та фінансових інструментів. До числа основних цілей відносять:

       - забезпечення високих темпів зростання капіталу;

       - забезпечення високих темпів  росту доходів; 

       - забезпечення мінімізації інвестиційних  ризиків; 

       - забезпечення достатньої ліквідності  портфелю.

       Виділяють три принципи формування інвестиційного портфелю : принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.

       Дотримання  принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вірогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.

       Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим проектам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов’язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, різного терміну погашення, для корпоративних цінних паперів – між акціями різних емітентів. При достатньому обсягу інструментів в портфелі можливо проведення галузевої та регіональної диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі. Катаклізми можуть посягнути на галузь в цілому: падіння світових цін на нафту може призвести до падіння курсу акцій та дивідендів по ним усіх нафтопереробних підприємств. В такому випадку очевидні втрати, незважаючи навіть на те, що вкладення інвестора будуть розділені між різними підприємствами цієї галузі. Теж саме відноситься до підприємств одного регіону. Зниження курсу акцій та рівня виплати дивідендів по ним може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в дію нових транспортних магістралей, що минають даний регіон, тощо.

       Принцип достатньої ліквідності полягає  в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізованих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, активах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції.

       Інвестиційний портфель повинен формуватися того типу, який відповідає поставленій меті інвестора.

       Розрізняють наступні типи інвестиційних портфелів :

       - інвестиційний портфель, орієнтований  на ріст (даний тип портфелю формується з урахуванням довгострокового зростання вартості фінансових інструментів (активів), що входять в нього);

       - інвестиційний портфель, орієнтований  на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);

       - консервативний портфель (виділяється  даний тип лише деякими авторами – формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).

       На  вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд  факторів, серед яких :

       - економічний стан в державі  та його тенденції; 

       - фінансовий стан інвестора та  його тенденції; 

       - поточна необхідність в доходах; 

       - умови оподаткування та інші.

       Рішення про формування портфелю інвестицій, як правило, приймає фінансовий менеджер корпорації (чи керівник фінансового підрозділу корпорації). Фінансовий менеджер перед прийняттям того чи іншого рішення стосовно інвестиційного портфелю повинен проаналізувати усі фактори та їх тенденції, що впливають на його вибір. Інформацію, з використанням якої можливо проведення такого аналізу, можна отримати : з відповідних періодичних видань фінансового змісту (газета “Інвестиційна газета”, “Урядовий кур’єр”, журнали “Бізнес”, “Галицькі контракти” та ін.), а також їх інтернет-аналогів, як вітчизняних, так і зарубіжних; з законодавчої і нормативно-правової бази, а також статистичної економічної інформації Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, Національного Банку України; з відомостей про ринок, на якому працює корпорація-інвестор та підприємства, чиї активи будуть включені в портфель: сектор, регіональність, конкуренти, споживачі, тенденції і зміни, тощо; з внутрішньої фінансової інформації корпорації: баланс, звіт про власні кошти, звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансову діяльність і т.д.