Основні поняття та завдання інноваційного менеджменту

Концепція технологічних устроїв Д. Львова і С. Глазьєва. Російські економісти Дмитро Львов і Сергій Глазьєв є прихильниками інноваційної концепції циклічного економічного розвитку. Вони досліджували міжгалузеві технологічні ланцюги поєднаних виробництв, які виникають унаслідок процесів кооперації та спеціалізації і мають зазвичай стійкий характер. Д. Львов і С. Глазьєв виокремили три етапи науково-технічного прогресу (технологічні устрої), що мали місце в XX ст. I етап — початок XX ст. Його основою є електроенергетика, автомобілебудування, неорганічна хімія; провідний енергоносій - вугілля; конструкційний матеріал - чавун; основний сухопутний транспорт — залізничний. II етап — 50—60-ті роки XX ст. Базується він на органічному синтезі, автомобілебудуванні, радіо- та авіакосмічній промисловості. III етап — середина 70-х років XX ст. Його ядром є електроніка та мікропроцесорна технологія. На їх основі утворилися нові інформаційні мережі (Інтернет), космічні засоби зв'язку; здійснюється промислове виробництво матеріалів із заданими властивостями.

Дослідження Р. Фостера. Згідно з дослідженнями американського економіста Р. Фостера в процесі переходу від однієї технології до іншої має місце технологічний розрив. Р. Фостер визначав інновацію як засіб конкуренції та отримання прибутку (ефекту, результату). Він вважав, що інновація — «це битва на ринку між новаторами, або тими, хто атакує, тими, хто бажає робити гроші, змінюючи порядок речей, і тими, хто обороняється, захищаючи свої існуючі доходи».

Еволюційно-інституціональні теорії економічного розвитку.

Інституціоналізм як самостійна течія  економічної думки виник у США на початку XX ст. Критикуючи постулат неокласичної економічної теорії про досконалу конкуренцію як всеохопний механізм регулювання економіки, інституціоналісти прагнули виявити інші рушійні сили і чинники розвитку, зрозуміти основні тенденції суспільної еволюції, на основі чого обґрунтувати цілеспрямовані дії та перспективи суспільного розвитку.

Визнання основних постулатів інституціоналізму відбулося у 50—60-ті роки XX ст., коли з метою прискорення відродження зруйнованих війною економік багатьох країн в економічні процеси стала активно втручатися держава. Інституціоналісти з державним регулюванням пов'язували надії на створення стабільної й ефективної економічної системи, у якій узгоджувались би приватні та державні інтереси. Однак, на відміну від попередників, вони виправдовували монополії і великий бізнес, пов'язуючи з ним науково-технічний прогрес. На новому етапі у дослідженнях інституціоналістів став переважати індустріально-технократичний підхід. Безпосереднє відношення до управління інноваційними процесами мали дослідження таких його представників, як Дж.-К. Гелбрейт, Д. Белл, Ф. Перру, Г.-К. Мюрдаль.

Теоретичні  концепції Дж.-К. Гелбрейта і Д. Белла.

Американський економіст Джон-Кеннет Гелбрейт одним з перших зробив спробу узагальнити досвід регулювання економіки СІЛА під час Другої світової війни і дійшов висновку, що олігополістичний ринок краще піддається регулюванню, ніж ринок вільної конкуренції. У своїх роботах він поділяє американську економіку на «планову» і «ринкову», відносячи до першої великі корпорації зі складною організаційною структурою і передовою технологією виробництва, а до другої — дрібні фірми та індивідуальних підприємців. Основною характеристикою індустріальної системи вчений вважав промислове застосування все складнішої і дорожчої «високої техніки». Звідси і назва його основної теоретичної концепції — «концепція технічного детермінізму».

Водночас надмірна ідеалізація ролі технологічного чинника економічного зростання в американському науковому співтоваристві спричинила появу інших технологічних утопій, зокрема теорії індустріально-технократичного суспільства, американського соціолога Данієля Белла (нар. 1919). В її основу було покладено домінуючу на той час концепцію індустріального суспільства як суспільства накопичення техніки та капіталів. Вчений прогнозував досягнення такого рівня розвитку науки, техніки та матеріального виробництва, який автоматично приведе до загального процвітання.

Концепція гармонійної економіки Ф. Перру. Погляди, близькі до американського інституціоналізму, у повоєнний період набули розвитку і в Західній Європі, особливо у Франції, де вони спиралися на потужну і впливову соціологічну школу. Серед французьких прихильників інституціонально-соціологічного напряму важливе місце належить Франсуа Перру. Засновник і директор Інституту економічного і соціального розвитку Франсуа Перру (1903—1987) у роботі «Економіка XX століття» (1961) пропонує власне бачення тенденцій світового економічного розвитку. Він по-новому описав сучасне капіталістичне господарство, наголошуючи на об'єктивно обумовленій нерівноправності ринкових відносин між різними суб'єктами ринку, яка випливає із відмінностей у розмірах виробництва і капіталу, мірі поінформованості партнерів щодо ринкової ситуації, різної галузевої належності тощо. Важливим внеском Ф. Перру в розвиток теорії управління інноваціями став аргументований висновок про те, що держава не має усуватися від регулювання економічних процесів, однак її втручання повинно бути тільки індикативним, спрямованим на підтримку розвитку «полюсів зростання».

Концепція економічної інтеграції Г.-К. Мюрдаля. Гуннар-Карл Мюрдаль (1898—1987), представник шведської школи інституціоналізму, лауреат Нобелівської премії з економіки (1974 p.), досліджуючи тенденції розвитку сучасного світу, побачив велику загрозу у нерівномірності такого розвитку на різних континентах, що може спричинити порушення збалансованості світових ринків, глобальні екологічні катастрофи, занепад цивілізаційної культури. Внесок Г.-К. Мюрдаля у розвиток теорії управління інноваційними процесами визначається такими висновками: — для збалансованого соціально-економічного розвитку країни необхідне розроблення програм і планів, що ґрунтуються на прогнозах майбутнього, визначенні місця і ролі країни у загальному світовому розвитку;

— міжнародна економічна інтеграція сприяє поширенню нових технологій, залученню до науково-технічного прогресу відсталих країн, формуванню в них трудових ресурсів нової якості, розширює можливості створення і використання нововведень;

— можливості економічного розвитку обмежуються застарілими інституціями, які не розвивають у людей честолюбності, підприємливості, ініціативності, бажання експериментувати, створювати і впроваджувати нове;

— вирішальне значення для  успішного технічного й економічного розвитку має докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів.

Отже, інституціоналісти  розуміли, що сліпе використання науки і техніки породжує екологічну небезпеку, загрозу технокатастроф, а надмірна увага до матеріальних благ обумовлює занепад культури. Усе це спричиняє дезінтеграційні процеси, які поглиблюють прірву між бідними і багатими країнами. Вони усвідомлювали, що для усунення загрозливих для людства наслідків неконтрольованого науково-технічного прогресу необхідне свідоме втручання у його перебіг державних і наддержавних регулятивних структур. Однак воно має бути не директивним, як у плановій економіці, а індикативним, таким, що задає і стимулює пріоритетні для країни напрями розвитку.

Водночас необхідно  дбати про технічний і економічний  розвиток УСІХ країн, впливати на вдосконалення їх соціальних і політичних інститутів.

Теорії  управління знаннями як основою інноваційного розвитку. У більшості економічних теорій науковці досліджували процеси економічного розвитку на макроекономічному рівні, вивчаючи і пояснюючи передусім вплив дифузії інновацій на загальну економічну динаміку.

На хвилі розвитку інформаційних технологій, які забезпечували високу швидкість поширення нових знань, виникли теорії економічного розвитку, які досліджували можливості прискорення темпів економічного зростання завдяки активному використанню суб'єктами підприємництва нових знань.

Теорія  інтелектуальної технології. Обґрунтована вона австрійським економістом Фрідріхом-Августом Хайєком (1899—1992). Розглядаючи ринок як глобальну інформаційну систему, що містить величезне «неявне, розсіяне знання» про потреби і виробничі можливості людей, Хайєк запропонував взяти за основу розвитку цивілізації інформаційну концепцію «порядку, що розширюється». Врахування інформації, яку надає ринок, і дії відповідно до неї подовжують «ланцюжки» людей, які працюють одне для одного (підприємців та споживачів), і дають можливість експериментувати, ризикувати, домагатися максимальних результатів за мінімальних витрат.

Теорія  інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Розробив цю теорію американський економіст Пітер Друкер (нар. 1909) у працях «Інновація та підприємництво» і «Посткапіталістичне суспільство». Головною рисою економіки 90-х років вчений вважає нові ідеї, які заперечують традиційні рішення, товари, послуги і виробництва, їй притаманні такі характеристики:

1) головною продукцією  і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

2) провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;

3) знання є основним, пануючим фактором продуктивності  і в масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

4) інтелектуалізація  праці є основним процесом  розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань – головною формою інвестицій; завдання науки — сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

5) головна форма власності  — інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

6) метою оподатковування  є підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх передбачуваність;

7) для розуміння найважливіших  економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна мегаекономіка, що враховує вплив демографії, освіти, нових технологій, екології, рівня культури тощо. Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною практикою.

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 2. ІННОВАЦІЙНА  ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

 

1. Поняття,  етапи інноваційної діяльності.

2. Оцінка  інноваційних можливостей підприємства

3. Методологія  створення продуктових інновацій

4. Методологія  створення процесних інновацій

5. Характеристика  інноваційної інфраструктури

 

1. Поняття та етапи інноваційної діяльності

Сучасні економічні умови вимагають  від менеджерів значної уваги до організації інноваційної діяльності, забезпечення її результативності, підвищення ефективності роботи всіх учасників інноваційного процесу.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували перспективу розвитку.

Управління інноваційною діяльністю має здійснюватися, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого — з урахуванням інвестиційних можливостей підприємств.

Інноваційна діяльність і інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям і охоплює всі стадії створення новинки — від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, в т. ч. її дифузія у нові умови і місця застосування. А інноваційна діяльність — це дії людей, спрямовані на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний  процес — процес перетворення наукового знання на інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки і впровадження у практику.

Під час інноваційного процесу  створюються не лише очікувані інноваційні продукти, а й супроводжувальні інновації, які є результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі. Схему інноваційного процесу подано на рис. 2.1.

 Рис. 2.1. Загальна схема інноваційного процесу

1. Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні основи проблеми. Він охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень.

Фундаментальні  дослідження. Вони спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Результатом фундаментальних досліджень можуть бути відкриття.

Відкриття — науковий результат, що вносить  радикальні зміни в існуючі знання, розкриває невідомі досі закономірності, властивості та явища матеріального  світу, істотно впливає на перебіг науково-технічного прогресу і розвиток цивілізації, є джерелом винаходів.