Виявлення семантико-стилистичних особливостей перекладу документів міжнародних організацій у царині професійного спорту

Перекладацькі трансформації  та його класифікації. Головна мета перекладу – досягнення адекватності. Адекватну, чи як він ще називають, еквівалентний  переклад – це таке переклад, який складає  рівні, необхідному і достатньому  передачі незмінного плану змісту за дотримання відповідного плану висловлювання, тобто. норм переводити мову. За визначенням  А.В. Федорова, адекватність – це " вичерпна передача змісту першотвору і повний функціонально-стилістичне  відповідність йому " [64]. Основне  завдання перекладача під час  досягнення адекватності – вміло  зробити різні перекладацькі  трансформації, у тому, щоб текст  перекладу максимально точно  передавав усю інформацію, закладену  в тексті оригіналу, за дотримання відповідних  норм переводити мови. " Трансформація  – основа більшості прийомів перекладу. Полягає в зміні формальних (лексичні чи граматичні трансформації) чи семантичних (семантичні трансформації) компонентів  вихідного тексту за збереження інформації, настановленим передачі"[65]

Отже, перекладач у  своїй праці спирається не на конкретний текст першотвору, а на осмислення схеми семантико-стилістичної структури, що "оперує не окремими словами, фразеологізмами, фонемами чи синтаксичними одиницями... а представляє текст у вигляді  певної абстрактної моделі, яка закріплює  його істотні особливості й ігнорує  неістотні риси" [66; с. 116-117].

Якщо припустити, що така модель охоплює не всі компоненти твору, оскільки, як було зазначено  вище, неможливо вповні передати іншою  мовою всі експліцитні й імпліцитні значення першотвору, то перекладацькі  трансформації, дописки і пропуски можна вважати не більш ніж  виявом індивідуальних особливостей перекладача.

За визначенням  Н. Гарбовського трансляція є «основою більшості прийомів перекладу, яка  полягає в зміні формальних або  семантичних компонентів вихідного  тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі внаслідок  «мовної асиметрії» [67; с.366], «конфронтації нормативів» [68; с.27], розбіжності у «картинах світу мов» [69; с.7].

  
          1.5. Терміни як особливі лексичні одиниці міжнародних договорів    

Мовною базою  договорів є загальновживана  лексика нейтрального та книжкового пласта, яка поєднується зі спеціальною  та термінологічною (зокрема, термінами  різних підмов). Під час використання загальновживаної лексики у контексті  цих документів відбуваються звуження її семантичного діапазону, звільнення від частини існуючих значень, видозміна  їх аж до виникнення нових.[10; с.10]

У мові міжнародних  договорів існує значна кількість  слів, які вживаються у значенні, властивому їм лише у цих текстах. Деякі з цих лексем набувають  нового значення, незафіксованого лексикографічними  джерелами. Інші ж слова, у перекладі  українською мовою, перекладачі  замінюють певними фіксованими відповідниками, закріпленими за конкретним французьким словом, що є свідченням ідіоматичної стандартизації. [32; с.10] Простежено, що для мови договорів не типове вживання неологізмів, використання синонімів обмежене, оскільки  вони  можуть створити  ефект двозначності.

  До спеціальної лексики відносимо спеціальні та фразові стандарти, лексику, пов’язану зі сторонами договору, укладанням та існуванням договору, зокрема договірну лексику, тобто частотні лексичні одиниці, які сприяють реалізації теми домовленості, неасимільовані латинські й французькі словосполучення. Словосполучення, до складу яких входить лексика домовленості, стандартизуються в текстах, набувають клішованого характеру і творять спеціальну фраземіку міжнародних документів [32; с.11] Термінологічну лексику розуміємо як терміни підмов політики, дипломатії, юриспруденції, а також наукову, військову, науково-технічну лексику тощо.

Саме спеціальна лексика створює стиль, характерний  для міжнародних договорів,  сприяє однозначному розумінню і тлумаченню певних понять та положень. У розділі  представлено різні інтерпретації  термінів кліше, штампів, стандартів тощо та прийнято робоче визначення терміна  «діловий стандарт»  як клішований вираз, характерний для міжнародних  документів, блок, який багаторазово повторюється в усталеній формі у конкретних ситуаціях,  закріплюється за ними і починає функціонувати як словесний  штамп.

 Характерною рисою лексики договорів є також те, що в них як загальноприйняті міжнародні вирази функціонують неасимільовані латинські та французькі словосполучення, що зумовлено історією розвитку міжнародних відносин.[15; с.72-84] Значна кількість цих висловів набула  нових значень у мові дипломатії.

 Для мови дипломатії також характерна насиченість інтернаціоналізмами. Це явище пояснюється особливостями функціонування дипломатичних документів. Вони завжди  призначені для кількох держав і розраховані на однозначне тлумачення. Нерідко вони є запозиченнями з латинської та грецької мов. Деякі терміни у мові  дипломатії мають інші значення, ніж ті, з якими вони вживаються у літературній мові загалом , або ж використовується лише один із лексико-семантичних варіантів  полісемічного слова.

Поряд зі спеціальною  та дипломатичною лексикою у міжнародних  договорах виявлено рекурентність  військової, правової, наукової, науково-технічної  термінології. Щодо наукової термінології, то в аналізованих текстах простежується  актуалізація мовних одиниць, які належать до різних термінологічних систем мови науки. Вживання цієї лексики зумовлене  тим, що науково-технічна проблема часто  є фоном для розв’язання певних політичних чи соціальних питань. Основними  функціями мови науки, системи наукових фреймів у договорах є номінативна, інформативна та конкретизуюча, а не когнітивна функція, пов’язана з  розкриттям чи тлумаченням якогось  наукового явища чи поняття. Тобто  увага не зосереджується на значенні термінів; вони лише допомагають висвітлити та конкретизувати загальні положення, поняття чи проблеми, які є підгрунтям для розв’язання політичних питань.

Правову лексику, яка  вживається у текстах договорів, можна диференціювати на два різновиди: терміни загальноправового характеру  та власне міжнародно-правові терміни. Певна частина як правової, так  і міжнародно-правової термінології може вживатися одночасно у внутрішньодержавному та  міжнародному  праві.

 Дипломатична, військова, правова, наукова, науково-технічна лексика у текстах міжнародних договорів кількісно представлена по-різному, залежно від предмета укладання договору.[33; с.76-77] Але в жодному з проаналізованих текстів термінологічна лексика одного виду не функціонує відокремлено, без зв’язку з іншими видами. Тобто, поряд із переважаючим вживанням одного пласта термінологічної лексики, завжди задіяні ще декілька інших, які в аналізованих документах закріплені як ситуативно, так і на рівні макротексту.        Аналіз мови текстів договорів, зокрема спеціальної лексики, показав, що до її складу входить значна кількість слів, що сприяють реалізації теми домовленості. Виділення договірного прошарку спеціальної лексики виправдане тим, що, по-перше, лексичні одиниці, які сприяють реалізації теми домовленості, зокрема із семою домовленості, - це частотні складові спеціальних ділових стандартів, які, своєю чергою, є стилетвірною основою текстів договорів. По-друге, мета всіх угод - досягнення порозуміння, підтвердження факту того, що дві чи  більше сторони дійшли згоди щодо врегулювання спірних питань, тобто їх мета - досягнення домовленості. Реалізація теми домовленості відбувається передусім завдяки використанню лексичних одиниць із відповідною семою. Компоненти ЛТГ домовленості ми виділяли на підставі спільної семи або спільного поняття.[34; с.144-149]

Аналіз текстів  угод  свідчить, що прошарок договірної лексики є значним. До нього належать   не лише слова із семою домовленості. Він складається також із словосполучень, які набувають значення домовленості у контексті . Покомпонентний аналіз дефініцій цих та інших словосполучень не виявив у їх складі лексичних  одиниць із семою домовленості.

Для висвітлення  повнішої картини функціонування словосполучень у текстах міжнародних договорів  ми досліджуємо їх за кількома параметрами, зокрема, за частинномовною співвіднесеністю (іменникові, дієслівні, прикметникові, прислівникові), позицією стрижневого  слова (перший/заключний компонент),  типом синтаксичних зв’язків (підрядні, сурядні, взаємозалежні), кількістю  компонентів (дво- та багатоскладові), а також за семантичним наповненням  компонентів.[34; с.144-149] Хоча прошарок словосполучень, які імплікують досягнення порозуміння  чи спільної думки, є досить значним, для аналізу у роботі виділено лише ті, до складу яких входять лексичні одиниці з семою домовленості, а також ті лексеми, що найчастіше залучено до реалізації теми домовленості.

Висновки до першого  розділу

Міжнародні договори - піджанр міжнародних документів високого рівня стандартизації регламентаційного  характеру. Основою мови цих текстів  є загальновживана лексика нейтрального та книжного пласта, яка корелює  зі спеціальною та термінологічною  лексикою, а також скороченнями, абревіатурами, неасимільованими латинськими  та французькими вкрапленнями. Екстралінгвістичні фактори зумовлюють специфічну організацію  цих мовних засобів, притаманну офіційно-діловому стилю.

Вважається за доцільне відмітити, що в міжнародних нормативно-правових документах досить часто зустрічаються не перекладені латинські вкраплення. Зазвичай, це досить відомі й поширені латинські вирази, які не вважають за доцільне перекладати, а лише машинально переносять у текст документа в оригінальному вигляді.

У ході дослідження цього  питання ми дізнались, що адекватний (повноцінний) переклад визначається як переклад, що відповідає оригіналу  по функції (повноцінності передачі) і по обиранню засобів перекладачем (повноцінності мови і стилю). Лише добре озброєний лінгвістично, історично  та культурно перекладач може задовільно виконати завдання адекватного перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу. Взагалі, виконуючи  переклад, перекладач передусім визначає спосіб  перекладу, тобто міру інформаційної  впорядкованості для перевідного  тексту. Функціональний переклад полягає  в компонуванні, трансформуванні  перевідного тексту з функціонально  перетворених одиниць початкового  тексту. Функціональне перетворення може ґрунтуватись на лексико-семантичних, граматичних і стилістичних трансформаціях початкового тексту. Отже перекладацькі  трансформації відіграють важливу  роль у процесі досягнення адекватності перекладу.

Результати дослідження  дозволили виявити такі лексико- граматичні трансформації, що застосовуються при перекладі міжнародних документів: експлікація (опис), компенсація, компресія, інверсія.

Отже, досліджуючи  лексичні особливості перекладу міжнародної нормативно-правової документації, ми дійшли таких висновків:

· у міжнародних  документах першочерговими є такі риси: логічність, офіційність, беземоційність, точність та стереотипність;

· залежно від  завдань комунікативного характеру  текстовий матеріал документа набуває ту чи іншу форму організації;

· мовною базою міжнародної  документації є загальновживана лексика нейтрального пласта, яка поєднується зі спеціальною та термінологічною лексикою;

· при перекладі  міжнародної нормативно-правової документації зберігається не тільки змістовий бік, але й відбираються структури, найближчі або такі, які збігаються зі структурами в тексті оригіналу як з точки зору великого синтаксису, так і з точки зору граматичних конструкцій;

·семантичне наповнення міжнародних документів може бути збережене завдяки застосуванню різних видів лексичних, лексико- граматичних і граматичних трансформацій.

Ця розвідка може бути використана в процесі перекладу  як комплексне зібрання теоретичних даних із питань функціонально- стилістичних особливостей мови міжнародної документації. Вона може бути використана як безпосередньо під час перекладу, так і для загального огляду відомостей з цього питання. Зібрані під час роботи приклади можуть бути використані для дослідження в галузі лінгвістики.

Розділ  ІІ. Особливості перекладу текстів  документів міжнародних угод

1. Перекладацькі трансформації як частина функціонального способу перекладу

        Переклад – це лише взаємодія мов, а й взаємодія культур. У переведенні знаходять свій відбиток ситуація породження вихідного тексту і ситуація перекладу. Чи вдасться адекватно описати процес перекладу, без урахування те, що він здійснюється не ідеалізованим конструктом, а людиною, ціннісна і психологічна орієнтація якого неминуче б'є по кінцевий результат. Нині, існує три моделі теорії перекладу: денотативная, трансформаційна і семантическая[63]. Дозволю трохи зупинитися на кожної з цих моделей подробнее. Швейцер А.Д.: «Перекладацькі трансформації - це міжмовні операції перевираження сенсу» [70; с.118].

Як відомо, розуміння тексту перекладачем - це виявлення діалектичного взаємозв´язку змісту і форми художнього твору, аналіз його ідейно-художньої своєрідності, який здійснюється через стилістичний аналіз тексту. Він забезпечує обґрунтованість і коректність подальших етапів перекладацької діяльності, насамперед аналізу, надає йому вільного спрямування. Я. Рецкер запевняє, що "аналіз тексту, який необхідно перекласти, дозволяє заздалегідь визначити характер змісту, ідейне скерування і стилістичні особливості матеріалу, щоб мати критерій для вибору мовних засобів у процесі перекладу" [66; с.8].

Взагалі, виконуючи переклад, перекладач передусім визначає спосіб  перекладу, тобто міру інформаційної впорядкованості для перевідного тексту. Перший ступінь у виборі способу впорядкованості полягає у визначенні того, в якому виді має бути представлений початковий текст в перекладацькій культурі: повністю або частково.[36; с.11] Залежно від комунікативного завдання на цьому етапі обирається або повний, або скорочений переклад (в деяких джерелах іменований також реферативним, хоча ці терміни не цілком адекватні) . [2, c. 11].