Лексика і фразеологія гімну України

  «Свого доказувати – зробити по-своєму, довести свою правоту. Чи купити що, чи продати, - зроду – віку не послухає; хоч шкода з того видима буде, вона свого докаже ( Вовчок, І, 1955, 5); - Ідіть міряйте ( город) на моїх очах, а як ні, то я ваші кілки на межі геть повикидаю за тин, а таки свого докажу, - кричала Мотря ( Н. – Лев., ІІ, 1956, 355).» [ 350, 11, т. ІІ]

Всі інші відносимо до фразеологічних виразів, а саме :

-- вмерла Україна – втратила свою незалежність, занепала;

-- усміхнеться доля – пощастить, настане розквіт.

-- браття молодії – населення України;

-- козацького роду – воїни, герої, сміливі люди;

-- ми – весь український народ;

-- бій кривавий – запеклий бій;

-- як роса на сонці – швидко, безслідно;

-- піснь гучна розляже, відіб’ється, згомонить – настане воля, свобода, визволення;

-- слава стане поміж ворогами – перемога,

а також Чорне море, дід Дніпро.

Тобто, як бачимо, більшість  фразеологізмів тут є контекстуальними (виділити ії можна лише в межах  цього тексту), вони належать до складених  найменувань (Чорне море, дід Дніпро), сталих метафор ( бій кривавий, усміхнеться доля тощо). Тут цілісне значення є вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів. Наприклад, візьмемо вираз «як роса на сонці». Роса завжди випадає до світанку. Якщо погода пасмурна, то роса тримається досить довго, а якщо сонячно – вона одразу ж випаровується. Звідси і походить переносне значення цього словосполучення «швидко, безслідно». Це яскраве образне народне порівняння підкреслює обов’язковість, невідворотність загибелі ворогів України. Так само і зі значенням вислову «слава стане поміж ворогами», яке зумовлене географічним положенням України та її історичним минулим. Протягом тривалого часу українські землі зазнавали зазіхань як Польщі, що знаходиться на заході від України, так і від Росії, що знаходиться на сході. Тому і «поміж ворогами». Треба звернути також увагу на такий вислів, як «піснь гучна розляже, відіб’ється, згомонить». Ще з давніх часів пісня посідала значне місце в житті кожної людини, супроводжувала її на всьому шляху життя від народження і до смерті. У скрутні часи, у часи гноблень і придушування української самобутності тільки пісн вільно поширювалися між людьми, тільки вона не могла бути поборена. Тому в цьому фразеологізмі слово «пісня» виступає замінником слова «воля». Також тлумачення цього фразеологізму можна ще виводити з того, що коли народ звільниться, то всі люди заспівають веселі пісні, оскільки кожне свято супроводжувалося піснями.

За функціональними  ознаками всі наведені вище фразеологізми  можна розподілити на образно-виразні  стійкі сполучення слів, до складу яких належать тропи (усміхнеться доля, душу й тіло положити, вмерла Україна, браття молодії, козацького роду, бій кривавий, як роса на сонці, піснь гучна розляже, відіб’ється, згомонить, піснь гучна розляже, відіб’ється, згомонить) та контекстологічні фразеологізми (ми).

За генетичною ознакою  всі фразеологізми гімну України належать до питомо українських фразеологізмів.

 За стилістичними  ознаками ці фразеологізми мають  міжстильовий характер, оскільки  жоден з них не носить ні  побутовий, ні книжний характер, а також не є фразеологічним  історизмом чи архаїзмом.

Фразеологізми ми і браття молодії можна визначити як синонімічні фразеологізми, оскільки вони мають тотожне значення – весь український народ. Різниця полягає лише у тому, що у першому випадку це особовий займенник першої особи множини, а другому – словосполучення, до складу якого входить іменник і прикметник у формі множини у кличному відмінку.

Отже, дослідивши фразеологічний склад гімну України, можна сказати, що за стильовим забарвленням і походженням  вони є одноманітними. Щодо тематичного  складу, то більшість стійких сполук належать до тих, які виникли на основі спостережень за явищами природи, пов’язані з діяльність людини, а саме з військовою справою, або тих, у яких відбилися різні історичні обставини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, провівши дослідницьку роботу над текстом вірша П. Чубинського  «Ще не вмерла Україна», з якого перший куплет і приспів використовуються як державний гімн України, можна зробити певні висновки. Для цієї роботи були використані такі здобутки вчених, як: поняття про слово і його значення, його розвиток, поняття про метафору, метонімію, синекдоху, загальне поняття про частини мови,  поняття про фразеологізм та його класифікації. Спираючись на використані матеріали, було виконано розмежування усієї лексики гімну за частинами мови і з’ясування значення кожного зі слів. Виявлено, що найбільшу кількість становлять іменники, далі дієслова, займенники, прикметники, сполучники і частки. Крім того, було встановлено, що вся лексика гімну належить до власне української лексики за походженням, а з погляду стилістичної диференціації вона складається із міжстильвої та стилістично забарвленої, а саме лексики усного мовлення та такої, що належить до публіцистичного стилю.

Щодо фразеології, то у даній роботі було виявлено невелику кількість фразеологізмів (тринадцять) і здійснено їх класифікацію. В результаті було з’ясовано, що найбільшу кількість становлять фразеологічні сполучення. Проблема тут полягає у складності їх виділення, оскільки більшість з них є рідковживаними і наближеними до метафор. Тому серед них наявні лише два чітко окреслених фразеологізми, що виділені у фразеологічному словнику. Всі інші, що розглядалися у данному контексті, були виділені у фразеологічні сполучення як найменш стійкі фразеологічні одиниці. Тому ця проблема потребує подальшого дослідження.

Зі здобуттям незалежності розпочалась нова доба у сфері  досліджень раніше забороненої літератури, тому можна з впевненістю говорити про подальше дослідження цієї проблеми, оскільки досі на неї не звертали великої уваги, а сам гімн України розглядався лише як державний символ. Наявна велика кількість літератури, що розповідає про історію створення та подальшу долю гімну, а також про правильність та доцільність його обрання як державного символа, тобто історичних праць. Але лінгвістичних праць на цю тему майже немає. І це також є проблемою, що потребує вирішення. Адже гімн України – це наша національна святиня, що є душею нашого народу, однією з найголовніших цінностей, що потребує відповідної уваги і дослідження з усіх її сторін.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Бондар О.І., Карпенко  Ю.О. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка.  Орфаграфія. Лексикологія. Лексикографія/Навч. посібник – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 368 с.

2. Бибик С.П., Єрмоленко  С.Я., Тодор О.Г. Короткий словник  лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001 – 223 с.

3. Волох О.Т.. Сучасна українська літературна мова. – видання 2-ге, перероб. і допов. К.: Вища шк., 1986 – 200 с.

4.  Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ВЦ «Академія» (Альма-матер), 2004. – 336 с.

5. Державний гімн України. Популярний історичний нарис. Упор. М.П.Линник,   В.М. Пономаренко. – К.: Музична Україна, 2006. – 56 с.

6. Мова. Людина. Суспільство./ За ред. В.М. Русанівського. – К.:Наук. думка, 1977 – 268 с.

7. Москаленко Н.А. З історії дослідження української фразеології// Укр. мова і література в школі. – 1967 -- №10 – С. 22-26. 

8. Погребеник Ф. Українські пісні-гімни. – К.: 1992.

9. Руденко Ю., Єлісовенко Ю. Гімн України – національна святиня, або хто вводить в оману довірливих читачів.// Освіта -- №33 (19-26 червня 2002 р.) – С. 4

10. Скрипник Л.Г. Основні аспекти вивчення української лексики після Жовтня// Укр. мова і література в школі. —1968 -- № 2 – С. 17-21

11. Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.

12. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія/ За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973.

13. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ А.П.Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Вища шк., 1997. – 493 с.

14. Удовиченко Г.М. фразеологічний словник української мови: В 2 т. – К.: Вища шк., 1987.

15.. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. фразеологічний словник української мови. – К.: Освіта, 1998. – 224 с.

16. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. К.: Либідь, 2006. – 640 с.