Лексичні, граматичні та стилістичні особливості перекладу науково-популярних текстів

 Кращі популярні  твори пропагують досягнення  передової науки у формі, найбільш  доступною читачам, яким вони  призначені.

Науково-популярні видання  – видання схожі з науковими, але призначаються вони здебільшого  для широкого кола читачів, які не є спеціалістами конкретної галузі знань, головною вимогою для їх створення є доступний, популярний стиль викладу. [27]

За своїм призначенням і сферою використання у цьому підвиді наукового стилю переважають такі жанри: нариси, книги, лекції, статті. [16]

Найважливішою функцією науково-популярних текстів є популяризація і пропаганда наукових знань. Саме це в найзагальнішому визначенні складає цільове призначення даної літератури. Дана функція, разом з просвітницькою і ознайомлювальний-освітньою, у всі часи була такою, що веде. Пропагуючи наукові знання, учений передає масам останнє слово в науці і тим самим знайомить їх з цим новим знанням, сприяючи підвищенню їх освітнього рівня і вирішуючи просвітницьку задачу. Наукові знання духовно збагачують читача науково-популярної літератури, будить в нім подальший пізнавальний інтерес, сприяють розвитку його творчої ініціативи, нарешті, залучають до знання. Однією з головних цілей науково-популярних текстів є формування наукового світогляду читача. Світоглядна функція припускає виклад в науково-популярних текстах природничонаукових знань і законів природи, освітлення досягнень в розробці теоретичних проблем, що відкривають нові перспективи науки і на її основі нові можливості прогресу виробництва. Реалізація функції формування наукового світогляду безпосередньо пов'язана із залученням людини до наукових знань, вихованням у читача сприйнятливості, розуміння суті науки, науково-технічного прогресу. Популярні видання по мистецтву виконують важливу функцію естетичного виховання.

Науково-популярні  видання мають на меті спростування або ж пояснення явищ науки  і природи, які можуть зацікавити широкий зал читачів, якими часто можуть бути звичайні люди, що не мають відповідних знань в даній проблемі. Проте легкодоступний стиль написання значно спрощує сприйняття тексту широкими масами населення

Для науково-популярного  тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до.., звернемося до.., розглянемо, зупинимося на.., розглянувши, перейдемо до.., необхідно зупинитися на.., необхідно розглянути), підсумок, висновок (отже, таким чином, значить, на закінчення відзначимо, все сказане дозволяє зробити висновок, підвівши підсумок, слід сказати).

 Як засіб зв'язки можуть використовуватися займенники, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, вказані і ін.).

 Не завжди  такі і подібні ним слова і словосполучення прикрашають склад, але вони є своєрідними дорожніми знаками, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його розумового шляху. Читач відразу розуміє, що слова "дійсно" або "насправді" указують, що наступний за ними текст призначений служити доказом, слова "з іншого боку, навпроти" і "втім" готують читача до сприйняття зіставлення, "бо" - пояснення.

 В деяких  випадках словосполучення розглянутого  вище типу не тільки допомагають позначити переходи авторської думки, але і сприяють поліпшенню рубрикації тексту. Наприклад, слова "приступимо до розгляду" можуть замінити заголовок рубрики. Вони, граючи роль невиділених рубрик, роз'яснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому текст? дуже корисні.

 На рівні цілого тексту для наукової мови чи не основною ознакою є цілеспрямованість і прагматична установка. Звідси робиться зрозумілим, чому емоційні мовні елементи в мові не грають особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що в нього включаються тільки точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів зведення і факти. Це обумовлює і точність їх словесного виразу, а отже, використання спеціальної термінології.

 Завдяки  спеціальним термінам досягається можливість в короткій і економній формі давати розгорнені визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ. Встановлено, що кількість термінів, вживаних в сучасній науці, значно перевищує загальну кількість слів, що вживаються в літературно-художніх творах і розмовній мові.

 Слід твердо пам'ятати, що науковий термін не просто слово, а вираз суті даного явища. Отже, потрібно з великою увагою вибирати наукові терміни і визначення. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна наука має свою, властиву тільки їй, термінологічну систему. Не можна також вживати замість прийнятих в даній науці термінів професіоналізми. Професіоналізми - це не позначення наукових понять, а умовні, надзвичайно диференційовані найменування реалій, використовувані в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це свого роду їх жаргон. У основі такого жаргону лежить побутове уявлення про наукове поняття [18, 107].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Теорія перекладу науково-популярних текстів

Різноманітність процесу перекладу приводить  не тільки до великої кількості різних теоретичних моделей, воно також  ставить питання про необхідність відрізняти загальну теорію перекладу, часткові теорії перекладу і спеціальні теорії перекладу.

За визначенням  В.Н. Комісарова, загальна теорія перекладу  вивчає найбільш загальні закономірності перекладу, незалежно від його жанрової специфіки, особливостей конкретної пари мов, що беруть участь у процесі перекладу, способу здійснення цього процесу та індивідуальних особливостей конкретного акту перекладу. Положення загальної теорії перекладу охоплюють будь-які види перекладу будь-яких оригіналів з будь-якої вихідної мови на будь-яку іншу мову.

Загальна теорія перекладу складає частину лінгвістичної теорії перекладу, разом із частковими теоріями перекладу, що вивчають лінгвістичні аспекти перекладу з однієї мови на іншу, та спеціальними теоріями перекладу, що розкривають особливості процесу перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього процесу мовних форм та умов його здійснення. Проте у науковій літературі, зокрема у праці А.Д. Швейцера, існує розподіл структури перекладу лише на загальну та часткові теорії перекладу. Останні, на думку автора, мають три виміри. Перш за все, серед них виділяються дисципліни, орієнтовані на той чи інший жанр або тип текстів (художній, науково-популярний, публіцистичний переклад та ін.). Наступну групу складають дисципліни, орієнтовані на умови та спосіб здійснення перекладу (усний послідовний, синхронний, двосторонній переклад та ін.). Третім різновидом часткових теорій перекладу є теорія, що обмежується конкретною парою мов. Лише цей вид теорій, на думку більшості теоретиків перекладу, слід відносити до часткових теорій перекладу, розглядаючи всі інші вищезазначені дисципліни у межах спеціальних теорій перекладу [26, 66].

Так, часткові теорії перекладу конкретизують положення  загальної теорії перекладу на матеріалі  двох мов, які вступають між собою  в контакт у процесі перекладу (наприклад, перекладу з російської мови на українську, з англійської мови на французьку і т. ін.). Часткові теорії аналізують під кутом зору процесу перекладу лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості двох мов і виробляють рекомендації щодо найефективніших способів перекладу текстів. З частковими теоріями перекладу взаємодіють спеціальні або, за визначенням В.В. Коптілова, стильові, теорії перекладу, які узагальнюють практику перекладу текстів, що належать до певного функціонального стилю. Отже, за класифікацією В.В. Коптілова, маємо теорії перекладу наукових і популярних текстів, офіційно-ділових текстів, газетно-інформаційних повідомлень, публіцистики. [24] Найрозвиненішою з-поміж стильових теорій, на думку автора, є теорія художнього перекладу. Навіть сьогодні багато авторів свої теоретичні положення про переклад розробляють у сфері художньої літератури, тобто в поняттях і термінах літературознавства. Ця обставина є цілком закономірною і її наслідком є широке використання методів порівняльного стилістичного аналізу оригіналу твору і його перекладу. Праці в галузі теорії перекладу художньої літератури не тільки зробили свій вклад в загальну теорію перекладу, але й започаткували розробку загальнотеоретичних проблем перекладу. Мета цієї галузі перекладознавства полягає в тому, щоб, виходячи з найвищих досягнень перекладацької практики, шукати шляхів подальшого вдосконалення мистецтва перекладу, всебічно досліджувати особливості творчого процесу перекладу літературних творів та розробляти принципи його аналізу й критерії його оцінки [15, 43].

Слід зазначити, що, на відміну від усного перекладу, де складні умови роботи висувають  на перший план доведені до досконалості навички та уміння, знання еквівалентів, допоміжні системи запису і т. ін., але допускають неточності в стилістичному оформленні перекладу, у письмовому перекладі важливішим є теоретичний аспект роботи перекладача, вміння правильно оцінювати і вибирати мовні засоби, зберігати стиль оригіналу. Так, письмовий переклад художньої літератури дуже відрізняється від перекладу інших текстів. Мова художніх творів характеризується образними засобами, ритмікою мови, індивідуальним стилем автора. Передача образних засобів мови, стилістичних особливостей письменника більше залежить від літературного таланту перекладача, від його відчуття мови, ніж від вироблених у нього автоматичних навичок. Інакше повинен працювати перекладач наукового матеріалу. У наукових текстах міститься багато термінів, фактів, в яких можна розібратися тільки маючи відповідну підготовку. Успіх роботи перекладача в науковій сфері визначається більше його знаннями, вмінням оперувати термінологією, аніж перекладацькими навичками. Все це свідчить про те, що письмовий переклад набуває своєї специфіки лише у зв’язку з особливостями вихідних текстів, з особливостями мовних засобів, використаних у них. Мовні засоби визначають жанровий характер текстів, який і є основою для класифікації письмового перекладу і визначає правомірність виділення теорії художнього перекладу і теорії спеціального, зокрема науково-популярного перекладу [6, 20].

Безперечно, між  загальною, частковими та спеціальними теоріями перекладу існує тісна  взаємодія. Загальна теорія створює  понятійний апарат для описання перекладу, розкриває його загальні закономірності та інваріантні риси, створюючи таким чином концептуальну базу для побудови часткових та спеціальних теорій перекладу, які, в свою чергу, виявляючи конкретні жанрові, мовні, культурні та психологічні детермінанти процесу перекладу, вносять суттєві уточнення у дані загальної теорії перекладу та надають їй матеріал для узагальнення.

 

 

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИЧНІ, ГРАМАТИЧНІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ТЕКСТІВ

 2.1.Лексико-стилістичні особливості та труднощі перекладу науково-популярних текстів

Лексика ( словниковий  склад ) наукових творів поділяється на 3 групи:

1) власне терміни; 

2) терміновані слова і словосполучення; 

3) слова загальної мови, які вживаються  в наукових текстах у звичних,  загальноприйнятих значеннях.

Терміни – це не особливі слова, а  тільки слова в особливій функції, вузькоспеціальна лексика, яка виникла у сфері певної науки. Це головним чином найменування (гідроліз - hydrolysis , дисоціація - dissociation), дієслова (підвищити тиск - to increase pressure), прикметники ( дискретний характер) і прислівники (регулярно- regular, об’єктивно - objective), стійкі термінологічні сполучення (силова передача - power transmission, транспортний засіб - transport way).

Термінами можуть бути і скорочення (абревіатури): га/год.– гектар на годину -  ha/h - hectare/hour; АПК – агропромисловий комплекс -AIC- agro-industrial complex; тa ін.

Терміновані слова і  словосполучення – це слова загальної  мови, які спеціалізувалися в певній науковій галузі. Так, наприклад, слова маса(weight,mass,pulp),форма(form,mold),кора(bark,crust,cortex),сила(force,strength, power),належать загальній мові, але в мові науки вживаються в іншому, термінологічному значенні. Порівняймо слово маса у звичному вживанні ( Водорості утворюють основну масу водної ростинності- Algas create main mass of water vegetation ) і в термінологічному значенні ( Ньютон також вважав, що всі тіла складаються із міцних рухомих часток, що мають масу - Newton also considered that all bodies consist from strong driving parts that have weight.).

Звичайно виокремлюють такі лексичні труднощі науково-популярного перекладу:

• багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанта перекладу слова (терміна);
• особливості вживання загальнонародних слів у науково-популярних текстах;
• правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики, визначення межі припустимості перекладацьких лексичних

трансформацій;

• переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі «фальшиві друзі»

перекладача, як псевдоінтернаціоналізми, лексикалізовані  форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика і етнонаціональна варіативність термінів;

• іншомовні слова і терміни в англійських науково-популярних текстах, різного роду імена і назви тощо.

До системи  традиційного підходу вирішення  лексичних проблем перекладу входять:

• терміни та способи їх перекладу;
• скорочення;
• інтернаціональні та псевдоінтернаціональні слова;
• багатозначні слова;
• стійки (сталі) словосполучення;
• препозитивні атрибутивні словосполучення;
• неологізми та безеквівалентна лексика;
• власні імена та назви [14].

Із зазначених компонентів системи деякі є  більш проблемними та складними  для подолання, а деякі усуваються легше. У процесі багатої перекладацької практики на основі аналізу були вже  визначені закономірні відповідності  між парами мов. Цілком природньо, що тепер немає необхідності кожного разу проходити один і той же шлях пошуку еквівалентів, усі встановлені відповідники є надбанням перекладачів і багато з них зафіксовані у словниках, довідниках.