Шпаргалка по украинскому

·        Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації, можна умовно переділити на 2 блоки: початок і вступ. Завдання – встановлення (якщо не вдалося під час експозиції) чи закріплення контакту з аудиторією, виклад лаконічних зауважень стосовно теми презентації.

·        Основна частина – серцевина вступу, плануючи яку доцільно виокремити ключові положення, переходи-зв’язки. Будь-яке велике повідомлення для того, щоб бути засвоєним, повинно містити один, іноді 2 і зрідка три пункти (ключові тези). Це дозволяє логічно структурувати матеріал, аби він був зручним для сприймання.

·        Резюме – підсумовує сказане, ущільнює зміст і свідчить про те, що презентація наближається до завершення.

·        Висновок – вихід з контакту, завершення спілкування. Це не тільки висловлення подяки за увагу, а ще одна фінальна спроба переконати аудиторію, тобто досягти мети презентації. Висновок має бути виразним, коротким і обов’язково оптимістично-мажорним.  

План презентації:

1.     Мета і завдання презентації.

2.     Тема і предмет презентації.

3.     Аудиторія, на яку спрямована презентація.

4.     Початок і тривалість виступу.

5.     Місце проведення презентації.

Навчальні презентації  поділяються на такі види:

1.     презентації-семінари;

2.     презентації для самоосвіти;

3.     презентації-порадники;

4.     презентації для клієнтів корпорацій.

У навчальних презентаціях можуть використовуватись всі види презентацій. 

Білет №53 Складні випадки  слововживання.

 

 

Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з  омонімом - чіткість, виразність, повнота  інформації, точність контексту.

Провокаційна близькість слів – однаковість (чи приблизна  однаковість) звучання - створює проблему в міжкультурній комунікації, є  причиною двозначних ситуацій або словесною  пасткою під час перекладу.

Наведемо приклади з  різних слов'янських мов, напр.: польської: pogrzeb (похорон) - погріб (укр.); charakterny (відважний, рішучий) -характерний (укр.); grzywna (штраф) - гривня (укр); duma (гордість, пиха) - дума (укр.); dywan (килим) - диван (укр.); sielanka (легке, безтурботне життя, ідилія) - селянка (укр.); waza (супниця) - ваза (укр.); чеської: biograph (кінематограф) - біограф (укр.); buchta (булка) -бухта (укр.); holka (дівчина) - голка (укр.); crstvy (свіжий) - черствий (укр.); huba (рот) - губа (укр.); та ін.

Результатом досліджень явища російсько-української міжмовної  омонімії став словник, який нараховує  близько 2,5 тисяч омонімічних пар31. Причиною прикрих помилок у щоденному  мовленні є сплутування слів, однакових  за звучанням у російській та українській  мовах. Дібрала та докладно пояснила правильне вживання таких омонімів І. Фаріон: Ми частоболіємо за „Шахтар" (замість уболіваємо); називаємо по фамілії (замість на прізвище, а фамілія живе у селі); губимо чужу долю (замість занапащаємо, а губимо речі); мішаємо працювати (замість заважаємо, а мішаємо кашу); їмо обід з трьох блюд (замість із трьох страв на різних блюдах); лишаємо когось прав (замість позбавляємо, а лишаємо напризволяще); відказуємо у послузі (замість відмовляємо, а відказуємо на запитання)...).

Міжмовна омонімія може стосуватися й віддалених від  української мов. Найчастіше це зумовлює помилки під час перекладу  текстів. Перекладачі залишають  поза увагою окремі відтінки значень  слів, напр., з англійської: accurate (точний), magazine (журнал), figure (цифра), dramatic (несподіваний, яскравий), decade (десятиріччя), formal (офіційний), nation (народ, країна), sabotage (диверсійний акт), popular (народний), з французької: artiste (художник) та ін. Звичайно, для того, щоб уникати таких помилок, треба знати предмет перекладу, досконало володіти мовою оригіналу та його лексико-граматичними особливостями у зіставленні з рідною, частіше звертатися до перекладного словника рідною, частіше звертатися до перекладного словника.

Омоніми можуть застосовуватися  у різних функціональних стилях, але  лише в художньому - з певною стилістичною метою. Науковий і офіційно-діловий  вимагає точності контексту, тому омоніми  у них не мають стилістичних функцій.  

Пароніми

Непорозуміння у результаті неправильного вживання слів-паронімів  Неправильне вживання слів-паронімів  у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює  комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний — фотогігієнічний та ін.).

Ось деякі приклади неправильного  слововживання: Стан хворого задоволений (замість задовільний); Посольство Японії в Україні засвічує (замість засвідчує) свою повагу і має честь повідомити про Програму надання ґрантів... Посольство також висловлює прохання уважно познайомитись (замість - ознайомитись) з умовами і донести інформацію усім зацікавленим; Класична "економічна людина " найчастіше являється нам (замість - ми уявляємо класичну "економічну людину") в образі підприємця, що максимізує прибуток. 

 

постраждати від знецінення	потерпіти від знецінення
поступають  податки	надходять податки
поступило в продаж	надійшло в продаж
поступити по закону	діяти (чинити) згідно з законом
потерпіти аварію	зазнати аварії
по  цим галузям	у цих галузях
правка  не внесена	поправка не внесена
представити депутата	відрекомендувати депутата
пресловутий	Сумнозвісний
приведіть приклад	наведіть приклад
прийомна  голови	приймальня голови
приводити до висновку	призводити до висновку
приймати  участь	брати участь
прийняти  до відома	взяти до відома
прийняти  участь у чому	взяти участь у чому
прийшли всі без виключення	прийшли всі без винятку
прийшло в голову	спало на думку
провадити курс реформ	проводити курс реформ
проводити операції	провадити операції
продовження буде	далі буде
протирічити	Суперечити

 

  

Білет №54 Лексика сучасної української мови з погляду її походження.

 

 Лексика сучасної української мови формувалась протягом багатьох століть. 

Найглибший, найдавніший  шар корінної української лексики  — це слова із індоєвропейського  лексичного фонду, які перейшли і  закріпилися у лексиці слов’янських мов, у той же час існуючи і  в інших індоєвропейських мовах, що не належать до слов’янської групи.  

 

Наявність цієї категорії  слів у лексичному запасі української  мови споріднює її з лексикою інших  індоєвропейських мов, що говорить на користь існування індоєвропейської мовної спільності. 

 

Слова з праслов’янського (спільнослов’янського) періоду відомі якщо не в усіх, то в багатьох слов’янських мовах, але мають дещо відмінне фонетичне  оформлення. 

 

Хоч вони З’ЯВИЛИСЯ ще в той час, коли слов’яни говорили однією (З діалектами) мовою —  праслов’янською (або спільнослов’янською), вони дійшли до нас і сьогодні є  широковживаними. Це і назви органів і частин тіла людського організму: голова, око, руки, язик; назви спорідненості: батько, мати, сестра; назви дій, процесів: ходити, косити, жити, сидіти, їсти, варити; назви явищ природи: сонце, місяць, вітер; назви продуктів харчування: риба, масло, пиво, м’ясо, молоко, яйце; назви предметів побуту: ніж, клин, мило, шило, голка; займенники: я, ми, ти, він та ін.; числівники, прислівники, службові частини мови. 

 

Починаючи з ХІ-ХІ І  ст., на території сучасної України  формується українська народність, яка  напрацьовує свою власне українську лексику. З’являються власне українські слова на позначення предметів побуту, явищ природи, професійної діяльності українців, напоїв, страв, одягу, взуття, жител, військових, адміністративних, суспільно- політичних та інших понять:запаска, стрічка, хустка, капелюх, узвар, багаття, міркувати, баритися, кремезний, заздалегідь, очолити, кисляк тощо.

Старослов’янізми —  це слова, запозичені східними слов’янами із старослов’янської мови, яка  сформувалась у IX ст. на основі македонських говорів староболгарської мови. Ця мова прийшла головним чином через  церковно-релігійну літературу. Церква у той час повністю послуговувалась  старослов’янською (церковнослов’янською) мовою: церковні книги, релігійні відправи. Будучи близькою за своєю фонетико-граматичною будовою та лексикою до давньоруської мови східних слов’ян, вона досить швидко була ними засвоєна. Велика група старослов’янізмів потрапивши в українську мову, асимілювалася в ній і втратила свої давні ознаки: уста, палата, буква.

Білет №55 Мовностилістичні особливості наукових текстів.

 

 

Науковий текст  – текст написаний у науковому стилі. 

Основні ознаки:

·        ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

·        логічна послідовність і довідність викладу,

·        узагальненість понять і явищ,

·        об'єктивний аналіз,

·        точність і лаконічність висловлювань,

·        аргументація й переконливість тверджень,

·        однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

·        докладні висновки. 

 

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:

·        значною кількістю наукової термінології,

·        наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,

·        оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,

·        уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,

·        залучуванням цитат і посилань на першоджерела,

·        здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,

·        наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),

·        наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,

·        специфічною монологічністю текстів,

·        переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів  

 

Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є  суворо нормативними. У науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою  займенники та частки. 

 

Іменник є найпоширенішим в наукових текстах, зокрема, іменники з абстрактним значенням і  віддієслівні іменники ( дослідження, узагальнення).

Прикметник. У науковому  стилі використовують найчастіше відносні прикметники (аналітичний, експериментальний) та аналітичні форми вищого і найвищого  ступенів порівняння якісних прикметників (удаліший, найдоцільніший). 

 

Дієслово. Для вживання дієслів у науковому стилі  є характерним:

·        інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на - ть.

·        форма теперішнього часу ( розглядається, існують тощо);

·        форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (цінність наукової роботи вбачаємо);

·        дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати);

·        недоконаний вид у складних формах у текстах фахового спрямування (будуть проводитись);

·        інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити). 

 

Числівник. Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці  виміру, у науковому тексті записують  словами. Складні і складені кількісні  та дробові числівники позначаються цифрами. 

 

Займенники. Займенник  ми використовується для вираження  думки певної групи людей, але  частіше він вживається у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник  ви вживається для вираження поваги, пошани: прошу Вас, зважаючи на Вашу думку тощо. Вживаними є вказівні займенники цей, той, такий з прийменниками: у тому випадку, з цією метою. 

 

Прислівник. У науковому  тексті вживаними є прислівники  зі значенням ознаки дії (принагідно), стану особи (радісно, приємно), іншої  ознаки (вдячно, мудро). Можливе також  використання ступеневих форм якісно-означальних  прислівників (найсердечніше подякувати).  

 

Для синтаксису наукового  мовлення є характерним:

·        сполучниковий зв'язок;

·        складні конструкції;

·        двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника...;

·        простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу.

·        безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом - прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника (застосовано метод, прочитано дисертацію);

·        складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком (що, оскільки ксіва, в наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо).  

 

 

 

Білет №56 Види і форми  перекладу.

 

 

Переклад –

1.     Процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови.

2.     Результат цього процесу  

 

Процес перекладання охоплює наступні етапи:

1.     Зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту.

2.     Аналіз інформації і синтез рідною мовою.

3.     Відтворення змісту рідною мовою. 

 

Види перекладу:

1.     За формою переклад буває усний і письмовий (усний може бути послідовним або синхронним).

Послідовний переклад – це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2.     За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний.

Буквальний також називають дослівним, у ньому можуть збігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають.