Шпаргалка по украинскому

Виступ –  це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення – „ невелика доповідь на якусь тему ”. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.

Білет №34 Явище полісемії  в діловому мовленні.

 

 

Полісемія — багатозначність, наявність у мовній одиниці

У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг  змінюється – розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною  постійною, інакше неможливим було б  мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Крім корінних слів у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом. Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки.

Калька – це слово або вираз, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках калькування стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм не завжди бажаний.  

Білет №35 Структура риторичного  виступу.

 

 

Риторичний виступ потребує ретельної попередньої  підготовки, що відбувається у кілька етапів:

1.     Обдумування та формулювання тези, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

2.     Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо глибоко осмислити матеріал, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.

3.     Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4.     Складання тез виступу

5.     Написання остаточного тексту виступу

Вступ. Початок вступу є визначальним і повинен чітко і переконливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень виступу необхідно висловлюватися чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого. Варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Основна частина. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, відповідно до попередньо визначеної структури виступу. Слід пояснити кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти цитати. Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу: усі питання мають освітлюватися збалансовано.

Висновки. У висновку варто повторити основну думку виступу, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом і не випадати із загального стилю.

Зазвичай під  час виступу у слухачів виникають  питання, тому, закінчивши виступ, варто  з’ясувати у аудиторії, чи є запитання. Якщо запитання ставлять усно, слід вислухати його до кінця, подякувати і чітко відповісти на нього. Письмові запитання зачитують вголос, після  чого відповідають.

Білет №36 Поняття про  ораторську компетенцію.

 

 

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача. Батько риторики Цицерон  зазначав, що найкращий оратор є  той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного  і різноспрямованого впливу на слухача  ґрунтується на:

культурі мислення – самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;

культурі мовлення – правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;

культурі поведінки – ввічливість, тактовність, коректність, розкутість, серйозність;

культурі спілкування – повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:

Компетентність  – рівень знань про предмет  мовлення.

1.     Лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів (бідність словника у мові публічних виступів є неприйнятною).

2.     Володіння хорошою дикцією – правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами.

3.     Інтелігентність – тактовність, доброзичливість.

4.     Вміння організовувати свої стосунки з аудиторією – дотримуватися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні (не вживати виразів типу Вам ясно? Ви цього не знаєте тощо). 

 

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні  засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза мовця.

Міміка – це вираз обличчя, пов’язаний зі змінами положення м’язів навколо рота, очей. А. Коні стверджував, що в гарного оратора обличчя говорить разом з язиком.

Жести – це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуляція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стриманими, м’якими та узгоджуватися з рухами всього тіла, не бути різкими.

Погляд – це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35–50 % усього часу, протягом якого відбувається розмова. Зоровий контакт промовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Звичайно, погляд – це сигнал, зміст якого можна визначити, беручи до уваги вираз обличчя та ситуацію.  

Білет №37 Суржик і шляхи  його подолання.

 

 

Суржик – це штучно змішана, нечиста мова.

Суржик охоплює  всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже вимова слів. На фонетичному рівні слова суржика відрізняються від автентичних українських своїм звучанням, запозиченим наголосом. Вони порушують закони словотворчості, мають російські граматичні форми.

Для подолання цієї проблеми важливо насамперед налаштувати  себе психологічно, тобто відчути  внутрішню потребу розмовляти, писати рідною мовою. Тоді процес внутрішнього мислення здійснюватиметься теж  рідною мовою і не прориватимуться  небажані кальки. Наступний етап вирішення  проблеми мовного суржику - мовна самоосвіта. Якщо ми матимемо гарну мовно-стилістичну підготовку, то не будемо плутати слова з обох споріднених мов, не змішуватимемо граматичні вимоги однієї мови з іншою, не тягтимемо бездумно в рідну мову слова, що суперечать традиціям нашої класичної літератури чи живої народної мови. Інакше суржик процвітатиме й надалі як ознака некультурності нації. 

Білет №38 Основні частини  риторики. Мистецтво аргументації.

 

 

Риторика — теорія ораторського мистецтва, науки красномовства, мистецтво презентації. 
 
Закони риторики: 
1)    Концептуальний – формується здатність всебічно аналізувати об’єкт дослідження та вибудовувати систему знань про нього. 
2)    Закон моделювання аудиторії – формує вміння вивчати в системі з групи ознак: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні, що визначає портрет аудиторії. 
3)    Стратегічний – формує вміння розробляти програму діяльності на основі розробленої концепції. 
4)    Тактичний – формує вміння працювати з фактами і аргументами, активізує співрозмовника. 
5)    Мовленнєвий – формує уміння володіти мовленням. 
6)    Закон ефективної комунікації – формує уміння встановлювати контакт із аудиторією. 
7)    Системно-аналітичний закон – формує в людині уміння робити висновки з помилок, використовувати набутий досвід. 
 
Розділи риторики: 
1)    Інвенція (винайдення думок) – пошук аргументації. 
2)    Диспозиція (розташування думок) – композиція промови, розташування аргументів. 
3)    Елокуція – винайдення найкращого способу висловлення, пошук переконливих мовних формул. 
4)    Меморія (запам’ятовування) – способи запам’ятовування промови. 
5)    Акція – виголошення промови. 
 
Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення. 
 
Доведення – сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов’язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації. 
 
Теза – це судження, істинність якого потребує доведення.

Аргумент – доказ істинності судження, ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези.

 
Демонстрація – показування на прикладі істинності тези, засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. 

Білет №39 Класифікація документів, національний стандарт України.

 

 

Відповідно до загальних  ознак документи поділяють на:

1.     За способом фіксації інформації:

·        письмові – документи, рукописні або виготовлені за допомогою друкарських пристроїв та розмножувальної техніки;

·         графічні – документи, в яких зображення об’єктів передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні (графіки, рисунки, малюнки, схеми, плани);

·         фото- й кінодокументи – створені способом фотографування й кінематографії (фото і кіноплівки, фотокартки);

·         фонодокументи – створюються за допомогою будь-якої системи звукозапису й відтворюють звукову інформацію (запис під час проведення засідань, зборів, нарад тощо). 

 

2.     За призначенням:

·        організаційні – документи, які закріплюють функції, обов’язки та права органів протягом тривалого часу (положення, статути, правила, інструкції тощо);

·         розпорядчі – документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво в конкретній установі, організації, фірмі, на підприємстві (постанови, розпорядження, накази, вказівки, ухвали тощо);

·         інформаційні – документи, що містять інформацію про фактичний стан справ у закладах. Інформація, що міститься в них, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома (довідки, протоколи, акти, доповідна і пояснювальна записка, доповіді тощо). 

 

За назвою:

·        заява;

·         автобіографія;

·         резюме;

·         протокол;

·         наказ;

·        доручення;

·         розписка тощо.  

 

3.     За походженням:

·        службові – документи, що стосуються діяльності підприємств, установ, організацій;

·        особисті – документи, які стосуються конкретних осіб поза межами виконання службової діяльності. 

 

4.     За місцем складання:

·        внутрішні – документи, чинні в межах організації, установи, де їх складено;

·        зовнішні – документи, які є результатом спілкування між різними установами, організаціями чи службовими особами, що їх представляють (вхідні та вихідні документи). 

 

5.     За формою:

·        стандартні (типові) – документи, складені за зразком, мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності за обов’язковими, строго регламентованими правилами. Документи високого рівня стандартизації (трафаретні) виготовляються друкарським способом: незмінна частина тексту документа існує у вигляді бланка, а для змінної залишають вільні місця;;

·        індивідуальні – документи, які створюють у кожному конкретному випадку для вирішення окремих ситуацій. 

 

6.     За терміном виконання:

·        нетермінові (звичайні, безстрокові) – документи, які розглядають згідно з черговістю надходження;

·        термінові – документи, термін розгляду яких визначено законом, відповідним правовим актом або адміністрацією, а також документи, що мають позначку „Терміново” або „Дуже терміново”. 

 

7.     За ступенем гласності:

·        несекретні (звичайні, для службового користування);