Шпаргалка по украинскому

Спілкування іноді ототожнюють  із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені  різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації. 

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. 

Комунікація опосередковує  всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є  чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються  в їхньому знаковому втіленні".

Білет №27 Основні закони спілкування.

 

 

1.     Закон дзеркального розвитку спілкування: у процесі спілкування співрозмовники імітують стиль один одного. Така імітація відбувається автоматично, підсвідомо

2.     Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль:ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто, щоб досягти комунікативного успіху, необхідно застосовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватись законів, правил, конвенцій спілкування, норм етикету тощо.

3.     Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважнішими і нетерплячішими стають його слухачі. Ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

4.     Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії. У цьому законі знаходить своє втілення "ефект натовпу", який полягає у тому, що в натовпі людина гірше мислить логічно, активізується права півкуля, що відповідає за емоції. Тому в натовпі посилюються емоційні реакції і послаблюється інтелектуальна діяльність, знижується критичність сприйняття.

5.     Закон ритму спілкування: співвідношення говоріння і мовчання в мовлені кожної людини - постійна величина. У кількісному вияві вона становить приблизно 1:23.Отже людина говорить менше, ніж мовчить. Звичайний ритм спілкування необхідно витримувати. В іншому випадку можлива поява психічного неспокою, стресів, погіршення настрою і загального стану здоров'я

6.     Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. 

Білет №28 Лексикографія. Типи словників.

 

 

Лексикографія – розділ мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники.

Існують енциклопедичні словники – спеціальні словники довідкового  характеру, лінгвістичні словники –  власне мовні. 

 

Енциклопедичні  словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. Туди вміщують тексти, фотографії, малюнки, репродукції,  картографічні матеріали, таблиці. «Українська радянська енциклопедія»(12т. 1977 – 1985 рр.), «Енциклопедія українознавства» (1933 – 1994 рр.). 

 

Лінгвістичні бувають одномовні та перекладні. Одномовні поділяються на тлумачні, міжслівних зв’язків, діалектні , історичні, довідково-лінгвістичні. Найпоширеніші двомовні, хоча є і багатомовні. Серед одномовних найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються основні мовні характеристики.

У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов.

Термінологічні  словники містять визначення слова–терміна і відомості про використання його в певній системі знань.

Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних письменником у його творах.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з’ясовується значення і характер поширення діалектних слів.

У словниках синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкриваються змістові і стилістичні зв’язки між словами та притаманні словам певних груп.

Орфографічні  словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.

Орфоепічні містять інформацію про літературну вимову та наголос слів.

Етимологічні розкривають походження слів, їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні вміщують насамперед цілісні звороти, пояснюють значення стійкого сполучення слів, особливості  походження.  

Помітним явищем у розвитку української лексикографії  стала поява словників, присвячених  мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів.

Білет №29 Гендерні та національні закони спілкування.  

 

Стиль спілкування  жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері.

Чоловічий стиль  спілкування зорієнтований на систему  домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий  стиль називають авторитарним. Для  чоловіків найважливішою є інформація, результати, факти, цифри, для них  тільки одна відповідь правильна (переважно  це власна думка).

Жінки репрезентують  демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного  процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості і нестандартності  творчих рішень.

Для чоловіків характерним  є виокремлення свого «Я», а для  жінок – актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої  вербальної поведінки є прагнення  створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої  вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовника. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.  

 

Національна специфіка  зумовлена ментальністю, традиціями, вірою, міжмовними омонімами.

Білет №30 Вимоги до використання іншомовних слів у діловому мовленні.

 

 

Питання про використання слів іншомовного походження в українській  діловій мові є складним і вирішується  неоднозначно. Вживання необхідних запозичених  слів не вважають негативним явищем, але  надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Які  саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково-технічні терміни. Механічне  запозичення термінів без врахування особливостей мови-реципієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови.

При використанні запозиченої  лексики варто керуватися такими правилами:

–       Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні), напр.:

аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ

авторитет – повага, пошана, вага

–       Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр.:

апелювати – звертатися

домінувати –  переважати

–       Вживати слова точно, відповідно до значення.

–       Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник, зупинити вибір на одному із них, наприклад 

Білет №31 Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових  паперів.

 

 

Для виготовлення службових  документів встановлено два формати  паперу – А4 (210?297 мм) та А5 (148?210 мм). Усі  реквізити документа розміщують у межах робочої площісторінки, тобто площі уніфікованої форми чи бланка документа, яка призначена для заповнення основними реквізитами. З країв сторінки залишають вільне незаповнене місце –поля, або береги, документа. Вони призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок і зображень. Установлено такі розміри берегів формуляра-зразка:

·        лівого – 35 мм;

·        правого – не менше, ніж 8 мм;

·        верхнього – 20 мм;

·        нижнього – не менше, ніж 19 мм (для формату А4);             

           не менше, ніж 16 мм (для формату А5).

Реквізити на сторінці документа розміщують паралельно короткій стороні аркуша. У документах, що виготовляються на аркушах формату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допускають розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні.

Документи оформляють переважно з одного боку аркуша. Якщо документ оформляють також і  на звороті, то відповідно міняються  місцями лівий і правий береги, а нижній та верхній залишаються  без змін.

Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам’ятати:

–       на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обов’язково має бути не менше двох рядків тексту;

–       лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки – чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості;

–       не бажано відривати один рядок від абзацу чи слово від речення і переносити його на наступну сторінку або залишати на попередній.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, сторінки нумерують. При нумерації слід керуватися такими основними правилами:

–       нумерація починається з другої сторінки;

–       номери проставляють посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без будь-яких пунктирних знаків та слова „сторінка” на відстані не менше, ніж 10 мм від краю;

–       якщо текст оформляють з обох боків аркуша, то номери сторінок ставлять вгорі скраю: парні – зліва, непарні – справа.

Рубрикація тексту. Використовують різні види рубрикації. Найпростішим із них є поділ на абзаци. Можливе використання традиційної і нової системи рубрикації. Традиційна рубрикація базується на використанні римських (для розділів) та арабських (для параграфів) цифр. Однотипні засоби рубрикації застосовують до однорідних частин. Нова система рубрикації ґрунтується на використанні лише арабських цифр. Номер кожної частини охоплює всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу 

Білет №32 Функції спілкування.

 

                       Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Класифікація функцій  спілкування:

–       Контактна (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування);

–       Інформаційна (обмін інформацією);

–       Спонукальна (заохочення адресата до певних дій);

–       Координаційна (узгодження дій комунікантів);

–       Пізнавальна (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

–       Емотивна (обмін емоціями)

–       Регулятивна (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Білет №33 Жанри та види публічних  виступів.

 

 

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють  такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – це один із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бутиполітичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь – виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей – з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.

Ділова доповідь –– виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховуються на різноманітних наукових зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промовирозважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні.