Екологічні кризи в історії Стародавнього Єгипту

Ніл слугував основною транспортною артерією для єгиптян, адже він протікав через добру половину адміністративних округів, розташованих від першого нільського порога до Дельти  ланцюгом, один за одним. До того ж, це була зручна водна магістраль, адже нею можна плисти не лише вниз за течією, а й під вітрилом проти течії, бо в Єгипті протягом майже цілого року — окрім 50 діб, відведених природою хамсіну,— віють північні та північно-західні вітри.

Археологічні розкопки поселень епохи пізнього неоліту, що відносяться до VI-IV тисячоліть до н.е., показують, що жителі вели вже цілком осілий спосіб життя, займалися землеробством (до нас дійшли кам'яні зернотерки, дерев'яні серпи з крем'яними зубцями-вкладишами, зерна ячменю і пшениці-двузернянка), скотарством (виявлені кістки биків, баранів, свиней), полюванням, рибальством, збиранням.  Жителі цих поселень, розташованих як правило по краю долини, ще боялися стихії Нілу й не робили спроб приборкання річки. Але у них уже з’являлися  думки, щодо збільшення користі Нілу та його приборкання.

«Коли Ніл виходить з берегів, то не тільки заливає Дельту, але навіть і частину так званої Лівійської і Аравійської області. Про природні властивості цієї дивовижної ріки ніхто не знав. Так само як не знали чому Ніл, починаючи від літнього сонцестояння, виходить з берегів і вода піднімається протягом приблизно 100 днів; після закінчення ж цього терміну вода знову спадає, річка входить в своє колишнє русло і потім низький рівень води зберігається цілу зиму, аж до наступного літнього сонцестояння».7  Передвісником розливу служило на початку червня забарвлення води в зелений колір — наслідок появи в ній великої кількості водоростей з обширних боліт Седда. Згодом Ніл ставав червоним, точніше — темно-бурим, бо з розмитих аспідно-чорних берегів Голубого Нілу в воду потрапляла величезна маса вулканічного пилу. Рівень води в "червоному" Нілі швидко піднімався (на 13—14 м у середній течії і на 7—8 м у Дельті), річка виходила з берегів і затоплювала долину. Найвищим рівень води в Нілі був наприкінці вересня, у жовтні він стрімко падав, а в грудні — січні річка входила в свої береги. Жоден єгиптянин не міг пояснити  про причини  цього явища, ніхто не був у змозі відповісти на питання: чому природа Нілу прямо протилежна природі решти річок. Ще одним цікавим питанням було чому з усіх річок на світі тільки з цієї річки не дують холодні вітри.»6

Іншим важливим природним фактором розвитку давньоєгипетської цивілізації стала пустеля. З одного боку, вона сприяла її замкнутості, перешкоджаючи контактам з сусідніми народами, і несла їй постійну загрозу, насилаючи ворожі племена і піщані бурі; єгиптянам доводилося весь час боротися з нею, створюючи перешкоди наступаючим піскам і відвойовуючи у неї необхідні для землеробства території. З іншого, формується над пустелею стовп теплого повітря забезпечував протягом більшої частини року доступ в долину північного вітру зі Середземного моря, який збагачував її солями, що живлять рослини; лише в квітні та травні на Єгипет обрушувався висушує південно-східний вітер хамсін.7

Щоб вижити за таких умов, людям потрібно було пристосовуватися. Вони будували будинки таким чином, щоб в день ховатись від жари, а у ночі від холоду.

Єгипет також  не був багатий на корисні копалини. Головним надбанням його надр були різноманітні породи каменю (граніт, базальт, діареї, алебастр, вапняк, піщаник). Багато металів були відсутні, що зумовило експансію єгиптян в південному та північно-східному напрямках: на Синайському півострові їх залучали мідні рудники, в Нубії і на Аравійському нагір'я - поклади золота і срібла. Єгипет і сусідні області не мали у своєму розпорядженні запасами олова і заліза, що затримало наступ бронзового і залізного віку на території нільської долини.

Нільська долина являє собою родючу смугу, вузькою стрічкою витягнуту вздовж ріки й обмежену з заходу Лівійською, а зі сходу — Аравійською (Східною) пустелями. Гори, що замикають долину, багаті на різні породи каменю: граніт, діорит, базальт, алебастр, вапняк. Ці природні межі значною мірою визначали більшу, ніж, наприклад, у Месопотамії, ступінь ізольованості Єгипту. На півночі кордон повторює берегова лінія Середземного моря, а на півдні — перший поріг Нілу. Країну образно порівнюють зі змією, голова якої спрямована до Середземного моря (ніби п'є воду із Середземного моря), або з квіткою лотоса, досить шанованого в Єгипті. У самому Єгипті покладів металів не було, але видобуток вівся в сусідніх областях: на Синайському півострові — мідь, у пустелі між Нілом і Червоним морем — золото, на узбережжі Червоного моря — цинк і свинець. Срібло й залізо доставляли з Малої Азії.

Проведені дослідження показують, що кілька тисячоліть тому кліматичні умови були більш сприятливими для землеробства, пустельні зараз області мали більш вологий клімат, а пересохлі ріки були повноводними.8

На відміну від Тигру та Євфрату, води Нілу були надійнішим джерелом зрошування у зв'язку з характерним щорічним циклом розливу ріки. Розлив припадає на період мусонів, протягом якого віють вітри з Ефіопії. Паводки Нілу викликалися таненням снігів в Абіссинських горах, де бере свій початок Блакитний Ніл, і тропічними зливами в районі Великих озер Центральної Африки, звідкіля витікав Білий Ніл. Блакитний Ніл стрімко ніс величезні маси весняної води. Води Білого Нілу, зливаючись із більш бурхливим Блакитним Нілом, відкидалися назад до Хартума, широко розливаючись й утворюючи природну водойму, що сприяла повільному спаданню паводка в Єгипті й перешкоджала його висиханню в період низької води. Початок розливу зазвичай припадав на 19 липня та вважався початком нового року. Розлив ріки відбувався в період із липня по жовтень включно.

Становлення єгипетської цивілізації було відносно швидким і неспокійним, що зумовило створення єдиної централізованої держави. До цього існувало два царства — Нижній і Верхній Єгипет, які можна вважати протодержавними утвореннями. Жодне з них не мало ні розгалуженого державного апарату, ні міст. Вважають, що міський і теологічний (релігійний) чинники не відіграли вирішальної ролі у централізації країни. Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя єгиптян — іригаційне землеробство. Про його значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне здебільшого для розвитку зернового господарства, землі Дельти (Нижнього Єгипту) придатні для пасовиськ. Тому мисливство витіснило тваринництво. На відміну від іригації Месопотамії, де система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, у долині Нілу, з об'єднанням країни в єдину державу, єгиптяни побудували просту та надійну басейнову систему іригації. Вона мала якомога триваліший час, протягом посівного періоду, затримувати воду на полях. Спорудження й експлуатація такої системи штучного зрошування потребували зусиль усіх номів (так називали в Єгипті перші держави. — Авт.), що дуже вплинуло на політичну організацію давньоєгипетського суспільства. Займаючись організацією робіт і розпоряджаючись землями, племінна знать поступово захоплювала владу.

Починаючи з додинастичних часів і аж до сучасної епохи заселення Єгипту обмежувалося прирусловими валами або низинними пустельними районами, де насіння можна було сіяти в жирному вологому мулі, що залишається щорічними розливами, і де худоба могла харчуватися трав'янистою або чагарниковою рослинністю, яка росла там у достатку. Землеробське господарство жителів Нільської полини набагато більшою мірою залежало від щорічних розливів ріки, ніж господарство Месопотамії. У цьому полягає специфічна риса єгипетської цивілізації Родючі поля створювалися самою природою, а не штучно, як у Месопотамії.

Пізніше єгиптяни будували вздовж берега греблі великої довжини й залишали в них стоки для спускання води на поля. Для затримки води на полях споруджуватися нові подовжні й поперечні греблі й насипи. Від основного русла відділялися численні канали. Створювалися водойми, у яких надлишки нільської води зберігалися й використовувалися в посушливу пору року. Використовувалася басейнова, або лиманна, система зрошування, при якій уся країна виявилася ніби розкресленою дамбами, каналами, греблями на прямокутні зрошувані ділянки, так звані басейни. Зрошувалися не тільки затоплювані Нілом землі, але й високі поля, куди вода подавалася за допомогою водочерпальних споруджень — шадуфів.

Подібність Єгипту до Межиріччя полягає в значній залежності від привізних товарів і, відповідно, у величезному значенні, що мала торгівля. Здійснювалися експедиції за золотом, бірюзою, міддю, деревом.

Геродот, що відвідав Єгипет в V ст. до н. э., був уражений виглядом цієї країни, створеної відкладеннями могутнього Нілу, і назвав її даром вели-кой річки. Допитливий мандрівник відмітив надзвичайну потужність річкових наносів, що складали тук нільської заплави. Проте бесіди з жерцями Чорної Землі - хранителями свідчень древніх ніломірів незабаром стримали запал грецького гостя, привівши його до маловтішного виведення: якщо рівень заплави в Єгипті буде і надалі підвищуватися "в тому ж співвідношенні", розливи Нілу незабаром зовсім перестануть зрошувати країну, і тоді - "хіба жителі її не страждатимуть від голоду?»9

Проведення детальніших досліджень на регіональному рівні епох стародавнього Єгипту часу Старого і Середнього царств - дає нові дивовижні підтвердження безперечних зв'язків між станом геосфер планети, узагальненим індикатором якого є клімат, і людського суспільства. Підсумовуючи результати проведених досліджень, можна в цілому зробити висновок, що в епохи локального погіршення клімату (зменшення середньорічної температури, чи зниження кількості опадів, або і того, і іншого) домінуючими виявляються тенденції до об'єднання племен і народів, масових переселень, утворення нових держав. У ці ж часи відбувається надзвичайне загострення людського розуму і інтелекту, здійснюються небачені досі культурні і технологічні прориви, духовні звершення. Епохи поліпшення клімату залишають в історії зовсім інші сліди - їм відповідають послаблення централізованої влади, зовні безпричинне загострення внутрішніх протиріч, розпад   повіками існуючих держав, крах імперій. Не буде перебільшенням сказати, що епохи потепління з їх порівняльним матеріальним благополуччям є одночасно епохами інтелектуальної і духовної стагнації.10

 Отже, цивілізація Стародавнього Єгипту проіснувала майже три тисячі років, залишивши нащадкам величні пам'ятники й казкові скарби. Єгипет став колискою другої (після шумерської) великою цивілізацією у світовій історії. Він зародилася в долині Ніла декількома століттями пізніше шумерської цивілізації в Месопотамії, що зробила безсумнівний вплив на ранній розвиток Стародавнього Єгипту. А завдяки своїй праці народ Єгипту став тим ким став. Можливо якби природа була більш гуманнішою Стародавній Єгипет не досяг би того чого досяг.

__________________

1. Плиний Старший. Естественная история. Книга5;Глава 10;
2. Альдред С. "Египтяне. Великие строители пирамид" С.8
3. Прусаков Д.П. «Природа и человек в Древнем Египте» С.63
4. Страбон. Нил и его разливы.  География, XVII, 1, 3—5
5. Альдред С. "Египтяне. великие строители Єгипту" С.22
6. Геродот. История в десяти книгах. Книга 2;С.86
7. Прусаков Д.П. Указ. соч. - С.214
8. Рогозина З.А. «Древнейший Египет»С.4
9. Геродот. История в десяти книгах. Книга 5, 13-14
10. В.В.Клименко «Климат и история  от Конфуция до Мухаммада»;С.21

Розділ II

КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ ЄГИПТУ

 На даний час на середземноморському узбережжі Єгипту клімат субтропічний, на іншій території - тропічний пустинний. У Єгипті "найхолодніший" період - з грудня по березень. Але навіть в цей час середньомісячна температура повітря позитивна і на усій території країни складає від +4 до +10, а в центрі Лівійської пустелі досягає +20 градусів. З квітня температура починає швидко підвищуватися і в період з червня по вересень досягає максимальних значень, коли навіть середня за місяць температура перевищує двадцятиградусну відмітку. Жовтень  і листопад - перехідні місяці від "жари" в "прохолоду" - є найкомфортнішими для відпочинку. Вже немає тропічної спеки, а море досить тепле для купання.

На середземноморському узбережжі Єгипту в період з грудня по березень середня мінімальна температура 10...13, середня максимальна 18...21 градус, на цей же час доводиться максимум опадів. Так, в січні, "найхолоднішому" місяці сезону, місячна кількість опадів наближається до 50 мм, а число днів з дощем коливається від 8 до 10 днів. У період з червня по вересень середня мінімальна температура 20...24, середня максимальна 28...31 градус. Це найпосушливіший період, в якому місячна кількість опадів коливається від 0 до 1 мм

На узбережжі Червоного моря в період з грудня по березень середня мінімальна температура така ж, 10...13 градусів, середня максимальна від 20...22 на півночі до 23...25 на півдні прибережної зони. В цей час місячна кількість опадів від 1 до 4 мм В період з червня по жовтень середня мінімальна температура від 20...24 на півночі до 23...26 на півдні прибережної зони, аналогічно змінюється і середня максимальна температура: від 31...36 до 40 градусів. Опадів в цей час, як правило, не випадає. Далеко від узбереж, в Лівійській пустелі, в період з грудня по березень контрасти температур протягом доби виражені різкіше. Середня мінімальна температура тут 13...16, середня максимальна 23...25 градусів. У період з червня по вересень ночами зазвичай 23...27, вдень 32...34 градуса. Місячна кількість опадів навіть в період з грудня по березень не перевищує 2 мм В період з червня по жовтень вони відсутні.

У період з середини березня до кінця квітня дме гарячий і сухий південно-східний циклон - хамсин. Навіть при замкнутих дверях і закритих вікнах в приміщеннях відчувається присутність пилу, принесеного цим вихровою бурею. Хамсин означає по-арабськи "п'ятдесят", саме стільки днів в році дмуть ті, що безжально обпалюють вихрової бурі.

Температура води на узбережжі Червоного моря найхолодніше з січня по березень(18-20 градусів), найтепліша з червня по вересень(29-30 градусів).1 Але так було не завжди.