Екологічні кризи в історії Стародавнього Єгипту

Епоха, що упереджала перехід до держави в долині Нілу, характеризувалася глобальною зміною клімату. Великий атлантичний оптимум з його зволоженістю змінило похолодання, що розвивалося упродовж майже усього IV тис. до н.е. і що супроводжувалося арідизацією Північно-східної Африки. В той же час приблизно до 3800-3700 рр. до н.е. клімат Єгипту, мабуть, залишався порівняно теплим і вологим. Різко похолоднішало лише ближче до 3600 р. до н.е., причому не можна не відмітити, що ця кліматична віха співпадає з археологічною: переходом від амратского(Нагада I) до герзейского(Нагада II) періоду в історії додинастичного Єгипту. Похолодання тривало приблизно до 3200 р. до н.е.; в цілому температура знизилася по відношенню до атлантичного оптимуму на 2,4°С. В розпал цієї кліматичної аномалії в Північно-східній Африці було набагато сухіше і, можливо, дещо жаркіше, ніж тепер. Таким чином, зародження ранньоєгипетської державності відбувалося в умовах сильних посух в Єгипті, що, не виключено,' знайшло відображення в "незрілості" соціально-політичної системи Раннього царства.2

Близько 3000 р. до н.е. клімат Єгипту зробився дещо вологішим і залишався таким приблизно до 2900-2800 рр. до н.е., після чого мав місце сухий епізод, мабуть, синхронний III династії. Незабаром, проте, в Єгипті поновилися дощі, що було пов'язано з настанням суббореального кліматичного оптимуму, перша фаза якого припала на царювання IV - V династій. Теплий, вологий клімат, що забезпечував достатній стік Нілу і тим самим що сприяв високопродуктивному землеробству в нільській заплаві, ми відносимо до головних умов встановлення в Єгипті епохи Старого царства відносної соціально-екологічної стабільності.

Серед чинників, що сприяли її підтримці, ми розглядаємо, як гіпотезу, регресію Середземного моря в III тис. до н.е. Природничо-наукові дані у поєднанні з інформацією письмових джерел дозволяють поставити питання про те, що за часів Ш-У династій море відступало, звільняючи все більший простір Дельти. Регресія могла полегшити дренажні роботи в Нижньому Єгипті, які у вказаний період йшли повним ходом, а також пояснити ту "безрозсудну" щедрість, з якою царі починаючи з V династії роздаровували нижньоєгипетські землі храмам і окремим сановникам. Ці дарування на певному етапі, можливо, допомагали царському клану залагоджувати протиріччя з номовой знаттю і стримувати відцентрові тенденції, що намітилися в політичному житті Єгипту в другій половині Старого царства.

Занепад Старого царства протікав в обстановці поступового погіршення природного довкілля в Єгипті. При VI династії розвиток суббореального  кліматичного оптимуму було перервано похолоданням, яке тривало приблизно до 2055 р. до н.е.(температура опустилася на 0,5°С). Клімат Північно-східної Африки став помітно сухіше; опади різко скоротилися; пустелі впритул підступили до долини Нілу; місцями піщані дюни вторгалися в річкову зрозумію; рівень грунтових вод знизився; стік Нілу почав убувати. Археологічні джерела виявляють симптоми економічної кризи, що поглиблювалася, в Єгипті. Влада на місцях поверталася до номархам; держава епохи Старого царства остаточно ступило на шлях дезинтеграції.

Цілком імовірно, що деякі корінні перетворення, які зазнав громадський устрій Єгипту в століття, що послідували за Старим царством, були ініційовані саме природною катастрофою, що осягнула Єгипет в другій половині III тис. до н.е. Так, ми висуваємо гіпотезу, що прогресуюче зниження розливів Нілу стимулювало перші досліди заміни на полях неспеціалізованих робочих загонів - "ладейних гуртів" індивідуальними землеробами-професіоналами. В той же час підкреслимо, що в цілому ми зовсім не схильні пояснювати соціально-політичну кризу, що назрівала в староцарскому Єгипті, впливом виключно екологічного чинника. Більше того, досі широко поширену точку зору, що безпосередніми причинами краху Старого царства стали найсильніші посухи і аномально низькі розливи Нілу, у світлі сучасних даних палеокліматологій доводиться визнати помилковій: кульмінація екологічної катастрофи в Єгипті настала опісля майже два століття після заходу VI династії і співпала з початком  Середнього царства.

Необхідно враховувати, що на початку II тис. до н.е. глобальне потепління поновилося, і біля 1800 р. до н.е. настала вища фаза суббореального кліматичного оптимуму; загальний приріст температури порівняно з холодною аномалією кінця IV тис. до н.е. склав 1,8°С. Це потепління характеризувалося максимальним зволоженням Північно-східної Африки за останні 5000 років; стік Нілу збільшився майже удвічі. Таким чином, розквіт Середнього царства, що асоціюється з правлінням XII династії, був синхронний встановленню в Єгипті дуже комфортних екологічних умов. Під кінець Середнього царства, проте, похолоднішало, внаслідок чого Єгипет міг випробувати ряд посух - як в 1-й Перехідний період. Похолодання, що оцінюється в цілому в 0,5-0,6°, тривало приблизно до 1660 р. до н.е., після чого до кінця II тис. до н.е. температура лише слабо коливалася біля значень, близьких сучасним.3 Таким чином, характерною рисою екології новоегипетської епохи була відсутність різких змін клімату, що ми розцінюємо як один з головних чинників соціально-екологічної стабільності в Єгипті ХVIII-ХIХ династій, при яких країна фараонів досягла небаченої досі могутності і міжнародного впливу.

З цим виведенням пов'язаний і прогноз майбутнього розвитку людства : "Враховуючи масштаб і тривалість майбутнього потепління, можна припустити, що боротьба духовного і світського начал досягне в найближче десятиліття незвичайного напруження"4

Прусаков Д.Б. спираючись на папірус Лансінга приходить до висновку, що у другій половині II тис. до н. е.. якість земель в заливній нільській заплаві погіршилася в два рази. Деградація ґрунтів дала про себе знати, вже при XIX династії, в часи ж Рамессидів її наслідки обернулися для Нового царства катастрофою. Порушення соціально-екологічної стабільності в черговий раз поставило політичну і господарську систему фараонівського Єгипту перед необхідністю реорганізації - адаптації до змінених умов буття. Розпад централізованої держави,що настав незабаром, очевидно, як і під кінець 111 ст. до н. е.., відповідав стратегії пошуку найбільш ефективних шляхів подолання системної кризи: саме такий контекст ми б запропонували для смислової інтерпретації листи кінця XX династії, співзвучного згаданим вище вихваляння ніжньоєгипетских міст, але оповідає про багатство якогось приватного "маєтку" в неблагополучном Верхньому Єгипті. 5

Крах "імперії" Нового царства при Рамессідах(XX династія). За наявними даними, у зв'язку із скороченням мусонних дощів в горах Ефіопії і послабленням ерозії у водозборі Блакитного Нілу в II тис. до н.е. в нільській заплаві істотно скоротився об'єм відкладень мулу. В результаті того, що вичерпується мулких наносів, що забезпечували родючість алювіальної заплави Нілу, якість(врожайність) земель в Єгипті до початку правління династії Єгипті ХVIII-ХIХ династій, при яких країна фараонів досягла небаченого досі  Рамессидiв знизилося в два рази.

Виснаження ґрунтів в сукупності із зростанням населення країни, мабуть, зажадали відкриття нових територій, чим ми пояснюємо велике господарське освоєння Дельти, що розгорнулося ще при XIX династії. Проте якщо в Дельті завдяки зробленим заходам соціально-економічну ситуацію, схоже, вдалося на деякий час стабілізувати, у Верхньому Єгипті положення ставало усе більш загрозливим: джерела свідчать про великі недостачі зернових надходжень в казну, масовому розоренні "індивідуальних" землеробських господарств, репресіях адміністрації по відношенню до неплатників. Адміністративно-господарський механізм країни фараонів, що функціонував повіками, відлагоджений в інших екологічних і соціальних умовах, схоже, дав збій. Економічний занепад вів до наростання внутрішньополітичної напруженості в Єгипті, що оберталося послабленням його впливу в Передній Азії і Нубії.

___________________

1. Клімат// http://turafisha.ua/ru/country/428&climate=1
2. Прусаков Д.П. "Природа и человек в Древнем Египте" С.248
3. Так само. С.252
4. Карпюк С.Г. Климатический детерминизм и история климата в работах В.В. Клименко // Вестник Древней истории. 2007. № 1.С.4
5. Прусаков Д.П.Указ.соч. - 241

Розділ 3

ЕКОЛОГІЧНІ КРИЗИ ЄГИПТУ

 «П'ять тисяч років технічного прогресу, п'ять тисячоліть нових і нових тріумфів двоногого бунтаря, єдиного заколотника серед численних дітей природи...»

Т. Геєрдал,

норвезький дослідник і мандрівник

Екологічна криза — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. Іншими словами екологічні кризи Єгипту можна назвати його екологічними проблемами.

Екологічні проблеми, це проблеми всіх віків і народів і Єгипет не виключення. У ході розвитку людського суспільства вони виникають, сягають своїх вершин.

Як відомо з історії, залежно від рівня розвитку суспільства, від його потреб,  проблеми набувають своєї чинності. Однією з найголовніших екологічних проблем являється зміна природного середовища в результаті антропоморфних дій. Людина повільно і планомірно знищує природу, а разом із нею і саму себе. І як не дивно в Єгипті це також було.

С першого погляду здається, що в Стародавньому Єгипті не було антропоморфного впливу, але це лише здається. Єгипет розвивався, як соціально-економічна держава, а під час розвитку іде вдосконалення. Наприклад, Стародавні єгиптяни побудували оригінальну іригаційну систему, не схожу на месопотамську. Якщо в долині рік-близнюків система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, то в долині Нілу склалася проста й надійна басейнова система іригації, покликана якомога довше, впродовж усього посівного періоду, затримати воду на полях. Будувати й експлуатувати таку систему штучного зрошення землі можна було лише усім миром, злагодженими зусиллями всіх номів, що дуже вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства.

Споруджувати саме басейнову систему іригації єгиптян спонукав рельєф Нільської долини. Справа в тому, що на природно високих берегах Нілу мул під час паводку відкладався товщим шаром, ніж у долині, яка через це понижувалась також на захід і схід, у бік Лівійського та Аравійського плато. Скориставшись цією особливістю рельєфу Нільської долини, єгиптяни поділили її повздовжніми та поперечними греблями і дамбами на більші й менші басейни, через що вона зовні стала схожою на гігантську шахову дошку. Напередодні розливу Нілу, чи коли вода вже починала прибувати, селяни проривали крізь високі нільські береги (їх вони ще й штучно нарощували) короткі канали, якими впускали воду в басейни, звідки її потім розподіляли на поля за допомогою невеликих земляних валів. Коли мул осідав, паводкову воду відводили назад, у річку. Вода заодно промивала фунт, оберігаючи його від засолювання. Нільський мул, що залишався на полях, зберігав вологу впродовж двох місяців, проте цього часу цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур (нільський мул був справжнім поживним бульйоном для рослин, він давав найшвидші сходи у світі).

Басейнова система іригації в Єгипті виявилася значно ефективнішою, аніж дренажна — в Месопотамії. Вона чинила менший тиск на природу і забезпечувала стабільну екологічну обстановку в країні. Вода в Нільській долині стояла в каналах лише під час повені, впродовж 6—9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими, за каналами ж у Месопотамії доводилось наглядати протягом цілого року. Проіснувала ця система іригації в Єгипті до середини XIX ст., поки її не зруйнувала Асуанська гребля. Нині вона почасти збереглася лише у Верхньому Єгипті.

Майже кожен єгипетський фараон приділяв увагу іригаційному будівництву в країні. Проте найграндіозніші іригаційні роботи було здійснено в епоху Середнього Царства на території Фаюмського оазису та за царювання Рамзеса II— в Дельті.

Фаюм являв собою природну впадину, що в глибоку давнину зрошувалась рукавом Нілу, однак поступово, ще до неоліту, відокремилась від Нільської долини. В найнижчому місці цієї впадини існувало природне озеро, оточене заболоченими землями. Осушити фаюмські болота єгиптяни спробували ще в епоху Стародавнього Царства, проте реалізувати цей намір вдалося лише в перші століття II тис. до н. е. Зокрема, фараон Аменемхет III перетворив старий рукав Нілу (араби називали його Бахр-Юсуф — "рукав св. Йосифа") в обвідний канал.

Паводкова вода цим каналом заповнювала Мерідове озеро (його нинішня назва — Біркет-Карун), коли ж паводок закінчувався, її відводили за допомогою складної системи дамб і каналів назад, до Нілу, й вона, таким чином, у засушливу пору року напоювала великі масиви земель. Завдяки фаюмській іригаційній системі Мерідове озеро служило своєрідним регулятором річки. Воно понижувало її максимальний рівень під час паводку й уповільнювало спад паводкових вод.

У IV тис. до н. е. єгиптяни винайшли ніломір. Він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмір паводка.

Існувало три типи ніломіру: прибережні скелі, на яких позначали рівень паводкової води, кам’яні сходинки до річки, які використовувались з цією ж метою, та Шахта з колоною посередині. Третій тип ніломіру був найдосконалішим. Шахта, в яку вели сходинки, була сполучена з Нілом спеціальним каналом і діяла за фізичним законом сполучених посудин: рівень води в ній (його регулярно позначали на колоні чи стіні шахти) був такий самий, як і в Нілі.

Ще одним нововведенням було винайдення в Новому Царстві шадуф. За допомогою цього нехитрого пристрою два робітники, працюючи позмінно, могли полити за світловий день до пів гектара землі. Шадуф дозволив єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв, насамперед, розвитку садівництва. Нарешті, в І тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються й нинішні єгипетські селяни. Система штучного поливу землі забезпечувала високий валовий збір зернових у країні. За підрахунками єгиптологів, одна сім’я хліборобів могла прогодувати з єгипетських ґрунтів ще три сім’ї.

Результатом антропогенних дій, є  порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.