Острозький освітній осередок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Педагогічний інститут

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему :

“ Острозький освітній осередок ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 Виконала :

студентка 2 курсу

групи ПОБ2-13-4.0д

Комар Альона

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2014р.

 

Зміст

 

Вступ

1.Історія створення  острозької академії

    1.1 Заснування Острозької академії

    1.2 Назва і тип Острозької школи

    1.3 Занепад і ліквідація острозької академії

2.Значення Острозького культурного осередку в історії України

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

       Наприкінці XVII ст. у розвитку української духовної культури і філософської думки зокрема починається новий, ранньомодерний етап, характерною особливістю якого була відкритість переважної частини тогочасної вітчизняної інтелектуальної еліти для впливів західного Ренесансу, Реформації і контрреформації. До другої половини XVI ст. Україна була відносно ізольованим культурним світом, що утворився внаслідок взаємодії греко-візантійської православної духовності з місцевою язичницькою культурою. Витворений у такий спосіб давньоукраїнський життєвий світ зазнавав час від часу чужорідних духовних впливів, які, однак, не були настільки сильними, щоб порушити і трансформувати усталені лінії культурного успадкування. Згодом, приблизно з XVI ст., ситуація поступово змінювалася, особливо після Люблінської унії, коли Україна увійшла до складу польсько-литовської держави Речі Посполитої. Спілкування, міграції, наступ католицизму, виїзд частини української молоді для навчання в країни Західної Європи спричинили щораз глибше проникнення в усталений український життєвий світ елементів духовних традицій інших культур. Ці потужні духовні впливи, а також внутрішня логіка розвитку самої давньоукраїнської культури призвели до розмикання порівняно ізольованого її простору і набуття нею достатньо високого рівня фрагментарності. Серед цих фрагментів О. Зілинський виокремлює: традиціоналістичну орієнтацію культурного розвитку, яку репрезентував український полеміст Іван Вишенський (прибл. 1545 — прибл. 1621); уніоністичну, очолювану українським письменником-полемістом Іпатієм Потієм (1541—1613); поступово-утраквістичну, найкраще оформлену у львівській «Пересторозі». До цих фрагментів необхідно додати ще католицьку орієнтацію, у межах якої сформувалася одна з версій ренесансного гуманізму західноєвропейського зразка.

У будь-якому життєвому світі діє могутній стимул до освоєння зовні запозичених елементів, новацій, які потрапляють у відповідну культуру. Водночас жодний синтез фрагментів не усуває наявності в культурі різних можливостей, перспектив, тенденцій. Таке освоєння, «припасування» і переосмислення запозичених новацій, їх органічне вписування у власну духовну традицію з відповідним набуттям вже нової самобутності і цілісності простежується в поступово-утраквістичному й уніоністичному напрямах.

Вітчизняну духовну культуру тієї доби важко уявити поза її залежністю від певних розгалужень у християнстві, без їх боротьби і взаємовпливів. Усі ці напрями і течії, що сформувалися в українській культурі і думці на рубежі XVI—XVII ст. і ще не утворили єдиної загальнонаціональної культури (вона розвинулась у XVII ст., причому вирішальну роль відіграла діяльність Києво-Могилянської академії), своєю специфікою завдячують належності їх представників до різних конфесійних середовищ. Це спричинило у цих напрямах різне співвідношення елементів західноєвропейських і південносхідних, греко-візантійсько-балканських традицій.

Тогочасні українські книжники, насамперед ті, що належали до братств і Острозького культурно-освітнього осередку, усвідомлювали небезпеку, перед якою опинилися наприкінці XVI ст. позбавлені державної підтримки східне християнство в його українсько-білоруській формі й українська культура внаслідок католицького наступу, що був «ідеологічним супроводом територіальної експансії Польщі на схід». Наслідком такого усвідомлення були активні пошуки відповіді на виклик латинського Заходу. Цю відповідь вони знаходили на шляху консолідації релігійно-національного руху за відродження руської віри, через поглиблене осмислення попередньої традиції духовного життя з огляду на історію східної церкви і українського народу, а також через спроби збагачення вітчизняної культури переосмисленими в її контексті і пристосованими до її потреб західними ренесансними та реформаційними ідеями, що зазнавали значних трансформацій в процесі зародження культури українського бароко. Усі ці релігійні, національні, політичні й культурні чинники вплинули на організацію й розвиток шкільної справи в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія створення острозької  академії 

1.1 Заснування Острозької Академії

  Заснування Острозької Академії відносять до 1576 р. Вибір саме Острога пояснюється:

а) зростанням економічного значення міста (особливо після остаточного утвердження тут К.-В.Острозького у 1574-1576 рр.),

б) центральним положенням його серед володінь князів Острозьких (їх „домоначальний град”);

в) розташуванням тут одного з центрів єпархії (Луцького і Острозького єпископства) з кафедральним собором (замкова Богоявленська церква),

г) існуванням культурних традицій (церкви і монастирі з їх бібліотеками, розвиток іконопису та музичного (хорового в першу чергу) мистецтва та ін.).

    Засновником Острозької Академії є К.-В.Острозький, найбільший магнат Речі Посполитої, посідач ряду важливих державних посад. Це об'єднання матеріальної і владної сили разом з знатністю роду давали можливість князю відігравати помітну роль в політичному житті держави та її окремих регіонів (Волині, Київщини) та в релігійних справах (К.-В.Острозький відстоював рівність різних конфесій, захищав православ’я, виступав з ідеєю створення окремого патріархату в Речі Посполитій з можливим центром в Острозі).

  Важлива роль у функціонуванні будь-якого культурно-освітнього закладу належала матеріальному забезпеченню. Першою фундаторкою Академії була племінниця К.-В.Острозького Гальшка Іллівна княжна Острозька. В своєму тестаменті (заповіті), написаному у березні 1579 р. в м. Турові і внесеному до Луцьких урядових (земських) книг у січні 1583 р., вона записала „на шпиталь і академію Острозьку” 6000 кіп грошів (копа - 60 грошів) литовських на Луцькому монастирі Св. Спаса і селі Доросинь.

  Прибутків з них було недостатньо для функціонування навчального закладу, науково-культурного центру та друкарні. Тому у лютому 1585 р. вже кн. К.-В.Острозький передає на шпиталь придбану ним Суразьку волость (м.Сураж та 8 сіл), що було затверджено королем. У шпиталі могли проживати православні. Патронат над ним здійснювали син князя Олександр (єдиний православний його нащадок) та Луцький і Острозький владика.

  В дійсності Суразька волость була наданням (фундацією) більш широким - не лише на шпиталь, а на весь Острозький культурно-освітній осередок, на Академію. Про це свідчить надання з Суразьких маєтностей (після затвердження фундації на шпиталь королем) коштів для викладачів академії (360 злотих) та фундація онуки К.-В.Острозького Ганни-Алоїзи (в заміжжі Ходкевич) Острозькому костелу, в якій прямо вказується, що Суразька волость була надана „на школу грецьку і латинську”.

  Причиною, чому у фундації К.-В.Острозького не згадувалась Академія, було побоювання (цілком справедливе), що в цьому випадку вона (фундація) не буде затверджена королем, оскільки йшлося про православний навчальний заклад як альтернативу подібним католицьким установам (Краківській та Віленській академіям, єзуїтським колегіям).

   Крім того К.-В.Острозький вводив індивідуальне забезпечення для викладачів Академії, членів гуртка, письменників та друкарів:

1) надання посад, які давали прибутки чи були оплачуваними - І.Федоров з 1575 до (приблизно) 1580 р. був справцею (державцею) одного з найзаможнішйх волинських монастирів -Дерманського, Г.Смотрицький мав посаду підскарбія князя, В.Малюшицький (псевдонім - В.Суразький) був суразьким старостою;

2) надання церковних посад - Д.Раллі - дорогобузького архімандрита (з наданням монастирю кількох сіл), Ф.Греку - жидичинського архімандрита;

3) надання населених пунктів - Г.Смотрицькому (2 села), якісь маєтки М.Броневському (псевдонім Христофор Філалет), Клірику Острозькому (Г.Дорофейович, Ігнатій), В.Суразькому (якщо це не Суразька волость), про що згадує К.Сакович;

4)надання  підданих - Я.Лятошу на Бельмажі (біля  Острога, тепер -Острог);

5)надання  пільг, з яких відоме на сьогодні  лише право ректора на вільне ловіння риби в призамковому ставку.

   Варто згадати і кошти, які не могли не виділятись на будівництво приміщень, організацію навчання та друкування, забезпечення папером (у 1595 -1596 р. було створено папірню в Острозі) та ін.

 

  1.2 Назва і тип Острозької школи.

    Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія.

     Хронологічно першою назвою, яка була зафіксована в „Букварі” 1578 р. була „дітищне училище” (передмова І.Федорова). В цьому могли відобразитись по-перше, статус школи на початковому етапі формування (початкова) чи, по-друге, що більш ймовірно, орієнтація книги (буквар) на підготовчі класи, оскільки в тій же передмові йдеться про запрошених для роботи викладачів, а в самому „Букварі” наявні паралельні грецькі і церковнослов'янські (слов'янські) тексти.

   В тестаменті Гальшки Острозької(1579 р.) заклад вперше названо Острозькою академією. Цю ж назву повторено в книзі Г.Смотрицького, виданій (чи лише написаній) у 1587 р. У 1599 р. Іпатій Потій також вжив термін „академія” („славна академія Острозька”).

     У 1583 р. папський нунцій А.Болоньєтті назвав Академію колегією та грецькою колегією. Поет Симон Пекалід вжив щодо неї назви „тримовний ліцей” та „тримовна гімназія” (1600 р., поема „Про Острозьку війну під П'яткою проти низовців...”, вид. у Кракові).

    У щоденнику єзуїта Я.Велевицького (20-ті рр. XVIII ст.) Острозьку академію названо схизматицькою академією.

   Викладач же Академії Т. Аннич підписався на подарованому Дермансь- монистирю „Четвероєвангелїї” „дяк школи руської Острозької". В даному випадку „дяк школи” може означати, що Т.Аннич був учителем у початковому руському відділі (школі, класі), а назва не поширювалась на весь освітній заклад.

   Назви „ліцей”, „гімназія” (тримовні), очевидно вжиті на означення закладу, подібного до створюваних у Європі. „Тримовні заклади” були результатом започаткованого Е.Ротердамським руху за створення закладів, котрі поєднували б навчальну і наукову діяльність для ґрунтовного вивчення сакральних мов (мов Святого письма)- гебрайської(давньоєврейської), грецької і латини - і їх використання у текстологічному вивченні Біблії. Таким чином, „тримовні” заклади були одним з проявів європейського гуманізму, а щодо Острозької академії також текстологічного аналізу, перекладу, редагування і друку Біблії (це, до речі, здійснювали і європейські ліцеї).

    Термін „Академія” в Європі та Речі Посполитій вживався у двох значеннях. По-перше, він позначав вищий навчальний заклад (Краківська Академія, Віденська академія), а по-друге, - гурток вчених. Ця двозначність існує щодо Острозької Академії.

   Західноєвропейська тримовність ліцеїв, колегіумів, гімназій на українських (а ширше і пізніше - православних) теренах перетворилась з гебрайсько-греко-латинської на слов'яно-греко-латинську. Чи не через це вже перший Острозький друк – „Буквар” 1578 р. - містив сказання Чорноризця Храбра „Про письмена”, яке звеличувало слов'янську мову. Крім „святенності”, вивчення грецької мови мало підставою східне (грецьке) християнство українців, а латини — широким її використанням у державному житті Речі Посполитої. До того ж, саме цими мовами була написана переважна більшість християнських творів,

    Тому, заснування Острозької слов'яно-греко-латинської академії, за словами Я.Д.Ісаєвича, засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу - усвідомленого прагнення поєднати слов'яно-грецьку спадщину з досягненнями „латинськими”, тобто з культурними надбаннями Західної і Центральної Європи. Започатковану Острозькою Академією засаду тримовності успадкували Львівська братська школа, Києво-Могилянська академія, а від неї - Молдавія (Ясси, 1642 р.) та Москва (1687 р.).

     Тип Острозької Академії як навчального закладу і на сьогодні викликає дискусії. Викликано це тим, що офіційного статусу вищого навчального закладу вона не мала, а пов'язані з організацією навчального процесу документи до нашого часу майже не дійшли (статут, програми, плани, конспекти тощо).

     На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т.зв. „семи вільних (визволених за тодішньою термінологією) наук”. Вони об'єднувались у два навчальні блоки: „трівіум”, до складу якого входили граматика, риторика, діалектика, та „квадрівіум”, в який включались арифметика, геометрія, музика, астрономія.

 

1.3 Занепад і ліквідація Академії

  Занепад і ліквідація Академії були пов'язані з окатоличенням нащадків К.-В.Острозького та діяльністю єзуїтів. Ліквідувала Академію онука старого князя, дочка надії православних Олександра Острозького - Ганна-Алоїза (в заміжжі Ходкевич). Вона обмежує матеріально діяльність Академії, намагається звести її до рівня прицерковної школи, створює і матеріально забезпечує єзуїтський колегіум в Острозі (1624 р.). Остаточно ліквідувати залишки Академії, запровадити в Острозі і інших маєтках унію Ганні-Алоїзі вдалось на пасхальну ніч 1636 р., спровокувавши виступ острожан. Таким чином 1636 р. вважають останнім роком існування Острозької Академії.