Шпаргалка по "Истории Азии и Африки"

Зовнішня політика режиму М. Каддафі упродовж усього періоду його існування мала чітко виражений антизахідний і анти-ізраїльський характер. В 1970-1971 рр. були ліквідовані англійські й американські військові бази на території Лівії. Вона надала велику військову допомогу Організації визволення Палестини, готувала на своїй території бійців палестинського руху опору. В лівійських військових таборах навчались найманці для «гарячих точок» у багатьох країнах Африки. Надалі тут підвищували свою кваліфікацію афганські й чеченські бойовики. Дістали підтримку й ряд антиурядових рухів, наприклад, ірландський.

М. Каддафі створив могутню  армію, оснащену найсучаснішою зброєю. Антиізраїльський курс, підтримка повстанських рухів, постійні звинувачення в агресивності на адресу США і їх союзників створили негативний імідж Джамахирії на міжнародній арені як країни, де тероризм є частиною державної політики. В 1986 р. американські літаки бомбардували лівійські міста. В 1991 р. сталися вибухи американського і французького пасажирських авіалайнерів з численними людськими жертвами, в організації яких звинувачувались співробітники лівійських спецслужб. Після цього 00Н ввела проти Джамахирії міжнародні економічні санкції за звинуваченнями в тероризмі, небезпечному для людства (1992). Арабський світ засудив Лівію за підтримку Іраку в його агресії проти Кувейту. Після довгих дебатів Лівія видала своїх громадян, підозрюваних у терактах, які були засуджені на довічне ув'язнення. Економічні санкції з Лівії були зняті (1999), але США знову ввели їх в односторонньому порядку (2000).

58. Нові процеси в алжирському суспільстві не привели до стабілізації. Рівень життя основних верств населення стрімко падав. Виникали підпільні опозиційні партії й організації, які критикували владу. В 1987-1988 рр. відбулися масові виступи трудящих і стихійні погроми в головних містах Алжиру. Для їх припинення була залучена армія. Після цих подій президент Ш. Бенджедід розпочав процес демократизації країни. В 1989 р. після всенародного референдуму була прийнята нова редакція конституції. З неї виключався термін «соціалізм» у будь-якому трактуванні. Гарантувались свобода совісті, політичні свободи, право на працю і страйки, право на приватну власність. За рік в Алжирі виникло або легалізувалось близько ЗО партій, в т.ч. 4 ісламістські. Провідною опозиційною партією став Ісламський фронт порятунку на чолі з теологом і професором психології А. Мадані. Він здобув масову підтримку в народних низах. Фронт виступав за створення фундаменталістської держави за нормами ісламу.

На виборах до органів  місцевої влади 1990 р. ІФП набрав 55,42% голосів і завоював більшість  місць у 32 із 48 областей, тоді як правлячий  ФНВ отримав лише 32% голосів. У  першому турі парламентських виборів 1991 р., в якому взяло участь 49 партій, ІФП здобув 188 із 420 депутатських місць. Він мав усі шанси прийти до влади законним шляхом: у другому турі виборів отримати 2/3 місць у парламенті, що давало йому право

змінити конституцію і  проголосити Алжир ісламською державою. В подальший перебіг обставин втрутилась армія. Президент Ш. Бенджедід під її тиском подав у відставку. Парламентські вибори відмінялись. ІФП був заборонений, пішов у підпілля і розпочав у країні масовий терор. Влада перейшла до рук Вищої державної ради з числа генералів. На посаду глави цього органу вони запросили останнього з «історичних вождів» алжирської революції М. Будіафа, який через політичні розбіжності з керівництвом ФНВ 27 років прожив у еміграції в Марокко. М. Будіаф став тимчасовим главою держави, проте в 1992 р. він був убитий мусульманськими бойовиками.

В 1995 р. в умовах ісламського  терору в Алжирі відбулися президентські  вибори, на яких переміг генерал  Л. Зеруаль. У 1997 р. в таких же складних умовах обирався парламент. Політична ситуація в Алжирі залишалася нестабільною. Жертвами 10-річного ісламського терору стали 100 тис. чол. Обраний в 1999 р. президент А.А. Бутафліка проголосив курс на конструктивний діалог з ісламською опозицією. В 1999 р. в країні відбувся національний референдум, який підтримав програму президента за відновлення громадянського миру.