Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна

Злочин, передбачений ст. 233, є закінченим з  момету незаконної при-ватизації державного або комунального майна. При цьому слід мати на увазі, що, за загальним правилом, право власності на приватизований об’єкт пере-ходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна [13].

Незаконну приватизацію державного або комунального майна, яка по-єднується з викраданням майна, фіктивним підприємництвом або криміналь-не караними порушеннями законодавства про банкрутство, потрібно кваліфі-кувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 233 і, зокрема, ст. ст. 190, 191, 205, 219, 220.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.Суб’єкт та суб’єктивна сторона досліджуваного злочину

 

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і бере безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна. За ст. 233 можуть кваліфікуватись, зокрема, діяння працівників державних органів приватизації та органів місцевого самоврядування, голів та членів інвентаризаційних комісій, комісій з приватизації об’єктів, тендерних комі-сій, комісій, створюваних для визначення частки держави в статутному фонді підприємств у порядку їх передприватизаційної підготовки, службових осіб (у першу чергу керівників і головних бухгалтерів) підприємств, які підляга-ють приватизації, фізичних осіб та службових осіб юридичних осіб - покуп-ців державного чи комунального майна. Суб’єктом злочину можуть визнава-тися також працівники тих юридичних осіб, які на підставі угод, укладених з державними органами приватизації, здійснюють продаж державного майна, у т.ч. у формі проведення аукціонів.

Дії експерта, який сприяв заниженню вартості об’єкта приватизації, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 233 як пособництво незаконній приватизації державного або комунального майна. За наявності для цього підстав така ж кримінально-правова оцінка має даватись діям працівників посередницьких організацій. За наявності підстав за зловживання в процесі приватизації державного або комунального майна службові особи, у т.ч. державних органів приватизації, повинні притягуватись до відповідальності за вчинення злочинів у сфері службової діяльності (зокрема за ст. ст. 364, 366, 368).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими  ознаками злочину (ч. 2 ст. 233) є незаконна  прива-тизація майна державної чи комунальної власності: 1) у великих розмірах; 2) вчинена за попередньою змовою групою осіб. Незаконна приватизація вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість приватизованого майна у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 233) [13].

 

Розділ ІІІ.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

 

Приватизація  державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних  документів, а також сама прива-тизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або привати-зація неправомочною особою, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, якщо воно призвело до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах, або вчинене групою осіб за попередньою змовою, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої [2].

Розслідування злочину, передбаченого ст. 233 КК України  «Незаконна приватизація державного та комунального майна», потребує застосування системи засобів, спрямованих на досягнення головної мети такого розсліду-вання - збирання доказів необхідних та достатніх для встановлення судом істини по справі. При цьому, розслідування такого злочину передбачає наяв-ність у слідчого (під час проведення досудового слідства) глибоких знань нормативно-правових актів, які регулюють питання приватизації державного або комунального майна, зокрема, приписів конституційного, цивільного, господарського законодавства.

При розслідуванні  злочину потрібно мати на увазі, що предметом неза-конної приватизації державного та комунального майна є державне або комунальне майно, яке підлягає приватизації, тобто майно, яке включено (включається) в програму приватизації, або таке, що не підлягає приватизації відповідно до закону.

Серед законів, які регулюють питання приватизації майна, головне місце займає Закон України «Про приватизацію державного майна». Відпо-відно до ст. 1 цього законодавчого акту приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що нале-жить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону.

Крім  того, незважаючи на назву Закону України  «Про приватизацію державного майна» в його тексті у статтях 3 та 7 вказується, що положення Закону поширюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України згаданих законодавчих положень. Зокрема, суб’єкт права на конституційне подання вважав, що поширення положень вказаного закону на відчуження майна, що є комунальною власністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання приватизації лише об’єктів державного майна.

Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України дійшов висновку, що цим положенням, які підкреслюють особливість право-вого режиму об’єктів комунальної власності порівняно з об’єктами держав-ної власності, не суперечать норми Закону України «Про приватизацію дер-жавного майна» [4], оскільки у статтях 3 і 7 цього Закону є посилання на від-повідну компетенцію органів місцевого самоврядування у питаннях відчу-ження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховано особливості механізму приватизації комунального майна.

При розслідуванні  злочину слід мати на увазі, що й  ГК України містить приписи, які  надають право на відчуження об’єктів державної власності, і встановлюють порядок здійснення таких дій. Так, в ч. 2 ст. 75 ГК України право на відчужування майнових об’єктів, що належать до основних фондів, надається державним комерційним підприємствам. Такі підприємства є су-б’єктами підприємницької діяльності. Відмінність їх від інших комерційних юридичних осіб полягає в тому, що майно за ними закріплюється на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК). Але на підставі ст. 75 ГК державні комерційні підприємства при наявності попередньої згоди органу, до сфери управління входить підприємство, можуть здійснювати відчужування майна. Цікавою є вказівка в тексті статті на те, що таке відчужування проводиться, як правило, на конкурентних засадах. Тобто законодавець не тільки надає можливість відчуження - набуття права власності на державне майно у вста-новленому ним порядку, але і при цьому не виключає відсутності конкурсу. Перехід права власності на державне майно таким способом здійснюється поза програмою приватизації.

У плані  розслідування незаконної приватизації державного або комуна-льного майна, поряд з іншими питаннями, слід передбачити необхідність глибокого вивчення предмету злочину та способу відчуження майна. Це обу-мовлює збирання та аналіз відомостей про майно, зокрема, вирішення пита-ння чи підлягає приватизації майно або ні, а також з’ясування способу відчу-ження та встановлення наявності або відсутності законодавчих підстав для цього. У випадку, якщо майно:

- підлягає  приватизації, необхідно вивчити  спосіб відчуження, порядок відчуження, вартість, коло покупців тощо. Таке  майно є предметом даного злочину; 

- не  підлягає приватизації. В такому  разі потрібно звернути увагу  на те, що майно, в свою чергу,  може бути двох видів. Перший  вид – майно взагалі не підлягає  приватизації, тобто не існує  законів, згідно яких таке майно  може бути приватизовано. Цей  вид майна, яке не підлягає  приватизації, є різно-видом предмету незаконної приватизації державного, комунального майна (ст. 233 КК). До другого виду належить майно, яке може бути відчужено, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 75 ГК України, тобто поза програмою прива-тизації при наявності попередньої згоди органу, до сфери управління якого входить відповідне державне комерційне підприємство. Важливо для розслі-дування те, що порушення при такому способі відчуження не охоплюються ст. 233 КК України, що передбачає незаконну приватизацію державного та комунального майна тому, що це майно не є предметом цього злочину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ 

Приватизація  - це відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних чи юридичних осіб. Вона регулюється законами України: «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 р.1, «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції від 15 травня 1996 р.2 й іншими нормативно-правовими актами. Приватизація здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови її проведення, і в порядку, встановленому законом.

Безпосереднім об’єктом злочину «Незаконна приватизація державного, комунально-го майна» (ст. 233) є суспільні відносини у сфері приватизації державного та комуналь-ного майна.

Предмет злочину - державне або комунальне майно.

Об’єктивну сторону злочину характеризують альтернативні діяння:  
1) приватизація шляхом заниження вартості майна через визначення її у спо-сіб, не передбачений законом; 2) приватизація шляхом використання підроб-лених приватизаційних документів; 3) приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом; 4) приватизація неуповноваженою особою.

Цей злочин вважається закінченим із моменту переходу майна, що приватизується, до покупця - фізичної чи юридичної особи.

Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел.

Суб’єктом злочину можуть бути працівники органів приватизації та інші особи, які досягли 16-річного віку.

У частині 2 ст. 233 встановлено відповідальність за ті самі діяння, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна державної  чи комунальної власності в великих  розмірах, тобто на суму, що у тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті), або вчинені групою осіб за попередньою змовою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 233 - позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 2 ст. 233 - позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією майна або без такої.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 240 с.
3. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції від 15 травня 1996 р.
4. Закон України «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 р.
5. Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 р.
6. Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 р.
7. Закон України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000 р.
8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
9. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.-Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.
10. Кримінальне право України. Особлива частина/ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
11. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. – Харків. Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
12. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. /Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін. - Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1114 с.