Кримінально-правова характеристика злочину «Шахрайства»

 

Заволодіння майном громадян шляхом зловживання довір'ям має  кваліфікуватися не як грабіж, а як шахрайство.

 

Вироком Оболонського районного  суду м. Києва від 10 жовтня 2002 р. С. засуджено за ч. 2 ст. 141 КК 1960 р. на два роки позбавлення волі.

 

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2003 р. вирок  залишено без зміни.

 

С. визнано винним у  пограбуванні Р. за таких обставин. 23 червня 2001 р., приблизно о 21-й годині, він підійшов до неповнолітнього Р. і попросив покататися на його велосипеді. Р. погодився за умови, що той не від'їжджатиме від нього на віддань більше 10 метрів. Здійснюючи свій злочинний намір, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, С. сів на велосипед і з місця вчинення злочину втік. Потерпілому було заподіяно матеріальну шкоду на суму 1 тис. 100 грн.

 

У касаційній скарзі захисник засудженого просив змінити зазначені судові рішення і перекваліфікувати дії С. на ч. 1 ст. 143 КК 1960 р. з пом'якшенням призначеного йому покарання.

 

Колегія суддів Судової  палати у кримінальних справах Верненого Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив обставини  вчинення злочину, але дав діям С. неправильну юридичну оцінку.

 

Так, С. визнав, що, побачивши у незнайомого  хлопця велосипед «Форестер», він  попросив покататися, пообіцявши тільки проїхатися по двору. Хлопець дав велосипед за умови, що С. не від'їжджатиме від нього далі ніж на 15 метрів. Проїхавши навколо будинку, зловмисник поїхав до свого знайомого, де залишив велосипед, який наступного дня продав на ринку за 200 грн., а гроші витратив у комп'ютерному клубі.

 

За показаннями потерпілого  Р., коли він катався на велосипеді у дворі свого будинку, до нього  підійшов малознайомий С. і попросив покататися, при цьому запропонував залишити щось у заставу. У такий спосіб С. увійшов до нього в довір'я, і він дав тому велосипед, але попросив не від'їжджати далі ніж на 10 метрів. Сівши на велосипед, С. поїхав з двору і не повернувся.

 

Таким чином, під час судового слідства встановлено, що потерпілий Р. добровільно передав свій велосипед С, який скористався його довір'ям, а тому висновок суду першої інстанції про те, що С. заволодів велосипедом відкрито, шляхом грабежу, є безпідставним.

 

Апеляційна інстанція, дійшовши висновку про те, що С. заволодів велосипедом  потерпілого шляхом обману, безпідставно погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність у діях засудженого складу злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 141 (ст.186) КК 1960 р.

 

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирішила, що дії С. підлягають перекваліфікації на ч. 2 ст. 143 (ст.190) зазначеного Кодексу. Але, оскільки засудженому на момент вчинення цього діяння виповнилося лише 15 років, він відповідно до ч. 2 ст. 10 КК 1960 р. не є суб'єктом злочину, відповідальність за який передбачено ст. 143 КК 1960 р.

 

За таких обставин судові рішення  скасовано, а справу щодо С. закрито  за відсутністю в його діях складу злочину на підставі п. 2 ст. 6 КПК.

 

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може

кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа  ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання — не виконувати. Зокрема, якщо винна  особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст, 369 КК.

 

Обман чи зловживання довірою при  шахрайстві застосовуються винним з  метою викликати у потерпілого  впевненість про вигідність або  обов’язковість передачі йому майна  чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно, Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.

 

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання  довір’ям вчиняє інший злочин, її дії  слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами ст. ст. 357, 358 чи 366 КК.

 

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею  документ для шахрайського заволодіння  майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення  документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190), Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

 

Не утворює складу шахрайства використання підроблених  документів не з метою заволодіння  майном чи правом на нього, а для  досягнення іншої мети, наприклад  для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою  підроблених документів і фактичного виконання нею трудових обов’язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої особи можуть розглядатися як відповідний склад підроблення і кваліфікуватися за ст.ст. 358 чи 366 КК.

За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою головням чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192 КК, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана непередача належного.

 

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим майном відбувається:

 

1) у спосіб, який заборонено законом;

 

2) особою, яка не має  права на таке майно. 

 

Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.

 

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.

 

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного  або з моменту отримання ним  права розпоряджатися таким майном.

 

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16- річного віку. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою, зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК.

 

Якщо винна особа  при шахрайстві з метою обману чи зловживання довірою вчинює інший злочин, її дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння влади або звання посадової особи, підроблення документів з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а також використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією статті 190 не охоплюється і повинно кваліфікуватися і за ст. 353 чи ст. 358 КК України.

 

Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується умисною формою вини у виді прямого умислу і корисливою метою. Суб’єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправне заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Особливістю суб’єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об’єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має.

 

Яценко С.С. зауважує, що суб’єкт усвідомлює, що він використовує обман чи зловживає довірою для  заволодіння чужим майном або правом на нього, і бажає таким чином заволодіти ним.

 

Корисливий  мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправне обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюється шкода об’єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном.

 

Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недостача яких встановлена, витрачались не на особисті потреби службової особи, яке їй було ввірене чи було у її віданні, чи на потреби інших осіб (родичів, близьких, керівництва), н на покриття виробничих витрат у широкому розумінні цього поняття.

 

3. Кваліфіковані  види шахрайства. Відмежування шахрайства  від суміжних складів. Визначення  шкоди завданої шахрайством.

 

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину  є шахрайство:

 

1) вчинене повторно або

 

2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або

 

3) у великих розмірах, або 

 

4) шляхом незаконних  операцій з використанням електронно-обчислювальної  техніки (ч. З ст. 190), або 

5) в особливо великих  розмірах, або 

 

6) організованою групою (ч. 4 ст. 190);

 

7) що заподіяло значної  шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

 

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або  заволодіння ним шляхом зловживання  службовим становищем визнаються вчиненим повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів передбачених цими статтями, або розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).

 

Повторності не буде, якщо; на момент вчинення нового злочину  минули строки давності притягнення  до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі ст. ст. 88 — 91; винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

 

У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. ст. 185, 186, 189, 190 або 191, її дії за відсутності  інших кваліфікуючих ознак слід кваліфікувати за частиною другою ст. ст. 185, 186, 189, 190 або частиною третьою ст. 191. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за частинами першими ст. ст, 185, 186, 189( 190 або ч. ч. 1 чи 2 ст. 191 не потрібно. У разі вчинення декількох посягань на власність різними способами перший злочин (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) cлід кваліфікувати за частиною першою відповідної статті (у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 191, частинами першою чи другою цієї статті), а інші, як вчинені повторно, за частинами другими відповідних статей КК (у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 191, частиною третьою цієї статті).