Кримінально-правова характеристика злочину «Шахрайства»

 

Розмір збитків визначається відповідно до затвердженого постановою КМУ 22 січня 1996р. № 116 «Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей». Вказаний у постанові КМУ порядок визначення матеріальних збитків з застосуванням певного коефіцієнта стосується лише цивільно-правових відносин. Інакше кажучи розмір викраденого визначається без застосування коефіцієнтів.

 

При відсутності цін  на майно його вартість може бути визначена  шляхом проведення експертизи. (Абзац  четвертий пункту 27 із змінами, внесеними  згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95).

 

Збитки вираховуються  у неоподаткованих мінімумах  доходів громадян. Ця величина змінна і затверджується на кожний рік Законом  України «Про державний бюджет України». Неоподатковуваний мінімум доходів  громадян для вирахування збитків  дорівнює 50 % від встановленої мінімальної заробітної плати громадян. Незважаючи на підвищення величини заробітної плати впродовж року неоподатковуваний мінімум доходів громадян залишається незмінним, і вираховується на 1 січня поточного року. На сьогоднішній день розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян для визначення розміру шкоди завданої злочином складає 470 гривень.

 

У справах про викрадення чужого майна, коли заподіяні підприємству, установі, організації матеріальні  збитки стягуються із застосуванням кратності тощо, дії винних за ознакою вчинення крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем у великому або особливо вели кому розмірах у всіх випадках повинні кваліфікуватися виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними (закупівельними) або іншими цінами.

 

Пленум Верховного Суду України у свої постанові N 12 від 25.12.92 «Про судову практику в справах  про корисливі злочини проти приватної власності» зауважив, що деякі суди, не проявляючи належної вимогливості до органів попереднього розслідування, приймають до провадження неповно і однобічно розслідувані справи, а нерідко і самі поверхово досліджують обставини, що мають істотне значення. Іноді суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак та призначенні мір кримінальних покарань. Виходячи з цього хочу звернути увагу на відмежування шахрайства від інших суміжних складів злочину (насамперед від крадіжки, розбою, вимагання тощо).

 

Об'єктом посягань, передбачених главою VI КК України, є приватна власність громадян, а предметом - майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Це майно може належати як одній, так і декільком особам за умови, що воно знаходиться у їх спільній сумісній чи частковій власності (статті 16, 17, 18 Закону) і якщо їх об'єднання не є юридичною особою.

 

Предметом шахрайства і  вимагання є не тільки майно, а й право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань, документи, які надають право на отримання майна, тощо), а вимагання - і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від прав на майно тощо).

 

Крадіжка (таємне викрадення майна) - це таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого  чи інших осіб.

 

Грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого  або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

 

Заволодіння особистим  майном потерпілого шляхом обману невірно кваліфіковано як грабіж.

 

Вироком Коростишівського районного народного суду У. засуджено за ч. 2 ст. 141 (ст. 186) КК України за те, що він викрав у М. золоту обручку вартістю 276 крб. і 30 крб., які тому тимчасово передав знайомий Ч. Касаційна інстанція вирок не змінила.

 

За протестом першого  заступника Голови Верховного Суду України  судові рішення змінено з таких  підстав.

 

Визнавши У. винним у  вчиненні грабежу за ознакою повторності, суд у вироку послався на те, що підсудний визнав себе винним і що свідок М., за його словами, віддав У. золоту обручку і гроші із страху, оскільки той цього вимагав.

 

Проте в судовому засіданні  У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі Ч., якому вони належали, але цього не зробив і їх привласнив.

 

Свідок М. теж підтвердив, що, беручи обручку і гроші, У. запевнив його, що передасть їх власникові. М. також засвідчив, що У. він не боявся.

Інших доказів, які свідчили б про те, що У. вчинив грабіж, у справі немає і у вироку не наведено. Отже, суд невірно оцінив докази у справі, а це призвело до помилкової кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 141 (ст. 186) КК України.

 

Виходячи з матеріалів справи, президія обласного суду визнала, що дії У. необхідно розглядати як шахрайство (тобто заволодіння особистим майном потерпілого шляхом обману), і кваліфікувала їх за ч. 2 ст. 143 (ст. 190) КК України за ознакою повторності, оскільки У. раніше засуджувався за розкрадання державного майна і ця судимість не знята і не погашена в установленому законом порядку.

 

Вимагання - це пред'явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права  на нього, або вчинення будь-яких дій  майнового характеру, поєднана як з погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

 

Під розбоєм слід розуміти відкритий чи таємний (несподіваний для потерпілого) напад з метою заволодіння приватним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

 

Шахрайство - це заволодіння  приватним майном громадян або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довір'ям. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довір'ям (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, при наявності до того підстав, може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатись як недійсна угода (статті 51, 52, 54, 55 Цивільного кодексу України.

 

Отримання майна під  умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа  ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

 

Як висновок можна  сказати, що шахрайство можна відмежувати від інших корисливих злочинів за способом вчинення. Шахрайство вчиняється лише із застосуванням обману або зловживанням довірою, при цьому важливо щоб у особи виникло бажання передати річ шахраєві (усвідомлення того, що їй це буде корисно). Крадіжка вчиняється лише шляхом таємного викрадення, грабіж – відкритим заволодінням майна, розбій – із застосуванням насильства тощо.

 

Шахрайство, вчинене посадовою  особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою або посадовим становищем, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України.

 

Висновок 

 

Шахрайство визначається законодавцем, як заволодіння чужим  майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

 

Предметом шахрайства є  не тільки майно, а й право на нього.

 

Об’єктивна сторона  шахрайства полягає у заволодінні  майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання  довірою. В результаті шахрайських  дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

 

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка  досягла 16- річного віку. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання  довірою, зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК.

 

Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб’єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправне заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Особливістю суб’єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об’єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має.

 

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство:

 

1) вчинене повторно або

 

2) за попередньою змовою  групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 

3) у великих розмірах, або 

 

4) шляхом незаконних  операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190), або

 

5) в особливо великих  розмірах, або 

 

6) організованою групою (ч. 4 ст. 190);

 

7) що заподіяло значної  шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

 

Список використаної літератури:

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. із змінами та доп.

 

2. Кримінальний кодекс  України від 5 квітня 2001 року.із  змінами та доп. станом на 17.12.2006

 

3. Закон України “Про  власність” від 7лютого 1991 р. (ст. ст. 2, 48).

 

4. Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову  практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” (п.п 18,19, 20).

 

5. Постанова ПВС від  12 квітня 1996р. №6 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів (п.31.);

 

6. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2006. – 8