История украинской культурі 19 століття

· «Коли розлучаються двоє» (сл. Г.Гейне, 1893),

· «Пряля» (сл. Я.Щоголєва, 1898) та інші;

4.8 Романси

4На слова Т.Шевченка · «Ой одна я, одна» (1868), · «Садок вишневий коло хати» (1868), · «Гетьмани, гетьмани» (1872), · «Якби мені черевики» (1872), · «По діброві вітер виє» (1872) та інші	На слова інших авторів: «Милованка» (сл. А.Міцкевича, 1881), · «У мене був коханий, рідний край» (сл. Г.Гейне, 1893), · «Не забудь юних днів» (сл. І.Франка, 1898), · «Безмежнеє поле» (сл. І.Франка, 1898), · «Смутної провесни» (сл. Лесі Українки, 1909), · «Айстри» (сл. О.Олеся, 1907) та інші.

 

4.9 Обробки народних пісень

Усього -- понад 600 обробок українських народних пісень для хору або сольного виконання, з них:

· 12 збірок по 10 творів (1886-1903)

· «Веснянки» -- два вінки (1897)

· «Колядки і щедрівки» (1897)

· «Купальська справа» (1897)

· «Коломийки» для мішаного хору з оркестром (1887)

· «Весілля» (1903)

4.9.1 Для дітей

· «Молодощі» (1876)

· «36. нар. пісень» (1908) та ін.

4.10 Музикознавча спадщина

· Музично-фольклористичні праці: записи (13, 138, 20) українських народних пісень (з варіантами), пісень різних сусідніх народів, танців, маршів, дум (5) від кобзарів;

· Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм (1873; опубліковано в «Записках Юго-Западного Отдела Русского Географического Общества», т.1, К., 1874; передрук.: К., 1978);

· Про торбан і музику Відорта (Киевская старина, 1892, кн.2);

· Народні музичні інструменти на Україні (Зоря, Л., 1894, № 1, 4-10; передрук: К., 1955);

· літературно-критичні розвідки; Листи, К., 1964.

5. Про Миколу Лисенка  та його талант

Симон Петлюра у статті «Пам'яті М. Лисенка»

“Кращим показником цінностей є те, що Лисенка любило українське суспільство і визнавало його творчість великим внеском до капіталу національного життя. Це вища нагорода, яку може заслужити творець мелодій, створювач музичних образів.”

За висловлюванням М. Грушевського: «…він безсмертний. Він був вищим творцем краси, володарем чистих насолод мелодій».

Висновок

Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.

У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості -- такі характерні риси Лисенка-художника.

Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.

Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм -- основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники -- К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,

Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів -- Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління -- П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.

 

333333 ТВОРЧІСТЬ Т. ШЕВЧЕНКА 
   — Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) як художник посідає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він — один із-поміж художників, які започаткували новий реалістичний напрям, засновник критичного реалізму в українському мистецтві. Також Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Він опанував усі тогочасні засоби графічного зображення. 
   Обдарований хлопчик рано відчув потяг до малювання, малював крейдою та вуглинкою стіни, лави, стіл у хаті й надворі, у себе і в гостях. Якось сестра Катерина повернулася з панщини й не впізнала хати: візерунками розмальовані стіни, долівка й навіть призьба. 
   Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. 
   Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра, тому 1832 року віддав Шевченка на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В. Ширяєва. 1836 року завершився термін контракту, але хлопець залишився у Ширяєва, вочевидь, як найманий робітник-підмайстер. 
   Білими ночами Шевченко виходив до Літнього саду малювати статуї. Тут відбулася перша зустріч Тараса зі своїм земляком — художником І. Сошенком, який вирішив допомогти обдарованому художникові-початківцю на його тернистому шляху. Сошенко дав йому поради та консультації, а згодом познайомив із видатними діячами російської та української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою), чиїми зусиллями талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Т. Шевченко. Автопортрет. 1848-1849	Т. Шевченко. Катерина. 1842

 

 

   — Тепер Шевченко міг вступити до Академії мистецтв. Він був одним із найулюбленіших учнів Брюллова. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання його тричі нагороджували срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури й живописні твори. 
   Тарас мріяв відвідати Італію, щоб ознайомитися з шедеврами малярства, скульптури й архітектури, проте Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож Шевченко не мав. Друга заповітна мрія — повернутися назавжди в Україну. 
   Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838-1847) — це окрема група живописних і графічних творів, що характеризується широкою тематикою, появою нових жанрів і новим співвідношенням між ними, значним удосконаленням опанованих технічних засобів вираження й зверненням до нових. На творах цього періоду особливо помітним є вплив К. Брюллова (певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту). Шевченко навчився в нього майстерності композиції, реалістичного рисунка, мистецтва портрета. Саме тоді він починає виступати як представник критичного реалізму. У цей період можна простежити такі етапи внутрішнього розвитку митця. 
   Перший етап — 1838-1843 рр. (до першої подорожі до України). Значне місце в Шевченковому доробку належить портретам (він почав працювати над ними ще кріпаком, а в Академії продовжив). 
   Картина «Катерина» (1842), що виконано олійними фарбами, належить до скарбниці українського побутового живопису як один із перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво й поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було в українському мистецтві, порушують соціальні проблеми. 
Аналіз картини «Катерина» Т. Шевченка 
   Алгоритм «Змістовний склад естетичного оцінювання художнього твору»

1. Власна інтерпретація сюжету. (Що зображено на картині?)

2. Опис місця події. (Де це відбувається?)

3. Визначення головного героя, його емоційного стану або інших якостей. (Що або хто перебуває в центрі? Які явища, події, предмети?)

4. Визначення другорядних персонажів (події, предмети), їх роль у творі.

5. Опис представлених явищ або подій. (Словесний опис картини.)

6. Аналіз композиційного вирішення (наявність композиційного центра), плановість (доцільність виділення планів), розміщення та підпорядкованість деталей тощо.

7. Відповідність реальності (фантастична чи реалістична).

8. Оцінювання колірного вирішення (визначення колориту картини: у якій гамі кольорів).

9. Визначення жанру твору та аналіз художньої техніки виконання. (Що зображено? Чим зображено: гуаш, акварель, олівець, туш, вугіль, пастель, сангіна, олійні фарби?)

10. Констатація образності твору. (Виявлення художнього образу.)

11. Аналіз загального настрою твору.

12. Висловлення власного враження від твору. (Що ти прагнеш змінити в картині?)

 

   Використання асоціативних аналогій, зіставлення, порівняння, метафор, епітетів. 
   — Перша подорож до України (квітень 1843 — лютий 1844) визначила тематику й характер творів митця, їх жанри та співвідношення між ними. Шевченко надалі працював над портретом, застосовуючи здебільшого олійні фарби (портрети Маєвської, Г. Закревської, П. Закревського, дітей В. М. Рєпніна). Ці твори є значно виразнішими, глибшими порівняно з акварельними портретами попереднього періоду. Художник розкрив внутрішній світ портретованих, продемонструвавши рівень опанування техніки олійного живопису. 
   Наприкінці квітня 1846 року він повернувся до Києва, де познайомився з одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомаровим і почав відвідувати засідання. Узимку 1847 року подорожував Чернігівщиною. У березні цього самого року видано таємне розпорядження про арешт Шевченка, а 30 травня йому оголосили вирок про заслання в Окремий Оренбурзький корпус солдатом «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». З Оренбурга поета відправили до Орської фортеці. Тут, попри суворий нагляд і заборону, Шевченко намалював автопортрет і написав низку поетичних творів. 
   У квітні 1850 року за порушення указу про заборону писати й малювати Шевченка заарештували й відправили на півострів Мангишлак, а навесні наступного року його зарахували до експедицію для пошуків кам'яного вугілля в горах Каратау. 
   З 1853 року, коли комендантом Новопетровського укріплення став майор І. Усков, який з розумінням і співчуттям ставився до поета, умови його життя дещо пом'якшилися. За рік Шевченко звернувся до віце-президента Академії мистецтв Ф. Толстого з проханням порушити клопотання перед урядом про його звільнення. 
   1 січня 1857 року він отримав листа від дружини Ф. Толстого із повідомленням, що його звільнено, хоча розпорядження надійшло лише за півроку. 
   Пейзажі Шевченка часів обох експедицій різняться з попередніми пейзажами переважанням другого й третього планів, видовженою композицією за широкого, часто відкритого, обрію й надзвичайно багатим і тонким колоритом. У глибоко емоційних і розмаїтих за настроєм акварелях Шевченко постає видатним майстром цієї техніки. Його пейзажі правдиво відображають своєрідну красу природи казахського краю. 
   Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією або італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі виконано аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибше розкривають психологічний стан портретованих і є новим кроком у розвитку реалізму художника. 
   — Шевченко є геніальним художником. У його творах — уся глибина неповторної особистості митця, сила його духу. 
Шевченко зробив значний внесок у розвиток портрета, побутового жанру й пейзажу. Він був одним із перших тогочасних офортистів України й Росії. Його реалістична творчість сповнена соціально-викривального змісту й відзначається глибокою народністю, інтернаціональними мотивами, гуманізмом. Твори Шевченка вплинули на розвиток українського мистецтва, вони є життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників. Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва. 
Т. Шевченко відомий у світі передусім як художник слова, однак це не затьмарює слави Шевченка-художника. Він був справжнім творцем української землі. Пам'ятаймо про це!

ТВОРЧІСТЬ О. МУРАШКА 
   — Олександр Олександрович Мурашко народився 26 серпня 1875 року в Києві. До семи років жив біля містечка Борзна на Чернігівщині, де його виховувала бабуся. Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно. 
   Восени 1894 року Олександр Мурашко вступив до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а 1896 року став студентом майстерні І. Рєпіна. 
   Мурашко з товаришами Б. Кустодієвим, Ф. Малявіним навчалися гуманістичних ідеалів його мистецтва, наслідували принципи його живописних методів — вільної манери письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичним пророблянням форми. 
   Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста (наприклад, одна з ранніх робіт — портрет Миколи Петрова, у якому глибину психологічного трактування поєднано з динамізмом композиції). До яких би живописно-декоративних пошуків не звертався художник, він завжди стверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу.

О.О. Мурашко. Фото. 1905-1906	О. Мурашко. Селянська родина. 1914

 

 

   Найкращим і природним звітом за ті академічні роки стала програмова конкурсна робота «Похорон кошового», сюжетом якої митець віддав данину любові до рідної землі, її історії. Можливо, не без впливу рєпінських «Запорожців»... «Похорон» був нібито продовженням теми — адже ховають кошового, доблесного Івана Сірка, якого зображено також на картині Рєпіна. Скорботний тон і настрій картини Мурашка — свідчення того, наскільки дорогим друзям-запорожцям є товариш, який іде в останню путь. Особливо вирізняються постать та обличчя старого, який несе булаву — символ влади покійного. Існує версія, що для колоритного образу старого козака художникові позував шістдесятирічний видатний письменник і театральний діяч — М. Старицький. 
   — На початку 1901 року О. Мурашко вирушив за кордон. Паризький період був успішним у його творчості. Картини, що є звітом про відрядження («У кав'ярні», «Парижанка», «Біля кав'ярні», «На вулицях Парижа», «Паризька кав'ярня. Три дами» та ін.), написані з глибокою проникливістю,— склали одну з найкращих серій живописних полотен молодого митця. 
   Повернувшись додому (1907), художник розпочав активно працювати над створенням самобутньої образно-пластичної системи. Щаблі творчої еволюції Мурашка можна спостерігати на його портретних творах. Поступово художник вивів свою модель з інтер'єру на природу, що є не тлом, а органічним середовищем, яке перебуває в емоційному та духовному зв'язку з людиною. 
   Наприклад, у полотні «Портрет Людмили Куксиної» (1910) Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно намальовано витончений, темний жіночий силует. 
   «Селянська родина» (1914) — одне з найвідоміших полотен майстра народної тематики. Зазнало змін трактування художником народної теми: вона ускладнилася, образи набули глибини, справжнього психологізму. Вихор веселощів поступається місцем тихому суму, спокою, стану, коли людина наодинці зі світом власних почуттів. 
   Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно — у яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, у повільному ритмі ліній, форм, притаманних народному устрою. 
   — Мурашка як активну особистість цікавить не лише творчість. 
   Чудовий організатор, він сам захоплювався і вмів захоплювати інших. Мріяв перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв. 
   Багато сил віддавав Мурашко вихованню молодих митців. 1909 року почав викладати в Київському художньому училищі, проте 1912 року залишив роботу через консерватизм дирекції. 
   1913 року Мурашко відкрив власну студію в домі Гінзбурга, на вулиці Інститутській, 16. Це була одна з найвищих в місті будівель — 11 поверхів, а студія розмістилася на горищі. Викладання в ній було організовано з академічною серйозністю і нагадувало принципи школи Миколи Мурашка. Окрім малюнку і живопису, читали лекції з історії та філософії мистецтва. Багато молоді переходило з училища до студії на Інститутській. 
   Останні роки життя митця були складними й суперечливими. З одного боку, утілено його давню мрію — 1917 році відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва (Мурашко був одним із найактивніших її організаторів); з другого — викладання, робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу. 
   Його було вбито червневої ночі 1919 року неподалік від власного будинку на Лук'янівці. Убили пострілом у потилицю — так, як звикла стріляти, прийшовши під час жовтневого перевороту «людина з рушницею», бандитський гегемон. Це не було випадковістю — в Україні розпочався час розправи над національним мистецтвом і загалом українською національною культурою.