Лекции по "Культорологии"

Зачастую это происходит вблизи маленьких деревень, и для  того, чтобы вместить всех многочисленных родственников и просто гостей, жители строят целый городок из палаток  и шалашей. Ритуал венчания начинается рано утром под открытым небом. Женихи и невесты с ног до головы одеты  в белое. Девушкам из украшений разрешено  надеть на шею только гирлянду из белых  цветов. Сначала выходят женихи. Они торжественно рассаживаются  на циновках из рисовой соломы. Затем  подходят невесты, разумеется, каждая к своему суженому. Впрочем, бывает и так, что девушка не помнит или  не уверена в том, ее ли это избранник, и тогда на помощь приходит чудо техники — фотография. (Бедные девушки, которые выходили замуж до изобретения  фото!) Невесты надевают на женихов  белые гирлянды и садятся по левую  сторону от своих будущих мужей. При этом невозможно определить степень  обеспеченности невесты — все  равны.

Священнослужитель поочередно подходит к парам и наливает “святую” воду в пригоршню каждой невесте  и каждому жениху. Молодые должны сразу же ее выпить. Затем священник  разжигает огонь и произносит молитвы, время от времени подливая масло — делает он это специальной  ложечкой, выполненной в виде небольшого челнока.

Затем все пары поднимаются, и женихи привязывают концы своих  кушаков к концам шарфов невест. В этот узел жених обязан вложить  плату за свадьбу — так сказать, свадебный взнос. По традиции он равен 1 рупии 25 пайсам. Разрешается, правда, его увеличить до 13 рупий, но ни пайсой больше, иначе это будет расценено  как предосудительное мотовство. Связавшись, пары образуют круг и начинают медленно двигаться в обход огня. Они  должны совершить пять полных кругов, после чего священнослужитель благословит  молодых. Он призывает бога ниспослать милость новобрачным и желает им долгой и счастливой супружеской  жизни.

Далее все пары расходятся по своим местам, садятся в том  же порядке, как и в начале церемонии, а священник обходит их, развязывая концы шарфов и вынимая спрятанные деньги. Все собранные деньги передаются главным распорядителям, на них покупают пищу для участников церемонии и гостей. Обычно обед устраивается чрезвычайно скромный, состоящий из сластей и фруктов.

По окончании свадьбы  невеста отправляется в дом мужа, не неся с собой ни приданого, ни подарков. В этом доме она должна прожить не менее недели, и только потом ей будет дозволено нанести  визит родителям.

В Индии существует красивая легенда о муже и жене, которые  были идеальной парой во всех отношениях:

ни он, ни она никогда  в жизни не взглянули на кого-либо другого. Жили супруги дружно и счастливо  и умерли в один день. В тот  же вечер недалеко от Полярной звезды взошла новая звезда Анадурата —  в честь счастливой семейной пары. Вот эту звезду и показывает в  день свадьбы жених своей невесте, как бы призывая ее следовать примеру  тех счастливых влюбленных.

Вот краткий очерк нескольких свадебных обрядов в их традиционном виде. Разумеется, на самом деле их очень  много, различные обряды можно встретить  и в пределах одного штата, и в  пределах города, и даже общины, но важно  отметить то общее, что присуще абсолютно  всем индийским свадьбам. Прежде всего  это огонь, олицетворяющий присутствие  самого бога: все клятвы благочестия  даются при нем. Другая особенность  — многочисленность. На любую свадьбу, какой бы бедной она ни была, приглашают огромное количество людей.

И еще несколько слов —  об украшениях. Ювелирные изделия  — это не столько признаки роскоши, сколько важная дань символике. Для  такого торжественного события, как  свадьба, обычно готовят известное  количество специальных изделий, которые  вручают как невесте, так и  жениху. Например, для невесты делают брачное ожерелье — “тали”, или  “мангель-сутра”, которое во время  свадебной церемонии жених надевает суженой на шею. Отныне женщина будет  носить “тали” всю жизнь (если только не овдовеет). Вручение браслета во многих районах страны связывается со вступлением  в родственные, братские и сестринские, отношения.

Индийская семья многочисленна. Она зачастую состоит из родителей, их женатых сыновей с женами и  детьми, неженатых сыновей и незамужних дочерей — порой в доме живет  до шестидесяти человек. Традиция отдает невестку в полную власть свекрови, а если девушка выходит замуж  за младшего в семье, то на нее распространяется и власть старших невесток. Только воспитанная с детства сдержанность помогает свекрови подавить ревнивую неприязнь к жене сына и не очень  обижать ее.

Мужчины отдают родителям  весь свой заработок, и хозяйка дома определяет, на что и как надо тратить деньги. Если свекровь не балует невестку подарками, последняя должна обходиться теми вещами, что привезла из родного дома или получила в  подарок на свадьбу. Если свекровь не считает нужным привлекать невестку к обсуждению бюджета семьи, к  вопросам воспитания и обучения детей  и решению других проблем, невестка будет жить как бесплатная прислуга, проводя свои дни у очага, детской  кровати, за стиркой, мытьем посуды, полностью  лишенная права голоса. Найдет родня  мужа нужным отослать детей к каким-нибудь родственникам — отошлют. Найдут нужным взять для мужа вторую жену — возьмут.

К счастью, тяжелые отношения  в индийской семье — скорее исключение из правил. Кроткие, работящие, терпеливые невестки, особенно те, кто  “сумел” родить сына, довольно быстро вписываются в семейный круг. Ступенью ниже стоят те, кто рожает девочек. Но поскольку в Индии принято  иметь много детей, то с годами появляются и мальчики, и девочки, и женщина-мать занимает в семье  прочное место.

Дети в семьях растут в  атмосфере доброжелательности. Первые слова, которые они слышат, призывают  к доброму отношению ко всему  живому. “Не раздави муравья, не ударь собаку, козу, теленка, не наступи  на ящерицу, не бросай камней в птиц, не разоряй гнезд, не приноси никому вреда” — эти правила со временем принимают новую форму: “Не обижай младших и слабых, уважай старших, не подними нескромного взгляда  на девушку, не оскорби нечистой мыслью женщину, будь верен семье, будь добр к детям”.

Для индийцев характерна естественность — здесь не увидишь в семейном кругу вызывающее поведение, кокетство. Женщина до такой степени прочно замыкает кольцо своего внутреннего  мира вокруг мужа, его жизни, его  интересов, что для нее просто перестают существовать все другие мужчины.

Иностранцы, неглубоко знающие  Индию и ее народ, часто удивляются “неконтактности” здешних женщин, которые вроде бы совсем не реагируют  на присутствие незнакомых мужчин. Они любят красиво одеваться  — для мужа. Холят свою кожу, убирают  волосы, сурьмят веки, выкрашивают  красной краской пробор в волосах, надевают украшения — для мужа. Учатся петь и танцевать — для  мужа. И если муж жив и здоров, если он предан семье — а это  правило, исключения из которого очень  редки,— женщина счастлива, она  ничего больше и не желает.

При всем различии свадебных  церемоний в разных штатах и уголках  страны есть и общее. Очень похожи всюду слова торжественной клятвы, которую произносят юноша и девушка, вступая в брак:

“Клянемся быть вместе и  в горе, и в счастье — до того дня, когда смерть разлучит нас...

Шлюбно-сімейні відносини.  
Для Стародавньої Індії характерна велика патріархальна сім'я. Глава сім'ї - чоловік. Йому належало право карати членів сім'ї своєю владою. «Дружина, син, раб, учень і рідний брат, вчинили проступок, можуть бути побиті мотузкою або бамбуковою палицею» (ст. 299 гл. VIII). Жінка повністю залежала від свого чоловіка і синів. Шлюб представляв собою майнову угоду, в результаті якої чоловік купував собі жінку, і вона ставала його власністю.  
Закони Ману визначають становище жінки наступним чином: у дитинстві їй належало бути під владою батька, в молодості - чоловіка, після смерті чоловіка - під владою синів, бо «жінка ніколи непридатне для самостійності». Закони Ману прямо вимагають від дружини почитати свого чоловіка як бога, навіть якщо він позбавлений чесноти. Неодноразово також підкреслюється, що покликання жінки - це народження дітей і турбота про сім'ю (ст. 27 гол. IX та ін.)  
Хоча закони Ману як вищу дхарму між чоловіком і дружиною проголошують «взаємну вірність до смерті», чоловік міг мати кілька дружин, розвестися з дружиною. Дружина ж не могла покинути сім'ю, навіть якщо чоловік її продати і залишив. Вона продовжувала вважатися його дружиною. За зрадудружина піддавалася страшним карам, аж до смертної кари. Згідно з традицією, дружина повинна була належати тій же Варні, що і чоловік. Чоловікам дозволялося у виняткових випадках одружуватися з жінками з нижчої варни, але жінки з вищої варни вступати в шлюб з чоловіком з нижчої групи заборонялося. Особливо серйозним гріхом вважалася одруження шудра на брахманке. Діти, народжені від шлюбів між особами, які належать до різних варна, були ущемлені в правах, а шлюб шудри з брахманкой породжував чандали, які вважалися знедоленими.  
Все майно родини було її загальним надбанням, але управлялося главою сім'ї. Після смерті батьків майно або ділилося між синами, або залишалося у старшого сина, який ставав опікуном жили в будинку молодших братів. Дочки від спадкування усувалися, але брати повинні були виділити по ¼ своєї частки для посагу. Спадкування за заповітом древнеиндийское право не знало. 

сімейно-шлюбні відносини  в Індії грають велику роль в суспільному  житті, виконують безліч соціально-культурних, етнічних і релігійно-ритуальних функцій. Сім'я є головним носієм, хранителем і передавачем традиції.

В Індії існують строгі правила вступи до браку, відповідно до яких повинен дотримуватися цілий  ряд сталих століттями вимог. До часу видання Закону про індуський  брак 1955 р. признавалися тільки дві  основні форми укладення шлюбу: брахма і асура. 
Головна відмінність між ними полягала в тому що при браку брахма за дочкою давалося придане, при браку асура за неї брали викуп. Застосування тієї або іншої форми браку строго регламентувалося приналежністю осіб, що одружувалися, до певних каст. 
Традиційно брак брахма був доступний тільки брахманам, а браком асура поєднувалися лише представники деяких середніх і нижчих індуських каст (включаючи недоторканних) і племен.

Одним з результатів  розвитку індійського суспільства  стало майже повсюдне розповсюдження браку брахма і пов'язаного з  ним звичаю давати придане за нареченою. Цей звичай зародився спочатку у  вищих кастах брахманів. 
У наш час він увійшов до шлюбної практики всіх каст, у тому числі і колишніх недоторканних, а також інших груп, включаючи мусульманську общину і навіть племена, які раніше платили викуп за наречену. Часто батьки потенційного жениха, навіть не познайомившись з нареченою, виставляють список речей або називають суму грошей, які вони мають намір отримати за сина. 
Без узгодження цього списку ні про яке заміжжя не може бути і мови.

Звичай приданого  як важливій частині традиційного інституту  сімейно-шлюбних відносин в новій  Індії не тільки виявився живучим, але  і пристосувався до умов, що змінилися. Так, після ухвалення парламентом  Закону про порядок спадкоємства у індусів (1956 р.) син і дочка  були прирівняні в праві спадкоємства нерухомості, але при цьому переважне  право залишилося за заповітом. 
А оскільки батько в більшості випадків заповідав землю або будинок синові, дочка залишалася ні з чим. Саме тому сім'я жениха стала вимагати компенсацію частки нареченої в нерухомості у вигляді приданого. В результаті розміри його зросли настільки, що багато сімей вимушено виплачувати придане в розстрочку у вигляді нескінченних підношень і подарунків зятеві і його сім'ї. І це стало нормою.

Прийнятий парламентом  Закон про заборону приданого (1961 р.), не давав можливості вимагати обов'язкового приданого. Оскільки всі законодавчі  акти, що стосуються сімейно-шлюбних  відносин, входять в список сумісних повноважень центру і штатів, цей  закон підлягав схваленню законодавчими  зборами кожного штату. А це (у  різних штатах) відбулося лише через 15-25 років. 
Подальше посилювання вимог Закону про заборону приданого (1986 р.) не внесло помітних змін до традиційної практики. За великим рахунком, розміри приданого, або, як відкрито говорять договірні сторони, «ціна жениха», визначаються попитом і пропозицією женихів і наречених на шлюбному ринку, їх коливаннями залежно від соціально-економічної і політичної кон'юнктури.

При виборі нареченої  сім'я жениха враховує її походження, привабливість, рівень освіти. Вищі достоїнства  нареченої ведуть до зменшення розмірів приданого. Тому, наприклад, дуже «вчена»  наречена за всіх інших рівних умов може виявитися менш конкурентоздатною  на шлюбному ринку. 
Високий освітній рівень нареченої припускає хоч би такий же або вищий рівень освіти жениха. А високоосвічений жених, що тим більше посідає прибуткову посаду, коштує вельми дорого. Це означає, що сім'я, в якій росте дочка, повинна не раз подумати і оцінити свої можливості, зокрема фінансові, перед тим, як вирішити, яке давати їй освіту.

У висококастових сім'ях, економічний стан яких не дозволяє дати пристойне придане дочки, на цьому грунті виникають великі проблеми. 
У таких випадках сім'я може або поступитися своїм соціальним статусом і видати дочку сім'ю спроможну, але таку, що займає нижче суспільне положення, або вважати за краще мати незамужню працюючу дочку, яка зможе містити батьків, особливо, якщо у них немає сина.

Про зміни, що відбулися  за останні півстоліття, свідчать легально визнані міжкастові браки. Їх число  поки що невелике, але вони є, зокрема  навіть між брахманкамі із збіднілих  сімей і вихідцями із зареєстрованих каст - да-літамі. Це трапляється тільки в крупних містах і в тих  штатах, де свого часу відбувалися  крупні антибрахманські рухи. 
Діти в подібних браках приймають касту батька і таким чином потрапляють в списки зареєстрованих каст. Сьогодні це розглядається багатьма як перевага, бо за цими кастами закріплені, відповідно до їх частки в населенні, місця у вищих учбових закладах і на державній службі. 
Невипадково Мадрасськая асоціація брахманів (штат Тамілнад) прийняла резолюцію, яка дозволяла дівчатам з брахманських сімей виходити заміж за далітов, якщо ті здобули хорошу освіту і займають високі пости. У інших штатах Індії міжкастові браки як і раніше зустрічають стійкий опір з боку громадськості і деяких політичних партій.

На вимоги індуїзму брак повинен відповідати ряду умов. Головне з них - необхідність дотримання правила ендогамії. Суть ендогамії  полягає в тому, що члени даної  касти повинні одружуватися з  представниками тільки своєї касти. Вимога укладення шлюбу в межах  касти різко обмежує число  потенційних женихів. 
А в самій касті, що складається з окремих сімейно-родових груп, - готр, брак може бути поміщений лише між членами разних готр. Оскільки члени однієї і тієї ж готри є родичами по чоловічій лінії (у всіх одне прізвище), то щоб уникнути кровозмішення готри екзогам-ни, тобто брак усередині них недопустимий.