Образотворче мистецтво у культурі Відродження

Васильківський коледж

Національного Авіаційного університету

 

 

 

 

 

 

Образотворче мистецтво у культурі Відродження

                          

 

 

                                                    Виконала:

                                                              

                                                                             Перевірила:

                                                                                                                     

                                                                                                                                                                                         

 

 

                                                 

Васильків 2011р.

Зміст:                                                                                     Стор.:

 

Вступ……………………………………………………………..2-3                                                                                      

1. Образотворче мистецтво Італійського Відродження………3-11

• Проторенесанс ……………………………………………...3-4
• Раннє Відродження………………………………………….4-7
• Високе й пізнє Відродження………………………………..7-11
• Висновок до розділу…………………………………………11

2. Північне Відродження……………………………………………11-20

• Відродження у Нідерландах………………………………12-15
• Образотворче мистецтво Німеччини доби Відродження…15-17
• Образотворче мистецтво Франції…………………………17-19
• Висновок до розділу………………………………………….19-20

3. Образотворче мистецтво України ( кінець XV – перша половина XVII ст.)………………………………………………………………20-23

• Висновок до розділу………………………………………...23

Висновок загальний……………………………………………..23-24

Список використаної літератури……………………………….25

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Життя людини, на мою думку, складається із закономірностей та випадковостей, як з сумних чи трагічних, так і приємних та плідних. Мабуть, не випадково мені для дослідження дісталась тема «Образотворче мистецтво у культурі Відродження», що є досить цікавою, навіть безмежною для вивчення, адже існує багато джерел та тлумачень мистецтва епохи Відродження. Є наглядні приклади, екземпляри та пам’ять пращурів.

У своїй роботі я маю  на меті дослідити гуманізм у мистецтві  від його «народження», адже Відродження  поділяється на три етапи: друга  половина XIII—XIV ст. — проторенесанс (передвідродження) і треченто; XV ст. — раннє Відродження, або кватроченто; кінець XV — перша третина XVI ст. — Високий Ренесанс, або чинквеченто; XVI ст. — пізній Ренесанс. Сам термін "Відродження" (фр. "ренесанс", італ. "ринашименто") введено в ужиток у XVI ст. живописцем та істориком мистецтва Джорджо Вазарі. У XVIII ст. Вольтер та інші просвітителі протиставляли середнім вікам з їх начебто культурною відсталістю й забобонами період піднесення — відродження науки та мистецтва у XIV—XVI ст. З їхньої легкої руки антиісторична схема: антична культура — середньовіччя (зупинка у культурному розвитку) — відродження античної культури і культури взагалі (початок нової історії) — залишилася надовго. Визначні досягнення, здобуті протягом середніх віків, — розширення культурної сфери Європи, виникнення нового типу духовності, поява великих життєздатних націй, технічні успіхи і грандіозні художні ансамблі — були незаслужено забуті.

Необхідно висвітлити не тільки напрямки та стилі в образотворчому мистецтві цієї епохи, а й ознайомитися з іменами та діяльністю художників і митців, що творили історію, пройти їхніми слідами різними країнами світу.

Своє дослідження та написання  реферату я розпочну зі знайомства з образотворчим мистецтвом Італійського Відродження, як з дитинця самого поняття «Відродження».

Істинною метою мистецтва, на думку італійців, мало стати відтворення  живого людського тіла. Усе інше, за словами Мікеланджело, порожня  забава, яку можна надати меншим талантам. «Для мистецтва потрібне одне, — говорив Челліні, — уміти  чудово виписати чоловічий і жіночий  торс». Дійсно, у зображенні торсу  італійські живописці досягли досконалості. Людське тіло представлене в їх картинах здоровим, енергійним, атлетичним. Воно схоже з античним тілом Греції. Кожний м´яз, суглоб, хвилястий вигин тіла вивчений до найдрібніших подробиць, переданий з надзвичайною досконалістю.

Рухаючись у своєму дослідженні  на Захід, я завершу цикл ознайомлення з образотворчим мистецтвом епохи Відродження в милій моєму серцю країні – Україні.

Адже це залишить мені втіху  і моральне задоволення по написанню  роботи.

 

1.Образотворче мистецтво Італійського Відродження

Італійській школі були чужі зображення жорстокості і всього, що здатне викликати жах. У період занепаду в Болоньї з´явилися трагічні сюжети.

• Проторенесанс

Симптоми проторенесансу в образотворчому мистецтві не означали ламання готичної традиції. Часом ці традиції просто сповнювалися більш життєрадісних  та світських засад при збереженні старої іконографії та традиційного тлумачення форм. Готичне мистецтво  позбавлялося драматичної напруги, ставало граційним, дещо манірним, усміхненим або меланхолійним. Візантійська ікона  стала приємно-світською. Саме ця, почасти  проторенесансна, почасти готична течія панувала у XIV ст. Особливо вона розквітнула у Сієні та в тих італійських центрах, де міцно утримувалися феодальні норови. Характерний приклад такого мистецтва — образ «Мадонна з немовлям Ісусом та ангелами» Джентіле да Фабріано. Цей розповсюджений в іконописі сюжет у даному творі має цілком умовну композиційну схему. Однак яскраві фарби випромінюють таку чуттєву відраду, а білява мадонна настільки по-життєвому приваблива, що навряд цей твір міг навіювати молитовні настрої.

У проторенесансі була й інша, історично  більш рання течія, яка рішуче протистояла готиці. її представниками були скульптори — Нікколо Пізано і Арнольфо ді Камбіо.

Нікколо Пізано працював ще у середині XIII ст., коли європейська готика була у повному розквіті. Але він надавав перевагу рельєфам на римських саркофагах. Надихаючись римською пластикою, Пізано подолав безплотність готичних фігур, в яких під одягом не відчувалося тіла, та «заспокоїв» їхню підвищену експресію.

Найвідоміші твори цього митця  — скульптури для кафедри пізанського  баптистерія. Тут презентовані алегоричні образи різних чеснот. Вони тілесні і підкреслено масивні, хоча й не дуже виразні. Зниження емоційного тонусу в скульптурах Пізано було чимось принципово важливим. Це провіщало інтелектуальний раціоналізм Відродження, який запанував через два століття і привніс нову емоційність — більш зосереджену, мужню й інтелектуально збагачену у порівнянні з готичним вихором почуттів.

Однак єдиним митцем, якого в образотворчому мистецтві Проторенесансу можна  поставити поряд із Данте, був  Джотто. Нове відчуття людської гідності виражено у фресках Джотто майже  з такою самою силою, як у «Божественній  комедії». Цьому видатному художникові  належать розписи церкви в Ассізі, присвячені життю Франциска Ассизького, а також фрески у падуанській Капелі дель Арена і в церкві Санта Кроче у Флоренції. Падуанські фрески презентували цикл євангельських оповідей про життя Ісуса Христа, а флорентійські також присвячені Св. Франциску.

Розглянемо фрески Капели дель Арена. У цьому монументальному ансамблі вже панує принцип розчленованості і рівноваги. Фрески розміщені рівними рядами й замкнені у прямокутники — майже так, як на розчленованих фасадах проторенесансних споруд. Це картини, написані на стінах. Від картини до картини майстер веде глядача через послідовні епізоди історії Христа, починаючи з історії Його пращурів — Йоакима, Анни, Марії. У кожній сцені бере участь кілька діючих осіб. Усі вони вбрані у прості хламиди, що спадають великими складками. Ці особи мають подібний тип обличчя — довгасте, з важким підборіддям і близько розташованими очима. Обстановка, місце дії змальовані дуже скупо: умовними архітектурними павільйонами, що нагадують розсувні декорації на сценічному майданчику. Якщо дія відбувається на тлі краєвиду, цей краєвид нагадує гірки-«лещадки» на російських іконах. Майстер уникає подробиць. Ніяких яскравих спалахів. Світлі, холодні фарби, гладенька фактура. Але в цих простих композиціях, у цих укутаних фігурах є велика людська значущість.

Джотто уникає надто драматичних  виражень пристрасті, але не стає безпристрасним. Він передає глибину переживань у скупих пластичних формулах. Художник любив і вмів передавати мовчазні, багатозначні паузи, миттєвості, коли потік внутрішнього життя наче зупинився, досягнув найвищої кульмінації.

• Раннє Відродження

Зачинателями мистецтва Раннього Відродження вважаються троє митців: Мазаччо, Донателло, Брунеллескі та ін.

Флорентієць Мазаччо — художник мужнього енергійного стилю. Він помер дуже молодим, але встиг зажити слави основоположника живопису кватроченто своїми розписами у капелі Бранкаччі. У цьому ансамблі він досяг небувалого до нього, майже скульптурного відчуття міцних фігур.

У його фресках— еволюція, яку пережив живопис з часів Джотто. У картинах відчувається реалізм, що виявляється у фарбах, у знанні анатомії, перспективи. Є ще деяка скупченість в угрупуванні, але в той же час задній план розроблений ретельніше і природніше. Архітектурні правила, симетрія в розташуванні частин картини приймають більш живі форми.

Діяльність Мазаччо (справжнє ім´я Томмазо ди Джованні ди Симоні Кассаї) мала велике значення для історії італійського живопису. У його картинах відчувається благородність, витонченість, гармонія тонів.

«Вигнання з Раю» Мазаччо можна вважати початком розквіту живопису епохи Відродження. Воно послужило джерелом натхнення для Рафаеля, що використав цей сюжет у Ватиканських ложах. У ньому чудово зображено голе тіло, живо передані відчуття, хвилюючі вигнаних: сором Адама і відчай ридаючої Єви.

На картині «Чудо із сатиром» зображено три різні сцени, проте  вони розташовані так вдало, що композиція створює враження єдиного цілого. Фігури апостолів написані чудово, складальник податі — прекрасна  природна фігура.

Після Мазаччо Італія з кожним роком завойовувала все нові висоти в живописі. До тих, хто досяг справжньої досконалості, належав і учень Мазаччо, Фра Філіппі Ліплі (1406—1469).

Його кращим твором вважаються фрески собору в Прато. Тут відчувається прагнення представити біблійні та євангельські сюжети на тлі реальних подробиць.

Біографія Ліппі переповнена романтичними пригодами. Ще дитиною він став послушником у флорентійському монастирі кармелітів, звідки втік у віці сімнадцяти років. Одного разу, катаючись по морю з друзями, він був захоплений у полон берберійськими корсарами і вісімнадцять місяців провів в ув´язненні. Лише після того, як Ліппі намалював на стіні портрет предводителя піратів, його звільнили від ланцюгів, а коли виконав ще декілька робіт, отримав нарешті свободу. У Флоренції він був близький до Козімо Медичі і вів життя, повне задоволень.

Разом з живописом в Італії процвітала і бронзоливарна скульптура. Скульптори перевершували живописців знанням  анатомії. Становище змінилося тільки після Верроккьо, який був одночасно і скульптором, і живописцем. Андреа дель Верроккьо (1435—1488) був учителем великого Леонардо да Вінчі, і перші пізнання з анатомії знаменитий учень сприйняв від нього. Картина Верроккьо «Хрещення Ісуса Христа» становить особливий інтерес. Голова переднього ангела, що дивиться на Спасителя, і, ймовірно, уся його фігура належать пензлю Леонардо да Вінчі. Отже, Верроккьо був видатним учителем. Верроккьо відчував той ідеал краси, який досяг досконалості у Леонардо.

До кінця XV ст. в Італії з´являються  роботи, що свідчать про розквіт  мистецтва. Художники об´єднуються у групи, або «школи», кожна з  яких володіла своїми характерними властивостями  і створювала твори, з´єднані загальним  ідеалом краси.

Прекрасним зразком італійського живопису кінця XV ст. є мініатюра  «Голгофа». У ній виявилися всі  переваги й недоліки італійської  школи, шляхетність композиції, ясна експресія, ретельне виконання фігур  з дещо умовними драпіровками, приємний колорит. З іншого боку — відсутність  палкого почуття і наївний  італійський пейзаж. В мініатюрі  також помітне погане знання історії  художником, яке позначилося на зображенні римських воїнів і жінок.

Сандро Боттічеллі (справжнє ім´я — Алессандро Філіпепі; 1445—1510) був сучасником Ліппі-батька. У його творчості поширене зображення Мадонни в урочистій обстановці. У картині «Коронування Мадонни» немовля Христос в одній руці тримає гранат, а іншою водить руку Мадонни, яка пише в розгорненій книзі початок пісні-подяки. Троє хлопчиків тримають книгу і чорнильницю, а два ангели піднімають вінець над головою Мадонни.