Образотворче мистецтво у культурі Відродження

Ренесанс в Україні мав своєрідний характер, і як історичний етап він  хронологічно не збігався з європейським. У ньому накреслилися ті закономірності, що випливали з можливостей і умов даного середовища. Маючи свої прикмети, мистецтво України здобуло в цей період ті властиві ренесансу важливі риси, які взагалі притаманні всім школам.

Загальний висновок

Підсумовуючи вищесказане, починаючи  з колиски епохи відродження - Італії, рухаючись у північному напрямку, та висловлюючи заключну думку, можна  зробити висновок, що Проторенесанс тривав в Італії приблизно півтора століття, Ранній Ренесанс — близько століття, Високий Ренесанс — усього років тридцять. Його завершення пов´язують з 1530 p., «трагічною» межею, коли італійські міста втратили свободу. Вони стали здобиччю габсбурзької монархії, усередині країни панувала політична і релігійна агресія. Тільки Папська область зберегла незалежність як резиденція «намісника Бога» та Венеція ще довго залишалася самостійною, хоча й перестала бути володаркою морів.

Ця криза назрівала давно. Власне, уся перша третина XVI ст. (період Високого Відродження) була останнім вольовим спалахом, останнім зусиллям республіканських кіл  відстояти незалежність країни. Але  Італія була приречена. Як свого часу для грецьких полісів, так само тепер  для італійських міст настав час  розплати за їхнє демократичне минуле, за сепаратизм, за передчасність розвитку. Перед натиском могутніших монархій, що склалися у цей час в Європі, мініатюрні італійські держави змушені  були капітулювати. Нові соціальні  відносини, що так рано і так бурхливо розвинулися, не мали міцної бази (засновані були не на промисловому й технічному перевороті, — їх сила полягала у міжнародній торгівлі). Тому відкриття Америки і нових торговельних шляхів позбавило їх цієї переваги. Економічний занепад спричинив і політичне поневолення. Але гуманістична культура Італії стала всесвітнім надбанням саме тоді, коли її домашнє вогнище згасло. Мистецтво чінквечен-то, яке увінчало ренесансну культуру, було вже не місцевим, а всесвітнім явищем.

До культури XV—XVI ст. в європейських країнах, що лежать на північ від Італії застосовують термін «Північне Відродження.»

 Цей термін досить умовний.  Його застосовують за аналогією  до італійського Відродження.  Але якщо в Італії він мав  прямий первинний зміст — відродження  традицій античної культури, то в інших країнах пам´яток та спогадів про античну добу було небагато. Культура Відродження у Нідерландах, Німеччині, Франції була продовженням готичних традицій. Ця культура просто внутрішньо еволюціонувала у бік «світської».

У культурі Північного Відродження  характерна для готичної доби напруга  не зникає. Але, з іншого боку, поширюється  гуманістична освіта, дедалі відчутнішими стають італійські впливи. Специфіку  Північного Відродження становить  саме це поєднання самобутніх готичних традицій з впливами італійської  культури.

В Українському мистецтві цього  часу прогресивні явища, насамперед, були скеровані на переборення традиціоналізму. Активним звертанням до джерел навколишньої дійсності, відгуком на історичні події  воно порушувало застиглі канони й  взірці, що виробилися раніше в умовах підпорядкування всього духовного  життя церковно-теологічній ідеології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Гриценко Т.Б., Гриценко С.П., Кондратюк А.Ю. та ін. «Культурологія»
2. Закович М.М., Зязюн І.А., Шевнюк О.Л. та ін. «Культурологія: українська та зарубіжна культура»
3. Клапчук С.М., Остафійчук В.Ф., Горбань Ю.А. та ін. «Історія української та зарубіжної культури»
4. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. «Культурологія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       

                     Джентіле да Фабріано «Мадонна з немовлям Ісусом»

                                   Джотто, фреска «Благословіння Анни»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  

                     Мазаччо, фреска в капелі Бранкаччі «Вигнанняз Раю»

 

 

 

 

 

 

                                  Сандро Боттічеллі «Мадонна з книгою»

 

 

                                          Леонардо да Вінчі «Джоконда»

                                      Рафаель Санті «Святе сімейство»

 

 

 

 

 

                               Ян ван Ейк «Подружжя Арнольфіні»

 

 

                                    Ганс Мемлінг «Зняття з хреста»

 

                                   Альбрехт Дюрер «Свято всіх святих»