Лінгвопрагматичні стратегії збереження «лиця» мовця (на матеріалі персонажного мовлення у романі Дж. К. Роулінг «Harry Potter and the Order of the Phoenix»)

Лінгвопрагматичні стратегії збереження «лиця» мовця (на матеріалі  персонажного мовлення у романі Дж. К. Роулінг  «Harry Potter and the Order of the Phoenix») 

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ………………………………………………………………………4

ВСТУП……………………………………………………………………………6

РОЗДІЛ 1

ЛІНГВІСТИЧНА  ВВІЧЛИВІСТЬ У КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ……………………………………………………………………………11

1.1. Мовленнєвий  акт як одиниця комунікації…………………………11

1.2. Непрямі  мовленнєві акти……………………………………………17

1.3. Поняття  імплікації…………………………………………………...24

1.4. Принцип  лінгвістичної ввічливості………………………………...30

Висновки  до Розділу 1………………………………………………………….34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Для сучасної лінгвістики характерним є інтерес  до вивчення функціональних аспектів мови. Орієнтація на діяльнісний аспект мовлення є наріжним каменем прагматики. Вперше про цю дисципліну писав Чарлз  Сандерс Пірс у ХIХ столітті. Прагматика зародилась у руслі логіко-філософських вчень, а потім стала частиною лінгвістики. Основи цієї науки були закладені в 1920-их роках Чарлзом  Морісом [53]. Засновником лінгвопрагматики вважають філософа Л. Віттгенштейна, який розробив теорію «мовних ігор», що пов’язано з функціонуванням мови у процесі спілкування. Його послідовниками стали представники оксфордської та кембриджської філософсько-лінгвістичних шкіл Дж. Остін [44] та Г. П. Грайс [76]. У другій половині ХХ століття лінгвопрагматикою почали цікавитись дослідники країн Європи, зокрема С. Девіс [DAVIS, S. PRAGMATICS / S. Davis. – Oxford: Oxford Univesity Press, 1991. – 499 p.], Г. Ліч [82], Дж. Серль [53] та інші. Серед російських та українських науковців, які займалися вивчення прагматичних явищ, можна назвати Н. Д. Арутюнову [2], Є. В. Падучеву [46], В. В. Богданова [10], Г. Г.   Почепцова [22], О. Г. Почепцова [47], О. Ю. Матюшенко [38], Ф. С. Бацевича [7] та інших.

Базовим у прагматичній теорії є поняття  мовленнєвого акту та лінгвістичної  ввічливості. На основі теорії мовленнєвих  актів, розробленої Дж. Остіном, були встановлені функціональні моделі висловлювання, значення яких визначається не тільки семантикою висловлювання  як такого, але й дією таких чинників як суб’єкти комунікації та ситуація спілкування. Складовими мовленнєвого акту є локутивний та ілокутивний  акти і перлокутивний ефект, тобто  вербальна і невербальна реакція  слухача на висловлену в ілокутивному акті інтенцію мовця.

Традиційно  мовленнєві акти поділяють на прямі  та непрямі, останні характеризуються невідповідністю форми висловлювання  інтенції мовця, яка виводиться слухачем в результаті інтерпретації ілокутивного акту на основі спільних фонових знань (як мовних так і немовних), законів  комунікативної кооперації та декодування  імпліцитних значень, закладених мовцем у висловлюванні.

Згідно  з принципом мовленнєвої кооперації, розробленим Г. П. Грайсом [77], співрозмовники знаходяться у постійному процесі  обміну ідеями та думками, намагаючись  зрозуміти комунікативні цілі та інтенції один одного. Максими, конкретні  правила реалізації принципу кооперації, можна назвати «скелетом» процесу  спілкування, їх дотримання уможливлює передачу диктуму, в той час як необхідною умовою передачі модусу є дотримання принципів лінгвістичної ввічливості.

Принцип лінгвістичної ввічливості був  розроблений Р. Лакофф [81] Дж. Лічем [83 ; 84]. Його основнй постулат – створення  позитивної атмосфери спілкування  з метою досягнення комунікативних цілей співрозмовників. Принцип  ввічливості реалізується через  втілення етикетних максим, що забезпечує сприятливий соціальний контекст спілкування. Одним із способів досягнення цього  є бажання зберегти «лице» співрозмовника.

Концепція «лиця» у соціально-лінгвістичному розумінні терміну була впроваджена  Е. Гофманом [71] і розширена П. Браун  і С. Левінсоном, які ввели в  лінгвістику поняття «позитивного та негативного лиця» [64].

П. Браун  і С. Левінсон виділяють ряд ситуацій, коли «лице» співрозмовника знаходиться  під загрозою втрати, що може призвести   до зриву процесу комунікації, тому великого значення набувають стратегії  збереження «лиця» мовця і слухача.

Наша  робота присвячена дослідженню лінгвокомунікативних стратегій збереження «лиця» мовця, які дозволяють йому презентувати власний  позитивний образ, що є одною із запорук  успішності реалізації інтенцій і досягнення бажаного перлокутивного ефекту у процесі  спілкування. Дослідження здійснюється на матеріалі роману Дж. К. Роулінг "Harry Potter and the Order of the Phoenix", п’ятої книги  із серії бестселерів про хлопчика-чарівника. Вибір твору мотивується низкою чинників: художній дискурс Роулінг – це зразок сучасної літературної англійської мови, мова діалогів у  романі максимально наближена до живого розмовного мовлення, романи письменниці  характеризуються високою авторською культурою письма і багатством виразних мовних засобів [47].

Актуальність  обраної теми дослідження обумовлена науковим інтересом до проблем прагма- та соціолінгвістики, необхідністю вивчення механізму реалізації принципу ввічливості  і стратегій збереження «лиця» є  основними детермінантами лінгвістичної  поведінки комунікантів.

Зв'язок роботи з науковими програмами кафедри. Робота виконана у руслі наукових досліджень кафедри англійської  філології Прикарпатського національного  університету імені Василя Стефаника, яка розробляє проблеми мовної комунікації, дискурсивного аналізу, лінгвістичної  інтерпретації тексту, стилістики.

Мета  роботи полягає у дослідженні  прагматичої сутності концепції  «лиця», виявленні прагматичних особливостей стратегій збереження «лиця» мовця  та розкритті їх функцій у ситуаціях міжособистісного спілкування персонажів роману Дж. К. Роулінг "Harry Potter and the Order of the Phoenix".

Досягнення  поставленої у роботі мети вимагає  вирішення таких завдань:

· розглянути теорію мовленнєвих актів, концепцію  лінгвістичної ввічливості та концепцію  «лиця»;

· систематизувати  ситуації загрози «лицю» слухача  і мовця;

· вивчити  принципи мінімізації наслідків  створення загрози «лицю» комунікантів;

· розробити  типологію стратегій збереження «лиця» мовця;

· проаналізувати принципи взаємодії зазначених стратегій  у дискурсі.

Об’єктом  дослідження є поняття «лиця» у контексті англомовного соціуму, відображеного у авторському  дискурсі Дж. К. Роулінг.

Предметом дослідження є стратегії збереження «лиця» мовця у процесі міжособистісного спілкування, виявлені на матеріалі  роману   Дж. К. Роулінг "Harry Potter and the Order of the Phoenix".

Для вирішення  поставлених завдань у роботі використовуються такі методи: методи лінгвостилістичного, дискурсивного  та контекстологічного аналізу для  вивчення мовленнєвої тканини твору; метод систематизації, за допомогою  якого узагальнюються та систематизуються результати дослідження; метод функціонально-прагматичного  аналізу для вивчення мовних засобів  вираження інтенції автора, типологізації  засобів вираження імплікації, дослідження  прагматичних ситуацій та фонових знань, які сприяють декодуванню імпліцитної  інформації.

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретичне значення роботи визначається тим, що в ній дістає подальший  розвиток комунікативно-прагматична  категорія «лиця» співрозмовників, виокремлюється низка стратегій  збереження «лиця» мовця.

Практичне значення одержаних результатів. Практична  цінність роботи полягає у можливості застосування її основних положень та висновків у навчальному процесі  на факультетах іноземних мов  педагогічних інститутів та університетів  при викладанні курсів прагматики, основ теорії мовної комунікації, інтерпретації  тексту, дискурсивного аналізу; при  написанні курсових, дипломних та магістерських робіт з англійської  філології.

Апробація результатів роботи. Дослідження  пройшло апробацію на ІІІ Міжнародній  науково-практичній конференції «Актуальні проблеми філології та американські студії» (м. Київ, Національний авіаційний інститут; 21-23 квітня 2010 р.) та на звітній  науковій конференції Прикарпатського  національного університету імені  Василя Стефаника (березень 2010 р.), секція філологічних наук.

Публікації. Основні результати роботи відображено  у тезах «Прагматичні стратегії  збереження «лиця» мовця» (збірник  тез та доповідей науково-практичної конференції «Актуальні проблеми філології  та американські студії», м. Київ, Національний авіаційний інститут, 21-23 квітня 2010 р., секція прикладної лінгвістики).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг тексту роботи ? 92 сторінки, загальний  обсяг роботи ? 113 сторінок.

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної  проблеми, визначаються мета і завдання роботи, об’єкт і предмет  дослідження, розкривається його новизна, теоретичне та практичне значення, коротко характеризуються методи дослідження.

У першому  розділі, «Лінгвістична ввічливість  у контексті теорії мовленнєвих  актів», уточнюється зміст понять   «мовленнєвий акт», «імплікація», «лінгвістична  ввічливість», визначаються способи  реалізації принципу лінгвістичної  ввічливості засобами непрямих мовленнєвих  актів, можливість досягнення бажаного перлокутивного ефекту через дотримання принципу кооперації П. Ґрайса.

У другому  розділі, «Концепція «лиця» П. Браун  і С. Левінсона», розглядаються ситуації загрози «лицю» співрозмовників  і стратегії збереження «лиця» слухача, розробляється система стратегій, які допомагають мовцеві зберегти власне «лице».

У третьому розділу, «Аналіз концепції «лиця» мовця на матеріалі роману ДЖ. К. Роулінг “Harry Potter and the Order of The Phoenix”, проводиться дискурсивно-функціональний аналіз стратегій збереження «лиця» мовця та розглядаються принципи взаємодії стратегій у комунікативних ситуаціях.

У Висновках  узагальнюються результати проведеного  дослідження і окреслюються перспективи  подальшої наукової розробки проблеми. 
 

РОЗДІЛ 1

ЛІНГВІСТИЧНА  ВВІЧЛИВІСТЬ У КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

1.1. Мовленнєвий  акт як одиниця комунікації

Основою сучасної прагмалінгвістики можна  вважати теорію мовленнєвих актів, започатковану працями британських  та американських філософів і  логіків Дж. Остіна, Дж. Серла, П. Ґрайса, Дж. Ліча та ін. До цього часу лінгвістика  стверджувала, що мова використовується тільки для того, щоб говорити [31]. Дж. Остін першим помітив, що деякі  висловлювання не передають інформацію, а виконують певну дію [62 : 121]. Систематизовані  спостереження над природою і  структурою мовленнєвих актів Дж.Остін  виклав у курсі лекцій 1955 р. в Гарвардському  університеті. Вважається, що його посмертно  видана книга “Слово як дія” (1962) заклала  основи теорії мовленнєвих актів. [44 : 40].

У своїх  дослідженнях Дж. Остін висвітлює  різницю між констативами та перформативами. Прoмовляючи I apologize … , I promise … , I will … (на весіллі) чи I name this ship, ми передаємо  нову психологічну чи соціальну реальність. У вищеназваних випадках сказати  означає виконати. Дж. Остін  назвав такі речення перформативами, помітивши їх відмінність від  тверджень, що передають інформацію (констативів).

Дж. Остін  стверджує, що констативи повинні відповідати  вимогам достовірності або недостовірності, а мовленнєві акти повинні відповідати  певним   мовним правилам (felicity conditions) [44 : 3]. Він усвідомлює, що контекст – важливий чинник ефективності здійснення ілокутивного акту. Для того, щоб  ілокутивний акт відбувся, необхідно, щоб відповідними були як учасники, так і обставини.

Теорія  мовленнєвих актів – це, за словами  М. Дмитрієвої [18], логіко-лінгвістична теорія, що вивчає прагматику та структуру  мовленнєвих актів як одиниць  мовної комунікації та мовної діяльності у цілому. Передумовою здійснення мовленнєвого акту є, по-перше, наявність  двох осіб – партнерів по комунікації: мовця, тобто відправника мовленнєвого повідомлення, та слухача, тобто адресата повідомлення, які виступають у певних соціальних ролях; по-друге, наявність  спільного фонду знань і, по-третє, наявність певного предмета мовленнєвої  комунікації

Одне  із ключових положень теорії мовленнєвих  актів полягає в тому, що мінімальною  одиницею спілкування є не речення  чи висловлювання, а здійснення певного  комунікативного акту [44]. Кожне речення  є засобом реалізації відповідного мовленнєвого акту, і співвідноситься з певною комунікативною інтенцією мовця.