Методика вивчення поетичної творчості Б. І. Антонича в профільній школі

ВСТУП

У плеяді найвизначніших поетів світу, серед яких – П. Верлен, А. Рембо, П. Тичина, Леся Українка, І. Франко – Богдану-Ігорю Антоничу належить особливе місце. Його мистецтво слова сягає духовних світових та українських пластів культури, увібравши в себе первісні коріння ще індоєвропейської та праукраїнської міфології. Переосмислені й збагачені талантом поета, вони створюють оригінальний й самобутній світ, що бентежить уяву читача і приносить естетичне задоволення.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що творчий діапазон митця, який вивчають учні на уроках літератури, досить широкий: проблеми людського буття, життя і смерті, ставлення людини до Бога, космосу й національного світу. Сучасні читачі, на жаль мало знайомі з творчістю талановитого Антонича. Але ми спробуємо розкрити незвичайність його поетичної мови, своєрідність світогляду поета.

Актуальність дослідження лірики Антонича в системі літературної освіти учнів профільної школи обумовлена кількома факторами. Серед них вирішальними на нашу думку є:

1. методичний – невід’ємною складовою аналізу ліричного твору є дослідження його жанрової природи. Ігнорування чи недостатнє врахування родо-видової специфіки веде до набуття частково-системних знань учнів з літератури.
2. літературознавчий – виявлення неповторних, глибоко індивідуальних рис, ознак і закономірностей суто поетики Антонича та її оцінка дослідниками.

Науковим напрацюванням у цій тематиці слід завдячувати літературознавцям та критикам, які аналізують феномен творів Антонича, майстерність їхнього написання та очікуваний вплив на читачів. Панорама сучасних набутків про творчість Антонича представлена в авторефераті дисертації Ю. Андруховича, в окремих літературознавчих дослідженнях, статтях та рецензіях І. Драча, М. Ільницького, І. Калинця, Б. Рубчака, Т. Щерби.

У методиці навчання української літератури лише напрацьовуються наукові засади вивчення творчості Б.-І. Антонича. Для повноцінної подачі матеріалу незамінними будуть методичні поради І. Даниленко, Н. Логвіненко, Г. Токмань, Н. Якубчак .

Удосконаленні методичної бази щодо вивчення творчості поета, спрямованої на виховання національних цінностей старшокласників у середніх навчальних закладах зумовлює мету нашого дослідження: напрацювати методику вивчення лірики Богдана-Ігоря Антонича в 11 класі.

Для досягнення мети необхідно реалізувати систему таких завдань:

1. Опрацювати літературознавчі праці про творчість Б.-І. Антонича.
2. Визначити сучасні тенденції вивчення лірики поета.
3. Визначити стан досліджуваної проблеми в шкільній практиці.
4. З’ясувати психолого-вікові особливості сприймання старшокласниками лірики Антонича.
5. Розробити систему уроків з вивченням творів Богдана-Ігоря Антонича.

Об'єкт дослідження – навчальний процес вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – зміст, форми, методи і прийоми вивчення поезії Б.-І. Антонича в 11 класі.

Для реалізації поставлених завдань використовувався комплекс методів: теоретичні: аналіз попередніх праць з літературознавства, узагальнення літературознавчих концепцій для визначення теоретико-методологічних основ дослідження; емпіричні: аналіз досвіду вчителів-новаторів та спостереження на уроках літератури під час пропедевтичної практики, порівняльно-літературний, описовий, історичний методи.

Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання методичних рекомендацій щодо вивчення лірики Б.-І. Антонича з урахуванням психолого-вікових особливостей учнів при вивченні поезій учнями старшої ланки школи. Матеріалами курсової роботи матимуть змогу послуговуватися вчителі-словесники та студенти-філологи під час проведення уроків літератури в 11 класах.

 Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 26 позицій, додатків. Загальний обсяг роботи 35 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Наукові основи вивчення творчого доробку Богдана-Ігоря Антонича

Художня спадщина Богдана-Ігоря Антонича, котрий прожив неповних 28 років, збагатила не лише галицьку, а й українську поезію. За 7 років творчого спалаху поет зміг створити п’ять поетичних збірок. Твори поета важкі для сприйняття, але несуть в собі глибоку художню та естетичну цінність.

Поет сповідував ідею неподільної, гармонійної єдності людини й природи, людини й космосу, прагнув пізнати й відтворити рух незнищенної матерії в безконечній змінності її форм і виявів, жадібно всотував усі барви, тони й звуки довколишнього світу. Але не тільки взаємини людини й природи приваблювали цього творця фольклорних метаморфоз та поетичних міфів. Антонич чутливо реагував на соціальну дійсність, на фантастичні, з елементами сюрреалізму образи-символи міста.

Поезію Антонича краще можна зрозуміти лише тоді, коли взяти за критерій його власні слова зі статті «Національне мистецтво»: «Мистецтво не відтворює дійсності, ані її перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність…» Очевидно, що автор в поняття мистецтва вкладав поезію та літературу загалом [22, с. 4].

Найповніше зібрання літературної спадщини поета уклав Дмитро Павличко. Літературознавець написав і вступну статтю до зібрання творів Антонича, під назвою «Пісня про незнищенність матерії». За рік до цього видання Мікулаш Неврлі в Братіславі підготував до друку велику книжку його поезій під назвою «Перстені молодості». 1967 р. «Зібрані твори» Антонича з'явилися за кордоном, у Канаді, завдяки зусиллям українських літераторів в еміграції Святослава Гординського і Богдана Рубчака. 

Поет багато спілкувався з художниками, скульпторами, музикантами, шукав разом із членами Асоціації Незалежних Українських Митців нових засобів художнього вираження, був уважним до новаторських експериментів у галузі форми кубістів і сюрреалістів.

Богдан-Ігор Антонич захоплювався поезіями М. Рильського та П. Тичини. Переймав досвід щодо форми поетичного слова у М. Бажана, М. Драй-Хмари, Є. Плужника, М. Семенка [8, с. 387]. Вивчав польську та світову поезію, багато перекладав. За взірець вважав період літературної класики.

Своїми вчителями він називає Франка та Шевченка. Перший для нього – «учитель і поет, виховник, будівничий», який умів «шляхи майбутнього в мету спрямувати сміло», а Шевченко – «не пишний монумент із мармуру», а «слово, яке тривкіше за бронзу й мідь».

Богдан-Ігор Антонич – яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант, за словами Дмитра Павличка, «обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, поєднуючий серце художника і серце його народу».  
Він себе називав малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в шевченківську традицію [2, с. 5].

В нашій роботі ми детальніше розглянемо творчість поета в літературних працях материкової діаспорної літератури,  наведемо основні методичні аспекти вивчення лірики Антонича в школі, та простежимо психолого-вікові особливості молодшого юнацького віку при вивченні ліричних творів на уроках з літератури.

1. Творчість Б.-І. Антонича в літературних працях материкової діаспорної літератури

Б.-І. Антонич – відома постать в українській літературі. Його творчість не залишила байдужими вітчизняних письменників, критиків та літературознавців. Усі дослідники поетичного таланту митця (Ю. Андрухович, М. Жулинський, М. Ільницький, І. Калинець, Д. Павличко,       Б. Рубчак,) віддавали йому належне у своїх працях та дійшли висновку, що на перше місце поета ставив творчу індивідуальність та власне світосприйняття.

М. Жулинський стверджував, що духовний світ Антонича розпростертий на весь обшир української та праслов’янської міфосвідомості, він прапервісний, язичницький, народний і водночас органічно зрощений з європейською культурою та мистецтвом ХХ ст. [8, с. 386].

У вступній статті до першого видання творів Антонича Дмитро Павличко написав: «Так мало тепер знають про нього, що хочеться починати майже неймовірним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові...» [2, с. 7].

Перші поетичні рядки поета не вирізняються чимось особливим, адже митець тільки вчився користуватися силабо-тонічною метричною системою. Помітна формальна невикінченість та  тематична невишуканість. Також видно неплідний вплив старших західньоукраїнських поетів, особливо Богдана Лепкого [18]. Бачимо, що Антонич як поет починав з нічого – і тому його пізніший метеоричний зліт у  найвищі сфери поетичного мистецтва був справді гідний подиву.

Орест Зілинський цілком справедливо характеризує початок творчості поета: «Переважна більшість поетів-початківців починає свою творчість з особистої сповіді. Перша збірка Антонича стоїть дуже далеко від такого розуміння поезії. У ній факти сублімовані так, що з них неможливо уявити собі реальний світ, що оточував поета. а далі це оточення взагалі зникає з його поезії» [3, с. 40].

Цікаве твердження Б. Романенчука про те, що «Антонич почав друкувати свої перші твори що лиш після того, як упевнився підчас своїх виступів у вужчому крузі слухачів, що не осоромиться перед ширшою публікою» [17, с. 120]. Перші його твори друкувалися в журналі бувших пластунів «Вогні» 1931 року, потім також у «Студентському Шляху» та в інших журналах. Того ж року Антонич насмілився видати першу збірну віршів під назвою «Привітання життя», куди ввійшли майже всі його перші твори, і з певною тривогою в серці вичікував відзиву критики. Україністи прийняли цю першу збірку привітно й тепло, хоч не бракувало скептиків та іроністів.

Даючи оцінку книзі «Привітання життя», Богдан Рубчак зауважує, що це дуже нерівна збірка. Помітні в ній впливи романтизму  (особливо морського, позиченого з англійської романтичної поезії та її епігона  Джона Мейсфілда); є впливи польських поетів Казімежа Вежинського (цикл про  спорт) та, мабуть, ще сильніші – Юліана Тувіма; є барокові образи-кончетті  (сонет «Підсвідомість»), є барокова гра з сонетною формою; є спроби  модифікованого верлібру; є відгомони французьких символістів, особливо Верлена;  є сліди сюрреалістів; є впливи Тичини (наприклад, у вірші «Збирання картопель»); і разом із тим усім є вірші, що аж  бентежать своєю традиційністю. В збірці ще не цілком освоєна силабо-тонічна  система – час від часу ріжуть вухо не свідомі, бо нічим не зумовлені, спондеїчні  стопи і стопи пірихія, а одночасно зустрічаємо дуже механічну, «вичислену»  силабо-тоніку, не пристосовану до звукової пружності і гнучкості української  мови. Перед нами збірка талановитого молодого поета, який відчайдушно себе шукає,  блукаючи в чарівному і приманливому лісі світової поезії [18].

Розглядаючи творчість Антонича з літературознавчого аспекту, ми не можемо не згадати про двох сучасних  прозаїків, які в свій час цікавились життям і творчістю поета. Ними є Ю. Андрухович та І. Калинець. Написана на широкому фактографічному матеріалі, книга Ігоря Калинця на сьогодні залишається найавторитетнішим джерелом біографії одного з найвидатніших українських письменників ХХ ст. , дає відповіді на низку питань, які не один рік ставлять собі читачі, поціновувачі та дослідники творчості Антонича, і які передусім ставив собі сам автор дослідження.

Зокрема, в книзі І.Калинця, в «Додатках», де вміщено різні статті про поета, листи та документи, міститься витяг із статті «Заснеш без зір, поете, – життя на звуки промінявши». В цій статті Д. Бучинський зазначає так про поему Антонича «Слово про Альказар»: «А треба знати, що «Слово про Альказар», розважаючи факт, що поет ніколи не бачив еспанії, Толеда з його альказаром, – дійсно написане чудово надхнено; це правдива візія не лиш самого альказару в часі його оборони перед червоними ордами, а чудова панорама Толедської околиці, спотвореної в «здрібнілий вік достойний фраз і хитрих передбачень, в вік володіння букви і пожитку, в вік змиршавілий, в час легкого успіху й гнучкої міри!» [12, с. 130].

Існують двозначні міркування з приводу біографії та творчості Антонича. Прочитавши книгу Андруховича «Дванадцять обручів», ми дійшли висновку що, поетові ніколи не досить самовираження власне у поезії. Будучи справжнім поетом, він обов’язково повинен вдаватися до різного роду витівок, не оминати жодної забігайлівки, де можна перехилити зайву чарку, влаштовувати декламації своїх віршів у борделі, справжнє кохання знайти неодмінно з непристойною дівчиною, обов’язково зробити спробу самогубства. Отже, письменник має жити повноцінним життям, не уникаючи людських гріхів та помилок. Андрухович не ідеалізує постать митця, як людини, навпаки, він стверджує, що великий поет не може бути богемістом, першим студентом, зразковим відмінником та повністю  дисциплінованою особою.

Для кожного, хто знає поезію Богдана-Ігора Антонича не лише із тексту «Дванадцяти обручів», абсолютно очевидним є те, що спотворене трактування його творів на сторінках роману, як, зрештою, й «фіктивна біографія», засновані на жонглюванні вирваними з контексту цитатами, причому жонглюванні досить незгарбному. Цього не приховує й сам автор, адже в «автокоментарі» так і заявляє: «окремі його строфи часто справляють значно сильніше враження, ніж вірші в цілому» [1, с. 19].

Літературознавці та письменники, котрі захоплювалися творчістю Богдана-Ігоря Антонича, знаходили в ній дещо особливе, шедевральне, не схоже на інші поетичні рядки. Винятковою в цьому плані є лише позиція постмодерніста Андруховича, котрий висловив кардинально іншу думку.

1.2 Основні методичні  підходи до вивчення лірики  поета в школі

Шкільна практика показує, що деякі вірші, написані майстрами українського слова, не завжди легко сприймаються учнями, є в певній мірі важкозрозумілими для них. Ключ до розуміння творів Богдана-Ігоря Антонича криється в його не зовсім звичайному світогляді.

Перед читанням поезій потрібно ознайомити старшокласників з поглядами Б.-І. Антонича, щодо сприйняття поетичних творів, які він висловив у статті: «Як розуміти поезію»: «...в літературному чи мистецькому творі всього не зрозуміємо. Проте можемо цей твір відчути, віддатись його впливу, сприйняти та оцінити його загальну вартість».