Творчість мандрівних дяків в контексті розвитку української літератури епохи бароко

Курсова робота

 

ТВОРЧІСТЬ МАНДРІВНИХ ДЯКІВ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЕПОХИ БАРОКО

2

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..…….3

РОЗДІЛ 1.Бароко як ідейно-естетичне явище та художня система…………….6

  1.1.     Світоглядні основи українського поетичного бароко…..…...........7

1.2.    Формування жанрової системи українського бароко…………….18

РОЗДІЛ 2.Творчість мандрівних дяків в контексті української

барокової літератури………………………………………………………………22

2.1.    Передумови розвитку творчості мандрівних дяків….…………...22

2.2.   Пародії і травестії……………………………...……………….…….27

  2.3.   Мова творів українських мандрівних дяків………………….………31

ВИСНОВКИ………………..……………………………………………………….34СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….…...…………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

ВСТУП

 XVII—XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Мистецтво бароко є надзвичайно цікавим періодом літературного процесу в Україні. Цей стиль близький нам за духом, окремі елементи барокової літератури ми можемо зустріти навіть в сучасній українській літературі. Це був новий розквіт — після довгого підупаду — мистецтва та культури загалом. В історії народів епохи розквіту мають не лише суто історичне значення; вони накладають певний відбиток на всю дальшу історію народу, формуючи національний тип або залишаючи на довгий час певні риси в духовній фізіономії народу. Так було і з епохою бароко на Україні. Бароко залишило тут багато конструктивних елементів, які ще збільшив вплив романтики, що в багатьох рисах споріднена з бароко.

На формування та розвиток і низових жанрів бароко вплинула своєрідна система української освіти ,яка виробляється під безпосереднім керівництвом Київської академії. Не дарма П.Житецький зосереджував увагу на тому факті, що запроваджувані російським правлінням народні училища тривалий час не приживалися на українському ґрунті, бо не відповідали суспільним потребам українців, які мали значно вищі, ніж елементарні, навики грамотності. Житецький вказував, що у так званих мандрівних дяках була вся сила просвітницького руху, який почався за ініціативою народу і який не відривався від народного ґрунту. Ця взаємодія народних і книжних впливів у зв'язку з рухомим складом української школи багато пояснює як y світогляді українського народу, так і в постійному вираженні цього світогляду.

Хоч наука вже досягнула великою мірою єдності щодо характеристики барокового стилю в його конкретних рисах, ролі творчості мандрівних дяків в контексті розвитку української мови та літератури,але панує ще чимала розбіжність у розумінні основних,провідних мотивів мандрівної поезії.

 

 4

З огляду на це тема курсового дослідження «Творчість мандрівних дяків в контексті розвитку української літератури епохи бароко» є актуальною і своєчасною.

 В області вивчення творчості мандрівних дяків досягнуто значних результатів. Аналіз спеціальної літератури засвідчує,що в різні періоди робилося багато спроб щодо вивчення,систематизації,визначенні мотивів мандрівної поезії ,  ролі мандрівних дяків в становленні української літератури та утвердженні народної української мови.

Актуальні питання української барокової літератури неодноразово піднімалися в наукових розвідках І.Данькевича,Ю.Яворського, І.Франка,  М.Возняка, Д.Чижевського та інших вчених.

Мета дослідження: ознайомитись з особливостями розвитку української барокової літератури , визначити роль творчості мандрівних дяків в розвитку української літератури епохи бароко

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- виділити особливості  літературного бароко в Україні;

-виділити особливості  творчості мандрівних дяків в українській          літературі доби бароко;

- виділити жанрову своєрідність  творів «низового» бароко;

- зробити відповідні висновки.

Об’єкт дослідження: Творчість мандрівних дяків в контексті розвитку української  літератури епохи бароко

Курсова робота має реферативний характер з елементами творчого пошуку,тому предметом нашого дослідження стануть наукові розвідки ,в яких розроблено теорію питання,а також статті науковців у періодичних виданнях

[1;5;10;14;15].

 

 

 

5

Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що: узагальнено існуючі на сьогодні погляди літературознавців на роль творчості мандрівних дяків; з'ясовано передумови  виникнення мандрівної поезії; виявлено  різні погляди на роль мандрівних дяків в становленні української літератури та утвердженні української народної мови.

Практичне значення курсової роботи вбачаємо в тому, що результати дослідження можуть бути використані під час викладання курсу «Історія української літератури», а також під час проходження виробничої практики з української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах різних типів.

Основними методами нашого дослідження стануть критичний аналіз теоретичного матеріалу з проблеми.

Структура роботи визначається метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 28 позицій. У вступі обгрунтована тема, мета, предмет дослідження, актуальність і практична значущість роботи. У першому розділі розглядається  бароко як ідейно-естетичне явище та художня система,світоглядні основи українського поетичного бароко,формування жанрової системи цього періоду. Другий розділ присвячено творчості мандрівних дяків в контексті української барокової літератури,передумовам розвитку їх творчості, жанрам мандрівної поезії (пародії і травестії),мові вищезазначених творів. У висновках подано узагальнення, до яких прийшов автор.

 

 

 

 

 

 

 

6

РОЗДІЛ 1.

Бароко як ідейно-естетичне явище та художня система

  XVII ст. - це особлива епоха в культурному житті європейського суспільства. По-своєму воно суперечливе: несучи на собі яскраво виражений відбиток кризи гуманістичних ідеалів епохи Відродження, воно, водночас, болісно шукає способи збереження найважливіших досягнень Ренесансу. І головне, що визначає вірність XVII ст. попередній епосі - це раціоналістичність. Навіть у суперечностях бароко чітко прослідковується думка про неможливість відмови від найбільшого завоювання Відродження - віри в непереможну силу людського розуму. Бароко було пов'язане з прогресивними явищами й процесами епохи, виступало їх породженням і специфічним художнім вираженням. Бароко містить у собі течії різної ідеологічної спрямованості. Поряд з аристократичним і католицьким розвивалося бароко буржуазно-протестантське, особливо в Англії, Голландії, північній Німеччині; буржуазно-міщанське бароко одержало значне поширення у тих романських і західнослов'янських країнах, де панівною релігією залишався католицизм.

Цей термін був введений швейцарськими вченими — істориком та філософом культури Якобом Буркхардтом (1818—1897), мистецтвознавцем і культурологом Генріхом Вельфліном (1864—1945) у кінці XIX — на початку XX ст. Бароко охопило різні сфери духовного й культурного життя: архітектуру й музику, живопис і літературу, декоративне мистецтво, філософію, історіографію, церковну проповідь тощо. У мистецтві бароко відобразились уявлення про безмежність, багатоманітність і вічну мінливість світу, інтерес до середовища, оточення людини, природної стихії. Це мистецтво тяжіло до урочистого, патетичного «великого стилю», приголомшливих ефектів і відзначалося пишністю, декоративним розмахом, бурхливою динамікою.

Художній стиль бароко, зародившись в Італії, поширився в Іспанії, Португалії, Франції, Фландрії, яка залишилась під владою Іспанії, згодом у

7

Німеччині, Австрії, Англії, Скандинавії, Польщі, Литві, Україні, Білорусі. У XVIII ст. бароко набуло своєрідного і блискучого розвитку в Росії. Бароко відкрило нові можливості для розвитку мистецтва [4, c.177-178].

Відображаючи складну атмосферу епохи, бароко поєднало у собі, здавалося б, непоєднувані речі: містику, фантастичність, ірраціональність, підвищену експресію і водночас тверезість, раціоналізм, справді бюргерську діловитість. Улюблені сюжети живопису: чудеса і мучеництва, тут присутні яскраво виражені гіперболічність, афектованість, патетика, такі характерні для цього стилю. Ці риси простежуються і у світських сюжетах. У бароковому живописі плями, світлотіньові контрасти переважають над лініями, порушуються принципи поділу простору на плани, прямолінійної перспективи — аби посилити глибинність, створити ілюзію нескінченності [ 28 ] .

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості. Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва - досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості. Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм [ 22, c.235-236].

1.1.Світоглядні  основи українського поетичного  бароко

Певна система барочних поглядів відбилася в теоретичних курсах київських поетик та риторик та інших теоретичних працях того часу. Питання про відношення шкільної теорії до проблем бароко в українській літературі XVII—XVIII ст. по-своєму вже цікавило вчених. Так, впритул до проблеми бароко підійшов і дослідник українських поетик XVII ст. Г.М.Сивокінь. У

8

вступі до своєї праці він поставив питання про потребу визначення стильового напряму української літератури, про те, в чому виявляється українське літературне бароко [20,c.3].

Особливо плідним він виявився у поезії; більшість українських поетів, починаючи від К. Транквіліона - Ставровецького й кінчаючи Г. Сковородою, писали в цьому ключі. Характерним жанром барочної поезії є епіграма, якій, так само, як і курйозному віршеві, ранні поетики відводили окреме місце. Це здебільшого 13-складовий вірш, де у певній системі повторюються смислово наголошені слова, твір вишуканої побудови, - з численними градаціями, незвичайними порівняннями та метафорами, словесною грою. Міфічні образи тут сусідують з біблійними, реальні речі та явища подаються в алегоричному й символічному переосмисленні. До епіграми примикали геральдичні вірші, епітафії, курйозні та фігурні вірші тощо.

«Істотною ознакою бароко в поезії,- писав І. Єрьомін,- є змішування семантики, звернення до вторинного значення слова і розгортання цих значень, метафорний стиль, перевантаження формальними елементами, складними метафорами, гіперболами, контрастними і парадоксальними образами... Умовні формули перетворюються на вишукані метафори, символи, алегорії» [8, c.12]. Так, крім відзначених вище барочних мотивів недовговічності життя та смерті, філософської рефлексії тощо у К.Саковича можна знайти майже всі атрибути барочної поетики: композиція твору, що починається епіграфом, за котрим йде герб війська запорозького з шестирядковим написом-епіграмою, передмовою, 19-ма віршами спудеїв та епілогом, зверненим до смерті. Історична розповідь про Сагайдачного тут переривається ліричними відступами; причому своєрідний натуралізм поєднується з широким метафоризмом, імена отців церкви стоять поруч з міфологічними та античними іменами. Поет широко вживає ампліфікації, антитези, анафори, нагнітає синоніми, вдається до гри слів тощо [9, c.13].

Зразком українського поетичного барочного стилю є твори

9

І.Величковського. О. Білецький так пише про цього поета: «Характерною ознакою його є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма, змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів «бароко» - вразити, зацікавити читача несподіваними стилістичними ефектами» [24,с.213]. В передмові до твору «Зегар з полузегарком» Величковський відверто висловлює своє прагнення до ускладненої, витонченої, незвичної художньої форми.

Але кращі вірші поета характеризуються не лише багатством формальних прийомів, а й глибиною змісту. І справді, у першій частині тут поет вишукано обігрує ідею плинності часу, вдаючись зокрема до гри слів минута і минати. Друга частина рукопису це своєрідна віршована поетика, що демонструє складну техніку версифікації на зразках найхарактерніших барочних поезій — таких як рак, ехо, акровірш, азбучний вірш, лабіринт тощо, є тут вірші з розташуванням рядків у вигляді піраміди, куща, хреста.

Формалістичний струмінь виразно помітний в масовій панегіричній шкільній поезії, де автори виявляли справді безмежну нестримність в користуванні набутою технікою: сміливими метафорами і алегоріями, незвичними уподібненнями і протиставленнями, зливою синонімів, епітетів, багатством формальних, часом чисто графічних прикрас — записуванням віршів у вигляді фігур (зірки, серця, трикутника тощо). Ці твори часто, по суті, являють собою заримовану словесну гру, голу дидактику. Панегіризм та курйозне віршування, власне, й створили погану репутацію барочній поезії[29].