Творчість мандрівних дяків в контексті розвитку української літератури епохи бароко

7

Основні способи і прийоми створення проблемних ситуацій: 

а) повідомлення викладачем студентам інформації, яка містить суперечність; б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища; в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь студентів та новим фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.  
Процес засвоєння знань проблемним шляхом включає такі етапи: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації іформулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.  
Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів.  
Проблемне навчання – це інтегроване поняття, що поєднує принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність.  
Навчання, побудоване на основі проблемного уміння, є проблемне навчання. Студент одержує у ньому нові знання не в готовій формі, а як наслідок своєї розумової праці. Вони є його власним відкриттям, продуктом його розумової діяльності.  
І.Лернер і М.Скаткін розглядали проблемне навчання як таке, в ході якого студенти систематично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, оволодівати досвідом творчої діяльності.  
Основне дидактичне призначення проблемного навчання – в педагогічному керуванні активною пошуковою діяльністю студентів. Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.  
Проблемна ситуація – психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (студента) з об’єктом (навчальним матеріалом) і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.  
Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал. Студенти для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення  
Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох чи більше інформацій.  
Залежно від властивості невідомих, які потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають: основними і допоміжними.  

8

За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають:  

-  текстовими (виникають під час осмислення студентами інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);  
-  безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію – демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища);  
За часом вирішення:  
- короткочасними (використовуються для оперативної активізації діяльності студентів);  
-тривалими (розв’язуються не на одному занятті, а на двох-трьох).  
Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.  
Створення проблемної ситуації – найвідповідальніший етап у проблемному навчанні.  
Проблемне навчання – система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії педагога та студентів, вибір способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішення навчальних проблем.  
Проблемне навчання полягає в пошуковій діяльності студентів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв’язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі студентів. Такий вид навчання передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості студента в пошуку невідомого результату.  
Теоретичні розробки питання проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття “проблемне навчання” вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають, що воно (проблемне навчання) є принципом дидактики (Кудрявцев) [9, 12], другі вчені вважають його методом навчання (Оконь В., Брушлинський А.Н.) [18, 20], треті - типом навчального процесу (Алексюк П.В., Махмутов М.І.) [12, 34], четверті - психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу [10, 17].  
Вважаємо, що всі ці теорії, всі ці підходи до визначення місця проблемного навчання в теорії і практиці освіти не позбавлені змісту, проте їх потрібно розглядати не самих по собі, а лише в сукупності, тобто у взаємозв’язку всіх цих сфер діяльності, у їх гармонійній взаємозалежності. Тут перш за все потрібно чітко розрізнити теоретичний і практичний аспекти. В науці проблемне навчання розглядається лише як теорія, а у практиці школи виділяється як система психолого-педагогічних засобів організації ефективного навчального пізнання та формування творчості особистості, що розвивається. Основна відмінність у проблемності навчання полягає у змісті й характері організації викладачем пізнавальної діяльності студентів, яка в свою чергу, передбачає особливу взаємодію навчальних проблем, проблемних завдань і запитань. Крім того, як серцевину проблемного навчання можна виділити цілісний процес спільної продуктивної взаємодії педагога і студентів, який

9

охоплює й виявлення проблеми, й відкриття знань студентом під час її розв’язання, і застосування відшуканих способів дії до виконання нових навчальних завдань. А все це буде залежати від особливостей студентів, власної педагогічної діяльності педагога. Проблемність повинна проходити червоною

ниткою через весь процес навчання. 
        

Проблемність, за Рубійштейном, є невід’ємною рисою пізнання; бо вона забезпечує (стимулює) розумову діяльність, заставляє розглядати предмет з усіх сторін. 
         Проблемне навчання реалізується через проблемну ситуацію. Цих ситуацій може бути декілька на будь-якому уроці. 
          Коли ж виникають проблемні ситуації? 
1. Коли зіставляються діаметрально протилежні точки зору на один і той же твір. 
2. Коли учні не згідні з трактуванням твору критиками, кіносценаристами чи композиторами. 
3. Якщо протиріччя закладені самим письменником у назві твору („Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Санаторійна зона”). 
4. Коли зіставляються життєві колізії, що покладені в основу твору, з їх показом письменником (мається на увазі різне бачення читачем і письменником однієї проблеми). 
        Таким чином, така ситуація на уроці, коли вчитель сам ставить проблему, і при цьому демонструє шляхи наукового пошуку, називається проблемним викладом матеріалу. 
       При цьому варто застерегти від надмірностей . Постановка проблеми завжди повинна бути педагогічно виправданою. Дискусія проводиться не заради....., а щоб розібратись у самому творі. 
        І кілька слів до історії питання. Проблемністю як педагогічною проблемою займались Каменській, Пестилоцці, Ушинський (на Україні в 70-ті роки активно займалась доцент Київського педагогічного інституту Сафонова).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10

1.1.Методика організації й впровадження проблемного навчання на уроках літератури. Шляхи створення проблемних ситуацій.

Враховуючи специфіку предмета, пропонується система методів, прийомів і видів діяльності учнів, які у своїй сутності забезпечили б свідоме глибоке засвоєння знань. 
Таким чином у основі класифікації – пізнавальна діяльність 
1 – ший ступінь у логіці пізнання літератури як навчального предмета – лежить сприйняття художнього твору. Завдання – навчити сприймати твір. Література як вид мистецтва має виховувати художника. 
2 – гий ступінь – подача і сприйняття з боку учнів спеціальних знань про сутність художньої літератури, її специфіку, теорію і історію. 
Органічне поєднання у свідомості читача безпосередньо художнього переживання і науково-літературознавчих понять, і висуває потребу у специфічних методах викладання літератури, відмінних від методики мови, метод хімії, фізики і т.д. 
Кожен метод безпосередньо зв’язаний з видами діяльності школярів. 
Це такі методи: 
1.Творчого читання. 
2.Евристичний (частково-пошуковий). 
3. Дослідницький. 
4. Репродуктивний. 
І. Метод творчого читання найбільш специфічний для нашого предмета. 
Читання художнього твору якісно відрізняється від читання наукового, публіцистичного тексту. Це читання вимагає особливої уваги до слова, фрази, ритму. 
Застосовуючи цей метод, вчимо дітей слухати і чути художнє слово, насолоджуватись ним, вчитесь самим говорити і читати виразно. 
Для цього методу характерні такі прийоми: 
- виразне (в ідеалі художнє) читання викладача; 
- читання матеріалів художнього слова (окремих творів, сцен з п’єс); 
- уміння виразному читанню учнів; 
- коментоване читання; 
- постановка проблеми, що випливає з прочитаного; 
- творчі завдання, що базуються на життєвих спостереженнях учнів. 
Види навчальної діяльності учнів: 
- читання художнього твору в класі і дома; 
- виразне читання з обґрунтуванням особливостей читання; 
- заучування напам’ять; 
- активне слухання художнього тексту; 
- складання плану твору (чи фрагменту); 
- близькі до тексту перекази; 
- художня розповідь: 

11

- усні і письмові  відгуки про твір; 
- розгляд ілюстрацій до тексту і оцінка їх. 
Цей метод найбільш активно застосовується у середніх класах, може і в старших з низьким рівнем знань 
2. Евристичний метод. 
Це вищий наступний ступінь у логіці пізнавальної діяльності школяра, обумовлений розширенням змісту виучуваного матеріалу. В зв’язку з цим міняються і види діяльності школярів. 
І тут основним матеріалом є художній твір, але з більш поглибленим аналізом. Цей поглиблений аналіз вимагає застосування елементів науки про літературу ( теорію і історію літератури) в залежності від програми даного класу, віку, розвитку школярів. 
Застосування цього методу служить для того, щоб навчати школярів повноцінно і різнобічно аналізувати художній твір. 
Аналіз пов’язується з розв’язанням художніх, моральних, філософських проблем, поставлених письменником. Завдання вчителя – допомогти побачити ці проблеми, знайти шляхи їх розв’язання у тексті, вчити роздумувати, оформляти свої роздуми у зв’язній, послідовній, доказовій мові. 
Цьому і служить евристичний (частково-пошуковий) метод. Він реалізується найчастіше в евристичній бесіді. 
Прийоми:1)Побудова логічно чіткої системи запитань (до аналізу тексту, критичні статті, з теоретичних питань), які б послідовно вели думку учнів від спостереження над явищем до його аналізу, від суб’єктивних спостережень до узагальнень; 
2) побудова системи завдань; 
3) постановка проблеми вчителем і ілюстрація шляхів її розв’язання (проведення диспуту) 
Цей метод розвиває критичну думку учнів, вчить самостійно здобувати знання. 
Види діяльності: 
- підбір матеріалу з тексту (цитати; тези); 
- перекази з елементами аналізу; 
- аналіз епізода, сцени, всього твору за питаннями, заданими вчителем; 
- складання плану як прийом композиції; 
- аналіз образу героя; 
- порівняльний аналіз героїв, епізодів, пейзажів, стильових особливостей твору; 
- складання плану до розгорнутої відповіді, розповіді, твору; 
- конспективний виклад результатів аналізу творів різних жанрів; 
- виступ на диспуті; 
- написання самостійного твору з проблематики художнього тексту. 
3. Дослідницький метод. 
Його мета – розкрити нові аспекти художнього твору, які не висвітлювались раніше, 
- розвивати вміння самостійно аналізувати твір. 

12

Це досягається шляхом постановки проблемних питань, дослідницьких завдань. 
Цей метод близький до евристичного. Відмінність – у наступному: 
При евристичному вчитель ставить завдання і в значній мірі спрямовує пошук учнів, вчить прийомам; 
При дослідницькому учні, уже, володіючи прийомами, самостійно вирішують складні завдання на базі нового матеріалу, самостійно приходять до узагальнених суджень. 
Дослідницький метод може застосовуватись на звичайних уроках, але частіше на уроках семінарського типу, уроках-конференціях, факультативних заняттях. 
Прийоми: 
- висунення вчителем проблеми для всього класу, при чому ряд аспектів цієї проблеми розробляється групою учнів чи індивідуально; 
- вчитель пропонує теми для семінарських занять і учні беруть цікаві їм для доповіді, співдоповіді, чи роблять виступ в ролі опонента; 
- вчитель пропонує учням для аналізу твір, який не вивчався за програмою; або ж твір вибирається самим учнем. 
Пропонуючи теми, вчитель консультує, спрямовує пошук. 
Види діяльності: 
- самостійний аналіз частини, епізода чи цілого твору, що не вивчався за програмою; 
- зіставлення в тематичному, проблемному, теоретико-літературному плані двох чи кількох творів; 
- зіставлення, аналіз двох чи кількох точок зору на твір в цілому, образ з обґрунтуванням своєї думки; 
- зіставлення літературного твору з його екранізацією (чи спектаклем); 
- самостійна оцінка спектаклю, різної інтерпретації акторів героя; 
- оцінка проглянутого кінофільму, вставки живопису; 
- краєзнавчі дослідження. 
Результати цих видів діяльності можуть бути оформлені в доповіді, твори, реферати, статті для газети. 
В процесі виконання цих робіт учні в більшій мірі оволодівають знання в царині літературознавчої науки. Застосування цього методу стимулює учнів до пошуку, 
- вчить користуватися каталогом; 
- знаходити потрібні для використання завдання книги; 
- конспектувати, цитувати. 
Ці два методи в значній мірі сприяють розвитку мислення на уроках літератури. 
Однак, досвід показує, що обмежуватись тільки ними двома не слід. 
По-перше – засвоєння самостійно всієї суми знань вимагає багато часу і сил учнів; 
По-друге, в нашому предметі є такі знання, які не можуть бути набуті шляхом роздумів, а відсилати учнів до енциклопедичних праць недоцільно. В такому випадку краще самому вчителеві подати цей матеріал в вигляді лекції, розповіді, або рекомендувати прочитати його в доступних джерелах – перш за

13

все підручниках. 
Таким чином, репродуктивний метод в практиці школи теж є необхідний. 
Репродуктивний метод. 
Сутність його в отриманні знань у готовому вигляді в слові, лекції вчителя, підручнику, посібнику, науково-популярних книгах, статтях.

Це не догматичний метод. Елемент творчості тут значний: все залежить від якості подачі. 
Думка учня теж розвивається при застосуванні репродуктивного методу: 
- вчитель читає проблемну лекцію, а учень слідкує за логікою викладу, складає тезисний план; 
- вчитель дає різні точки зору на проблеми і пропонує шляхи до вирішення. 
Використовуючи цей метод, вчитель може не тільки давати ті чи інші знання, але й конкретно показати, як можна оволодіти певними вміннями. Наприклад, провести аналіз невеликого твору, при тому звернути увагу на метод аналізу, прийоми, а потім доручити виконати аналогічну роботу самостійно на іншому матеріалі. 
Значення репродуктивного методу – не тільки в повідомленні нових знань, але і в розкритті перспектив розвитку мистецтва і науки. 
Прийоми: 
- розповідь вчителя про життя і творчість письменника; 
- лекція; 
- оглядова лекція (із складанням плана-конспекта); 
- завдання за підручником, навчальним посібником 
Види діяльності: 
- запис планів, конспектування лекцій; 
- складання тез прочитаних статей; 
- підготовка усних відповідей за матеріалами лекції; 
- складання хронометричних таблиць. 
Цей метод забезпечує свідомість і міцність знань. 
Ця класифікація теж не універсальна, чого не заперечував і сам Кудрешок, наголошуючи, що слід шукати більш точні критерії, принципи, на яких і будувати класифікації. 
Дидактик ще висувають методи на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань учнями. Цей логічний шлях дає такі методи: 
1. індукції; 
2. дедукції; 
3. аналізу; 
4. синтезу; 
5. абстрагування; 
6. конкретизації; 
7. аналогії; 
8. моделювання; 
9. узагальнення; 

14

10. зіставлення. 
Вони ідуть від операційної сторони навчальної діяльності учнів. 
Різнобій у класифікаціях існує не тому, що немає порядку в науці, а тому, що є пошук, різні підходи. 
Методи (це як підсумок) багатофункціональності. Та основна їх функція – за мінімальний відрізок навчального часу допомогти раціонально набути більше якісних знань, орієнтуватись в морі наук і художній інформації. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15

РОЗДІЛ 2.