Творчість мандрівних дяків в контексті розвитку української літератури епохи бароко

 Мандрівні дяки писали  також сатиричні вірші, пародії  на церковні псалми та біблійні  легенди, інтермедії, вертепні драми. Твори мандрівних дяків, писані 

 

33

близькою до народної мовою, стали основою для народження нової української літератури, зокрема творчості І. Котляревського.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34

ВИСНОВКИ

Творів мандрівних дяків збереглося небагато. Тому про цих «народних інтелектуалів» маємо дуже приблизне уявлення. Однак, безсумнівно, мандрівні дяки відіграли помітну роль у розвитку української культури та освіти, виступаючи своєрідними культурними комунікаторами. Завдяки їм в Україні поширювалися різноманітні твори, в т.ч. й філософського чи близько-філософського характеру

Українські ваганти є органічною частиною нашої історії та освітянського  
руху. Без мандрівних студентів-«інспекторів», мандрівних «бакалярів», учителів-дяків з їх переважно горопашним і подвижницьким життям, вічним бідуванням не було початкової освіти, а відтак — середньої і вищої. Вони були нашими бардами, предтечами великої культури.   
Література  мандрівних дяків є запізненою паралеллю до західно-європейських середньовічних «голіярдів».

Майже все літературне надбання, що належало перу студентів, входить до кращої частини української літератури 17-18 століття. Високими ідейно-художніми якостями ця література має завдячувати насамперед фольклору. Студенти користувалися поетичними здобутками усної творчості вміло, добираючи з неї найцікавіше і найцінніше

Поезія мандрівних дяків стала однією із сходинок на шляху до становлення нової української літератури.

Різноманітна тематика, пошуки нових форм, поєднання тогочасної літературної мови з народною стали платформою для подальшого розвитку літератури в Україні.

Прийоми бурлеску і травестії, які так любили використовувати мандрівні дяки, успішно в подальшому використав І.П.Котляревський у своїй знаменитій «Енеїді».

 

 

35

Мандрівні дяки несли в народ ще й просвітництво, сприяли формуванню естетичних смаків у населення, знайомили з життям не тільки церковно-релігійним, але й світським.

Мандрівні дяки в своїй писаннях виражали риси української ментальності, зокрема прагнення до волі, намагання втекти від реалій світу, власне, тих рис, що були притаманні козацтву.

Певну роль в утвердженні народної української мови відіграла також творчість мандрівних дяків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш Ю. Григорий Сковорода и традиция мандров/Ю.Барабаш// Вопр. лит.– 1988.– № 3.– С. 86–110.

2.Білоус П.В. Історія української літератури 11-18 ст. – К. : Академія, 2009. – 424 с.

3.Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн.– Кн. 2.–Л.: Світ,1994.–560 с.

4. Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю.Культурологія

Навчальний посібник / К.: Центр навчальної літератури, 2007.- 392 c.

5.Житецький П. Мандруючі школярі в давній Малоросії. – К.,1892.– 580 с.

6.Загальна характеристика творчості вагантів // Тема.– 2000.– № 3.– С. 62–69.

7.Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович Культурологія: українська та зарубіжна культура Навчальний посібник / К.: Знання, 2007.- 567 c.

8. Єрьомін І.П. Поетичний стиль Семеона Полоцького. – М., 1948. – 410 с.

9.Колосова В. Про Саковича К. // Радянське літературознавство. – 1965. – № 12. – С. 13 – 19.

10.Макаров А.В.Світло українського  бароко/А.В.Макаров.//К.:Мистецтво,1994,-166 с.

11.Матеріали до вивчення історії української літератури. Т.1. – К.,1959. –280 с.

12.Махновець Л.Є., Д.В.Чалий, Є.С.Шабліовський, В.Є. Шубравський Історія української літератури у 8-ми томах. Т. 2. (друга половина 18 ст. - тридцяті роки 19 ст.) -- К., 1967 р., с.53-79;

13.Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори.– К., 1994.– 288 с.

14.Микитась В. «Ваганти та мандрівні дяки» /В.Микитась// «Київська старовина», 1992.  №5.с.99-107

15.Нога Г. Звичаї тії з давніх школярів бували… (Український святковий бурлеск XVII–XVIII ст.).– К.: Стилос, 2001.– 190 с.

16.Перетц B.M. Дослідження та матеріали з історії давньої української літератури XVI-XV ст. – М., 1962. – 338 с.;

 

37

17. Петров Н. Нариси з історії української літератури XVII - XVIII ст. – К., 1911. – 590 с.

18.Писаренко Ю. «Прибічники Бахуса та Венери» (творчість мандрівних дяків та вагантів)/Ю.Писаренко// Укр. мова й л-ра в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.– 2000.– № 3.– С. 109–115

19.Семенюк Л.«Традиції західноєвропейського вагантизму у творчості українських мандрівних дяків» / Л.Семенюк//«Волинь філологічна:текст і контекст»,Випуск 6, ч.ІІ.с.251-260

20.Сивокінь Г.М. Давні українські поетики. – Харків, 1960. – 320 с.

21. Смирнов С. История Московской славяно-греко-латинской академии.— М., 1885.— С.17,81.  
22.Тюрменко І.І., О.Д. Горбула . Культурологія: теорія та історія культури Навчальний посібник / Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.

23.Українські пародії / Упорядкув., вступ. стаття та комент. Г. Г. Нудьги.– К.:

24.Хрестоматія давньої української літератури. – К., «Радянська школа» , 1991. – 576 с.

25.Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Нью-Йорк, 1956. — 511 с.

26. http://kulturolog.org.ua/materials-for-courses/4-kurs/istoria-ukr-fil/80-2011-01-15-17-36-27/530-skovoroda1.html

27.http://lessons.com.ua/tradici%D1%97-zaxidnoyevropejskogo-vagantizmu-u-tvorchosti-ukra%D1%97nskix-mandrivnix-dyakiv/

28. http://www.br.com.ua/referats/Culture/31805-3.html

29. http://www.br.com.ua/kurs/Culture/74239-16.html

 

 

 

 

 

2

Курсова робота

Проблемне навчання на уроках української літератури

Зміст

ВСТУП ……………………………………………………………………………….3

 РОЗДІЛ 1. Проблемне навчання  на уроках літератури. Теоретичний  аспект питання……………………………………………………………………………….6

1. Методика організації й впровадження проблемного навчання на уроках літератури. Шляхи створення проблемних ситуацій……………………...10

 РОЗДІЛ 2. Принципи проблемності  на уроках української літератури………..15

2.1. Проблемність як засіб  активізації пізнавальної діяльності  учнів

5 – 8 класів…………………………………………………………………………16

2.2. Проблемне викладання  української літератури в старших  класах…………19

 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..25

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ…………………………………………28

 

3

ВСТУП

Найголовнішою умовою сучасного навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожен вихованець став повноцінним, самодостатнім творчим суб’єктом пізнання, спілкування, вільною, успішною особистістю. Ступінь реалізації цієї умови залежить від того, наскільки вчитель створює умови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, відповідальності, компетентності, творчості. Сучасний учитель повинен застосовувати на своїх уроках такі технології, методи, прийоми, які зробили б навчальний процес ефективним, забезпечили його якість.

Сьогодні навчання розглядається як багаторольовий процес. «Акцент на цьому виключно важливий для подолання побутової авторитарної парадигми навчання, де панує монофункціональний підхід до студента, який розглядається і оцінюється лише з боку навчальних досягнень», - стверджує О.Я.Савченко.  
Організація проблемного навчання сприяє більш активному і продуктивному засвоєнню студентами найважливіших знань про предмети, взаємозв’язки і закономірності.  
Проблемна активність – це одна із центральних проблем педагогіки. Вона була стержнем багатьох педагогічних теорій минулого (Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, Ф. Дістерверга, К.Д.Ушинського). І це не випадково, оскільки сам процес людського пізнання носить активний, творчий характер, а здібності людські, в тому числі і пізнавальні, розвиваються лише в активній самостійній діяльності. В проблемному навчанні створюються найбільш сприятливі умови для формування таких якостей особистості, як пізнавальний інтерес, творча активність і самостійність.  
Центр тяжіння в проблемному навчанні переноситься на активність самого студента, викладач опирається на розвиток його мислительних процесів, а не тільки на пам’ять і заучування матеріалу. Навчання не можна розглядати як спільну діяльність вчителя і студентів при передачі і засвоєнні знань, умінь і навичок. Діяльність вчителя зараз не зводиться до передачі знань в готовому вигляді, а полягає в організації активного пізнання студентів, в керуванні їх

 

4

пізнавальною діяльністю, а навчання в цілому як організація пізнання учнів.  
Питання проблемного навчання досліджувало ряд вчених, які остаточно єдиної думки у його розв’язанні не досягли. По різному трактується розуміння особливостей функціонування проблемності, а також сам безпосередній вплив проблемної ситуації на пізнавальну активність та психологічний стан особистості. Зокрема, М. М. Скаткін, а також І. Я. Лернер розглядають проблемне навчання як один із методів навчальної діяльності, який грунтується на самостійній пізнавальній діяльності студентів, а в свою чергу Махмутов М. І. обгрунтовує особливості проблемного навчання як цілої методичної системи, яка об’єднує різноманітні методи навчання [11, 30].  
Проте всі твердження науковців єдині в тому, що ядром проблемного навчання є проблемні ситуації. А все це дає змогу так визначити проблемне навчання: це така організація процесу навчання, основу якої складають проблемні ситуації, визначення проблем і їх вирішення студентами. 

Технологія проблемного навчання – це один із засобів розвитку розумових здібностей учнів, яка дозволяє досягти більш глибокого розуміння навчального матеріалу, його свідомого засвоєння, забезпечує самостійність, активність, збуджує творче мислення, спочатку навчає учнів мислити, а потім – діяти.

Актуальність досвіду. Технологія проблемного навчання розглядається як складова особистісно орієнтованої розвивальної освіти, спрямованої на активне одержання знань, формування розумових здібностей та засвоєння способів навчальної діяльності, прийомів дослідницької роботи, залучення до наукового пошуку, розвитку творчості та формування на цій основі компетентностей: соціальних, комунікативних, полікультурних  та продуктивної творчої діяльності.

Практична значимість. Технологія допомагає розв’язати проблему активізації навчальної діяльності учнів, адже суть проблемного навчання полягає в тому, щоб сформувати систему розумових дій, за допомогою яких учень зможе, використовуючи отримані знання, розв’язувати нестандартні як навчальні, так і життєві ситуації.

 

5

 Інноваційна значущість. Технологія проблемного навчання є інноваційною у порівнянні із традиційним навчанням, тому що її метою є не тільки засвоєння

системи знань (мета традиційного навчання), а й формування вмінь учнів отримувати навчальний результат шляхом навчально-пізнавальної  дослідницької діяльності у процесі пізнання. Розглядаю також технологію проблемного навчання як інтегроване поняття, що поєднує принципи розвивального та особистісно зорієнтованого навчання, а отже, інноваційного.

Наукову теоретичну базу досвіду складають публікації відомих науковців:              І. Лернера, М. Скаткіна (проблемне навчання як новий тип навчання),                Г. Ксензова, Н. Савіна (як технологію), І. Якиманської (особистісно зорієнтоване навчання), М. Махмутова (технологія проблемного навчання як тип розвивального навчання).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6

РОЗДІЛ1

Проблемне навчання на уроках літератури. Теоретичний аспект питання.

Досвід організації проблемного навчання накопичувався у світовій практиці протягом багатьох десятиліть Розробці методики і технології проблемного навчання значною мірою сприяли наукові праці в галузі психології навчальної діяльності (А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, Н. А. Менчинська, Н. Ф. Тализіна та ін.).  
Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів  
Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.  
Навчання, як відомо, є особливою формою пізнання об’єктивної дійсності, яка передбачає прискорене оволодіння людиною суспільно-історичним досвідом, що нагромаджений попередніми поколіннями. Досягнення цієї основної мети сьогодні здебільшого реалізується за допомогою пізнавальної взаємодії вчителя і студента, результатом якої є інтенсивне формування знань студетами та стрімкий розвиток його індивідуальних сил і здібностей. Якість навчального процесу залежить від того, як розгортається пізнавальна активність студента й які пізнавальні процеси більше представлені в навчанні - научіння, чи учіння, тобто вияснення проблеми, що є основою оволодіння знаннями студента, процес свідомого заучування матеріалу, чи розумове осмислення його фактів [3,44].  
Проблемне навчання передбачає послідовне іцілеспрямоване висунення перед студентами пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя іпри цьомуактивно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних іекспериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.  
Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в студентів; опирається на попередній досвід ізнання за принципом апперцепції.  
Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.  
Види дидактичних проблем: а) за галуззю імісцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні йпозаурочні; б) за роллю в пізнавальному процесі: основні йдопоміжні; в) за способом організації їх розв’язку: фронтальні, групові та індивідуальні.